Справа № 466/5080/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/1605/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
Провадження №22-ц/811/1121/25
30 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , його представника - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 березня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Львівська міська рада, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання до вчинення дій та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Львівська міська рада, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном, прибудинковою територією, земельною ділянкою,
встановив:
03.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, в якому просив:
зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні належним йому ( ОСОБА_1 ) майном, шляхом демонтажу самовільно встановленої ним огорожі зі сторони АДРЕСА_1 перед в'їзними воротами №1 (згідно технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок), що перекриває в'їзд на територію будинковолодіння АДРЕСА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_3 прибрати причіп, сітку, шифер, залізну бочку та належні йому речі, які знаходяться на проїжджій частині подвір'я перед в'їзними воротами, позначеними під №1 в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 26.08.2013 року;
зобов'язати ОСОБА_3 відновити проїжджу частину подвір'я біля будинку навпроти в'їзних воріт, позначених в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 26.08.2013 року;
зобов'язати ОСОБА_3 забрати належний йому автомобіль марки ВАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перешкоджає вільному доступу до будинку та господарських споруд, що належать ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 27.03.2003 року, серія НОМЕР_2 ;
заборонити ОСОБА_3 встановлювати будь-які загорожі по земельній ділянці, закріпленої в користування за будинковолодінням АДРЕСА_1 , крім зовнішньої огорожі по периметру земельної ділянки;
заборонити ОСОБА_3 розміщувати на земельній ділянці, необхідній для обслуговування будівель гаражу під літ. «Г» та погребу під літ. «т», що належить ОСОБА_1 , будь-яке майно;
заборонити ОСОБА_3 розміщувати та зберігати будь-яке майно на проїжджій частині подвір'я перед в'їзними воротами, позначеними під №1 в технічному паспорті на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 від 26.08.2013 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що не може користуватися своїм нерухомим майном, а саме: будинком, гаражем та погребом, за його призначенням.
Причиною називає те, що відповідач ОСОБА_3 вважає, що земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно позивача, надана відповідачу в користування на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року у справі №2-150/11, згідно з яким, між сторонами визначений порядок користування земельною ділянкою, що закріплена за будинковолодінням АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення суду відповідач заставив своїм майном всю земельну ділянку біля будівель позивача, яка необхідна для їх обслуговування та користування, замурував єдині ворота, через які можна було заїхати автомобілем до належного позивачу гаража, до будинку, намагався встановити огорожу посеред земельної ділянки, що закріплена за будинковолодінням АДРЕСА_1 .
Наголошує, що гараж під літ. «Г» не збудований самовільно, а знаходиться у власності позивача ще з 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27.03.2013 року.
Згідно з висновком №1001 судової будівельно-технічної експертизи від 24.01.2011 року, що покладений в основу рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року у справі №2-150/11, ні гаража «Г», ні погреба «Т» на земельній ділянці, що закріплена за будинковолодінням АДРЕСА_1 , немає, однак, у разі знищення майна, право на яке підлягає державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру, але він жодних заяв про знищення гаража не подавав, відтак, названі вище висновок експертизи та рішення суду не можуть бути підставою відсутності у нього на праві власності вказаного майна.
Зазначає, що він не може в повній мірі відповідно до обмеження, встановленого законодавством, користуватися своїм майном, оскільки через дії відповідача немає доступу для його використання за призначенням. Зокрема, він не може заїхати в свій гараж, не може з нього виїхати, до його будинку у разі необхідності немає доступу для під'їзду техніки та працівників аварійних служб, посеред земельної ділянки встановлюється огорожа. Відповідач перешкоджає в користуванні майном позивача тим, що своїм майном заставив земельну ділянку перед воротами гаража позивача безпосередньо під стінами житлового будинку та весь заїзд з воріт №1, замурував єдині ворота, які забезпечували доїзд до житлового будинку, намагався встановити огорожу земельної ділянки, щодо якої встановлено право користування відповідачів; забороняє позивачу ходити по земельній ділянці.
24.07.2015 року ОСОБА_3 (відповідач за первісним позовом) звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просив: зобов'язати ОСОБА_1 демонтувати самовільно встановлений металевий гараж під літ. «Г» згідно технічного паспорта та дерев'яний сарай, розташовані на земельній ділянці, виділеній у користування ОСОБА_3 , за власний рахунок; забрати свій автомобіль марки «Москвич-412», який розташований на земельній ділянці, виділений в користування ОСОБА_3 , не перешкоджати ОСОБА_3 в користуванні земельною ділянкою, яка йому виділена, та встановленні огорожі по межі даної земельної ділянки, згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовані тим, що він із ОСОБА_1 є співвласниками будинку по АДРЕСА_1 , проте, між ними вже тривалий час існують неприязні відносини, оскільки ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванням майном, заставив подвір'я непотрібними речами і позивач не може навести порядок у будинковолодінні. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року, яке набрало законної сили, встановлено порядок роздільного користування земельною ділянкою, однак, майно відповідача знаходиться на виділеній позивачу земельній ділянці, тому просив усунути перешкоди у користуванні його майном та земельною ділянкою, шляхом демонтажу споруд, які на ній знаходяться.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05 березня 2025 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 - задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати встановлений металевий гараж під літ. «Г» згідно технічного паспорта та дерев'яний сарай, розташовані на земельній ділянці, виділеній у користування ОСОБА_3 , за власний рахунок, забрати свій автомобіль марки «Москвич-412», який розташований на земельній ділянці, виділений в користування ОСОБА_3 , не перешкоджати ОСОБА_3 в користуванні земельною ділянкою, яка йому виділена, та встановленні огорожі по межі даної земельної ділянки, згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 243 грн. 70 коп.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30950 грн.
Судові рішення оскаржив ОСОБА_1 .
Просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 березня 2025 року лише в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на 11/25 ідеальних та реальних часток будинку від 27.03.2003 року, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради згідно з розпорядженням від 27.03.2003 року №285, йому ( ОСОБА_1 ) належить на праві власності 11/25 ідеальних та реальних часток будинку на АДРЕСА_1 , в тому числі гараж «Г», площею 21,8 кв.м., погріб «т», згідно технічного паспорта, про що наявна інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відміток про самочинне будівництво гаража під літ. «Г» та/або погреба під літ. «т» у технічному паспорті немає. Наявність гаража підтверджено технічним звітом, складеним ТОВ «Ретро Проект» у 2013 року, в якому описано технічну характеристику гаража: гараж на одну машину із металевого рамного каркасу, обшитого оцинкованим профнастилом; фундаменти стрічкові бетонні; підлога бетонна; покриття шатрове, оцинкований профнастил.
Зазначає, що той факт, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року (справа №2-150/11) описано тимчасову відсутність у 2011 році на місцевості належного ОСОБА_1 металевого гаража під літ. «Г» ніяк не впливає на обсяг і зміст права власності ОСОБА_1 на складові належної йому частини будинковолодіння, в тому числі й на вищевказаний гараж.
Наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що припинення права власності ОСОБА_1 на гараж « ІНФОРМАЦІЯ_1 » із передбачених законом підстав не відбулось внаслідок одного лише факту тимчасового розбирання металевих конструктивних елементів його стін.
При цьому, зауважує, що описане рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року начебто погодження сторонами іншого розташування гаража « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було припущенням про наміри сторін, яке не набуло втілення.
За позицією апелянта, відсутність у 2011 році на місцевості гаража «Г» не свідчить про те, що його конструкція не могла бути відновлена власником, адже, право власності на гараж «Г» існує й до сьогодні, а відтак, може здійснюватися, в тому числі, шляхом відновлення об'єкта, тобто реконструкції та відбудови на місцевості.
Зазначає, що зареєстроване право власності на гараж «Г» не може залежати від встановленого рішенням суду режиму користування земельною ділянкою, тому вважає неприйнятним висновок експерта №23-18 від 13.06.2018 року про невідповідність існуючого розташування гаража «Г» будівельним нормам і правилам.
Звертає увагу, що негаторний позов ОСОБА_3 про знесення належних на праві власності ОСОБА_1 споруд не підлягає задоволенню у зв'язку з наявністю у ОСОБА_1 зареєстрованих прав на це нерухоме майно, що дали власнику правомочності володіти, користуватися і розпоряджатися майном.
Просить також скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, всупереч п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, не здійснив покликання на будь-які платіжні документи, на підставі яких ним сформовано висновок, що ОСОБА_3 здійснив реальну оплату послуг професійної правничої допомоги на загальну суму 30950 грн., та не врахував відсутність детального опису робіт (наданих послуг), а також складний фінансовий стан ОСОБА_1 .
Вважає, що при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваних рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
23.06.2025 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.
В судове засідання апеляційного суду 21.10.2025 року інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у їхній відсутності.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 30.10.2025 року о 12:50.
Заслухавши пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційних скарг, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 від 27.03.2003 року, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 11/25 ідеальних і реальних часток будинку АДРЕСА_1 в такому складі: 11/4,6 кв.м. тамбур, 1-1/5,7 кв.м. коридор, 1-2/10,4 кв.м. кухня, 1-3/26.1 кв.м. житлова кімната, літня кухня «Б'-1» площею 41,1 кв.м., гараж «Г» площею 21,8 кв.м., «т» погріб (згідно технічного паспорту).
Свідоцтво видане згідно з розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27.03.2003 року №285.
Відповідно до свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 від 27.03.2003 року, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить 14/25 ідеальних і реальних часток будинку АДРЕСА_1 в такому складі: 1/4,0 кв.м. тамбур, 2-1/2,8 кв.м. коридор, 2-2/2,8 кв.м. ванна, 2-3/7,2 кв.м. кухня, 2-4/12,4 кв.м., 2-5/23,7 кв.м., 2-6/16,8 кв.м. житлові кімнати, літня кухня «Д» площею 12,7 кв.м., гараж «Ж» площею 33,7 кв.м. (згідно технічного паспорту).
Свідоцтво видане згідно з розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27.03.2003 року №285.
Видачі розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 27.03.2003 року №285 «Про затвердження висновку Львівського ОДКБТІ та ЕО «Про визначення ідеальних долей між співвласниками будинку АДРЕСА_1 » передувало розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16.05.2002 року №556 «Про узаконення самовільного будівництва» на території будинковолодіння на АДРЕСА_2 .
За вказаним будинковолодінням закріплена земельна ділянка площею 1218,75 кв.м.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року у справі №2-150/11 визначено порядок роздільного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 за двома співвласниками будинковолодіння за варіантом №1 висновку №1001 судової будівельно-технічної експертизи від 24.01.2011 року, а саме:
виділено у користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0683 га. позначену літ. від 1 до 12: 1-2 42,39 м., 2-3 16,20 м., 3-5 8,88 м., 5-8 10,21 м., 8-9 5,86 м., 9-10 7,49 м., 10-11 29,17 м., 11-12 18,46 м., 12-1 11,43 м. з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_2 ; встановлено на даній земельній ділянці земельний сервітут для обслуговування власної частини житлового будинку ОСОБА_1 площею 0,0014 га.;
виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0536 га. позначену літ. від 1 до 14: 1-2 8,24 м., 2-5 41,49 м., 5-6 30,29 м., 6-7 4,78 м., 7-8 18,46 м., 8-9 29,17 м., 9-10 7,49 м., 10-11 5,86 м.,11-14 10,21 м., 14-1 8,88 м. з облаштуванням воріт для заїзду зі сторони АДРЕСА_2 ; встановлено на даній земельній ділянці земельний сервітут для обслуговування власної частини житлового будинку ОСОБА_3 площею 0,0006 га.
Вказане рішення суду залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2014 року, а ухвалою суду касаційної інстанції від 28 березня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.
В подальшому, ОСОБА_1 звертався до суду із заявами про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року, однак, у задоволенні таких заяв йому було відмовлено.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року у справі №2-150/11 встановлено, що на земельній ділянці, яка надана у користування згідно рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 21.03.1959 року «Про розгляд матеріалів по обміру земель по кварталах №….1017» був розміщений металевий збірно-розбірний гараж, що позначений на технічному паспорті від 05.05.2003 року під літ. «Г» і такий згідно свідоцтва про право власності належить ОСОБА_1 , однак, такий був частково розібраний, а в подальшому, розвалений, а відтак, на момент встановлення між сторонами порядку користування земельною ділянкою гаража « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не існувало і він не був врахований судом при встановленні такого порядку користування. Також, суд зазначив у рішенні, що ОСОБА_1 не надав документів, рішень органів влади про виділення земельної ділянки під будівництво металевого гаражу, а оскільки дана споруда є тимчасовою, вона може бути розміщена на земельній ділянці, що виділяється у користування ОСОБА_1 за цим рішенням суду.
Таким чином, вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що гараж «Г» був металевою конструкцією, якої на момент встановлення між сторонами порядку користування земельною ділянкою не існувало, відтак, безпідставними є посилання ОСОБА_1 на технічний звіт, оскільки такий був складений у 2013 року.
За встановлених і наведених вище обставин, безпідставними є покликання апелянта ОСОБА_1 на те, що він відновив свій гараж (споруду) на місці зруйнованого, оскільки встановлюючи порядок користування земельною ділянкою, суд у своєму рішенні вказав на можливість спорудження ОСОБА_1 гаража, але вже на виділеній у його користування земельній ділянці.
Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення права власності ОСОБА_1 , оскільки судом встановлено, що гараж «Г» був металевою збірно-розбірною конструкцією і його відновлення має здійснюватись з урахуванням порядку користування земельною ділянкою, який визначений рішенням суду, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання.
У зв'язку з цим, безпідставними є твердження апелянта про тимчасовий характер встановленого рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року порядку користування земельною ділянкою, оскільки такий не змінений та/або не скасований іншим судовим рішенням.
Той факт, що спірний гараж «Г» знаходиться на виділеній за рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2011 року у користування ОСОБА_3 земельній ділянці, підтверджується наявними у справі висновком судової будівельно-технічної експертизи №066/16 від 10.12.2016 року, висновком експерта №23-18 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 13.06.2018 року і не заперечується самим апелянтом.
Отже, суд першої інстанції дав належну правову оцінку доказам, які були подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, правильно врахувавши, що відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд правильно вирішив спір по суті, не допустивши порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону й те, що до закінчення судових дебатів сторона ОСОБА_3 зробила відповідну заяву про компенсацію витрат на правничу допомогу (первинна заява подана 16.09.2021 року (а.с.242 т.3), і докази на підтвердження понесених витрат подала з дотриманням встановленого ч.8 ст.141 ЦПК України строку (до первинної заяви було долучено договір про надання правової допомоги, додаткову угоду №2 до договору, в якій зазначено найменування та вартість послуг адвоката, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 19950 грн., квитанція №67 від 13.09.2021 року (оригінал) про оплату таких послуг (а.с.242-249 т.3), а до заяви про ухвалення додаткового рішення долучено квитанцію №12 від 10.03.2025 року (оригінал) про оплату послуг адвоката на суму 11000 грн., додаткову угоду від 07.03.2025 року, в якій зазначено найменування та вартість послуг адвоката, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 11000 грн. (а.с.64-76 т.5)), тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
У зв'язку з наведеним, безпідставними є твердження апелянта про невиконання ОСОБА_3 вимог процесуального закону, які встановлені для вирішення судом питання про відшкодування вартості понесених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу за наслідками розгляду справи.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК).
Колегія суддів вважає, що розмір присуджених ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції є достатньо обґрунтованим і відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи, зокрема, з того, що розгляд справи був тривалим, а адвокат Гарасимів Б.І. вже з 27.02.2018 року брав участь у справі та надавав правничу допомогу ОСОБА_3 , в тому числі, представляючи його інтереси в судових засіданнях.
Отже, суд першої інстанції належним чином обґрунтував свої висновки при ухваленні додаткового рішення, дотримався вимог процесуального закону, які регулюють вирішення даного питання, тому підстав для скасування чи зміни додаткового рішення також немає, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 березня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 04 листопада 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич