Дата документу 11.11.2025 Справа № 334/3468/25
Єдиний унікальний № 334/3468/25
Провадження №22-ц/807/1737/25
Головуючий в 1-й інстанції - Бредіхін Ю.Ю.
11 листопада 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,
секретарОстащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткал Олександра Олександровича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми,-
У квітні 2025 року позивач звернувся із позовом у якому просив суд стягнути з відповідача, як винуватця ДТП дійсний розмір завданої шкоди, суми моральної шкоди та судові витрати. Свої вимоги обґрунтував тим, що 26 вересня 2024 року в м. Запоріжжі на проїзній частині вулиці Дудикіна, біля будинку 25, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «FIAT DOBLO» д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим позивачу завдано матеріальних збитків. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2024 у справі №334/8037/24 водія транспортного засобу транспортного засобу «FIAT DOBLO», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. За дорученням страхувальника ПрАТ «СК «ЕТАЛОН», якою застраховано цивільну відповідальність винної особи - ОСОБА_1 , проведено технічний огляд транспортного засобу «SKODA OCTAVIA» д/н: НОМЕР_2 та встановлено перелік пошкоджень, отриманих зазначеним автомобілем у результаті ДТП. На підставі технічного огляду ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» складено страховий акт №3094/01/50/1, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу постраждалої особи склала 149276,39 грн., а сума страхового відшкодування до виплати ОСОБА_2 - 56 360, 41 грн. Дані кошти страхового відшкодування були перераховані на рахунок позивача. В той же час сума страхового відшкодування не дозволила позивачу поновити стан пошкодженого транспортного засобу до стану, який мав місце на момент ДТП, внаслідок чого автомобіль «SKODA OCTAVIA» д/н: НОМЕР_2 до цього часу залишається не відремонтованим. З метою забезпечення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивач звернувся до авторизованої станції технічного обслуговування автомобілів марки «SKODA» - товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС». У відповідності до рахунку фактури № І-00001552 від 25.11.2024 року ТОВ «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС», фахівці якого провели повний огляд транспортного засобу позивача, загальна вартість робіт по відновленню пошкодженого автомобілю «SKODA OCTAVIA», д/н: НОМЕР_2 , склала 174 767, 16 грн. Отже, вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобілю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, оскільки різниця між реальними збитками (вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу) та отриманим страховим відшкодуванням, становить 174 767, 16 грн. - 56 360,41 грн. =118 406, 75 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., в обґрунтування якої вказав на те, що тривалий час після ДТП позивачу та членам його родини довелося користуватися послугами громадського транспорту, що викликало суттєві незручності у пересуванні, адже позивач є особою похилого віку, інвалідом 3 групи з дитинства, має поганий стан здоров'я. Багато справ, запланованих раніше, (відвідування лікаря, тощо), що потребували пересування автотранспортом, позивачеві довелося відкласти, а від деяких з них взагалі відмовитись, що спричинило певні проблеми в буденному житті позивача. У зв'язку з цим позивач пережив сильний стрес, чим останньому спричинено моральної шкоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 118 406 (сто вісімнадцять тисяч чотириста шість) гривень 75 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 11 840 (одинадцять тисяч вісімсот сорок) гривень 68 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п'ять) гривень 79 копійок та витрати на праву допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.
В задоволені решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткал Олександра Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що рахунок-фактура наданий позивачем та взятий до уваги при ухваленні оскаржуваного рішення є неналежним доказом, оскільки не підтверджує вартість відновлюваного ремонту. Основний тягар відповідальності по відшкодуванню шкоди повинен нести страховик і саме він є належним відповідачем у справі. Розмір моральної шкоди стягнутий за судовим рішенням є необґрунтованим і недоведеним з боку позивача.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 вересня 2024 року в м. Запоріжжі на проїзній частині вулиці Дудикіна, біля будинку 25, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «FIAT DOBLO» д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим позивачу завдано матеріальних збитків.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2024 у справі №334/8037/24 водія транспортного засобу транспортного засобу «FIAT DOBLO», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
За дорученням страхувальника ПрАТ «СК «ЕТАЛОН», якою застраховано цивільну відповідальність винної особи - ОСОБА_1 , проведено технічний огляд транспортного засобу «SKODA OCTAVIA» д/н: НОМЕР_2 та встановлено перелік пошкоджень, отриманих зазначеним автомобілем у результаті ДТП.
На підставі технічного огляду ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» складено страховий акт №3094/01/50/1, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу постраждалої особи склала 149 276,39 грн., а сума страхового відшкодування до виплати ОСОБА_2 - 56 360, 41 грн. Дані кошти страхового відшкодування були перераховані на рахунок позивача.
З метою забезпечення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивач звернувся до авторизованої станції технічного обслуговування автомобілів марки «SKODA» - товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС». У відповідності до рахунку фактури № І-00001552 від 25.11.2024 року ТОВ «ІНТЕРАВТО-ПЛЮС», фахівці якого провели повний огляд транспортного засобу позивача, загальна вартість робіт по відновленню пошкодженого автомобілю «SKODA OCTAVIA», д/н: НОМЕР_2 , склала 174 767,16 грн.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що вартість відновленого ремонту автомобілю позивача склала 174 767,16 грн., а сума отриманого страхового відшкодування 56 360,41 грн., при цьому обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, а також встановленими законодавчими обмеженнями. Ураховуючи, що позивачем надані докази, які підтверджують розмір завданої шкоди, а відповідачем у належний та допустимий спосіб не спростований такий розмір, вимоги позивача в частині стягнення різниці між сумою страхового відшкодування та дійсним розміром майнової шкоди є обґрунтованими.
Оцінюючи вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яке невиконання законних обов'язків може призвести до моральних страждань, проте невиплата повної суми страхового відшкодування сталась, у тому числі через встановлені законодавчі обмеження, які не залежать від волі відповідача, а тому справедливою та співмірною суму моральної шкоди є 11 840,68 гривень, що становить десять відсотків від майнової шкоди.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати); у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суд України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15).
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320св20).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що розмір шкоди, завданої ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_1 , перевищує виплачений страховою компанією за правилами статті 29 Закону № 1961-IV розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що з відповідача як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням.
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Дослідивши докази у справі і давши їм належну оцінку, виходячи із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач у зв'язку із необхідністю наново організовувати своє життя зважуючи на неможливість користування автомобілем, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, і колегія суддів погоджується з такими висновками.
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Неткал Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 14 листопада 2025 року.
Головуючий С. В. Кухар
Судді: Г. С. Подліянова
О. З. Поляков