Справа № 144/249/25
Провадження № 2/144/149/25
"06" листопада 2025 р. с-ще Теплик
Теплицький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Бондарук О.П.,
з участю секретаря судового засідання Сторожук О.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Панченка Д.І.,
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача,Теплицької селищної ради - Пекалюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Теплик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Теплицька селищна рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728, площею 0,07 га, розташованої по АДРЕСА_1 , які чиняться ОСОБА_2 , шляхом демонтажу огорожі. В обґрунтування своїх вимог вказує, що він являється власником земельної ділянки площею 0,07 га, кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_2 , яка самовільно спорудила огорожу, захопивши частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1
17 лютого 2025 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у зв'язку з безпідставністю. Вказує, що згідно рішення 13 сесії 23 скликання від 06.11.1999 року Теплицької селищної ради, було передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства громадянам згідно додатку №2 за 1993, 1994 роки, в тому числі батьку відповідача ОСОБА_3 , площею 0,20 га, по АДРЕСА_2 . Дане рішення не скасовувалося і до нього не вносилися зміни. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 . Рішенням Теплицького районного суду №144/1738/19 від 13.07.2021 року визнано право власності в тому числі на спірну земельну ділянку. При обмірі спеціалістом МПП «ЛОТ» підтверджено, що розмір земельної ділянки якою користюється ОСОБА_2 , відповідає тому розміру, який рахувався за її батьком ОСОБА_3 . У зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позицію, викладену в позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Панченко Д.І. заперечив щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позицію свого представника.
Заслухавши пояснення сторін, та з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно вимог ч. 1 ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного чи окремого провадження.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ВН № 036670 від 30 січня 1998 року власником земельної ділянки площею 0,07 га, яка розташована на території Теплицької селищної ради, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, є ОСОБА_1 (а.с.33)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, індексний номер 24418257 від 18.07.2014 року, земельна ділянка з кадасторовим номером 0523755100:04:002:0728 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 35).
Рішенням 13 сесії 23 скликання Теплицької селищної ради від 06.11.1999 року передано ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,20 га по АДРЕСА_2 (а.с. 42).
Рішенням 22 сесії 6 скликання Теплицької селищної ради № 352 від 05 червня 2012 року надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі у власність громадянам на території Теплицької селищної ради, в тому числі ОСОБА_3 (а.с. 108-110).
На підставі рішення Теплицького районного суду від 13 липня 2021 року у справі №144/1738/17 за ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом, визнано право власності на спадкове майно, яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,2338 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,0838 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 , що залишилось після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 21.01.2025 року комісією в складі: завідувача сектору земельних відносин житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Теплицької селищної ради Крамського Я.М., спеціаліста 1 категорії сектору земельних відносин відділу житлово-комунального господарства, земельних відносин, містобудування, архітектури та розвитку інфрастуктури Теплицької селищної радиФеська В.Г., техніка гнодезиста ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , в присутності заявника ОСОБА_1 і представника суміжної земельної ділянки ОСОБА_6 було встановлено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю, серія IV-ВН №036670, виданого 30.01.1998 року та Даних реєстру речових прав земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га передана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, номер запису про право власності 6377609 від 18.07.2014 року. Однак така загороджена ОСОБА_2 і фактично нею використовується (а.с. 34).
У відповідності до акту обстеження земельної ділянки від 25.03.2015 року комісія у складі селищного голови Вольського Г.П., секретаря виконкому селищної ради Зайцева В.М., землевпорядника селищної ради Павлюк Л.Л. в присутності сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , була присутня при встановленні (відновленні) землевпорядною організацією ФОП ОСОБА_8 межових знаків на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_7 не погодилась з межовими знаками, визначеними землевпорядною організацією (а.с. 72).
Згідно акту від 18.09.2000 року спеціалістом 1 категорії відділу земельних ресурсів було зафіксовано, що по земельно-кадастровій книзі за гр. ОСОБА_3 рахується 0,29 га землі, з яких 0,22 га - присадибна ділянка, 0,07 га - за межами. Фактично використовується присадибна ділянка розміром 0,24 га. По документах за селянсько-фермерським господарством ОСОБА_1 рахується 0,11 га землі, фактично використовується 0,09 га. Запропоновано за згодою сторін встановити межові знаки між земельними ділянками згідно плану. ОСОБА_3 не погодився (а.с. 84, 85).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що до нього, як до спеціаліста, у 2015 році зверталась ОСОБА_7 з проханням виготовити технічну документацію на її земельну ділянку, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 . Однак під час виготовлення такої ним було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728 площею 0,07 га, що по АДРЕСА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 1997 року належить ОСОБА_1 і зареєстрована за ним. Його намагались ввести у оману, в результаті чого він під час виготовлення кадастрового плану припустився помилки. Під будівництво ангару Позивачу надавалась інша земельна ділянка розміром 11 соток, а ОСОБА_3 було передано згідно рішення Теплицької селищної ради від 1999 року земельну ділянку розміром 0,20 га за межами населеного пункту для ведення особистого підсобного господарства.
Свідок ОСОБА_9 суду показав, що проживає недалеко від Позивача та Відповідача. Йому відомо, що ОСОБА_6 поставив огорожу на земельній ділянці, яку завжди обробляла дочка ОСОБА_1 . Між сторонами давно існує спір за межу, часто викликались комісії, однак компромісу так і не досягли.
Свідок ОСОБА_10 показала, що являється дочкою Позивача ОСОБА_1 . Її покійна мати за життя дозволила сусідці ОСОБА_7 користуватись частиною їхнього городу і тривалий час вона використовувалась сусідами. А згодом на частині їхньої земельної ділянки було встановлено огорожу. Вважає такі дії сусідів незаконними, оскільки згідно усіх документів спірна земельна ділянка належить її батькові.
Свідок ОСОБА_11 показала, що проживає на паралельній вулиці до вулиці, де машкають сторони. ОСОБА_7 була її двоюрідною сестрою. Усім мешканцям надавалось по 15 соток землі на той час. Городи Позивача та Відповідача межували, вони спілкувались. Покійна дружина ОСОБА_12 близько двох років обробляла спірну земельну ділянку, а потім Позивачем було споруджено на ній ангар.
Свідок ОСОБА_13 показала, що проживає на одній вулиці із сім'ями Позивача та Відповідача. На скільки їй відомо, ОСОБА_1 приватизував свою земельну ділянку, а Відповідачі ні.
Свідок ОСОБА_6 суду показав, що являється чоловіком Відповідачки. З 2006 року проживає у АДРЕСА_2 і з того часу по даний час його родина користувалась спірною земельною ділянкою Огорожу поставили з метою відгородитись від ангару Позивача, оскільки з його сторони постійно забігають хижі тварини. Межі їхньої земельної ділянки документально не визначені і право власності у відповідності до вимог чинного законодавства не оформлено.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд дійшов висновку, що вимоги позовної заяви ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності складають права особи щодо володіння, розпорядження та користування своїм майном ( ч.1 ст. 317 ЦК).
Відповідно до положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною 2 статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до ч. 3 ст. 71 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з матеріалами справи між сторонами існує тривалий спір щодо меж належних їм земельних ділянок та встановлення огорожі на межі.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як зазначалось вище, судом встановлено, що ОСОБА_1 Теплицькою селищною радою 30.01.1998 року видано державний акт серії ІV-ВН № 036670 на право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Теплицької селищної ради (а.с. 33).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, індексний номер 24418257 від 18.07.2014 року, земельна ділянка з кадасторовим номером 0523755100:04:002:0728 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , номер запису про право власності 6377609. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 14533172 від 18.07.2014 року (а.с. 6).
Натомість стороною Відповідача не надано суду правовстановлюючих документів на право власності суміжної земельної ділянки, якою вони користуються, окрім рішення суду та рішень органу місцевого самоврядування про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,20 га по АДРЕСА_2 , якими було попереджено громадян, що право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок в натурі і одержання державного акта, що посвідчує це право (а.с. 42,43,44).
Ні сам ОСОБА_3 , ні його спадкоємиця - відповідач ОСОБА_2 вказаних вимог закону не виконали, своє право власності на земельну ділянку до кінця не реалізували.
Посилання сторони Відповідача на Рішення Теплицького районного суду №144/1738/19 від 13.07.2021 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті її батька ОСОБА_14 , зокрема і на земельну ділянку, про усунення перешкод якою заявлені позовні вимоги, суд приймає до уваги, але зауважує наступне.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.
Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Вбачається, що в разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.
Відповідачем не надано суду ні свідоцтва про право на спадщину за законом, ні нотаріальної відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, ні інших належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували належність їй спірної земельної ділянки.
Окрім того, ні самою Відповідачкою, ні її чоловіком не заперечувався у судовому засіданні той факт, що межі земельної ділянки, якою вони користуються, внатурі (на місцевості) не встановлювались, технічна документація на земельну ділянку відсутня, огорожа, встановлена ними на межі, визначеній на власний розсуд, а не у встановленому законом порядку.
По причині відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку суду не представилось за можливе призначити судову земельно-технічну експертизу.
Натомість, докази, надані Позивачем ОСОБА_1 визнаються судом належними, допустимими та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про доведення позивачем порушення його права на користування земельною ділянкою, які допустив відповідач, як суміжний землевласник.
Відповідач не спростувала обставин, якими ОСОБА_1 обгрунтовує позовні вимоги.
Відповідно до положень ст. 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані, серед іншого: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
За правилом добросусідства, яке наведене у частині 3 статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.
Встановлені обставини справи, дають підстави для висновку, що має місце порушення прав ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0523755100:04:002:0728, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,07 га, яка перебуває у його приватній власності.
Тобто, Позивачем у повному обсязі належними та допустимими доказами доведено його порушене право та обрано належний спосіб захисту.
Частина 3 статті 152 ЗК України як один із способів захисту прав громадян на земельну ділянку передбачає відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Тому порушене право позивача підлягає судовому захисту в обраний ним спосіб.
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 91 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Теплицька селищна рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі, задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , площею 0,07 га, кадастровий номер 0523755100:04:002:0728, шляхом демонтажу огорожі.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник відповідача адвокат Панченко Дмитро Іванович, місцезнаходження: вул. Івана Богуна, 20 с-ще Теплик Гайсинського району Вінницької області, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000677 від 05.05.2020 року.
Відповідач Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, місцезнаходження: вул. Незалежності, 25 с-ще Теплик Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326193.
Повний текст рішення виготовлено 14.11.2025 року.
Суддя