Справа № 344/8182/19
Провадження № 2/344/116/25
23 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Антоняка Т.М.,
секретарів: Максимів Н.С. Мрічко Н.І.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 05 березня 2008 року між нею та відповідачем укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народився син - ОСОБА_5 .
Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. Відповідач не дозволяв вселитися в куплену ними як подружжям квартиру.
Під час шлюбу було придбано майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності:
1) легковий автомобіль марки MERCEDES-ВЕNZ С 250, 2014 року випуску, об'єм двигуна 1796 (см.куб.), вид палива бензин, номерний знак НОМЕР_1 , що був зареєстрований за ОСОБА_1 в Територіальному Сервісному центрі № 1 на підставі ВМД UА500440/2018/004746 від 06.02.2018 року, вартість автомобіля сайті auto.rіа.соv, становить 16900 доларів, що по курсу НБУ станом на 18.04.2019року становить 453 427 грн;
2) квартира АДРЕСА_1 , придбана у шлюбі. Право власності на зазначену квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 17.11.2013 року. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 721926101. Зазначена квартира складається з трьох кімнат розміром жилої площі 52,4 м.кв., загальною площем 84,6 м.кв., вартість квартири, відповідно до договору, становила 60 тис. доларів, що по курсу НБУ станом на 18.04.2019року становить 1609800 грн;
3) платіжні термінали, їх було придбано більше десяти, вартість 1 термінала 19-26 тисяч грн. Термінали купувались як нові, так і такі, що були у вжитку, які розміщені за адресами у АДРЕСА_2 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; АДРЕСА_3 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; АДРЕСА_4 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_4 »; АДРЕСА_5 магазин «Смакота»; вул. Г.Хоткевича, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; АДРЕСА_6 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; АДРЕСА_7 , « ІНФОРМАЦІЯ_7 »; головний продуктовий ринок - 2 шт.;
4) криптовалютні ферми для добування ефіру, їх було дві. Вартість однієї складає 4000 тисяч доларів США. Відповідач купував комплектуючі до них через мережу Інтернет та комплектував їх самостійно.
Позивачка зазначає, що з 2007 року почали зустрічатися з відповідачем як пара. На той момент сім'я відповідача (мати ОСОБА_6 і брат ОСОБА_7 ) взяли під виплату 1-х кімнатну квартиру АДРЕСА_8 . Після одруження вони вирішили 1-х кімнатну квартиру обміняти на 2-х кімнатну у цьому ж будинку, так як були вже сім'єю. Для цього, згідно вимог забудівника, їм необхідно було повністю виплатити залишок по 1-кімнатній квартирі, а різницю площі сплачувати долями. На той час вона внесла 15000 грн (курс у 2008 становив 5,05) для викупу тієї ж 1-кімнатної квартири, що взяла під виплату сім'я відповідача і в подальшому вона сплачувала щомісяця 4000 грн за 2-х кімнатну і сім'я відповідача аналогічно.
У 2010 році відповідач позичив у знайомого кошти ( ОСОБА_8 ) на розвиток бізнесу - закупівлю терміналів поповнення рахунку, також початковий капітал надала її матір - ОСОБА_9 , у сумі 15000 грн (курс у 2010 році становив 8,00). З цього почався додатковий заробіток у їхній сім'ї. За 1,5-2 роки терміналів стало більше 10. Їх прибуток становив 10-12 тисяч грн в місяць. Отримані кошти, як прибуток, їх сім'єю відкладалися у ремонт квартири.
Забудівник ТзОВ «Екстім» їм довго протермінував здачу квартири і вони почали вимагати обміну на іншу квартиру. Їм запропонували квартиру по АДРЕСА_9 . Вони погодилися на обмін 2-ох кімнатної з Целевича на 2-ох кімнату квартиру по АДРЕСА_9 з доплатою. Після виплати другої квартири за цією адресою забудівник знову затримував терміни здачі і так як у них був запас часу і кошти, вони обміняли 2-ох кімнатну на 3-ох кімнатну квартиру у цьому ж будинку. За цей час вони перепідписували багато договорів. Юридичними аспектами займався відповідач. Вона ходила до забудівника за поясненнями та інформацією про терміни здачі і дотримання умов договору купівлі-продажу.
У 2013 році вони почали новий бізнес - виробництво паперових еко-стаканчиків Green-cup. Придбання обладнання та оренда приміщення в промзоні обійшлася їм у 30000 доларів США. Її мати також надала допомогу на початок бізнесу - 16000 грн. Бізнес був малоефективним, так як на ринок прийшли більші виробники і вони не змогли конкурувати по оптових цінах. Йшла революція, вони несли збитки і прийняли рішення про продаж. Після продажу обладнання вони купили у 2014 році автомобіль Мазда 6 за 17000 тисяч доларів, а решту відклали. У 2015 році почався активний ремонт у квартирі, на який вони витратили близько 40000 доларів (її брат архітектор не брав з них за свої послуги дизайнера і більшу частину меблів, сантехніки вони отримали з великою знижкою від виробників). Щоб закінчити ремонт вони продали автомобіль за 13000 доларів, так як відповідачу дали службовий, і не було потреби у двох автомобілях.
Після закінчення ремонту у 2016 році вони переїхали проживати до квартири. У 2018 придбали другий автомобіль Мерседес С 250, який був зареєстрований на неї.
Бізнес по платіжних терміналах відповідач переоформив у 2013 році на свою матір - ОСОБА_10 , необхідністю такого переоформлення відповідач на пільги в оподаткуванні. Оскільки вони були сім'єю, вона не заперечувала у такому переоформленні.
Докази купівлі платіжних терміналів та крипто валютних ферм вона не може надати, оскільки відповідач всі документи приховав від неї. Частину терміналів 14 купував через мережу Інтернет, частину нових. Відповідач за фахом є ІТ-спеціаліст, тому всі ферми для видобування ефіру, комплектуючі до них ним придбано через мережу Інтернет.
З урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивачка ОСОБА_1 просить:
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 : квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме ОСОБА_11 17.11.2015 року, реєстраційний номер об'єкта 779721926101, загальною площею 84,6 кв.м., житловою 52,4 кв.м.; автомобіль MERCEDES-BENZ С 250, 2014 року випуску, об'єм двигуна 1796 м.куб., вид палива - бензин, номерний знак НОМЕР_1 ; платіжні термінали, які розміщені за адресами у м. Івано-Франківську вул. Коновальця, 146, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_2 ; вул. Юності, 1 мінімаркет «Джем» № НОМЕР_3 ; АДРЕСА_10 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № НОМЕР_5 ; вул. І.Франка, 10 магазин «Смакота» № НОМЕР_6 ; АДРЕСА_11 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; АДРЕСА_6 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; АДРЕСА_7 , « ІНФОРМАЦІЯ_7 »; головний продуктовий ринок - 2 шт.; крипто ферми для добування ефіру;
провести такий поділ об'єктів спільної сумісної власності подружжя:
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_12 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації частки автомобіля марки MERCEDES-BENZ С 250, 2014 року випуску, об'єм двигуна 1796 м.куб., вид палива - бензин, номерний знак НОМЕР_1 , суму у розмірі 498437,94 (чотириста дев'яносто вісім тисяч чотириста гривень 94 копійки);
визнати за відповідачем право особистої власності на платіжні термінали, розташовані за адресами у м. Івано-Франківську: вул. Коновальця, 146, магазин «Продукти» № НОМЕР_2 ; вул. Юності, 1 мінімаркет «Джем» № НОМЕР_3 ; вул. Б.Хмельницького, 78, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НОМЕР_4 ; вул. Василіянок, 15а, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № НОМЕР_5 ; вул. І.Франка, 10 магазин «Смакота» № НОМЕР_6 ; вул. Г.Хоткевича, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; АДРЕСА_6 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_6 »; АДРЕСА_7 , « ІНФОРМАЦІЯ_7 »; головний продуктовий ринок - 2 шт., криптовалютні ферми для добування ефіру.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними, такими, що не підлягають до задоволення.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали у повному обсязі заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просять їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив позовні вимоги.
Зокрема, щодо поділу квартири АДРЕСА_1 вказав, що відповідач спростував презумпцію спільної сумісної власності спірної квартири поданими на їх підтвердження доказами.
Зокрема, 03 січня 2006 року мати відповідача ОСОБА_10 уклала з ТзОВ «Екстім» договір № 03/01/06/д/10/1 на пайову участь у будівництві багатоповерхового житлового будинку з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування на АДРЕСА_12 , предметом якого стала двокімнатна квартира загальною площею 61,90 м.кв., вартістю 192148 грн 62 коп. Відповідно до умов договору вказана сума мала бути сплачена з 31 травня 2007 року до 30 червня 2009 року. Протягом 01 червня 2007 року - 13 травня 2009 року ОСОБА_10 здійснила 18 платежів на загальну суму 192 148 грн. 62 коп. Дана обставина підтверджується платіжними квитанціями. Зважаючи на те, що будинок, пайову участь у якому оплатила ОСОБА_10 , не був своєчасно зданий в експлуатацію, ТзОВ «Екстім» запропонувало взамін придбати квартиру в одному з будинків , який збудувала інша будівельна компанія групи компаній «Екстім». Для цього було укладено ряд договорів, а саме: трьохсторонній Договір № 49 про переведення боргу від 21 червня 2011 року між ТзОВ «Екстім», ТзОВ «Екстім ЛТД» і ОСОБА_10 ; Договір № 60 купівлі-продажу квартири, що буде створена у майбутньому від 21 червня 2011 року між ТзОВ «Екстім ЛТД» і ОСОБА_10 ; Договір № 21 купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року між ТзОВ «Станіславжитлобуд» і ОСОБА_4 . Предметом останнього договору стала трьохкімнатна квартира, загальною площею 84,6 м.кв. за адресою: АДРЕСА_9 , загальною вартістю 451 862 грн. Оскільки ТзОВ «Станіславжитлобуд» є одним з засновників ТзОВ «Екстім ЛТД», а єдиний засновник самого ТзОВ «Станіславжитлобуд» ОСОБА_13 , є також і засновником ТзОВ «Екстім ЛТД» (даний факт підтверджується витягами з реєстру юридичних осіб), кошти внесені ОСОБА_10 за квартиру по АДРЕСА_12 в сумі 192148 грн 62 коп. були зараховані як перший внесок за квартиру по АДРЕСА_9 згідно договору між ТзОВ «Станіславжитлобуд» і ОСОБА_4 . Протягом грудня 2012 року - травня 2014 року відповідачем було внесено в касу забудівника 255850 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера на ім'я ОСОБА_4 . 25 червня 2014 року ОСОБА_4 отримав від ТзОВ «Станіславжитлобуд» довідку про те, що ним проведено повний розрахунок. 19 жовтня 2015 року відповідно до акту приймання-передачі об'єкту завершеного будівництва забудівник передав квартиру ОСОБА_4 у власність.
Кошти у сумі 255850 грн, які були внесені в касу ТзОВ «Станіславжитлобуд» ОСОБА_4 , отримані ним згідно договорів позики від матері ОСОБА_10 . Вказані договори, відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірними. Сумніви позивачки щодо їх чинності не підтверджені доказами.
Зважаючи на необхідність вирішення житлового питання для синів, матір'ю відповідача було прийнято рішення придбати квартиру для одного з синів, а саме ОСОБА_4 , а інший натомість отримував право проживати у батьківській квартирі.
Щодо коштів, отриманих відповідачем у матері відповідно до договорів позики у відповідача виникли особисті зобов'язання, які на сьогоднішній день виконані за рахунок особистих коштів відповідача, що підтверджується розпискою позикодавця від 16.03.2024 року і показами свідка ОСОБА_10 .
Твердження позивачки про те, що вона брала участь у придбанні квартири і вносила регулярні щомісячні платежі не відповідає фактичним обставинам і не підтверджено доказами.
Спірна квартира, яку позивачка просить визнати спільною сумісною власністю, не відповідає критеріям спільної сумісної власності. Зокрема, частина коштів за придбану квартиру у сумі 192 148,62 грн, що становить 30583 доларів США, була оплачена матір'ю відповідача ОСОБА_10 , з яких 113 714 грн, що становить 22517 доларів США, оплачено до укладення шлюбу між позивачем і відповідачем (до 05.03.2008року). Факт зарахування коштів в розмірі 192148,62 грн, сплачених згідно договорів укладених із забудівником матір'ю відповідача, до вартості спірної квартири позивачкою не заперечується, про що вказано у позовній заяві і у показах позивачки у судовому засіданні. Інша частина коштів в сумі 255850,00 грн, що становить 27 452 долари США, була позичена відповідачем у своєї матері для виплати остаточної суми за придбану квартиру і повернута ним із власних коштів у березні 2024 року ( через значний термін після розлучення).
Таким чином, спірна квартира не може бути визнана спільною сумісною власністю і є особистою приватною власністю відповідача, а тому не підлягає поділу.
Щодо автомобіля марки MERCEDES-BENZ С250, 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , представник відповідача вказав, що 10 травня 2018 року спірний автомобіль зареєстровано на ОСОБА_1 . У той же день - 10 травня 2018 року позивачка видала довіреність на ім'я відповідача та його брата ОСОБА_14 . Довіреність посвідчена нотаріально. Вказаною довіреністю позивачка надала письмову, нотаріально засвідчену згоду на продаж автомобіля. 10 січня 2019 року відповідач реалізував надане йому правом та відчужив автомобіль. Таким чином, твердження позивачки про те, що відповідач продав автомобіль без її волі не відповідає фактичним обставинам і спростовується поданою позивачем до матеріалів справи копією довіреності від 10.05.2018 року, а також встановлено постановою Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 344/10051/19 від 15 жовтня 2020 року, у якій апеляційний суд вказав, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивачка фактично надала свою згоду на укладення договорів, що стосуються автомобіля марки Mercedes Benz С250, 2014 року, номер кузова НОМЕР_7 шляхом надання довіреності 10.05.2018, яка нотаріально посвідчена. Цією постановою апеляційний суд залишив в силі рішення місцевого суду про відмову у визнанні договору купівлі-продажу автомобіля недійсним. Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 року рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду залишено без змін. Вказана постанова досліджувалась судом в рамках даної справи і має преюдиційне значення.
Враховуючи, що автомобіль відчужено зі згоди позивачки включення автомобіля до переліку об'єктів спільної сумісної власності є безпідставним і необґрунтованим.
Стосовно вимоги позову про визнання спільною сумісною власністю платіжних терміналів і криптовалютних ферм, представник відповідача покликається на те, що позивачкою не надано доказів належності відповідачу платіжних терміналів, розташованих за вказаними адресами, а також доказів, що підтверджують право спільної сумісної власності на перелічені у позовній заяві платіжні термінали та криптовалютні ферми, а тому відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України така вимога позивача не підлягає до задоволення.
Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні допитано свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 .
Так, допитаний як свідок ОСОБА_16 вказав, що є добре знайомим зі сторонами, вони дружили сім'ями, приїжджали у гості, збиралися разом на свята. Свідку відомо, що квартиру АДРЕСА_9 сторони придбали під час їхнього перебування у шлюбі. Вони разом працювали, знає, що обоє непогано заробляли на той час, за спільні кошти робили ремонт: разом їздили в «Епіцентр», приймали якісь дизайнерські рішення спільно. Також ОСОБА_16 відомо, що сторони мали апарати (термінали) для поповнення рахунків, чув про спільний бізнес - виробництво одноразового посуду. Відомо, що у них був автомобіль Мазда, пізніше придбали автомобіль - сірий Мерседес.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні вказала, що знає сім'ю ОСОБА_17 , дружили разом із ними. Щодо обставин придбання спірної квартири, свідку відомо, що спочатку у сторін була однокімнатна квартира в мікрорайоні Пасічна, потім ОСОБА_18 доплатила кошти щоб мати більшу площу та вони придбали двокімнатну квартиру. Пізніше поміняли на трьохкімнатну квартиру. На той час ОСОБА_18 дуже добре заробляла. Згодом позивачка знайшла трьохкімнатну квартиру у центрі міста. Знає, що сторониразом робили ремонт у квартирі. Свідок вказала, що вона пам'ятає, що перші кошти на термінали надавала мати позивачки.
Допитана як свідок ОСОБА_1 (позивачка у справі) суду повідомила, що одружилися з відповідачем вони у 2008 році. Відповідач, його мати та брат взяли дольову участь у купівлі однокімнатної квартири квартири. Вона доплатила різницю і вони здійснили обмін на 2-х кімнатну квартиру, а пізніше на 3-х кімнатну. В мережі Інтернет вона зайшла оголошення про продаж квартири по АДРЕСА_9 , вони добилися обміну з доплатою. На той час у неї була гарна зарплата, так як вона працювала на керівній посаді. Її брат - архітектор за спеціальністю, зробив повністю дизайн квартири, замовляв меблі. Кошти за ремонт вони оплачували зі спільного бізнесу. Свідок вказала, що її мати надавала кошти для придбання платіжних теміналів, а також для придбання автомобіля.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю позивачки. Після весілля ОСОБА_19 прийшов до них житии. Жили вони у них майже 5 років, були повністю на їх утриманні. ОСОБА_20 нічого не надавав для проживання, дочка сама заробляла. Дочка домовилась, що ОСОБА_19 буде збирати гроші на купівлю житла, а вона самостійно буде платити за квартиру. Леся знайшла квартиру на АДРЕСА_9 . Син свідка зробив дизайнерський проект квартири, бо він за фахом архітектор, всі матеріали доставлялися з Києва, Житомира. Від дочки вона дізналася, що ОСОБА_20 квартиру оформив на себе. Свідок стверджує, що все, що вкладено у спірну квартиру, є спільними коштами.
ОСОБА_9 заперечує, що кошти на квартиру надавала мати ОСОБА_20 (її сваха), оскільки вона не могла мати таких доходів. Свідок зазначає, що надавала свої кошти на бізнес по виготовленню одноразових стаканчиків, наддала відповідачу 2 тисячі доларів для придбання автомобіля.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила, що вона є матір'ю відповідача. Працювала на заводі «Позитрон». У 1994 році відкрила підприємницьку діляність, її чоловік працював у «Прикарпаттрансгаз» на керівній посаді, мав високі доходи. Згодом відкрив свій кооператив. Вони мали три автомобілі, мали збереження - більше 30 тисяч доларів США. Після смерті чоловіка вона продала автомобілі. Також їй допомагали її тітка та сестра, які перебували за кордоном. У 2006 році вона уклала договір на купівлю квартиру по АДРЕСА_8 . Перший внесок заплатила 22 тисячі доларів, до шлюбу сторін сплатила 14 тисяч. Решта коштів сплачувала 18-ма платежами. Їм запропонували обмін квартири на АДРЕСА_9 . Вона сказала сину, що він може переоформити квартиру та вона може дати йому кошти у позику. Жодних коштів зі сторони позивача їй не надавали. Також свідок вказала, що придбала 2 термінали по поповненню мобільних телефонів. Ремонт у квартирі оплачував ОСОБА_20 , наймав працівиків. Вона надавала кошти на диван, штори.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як слідує з матеріалів справи, сторони зареєстрували шлюб 05.03.2008 року (а.с. 9, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_8 у сторін народився син ОСОБА_5 (а.с. 10, т. 1).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 1521500771 від 09.01.2019, ОСОБА_4 є власником об'єкту житлової нерухомості - квартири трикімнатної загальною площею 84,6 кв.м., житловою площею 52,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_13 (а.с. 11, т. 1).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.
Нормами частин першої та третьої статті 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Статтями 60, 61 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
З аналізу зазначених норм слідує, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно.
За змістом статей 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (п.п. 23, 24) зазначено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами тощо.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб.
При цьому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Так, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Тобто, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц.
Разом з тим, презумпція спільності права власності подружжя на майно (стаття 60 Сімейного кодексу України) може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року по справі № 6-843цс17.
Виходячи з викладеного, слід констатувати те, що той з подружжя, який заперечує режим спільної сумісної власності подружжя повинен довести, що майно придбане за час шлюбу за його особисті кошти.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України).
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Згідно інфомації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 152150771 за відповідачем ОСОБА_4 , зареєстровано право власності на трьохкімнатну квартиру, загальною площею 84,6 кв.м, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_13 , дата державної реєстрації майна 17.11.2015 року.
Тобто спірна квартира набута під час перебування сторін у шлюбі.
Проте, відповідачем заперечується факт купівлі спірної квартири за спільні кошти. Сторона відповідача покликається на те, що квартира АДРЕСА_1 повинна бути визнана його приватною власністю, зважаючи на те, що кошти на неї внесені його матір'ю ОСОБА_10 , а також коштів, отриманих відповідачем у матері відповідно до договорів позики, за якими у відповідача виникли особисті зобов'язання та які на сьогоднішній день виконані за рахунок його особистих коштів.
З долучених до матеріалів доказів вбачається, що 03 січня 2006 року між ТОВ «Екстім» та ОСОБА_10 укладено Договір № 03/01/06/д/10/1 на пайову участь у будівництві багатоповерхового житлового будинку з комплексом розширеної інфраструктури торгівлі та побутового обслуговування на АДРЕСА_12 . Предметом договору є двокімнатна квартира загальною площею 61,90 м.кв., вартістю 192 148 грн 62 коп. (а.с. 71-73, т. 1).
Згідно долучених квитанцій, ОСОБА_10 вносились кошти за дольову участь у будівництві за договором № 03/01/06/д/10/1 від 03.01.2006 (а.с. 74-90, т. 1).
21.06.2011 року між ТОВ «Екстім», ТОВ «Екстім ЛТД» та ОСОБА_10 укладено трьохсторонній Договір № 49 про переведення боргу від 21 червня 2011 року (а.с. 91, т. 1).
21.06.2011 між ТОВ «Екстім ЛТД» і ОСОБА_10 укладено Договір № 60 купівлі-продажу квартири, що буде створена у майбутньому (а.с. 92-93, т. 1).
18.12.2012 року між ТзОВ «Станіславжитлобуд» та ОСОБА_4 укладено Договір № 21 купівлі-продажу. Предметом Договору є квартира загальною площею 84,6 кв.м, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_13 загальною вартістю 451 862 грн (а.с. 94-96, т. 1).
Протягом грудня 2012 року - травня 2014 року відповідачем було внесено на рахунок ТзОВ «Станіславжитлобуд» 255850 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 101-102, т. 1).
Згідно довідки ТзОВ «Станіславжитлобуд» від 25.06.2014, виданої ОСОБА_4 , станом на 25.06.2014 ним проведено повний розрахунок згідно Договору № 21 від 18.12.2012 (а.с. 103, т. 1).
Відповідно до Акту приймання-передачі об'єкту завершеного будівництва від 19.10.2015 забудівник передав квартиру ОСОБА_4 у власність (а.с. 104, т. 1).
Сторона відповідача покликається на те, що кошти у сумі 255850 грн, які були внесені в касу ТзОВ «Станіславжитлобуд» ОСОБА_4 , отримані ним згідно договорів позики від матері ОСОБА_10 , копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 105, 106, 107, т. 1).
Відтак, сторона відповідача стверджує, що спірна квартира, яку позивачка просить визнати спільною сумісною власністю, не відповідає критеріям спільної сумісної власності, зважаючи на те, що частина коштів за придбану квартиру в сумі 192 148,62 грн, що становить 30583 доларів США, була оплачена матір'ю відповідача ОСОБА_10 , з яких 113 714 грн, що становить 22517 доларів США, оплачено до укладення шлюбу між позивачем і відповідачем (до 05.03.2008 року); інша частина коштів у сумі 255850,00 грн, що становить 27 452 долари США, була позичена відповідачем у своєї матері для виплати остаточної суми за придбану квартиру і повернута ним із власних коштів у березні 2024 року (через значний термін після розлучення).
З витребуваної судом інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суми річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період 01.01.2008 по 31.12.2019 по громадянці ОСОБА_10 - її дохід за період з 01.01.2006 по 31.12.2015 становив 4456,5 грн. З 2006 по 2009, 2011 рр. доходи відсутні, щодо наступних років її доходи складають: 2010 - 3460 грн; 2012 - 204,50 грн, 2013 - 237 грн; 2014 - 149 грн, 2015 - 406 грн (а.с. 63-74, т. 2).
А відтак, суд критично оцінює доводи сторони відповідача стосовно отримання коштів у позику від матері, зважаючи на відсутність підтвердження наявності у ОСОБА_10 доходів у вказаний період.
Таким чином, стороною відповідача не надано доказів наявності у ОСОБА_10 реальної можливості надання позики у розмірі 255 850 грн, зважаючи на інформацію про її доходи за спірний період.
Самі договори позики між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 укладені у простій письмовій формі.
Розглядаючи дану цивільну справу, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09.07.2025 у справі № 947/5939/20.
Так, предметом розгляду спору у вказаній справі також було солідарне стягнення з подружжя боргу за договором позики за позовом батька одного з подружжя.
За результатами розгляду касаційної скарги, Верховним Судом, зокрема вказано на те, що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Якщо пов'язані чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють судовий розгляд, зокрема, про стягнення боргу, для унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі), тощо, такі учасники судового розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання приватно-правових конструкцій не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року в справі № 759/11754/23 (провадження № 61-17672св24)); учасники цивільного обороту, які є пов'язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов'язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом; до обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом з метою покладення на колишню дружину сина солідарного обов'язку щодо повернення позики позивачем разом із відповідачем, в цій справі належать: вчинення договору позики від 17 лютого 2011 року між батьком (позивач, позикодавець), та сином позивача (позичальник відповідач); у розписці про передання грошових коштів від 17 лютого 2011 року вказано, що сином (позичальник відповідач) отримав кошти саме на придбання нежитлового приміщення за конкретною адресою; син позивача (позичальник, відповідач) визнав позов.
Також не знайшли підтвердження доказами і свідчення матері відповідача ОСОБА_10 щодо високих доходів її чоловіка, наявності заощаджень у розмірі 30 тисяч доларів США, коштів від продажу трьох автомобілів та земельної ділянки, оскільки жодних письмових доказів до матеріалів справи на підтвердження вказаних обставин стороною відповідача не долучено.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана згідно критеріїв, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності: 1) час набуття у шлюбі; 2) кошти подружжя; 3) мета придбання для користування сім'єю. У зв'язку з чим спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, і підлягає поділу відповідно до вимог статей 60, 70 Сімейного кодексу України.
Таким чином, відповідачем не доведено, що спірна квартира була придбана за кошти, надані матір'ю відповідача, а не за кошти подружжя, з огляду на що презумпція спільної сумісної власності не спростована, отже вбачається, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Що стосується вимоги позову про визнання спільним сумісним майном та поділ автомобіля марки Mercedes Benz C250, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_1 , слід зазначити наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, 10.05.2018 року позивачка ОСОБА_1 набула у власність автомобіль марки Mercedes Benz C250, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_1 , що вбачається з копії свідоцтва НОМЕР_8 (а.с. 12, т. 1).
10.05.2018 року ОСОБА_1 , на підставі довіреності від 10.05.2018 року № 1102, уповноважила ОСОБА_4 та ОСОБА_14 укладати правочини щодо експлуатації та розпорядження транспортним засобом марки Mercedes Benz C250, 2014 року, номер кузова НОМЕР_7 , зокрема: експлуатувати, продати, обміняти, здати в оренду за ціною та на умовах на розсуд уповноважених. Для чого надала їм право представляти інтереси власника в органах ВРЕР, територіальних органах з надання сервісних послуг МВС України з усіх питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, зокрема: зняти транспортний засіб з обліку після 10-05-2019 року та поставити на облік до 10-07-2019 року і одержати транзитні номери; укладати від імені власника договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, одержувати за ними належні власнику грошові суми; .і виконувати всі інші дії і формальності, пов'язані з цією довіреністю (а.с. 13, т. 1).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2020 року, яке залишене в силі постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_21 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Територіальний сервісний центр МВС 2641 РСЦ УМВС в Івано-Франківській області, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.
Обставинами, зазначеними у постанові суду апеляційної інстанції зазначено:
«Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що ОСОБА_4 , укладаючи оскаржуваний правочин, діяв в межах повноважень, наданих йому довіреністю від 10.05.2018, оскільки право розпорядження автомобілем передбачено змістом цієї довіреності і спірний договір купівлі-продажу укладений на умовах, зазначених у ній. Також при укладенні спірного договору купівлі-продажу від 11.01.2019 сторони дотримались вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, що стверджується умовами, викладеними у цьому договорі.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка не надала належних та допустимих доказів, що вона не мала наміру продавати автомобіль Mercedes Benz C250, 2014 року випуску. Довіреність недійсною не визнана. Під час укладення оскаржуваного договору адміністратор сервісного центру Перевозчиков М.В. перевірив відповідність інформації внесеної до цього договору документам, які надані сторонами договору, тобто при укладенні оспорюваного договору перевірено право власності на автомобіль, державну реєстрацію прав на це майно та повноваження представника на вчинення правочину від імені продавця.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 вчинив правочин всупереч інтересам довірителя та чи бажав (або усвідомлював) несприятливі наслідки такого правочину для довірителя. Також позивачка не подала будь-яких доказів, що вказують на виникнення внаслідок дій ОСОБА_4 несприятливих наслідків для неї. При цьому, відповідно до оскаржуваного договору автомобіль передається у власність покупця після повної оплати вартості майна, яка за домовленістю сторін складає 498 437,94 грн, а повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. Неотримання коштів за відчужений автомобіль, зокрема і в розмірі відповідно до презюмованої частки у праві спільної сумісної власності, не є підставою для визнання правочину недійсним згідно заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ».
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що спірний автомобіль відчужено зі згоди позивачки, що встановлено вищенаведеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, які мають преюдиційне значення, суд вважає необґрунтованим включення спірного автомобіля до переліку об'єктів спільної сумісної власності.
Стосовно визнання вимоги про визнання спільною сумісною власністю платіжних терміналів і криптовалютних ферм, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги, з огляду на відсутність доказів належності відповідачу платіжних терміналів, розташованих за вказаними адресами, а також доказів, що підтверджують право спільної сумісної власності на перелічені у позовній заяві платіжні термінали та криптовалютні ферми, а тому відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України така вимога позивача не підлягає до задоволення.
Таким чином, суд приходить до висновку про визнання спільною сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 17.11.2015 року, реєстраційний номер об'єкта 779721926101, загальною площею 84,6 кв.м., житловою 52,4 кв.м.
Відтак, слід провести між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступний поділ майна:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
У решті вимог позов не підлягає до задоволення.
Питання розподілу судових витрат між сторонами вирішується відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
Судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок підлягає стягненню з ОСОБА_4 в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 61, 69, 70, 71, 163 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 17.11.2015 року, реєстраційний номер об'єкта 779721926101, загальною площею 84,6 кв.м., житловою 52,4 кв.м.
Провести між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступний поділ майна:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
В решті вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_13 , РНОКПП - НОМЕР_9 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_13 , РНОКПП - НОМЕР_10 .
Суддя Антоняк Т.М.