Справа № 144/576/25
Провадження № 1-кп/144/55/25
13.11.2025 року с-ще Теплик
Теплицький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченкого - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Теплик кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025020110000032 від 04.03.2025 року про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілка Бершадського району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
ОСОБА_5 , відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», являючись військовозобов'язаним, визнаним придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 131/974 від 02.07.2024, на виконання Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 підлягав призову на військову службу за мобілізацією. Так, ОСОБА_5 , будучи 10.01.2025 у встановленому законом порядку повідомленим про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини, що підтверджується актом фіксування відмови від отримання повістки, діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, без поважних на те причин, умисно не прибув о 08 год 30 хв 11.01.2025 до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, в силу закону визнав, однак показав, що з 2009 року він являється членом релігійної організації «Вінницьке Обласне Управління Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангельської» та його релігійні переконання не дозволяють йому брати до рук зброю і позбавляти інших людей життя, даного Богом. Його релігійні погляди на заборону служби у війську глибокі і порушити він їх не міг. З цих причин 11.01.2025 свідомо не прибув до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Факт умисного ухилення ОСОБА_5 під час воєнного стану від призову на військову службу під час мобілізації підтверджується показаннями приведених до присяги та попереджених про кримінальну відповідальність безпосередньо допитаних судом в порядку ст. 352 КПК України свідків обвинувачення: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що проходить військову службу на посаді заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . За результатами ВЛК для визначення стану здоров'я ОСОБА_5 був визнаний придатним для служби в ЗСУ, тому йому була виписана бойова повістка, оголошений її зміст, однак від отримання такої останній відмовився, про що було складено акт фіксування відмови від отримання повістки. Причиною відмови від отримання повістки ОСОБА_5 називав свої релігійні переконання, оскільки він, являючись членом релігійної організації, підлягає лише альтернативній службі. Йому було роз'яснено, що під час мобілізації заміна військової служби на альтернативну не передбачена. В подальшому, у визначений час 11.01.2025 року ОСОБА_5 не прибув до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_4 , що було зафіксовано актами неприбуття. Після цього документи про ухилення ОСОБА_5 від призову на військову службу були направлені в поліцію для притягнення його до кримінальної відповідальності.
Аналогічні показання дали ОСОБА_7 - офіцер відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 - офіцер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 - старший офіцер відділення мобілізаційного обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10 - офіцер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім показань свідків, вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується наступними безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами:
- повідомленням тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 про ухилення ОСОБА_5 від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, що адресоване начальнику відділення поліції №1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, на підставі якого 04.03.2025 були внесені відомості в ЄРДР за ст. 336 КК України (а. п. 68);
- копією та оригіналом повістки № 04/1001 про виклик для призову на військову службу під час мобілізації та відправлення в складі команди НОМЕР_1 (а. п. 79, 116);
- довідкою військово-лікарської комісії №131/974 від 02.07.2024, з якої вбачається, що солдат запасу ОСОБА_5 пройшов медичний огляд, за результатами якого визнаний придатним до військової служби (а. п. 78);
- обліковою карткою до військового квитка (військово-облікового документу) серії НОМЕР_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_5 проходив військову службу, 19.04.1996 року звільнений в запас (а. п. 111);
- актом фіксування відмови від отримання повістки від 10.01.2025 року (а.п. 80);
- актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного по повістці від 11.01.2025 року (а.п. 81);
- актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом, станом на 3-тю добу від 14.01.2025 року (а.п. 82);
- актом фіксування неприбуття військовозобов'язаного для подання підтверджуючих документів про поважність причин неявки за викликом, станом на 7-му добу від 18.01.2025 року (а.п. 83);
- листом доведення положень кримінального кодексу України до ОСОБА_5 від 10.01.2025 року (а.п. 106);
- довідками №632 від 10.07.2024 та №718 від 24.03.2025, з яких вбачається, що ОСОБА_5 26.07.2009 року прийняв водне хрещення і є членом церкви християн віри євангельської в с. Соболівка, яка входить до складу Релігійної Організації «Вінницьке Обласне Управління Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангельської» (а.п. 134, 144);
- листом КНП «Теплицький ЦПМД» №187 від 06.03.2025 про те, що ОСОБА_5 на диспансерному обліку у сімейного лікаря не перебуває. У період часу з 10.01.2025 року по 04.03.2025 року за медичною допомогою до закладу не звертався (а. п. 139);
- листом №13-1440 від 07.04.2025 Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації, з якого вбачається, що ОСОБА_5 в період часу з 10.01.2025 року по 04.03.2025 року за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади м. Вінниці та Вінницької області не звертався, на спостереженні не перебуває (а. п. 141);
- довідкою без номера та статутом Вінницького обласного управління об'єднаної ОСОБА_12 , згідно яких церкви (релігійні громади), які належать до структури РО Вінницького обласного управління об'єднаної Церкви ОСОБА_13 входять до переліку релігійних організацій віровчення яких не допускає своїм членам користування зброєю (а.п.145-150).
Зазначені вище докази надані прокурором, клопотань від сторони захисту про визнання їх неналежними чи недопустимими доказами суду не надходило.
Не довіряти вказаним доказам у суду відсутні підстави, бо вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.
Заслухавши обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожен доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_5 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
Доводи ОСОБА_5 з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Об'єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
Додатковий обов'язковий об'єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об'єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об'єктивно підпадає до призову за мобілізацією до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов'язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов'язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 судом встановлено, що поведінка останнього свідчить про спрямованість його дій на ухилення від призову, враховуючи таке.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.
У зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
У відповідності до положень статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
Окрім цього, згідно з вимогами частини 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», віком 18-25 років.
Отже, ОСОБА_5 , маючи вік 49 років та будучи військовозобов'язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.
Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.
Суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 (провадження № 51-90км24).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов'язаним та придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, будучи повідомленим про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки 11.01.2025 у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України від 27 жовтня 2025 року в справі № 573/838/24, згідно якої законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
ОСОБА_5 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов'язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення ОСОБА_5 від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, встановлених судом, доведена повністю.
За таких обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
За місцем проживання ОСОБА_5 характеризується позитивно, не інвалід, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_5 згідно вимог ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Згідно з досудовою доповіддю щодо ОСОБА_5 , складеною начальником Гайсинського районного сектору №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області 27 травня 2025 року, ризики вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб) є середніми. На думку органу пробації, виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства (а.п. 31-33).
При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Згідно з положеннями частини 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення обвинуваченого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення ОСОБА_5 вчинив вперше, його тяжкість (є нетяжким злочином), відповідно до довідки релігійної організації «Вінницьке Обласне Управління Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангельської» є членом церкви християн віри євангельської, суд вважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставами для висновку про можливість досягти мети заходу примусу зі звільненням ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання, призначеного за ст. 336 КК України.
На переконання суду, таке покарання для обвинуваченого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, а також узгоджуватиметься з висновками, викладеними у Постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України від 27 жовтня 2025 року в справі № 573/838/24.
Запобіжний захід ОСОБА_14 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_5 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Теплицький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Роз'яснити обвинуваченому, захиснику їх право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Вирок виготовлено 13.11.2025 року.
Суддя