Єдиний унікальний номер №943/393/25
Провадження № 2/943/810/2025
06 листопада 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Кос І. Б.
за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання право постійного користування в порядку спадкування,-
позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із цим позовом. Просить визнати за ним право постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, зокрема, і на право постійного користування земельною ділянкою, для ведення особистого селянсього господарства площею 0,4588 га, розташованої в АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 401 від 10.04.1998 року. Позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , однак не може оформити своїх спадкових прав через відсутність у нього оригіналу державного акту на земельну ділянку.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, направивши до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, заявлений позов підтримує в повному обсязі, позовні вимоги просить задовольнити.
Відповідач Буська міська рада Золочівського району Львівської області явку свого повноважного представника суду не забезпечив, направив суду заяву, в якій просить розглядати справу у відсутності представника.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.
Судом встановлено, що свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно Буським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 15.11.2024 року підтверджується, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4588 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,0799 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0062, площею 0,2944 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0061, площею 0,0845 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0063, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_1 .
Право постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ЛВ № 401 від 10.04.1998 року, копія якого наявна в матеріалах даної справи, ОСОБА_4 на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 0,4588 га, а саме: земельна ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,2944 га, земельна ділянка № НОМЕР_3 - площею 0,0845 га, земельна ділянка № НОМЕР_4 - площею 0,0799, для ведення підсобного господарства, що знаходиться на території АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6800488002025 від 10.02.2025 року, земельна ділянка площею 0,2944 га з кадастровим номером 46206101000:13:001:0061, вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник (користувач) - ОСОБА_3 .
Крім того, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1200491482025 від 11.02.2025 року, земельна ділянка площею 0,0799 га з кадастровим номером 46206101000:13:001:0062, вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник (користувач) - ОСОБА_3 .
Крім того, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3500260542025 від 12.02.2025 року, земельна ділянка площею 0,0845 га з кадастровим номером : 46206101000:13:001:0063, вид цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник (користувач) - ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.03.2000 року зареєстроване в реєстрі за № 554 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.12.2005 року зареєстроване в реєстрі за № 3467, підтверджено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті всього майна ОСОБА_3 є її син ОСОБА_1 , а тому згідно ст. 1269 ЦК України, позивач прийняв спадщину після смерті матері за заповітом.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 набула право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4588 га для ведення особистого підсобного господарства у 1998 році, тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ, чинного на час набуття ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою, користування землею могло бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України 1990 року).
Статтею 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII визначено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.
Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.
Крім того, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб'єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц.
Крім того, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.
Також відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11.12.2024 року у справі № 179/687/21, у пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218, 1220, 1221, 1222, 1241, 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
У відповідності до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року, для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини.
З огляду на те, що позивач є спадкоємцем за заповітом, який вступив в управління спадковим майно, прийняв спадщину в силу вимог ст. 549 ЦК УРСР 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.
Відтак, право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
Отже, право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 по справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).
Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_3 на законних підставах, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, набула право постійного користування земельною ділянкою, з метою, передбаченою законом для ведення особистого підсобного господарства (згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку - для ведення особистого селянського господарства), яке не було припинене із її смертю, що входить до складу спадщини після її смерті.
За таких обставин, оскільки позивач є спадкоємцем за заповітом на спадкове майно, до якого входить право постійного користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому за позивачем слід визнати право постійного кристування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 .
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 142, 211, 223, 247,263-265, 268 ЦПК України, суд,-
позов задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4588 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,0799 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0062, площею 0,2944 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0061, площею 0,0845 га з кадастровим номером: 46206101000:13:001:0063, для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач: Буська міська рада Золочівського району Львівської області (80500, м. Буськ, площа 900-річчя Буська,1, Львівської області, код ЄДРПОУ 26307575).
Повний текст рішення складено 13.11.2025 року.
Суддя: І. Б. Кос