13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №240/5341/25
адміністративне провадження № К/990/44201/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №240/5341/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, у якому просив:
- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, які полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , за період з 24 березня 2022 року по 01 червня 2022 року додаткової винагороди 30 тисяч гривень на місяць на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350);
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за період з 24 березня 2022 року по 01 червня 2022 року додаткову винагороду 30 тисяч гривень на місяць;
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 березня 2022 року по 31 травня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24 березня 2022 року по 31 травня 2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану».
Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь період затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 24 березня 2022 року по дату виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
28 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №240/5341/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Міністерство юстиції України, оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, заявник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та зазначає, що ця справа стосується питання відповідності та єдності позицій судів першої та апеляційної інстанцій з питання застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 (в редакції від 22 березня 2022 року) до працівників районних відділів філії Державної установи «Центр пробації» у відповідній області.
Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки ним не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Отже, доводи Міністерства юстиції України, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав, є суперечливим та необґрунтованим.
Також скаржник зазначає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має неабияке виняткове значення для усього суспільства, оскільки стосується питання правильності виплати бюджетних коштів та раціонального їх використання в умовах воєнного стану в Україні.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Суд зазначає, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання Міністерства юстиції України на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Слід зазначити, фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про зупинення виконання (дію) оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду цієї справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №240/5341/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська