Справа № 369/12821/24
Провадження № 2/369/2991/25
Іменем України
10.11.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
при секретарі судового засідання Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №369/12821/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням суду з відповідача стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 127 343,48 грн. та судові витрати в розмірі 1273,43 грн. Судове рішення набрало законної сили 26 квітня 2016 року. Оскільки відповідач не виконував рішення, 13 вересня 2018 року ними отримано виконавчий лист для примусового стягнення заборгованості.
Але ОСОБА_1 борг не погашає ні в добровільному порядку, ні в примусовому. Тому на підставі ст.625 ЦК України має сплатити за весь період з 26 квітня 2016 року по 25 червня 2024 року інфляційні втрати в розмірі 149 892,82 грн. та три відсотки річних в розмірі 31 199,15 грн.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» суму розмірі 181 091,97 грн., з яких 3% річних - 31 199,15 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 149 892,82 грн. станом на 25.06.2024 року за невиконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/5614/15-ц, а також стягнути судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач до суду не з'явилась, про час та дату повідомлялись належним чином, через канцелярію суду буда подана заява про застосування строків позовної давності.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ст. 82 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Отже, 17 січня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №50002927.
За умовами договору ТОВ «Порше Мобіліті» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 95023,02 грн., що в еквіваленті на дату укладення договору становить 11804,10дол. США, зі змінною процентною ставкою, строком на 60 місяців.
У травні 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивував тим, що 09 листопада 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №50002927. За даним договором ТОВ «Порше Мобіліті» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 95023,01 грн., що в еквіваленті на день укладення договору становило 11804,10 дол. США, зі змінною процентною ставкою, строком на 60 місяців. Свої зобовязання за договором товариство виконало. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за договором кредиту не виконував, станом на травень 2015 року виникла заборгованість за кредитом, яка складається з основного боргу за кредитом - 641 358,20 133089,10 грн., збитків 16692,00 грн., штраф 19023,60 грн., 3% річних 2201,04 грн., інфляційних втрат 59570,30 грн., що разом складає 230576,04 грн.
16 жовтня 2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області за наслідками розгляду зазначеного позову було прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в розмірі 127 343,48 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 118 339,96 грн, заборгованості за відсотками - 6 931,76 грн та 3 % річних - 2 071,76 грн.
Вищезазначені обставини, складові заборгованості та їх розмір є обставинами встановленими рішенням суду, що набрало законної сили, а відтак не підлягають доказуванню на підставі частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.
Отже, станом на дату подання даної позовної заяви, заборгованість відповідачем в повному обсязі не погашена та становить 127 343,48 грн.
Згідно з частиною 1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 ЦК України).
Так, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 цього Кодексу визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1. ст. 629 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно, підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України)
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на вище наведені норми, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суд враховує, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 127 343,48 грн.
Отже, оскільки основне зобов'язання за кредитним договором не припинилося, сума заборгованості складає 127 343,48 грн, суд вважає, що позивач має право вимагати відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України сплати відповідачем боргу з урахуванням установленого індексу інфляції.
Щодо заяви про застосування строків позовної давності.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/5614/15-ц від 16.10.2015 року набрало законної сили -26.04.2016 року.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту:
«12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»
Також відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже до введення карантину строки позовної давності можуть бути застосовані.
Позивач має право на стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України за останні три роки, які передували введенню карантину, тобто з 12.03.2017 по 12.03.2020 року.
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже враховуючи п. 12, 18 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, Позивач має право на нарахування та стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України за період з 12.03.2017 року по 24.02.2022 року.
З урахування викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, з відповідача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» слід стягнути заборгованість в розмірі 84 100,57 грн., яка складається з 3% річних - 18 945 грн., розміру інфляційних втрат - 65 155,57 грн..
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, надходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В порядку ст. 141 ЦПК України суд присуджує стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн, який сплачено позивачем при зверненні з даним позовом до суду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про заставу», ст.ст. 526, 589, 625, 627, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,
Позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Ідентифікаційний код юридичної особи: 36422974) суму у розмірі 84 100,57 грн., яка складається з 3% річних - 18 945 грн., розміру інфляційних втрат - 65 155,57 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Ідентифікаційний код юридичної особи: 36422974) судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 1 406,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 10 листопада 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ