13 листопада 2025 рокусправа № 380/7771/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області. Позивач просить суд:
визнати протиправним рішення №134350010599 від 03.03.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996, з 02.12.1996 по 30.11.1999 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідачем надіслано рішення №134350010599 про відмову у призначенні пенсії та не враховано періоди трудової діяльності з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996 в Російській Федерації з мотивів припинення її участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та період з 02.12.1996 по 30.11.1999, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки на іноземній мові. Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 23.04.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Представник відповідача-1 подав відзив у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Спірні періоди роботи не зараховано позивачу до страхового стажу, оскільки це робота на території РСФСР. Період роботи з 02.12.1996 по 30.11.1999 не зарахований до страхового стажу, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки на іноземній мові. З цих підстав позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, в якому вказало, що 24.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії за вікомзгідно з статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв'язку із чим, після реєстрації заяви та сканування доданих до неї документів засобами програмного забезпечення, цю заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийняло рішення №134350010599 від 03.03.2025 про відмову у призначенні йому пенсії у зв'язку із відсутністю в нього необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу позивача не було зараховано період його роботи в російській федерації з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та періоди роботи з 02.12.1996 по 30.11.1999 оскільки в трудовій книжці запис про звільнення засвідчений відбитком печатки на іноземній мові. Враховуючи зазначені обставини Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вважає, що рішення №134350010599 від 03.03.2025 є правомірним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 24.02.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з питання призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.03.2025 №134350010599 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
За результатами розгляду наданих ОСОБА_1 документів встановлено:
- вік заявника - 60 років 04 місяці;
- страховий стаж заявника становить 27 років 01 місяць 23 дні, при цьому необхідний страховий стаж становить не менше 31 рік.
За наданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи в російській федерації з 20.12.1992 по 25.07.1992 та з 03.08.1992 по 25.11.1996, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби/навчання) на території Російської Федерації по 31 грудня 1991 року у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; період роботи з 02.12.1996 по 30.11.1999, оскільки запис про звільнення засвідчений відбитком печатки на іноземній мові.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів “Про недержавне пенсійне забезпечення», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання: 14 січня 1993 року) встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до статті 7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - також Угода від 13 березня 1992 року), яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням пенсії, поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).
Згідно з частиною 2 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13 березня 1992 року), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди від 13 березня 1992 року).
Угодою від 13 березня 1992 року встановлено правила обчислення розміру пенсій.
Згідно із частиною 3 статті 6 цієї Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Зазначеною Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.
Таким чином, наведені положення зазначених вище Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. При цьому обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 26.02.1982 позивач у період з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996, з 02.12.1996 по 30.11.1999 працював на території Російської Федерації. Утім, представник відповідача-2 вважає, що такий період трудової діяльності не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Суд зазначає, що записи про роботу позивача є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємств.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Згідно з п.2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналізуючи приписи Інструкції №58, суд зазначає, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 №2704-VIIІ органи державної влади, влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Аналогічні положення передбачені абзацом 8 пункту 2.9 Порядку № 22-1. Так, документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачаю міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Однак, відповідачами не надано доказів письмового повідомлення позивача про необхідність подання такого перекладу у визначений Порядком № 22-1 спосіб.
Відтак, не зарахування відповідачем-2 до стажу позивача періоду роботи з 02.12.1996 по 30.11.1999, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення, на іноземній мові є неправомірним. Позивач не може нести відповідальності за оформлення та заповнення кадрових документів.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 02.12.1996 по 30.11.1999.
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні до стажу позивача періодів роботи з 20.02.1992 по 25.07.1992 та з 03.08.1992 по 25.11.1996 є те, що з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проте, на переконання суду, такі посилання відповідача є безпідставними.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди повинна виконувати зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні набутого стажу позивача на території російської федерації, а також при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території росії.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зарахування страхового стажу за період роботи позивача в російській федерації з 20.02.1992 по 25.07.1992 та з 03.08.1992 по 25.11.1996.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.03.2025 №134350010599, прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення, є протиправним та підлягає скасуванню.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України належним і достатнім способом захисту порушеного права буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.02.2025, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996, з 02.12.1996 по 30.11.1999 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову частково відповідно до вищенаведених мотивів.
Оскільки позов підлягає задоволенню, то відповідно до частин першої статті 139 КАС України до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 03.03.2025 №134350010599.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.02.2025 зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 25.07.1992 по 25.07.1992, з 03.08.1992 по 25.11.1996, з 02.12.1996 по 30.11.1999 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна