13 листопада 2025 рокусправа № 640/21434/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії за віком з 01.04.2017;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком з дня припинення нарахування та виплати пенсії за віком з 01.04.2017;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату усієї суми нарахованої пенсійної заборгованості з 01.04.2017.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, з 01.04.2017 виплата пенсії їй не здійснювалась.
Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки вона порушує її право на пенсійне забезпечення.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю.
Свою позицію відповідач мотивував тим, що з 01.04.2017 виплата пенсії ОСОБА_1 призупинено за інформацію, що міститься в системі “Аркан» (інтегрована міжвідомча автоматизована система обміну інформацією з питаннями контроль людей, транспорту та вантажів, які перетинають державне оточення).
06.06.2017 позивачем подана заява щодо поновлення виплати пенсії з 01.04.2017.До управління праці та соціального захисту населення Деснянського району м. Києва було направлено список №59 від 08.06.2017 для здійснення перевірки щодо місця проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та розгляду на комісії результатів перевірок. Після перевірки щодо місця фактичного проживання позивача з числа внутрішньо переміщених осіб до Лівобережного об'єднаного управління №4 Пенсійного фонду України м. Києва надійшов витяг з протоколу №32 від 07.09.2017 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Деснянській районній в м. Києві державній адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплаті пенсії як внутрішньо переміщеній особі за результатами додаткової перевірки фактичного місця проживання, якою не підтверджено факт проживання за адресою : АДРЕСА_1 . Враховуючи вищенаведене, для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до відділення Пенсійного фонду із заявою, ідентифікаційним кодом, довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та реквізитами розрахункового рахунку АТ “Ощадбанк».
На виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано судові справи Львівському окружному адміністративному суду
За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Гулкевич І.З.
Ухвалою суду від 05.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Представником відповідача надано додаткові пояснення, в яких зазначає, що відновлення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам проводиться на підставі особистого звернення до органів Пенсійного фонду України з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та після прийняття Комісією відповідного рішення.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Красноармійської районної державної адміністрації Донецької області від 01.06.2017 №10933 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .
З 01.04.2017 відповідачем припинено виплату пенсійних виплат ОСОБА_1 .
На звернення позивача від 15.02.2021 відповідачем надано відповідь від 16.04.2021 №10030-8263/З-02/8-2600/21, зі змісту якої вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві отримано інформацію від управління праці та соціального захисту населення Деснянського району м. Києва факт проживання ОСОБА_1 за адресою: м. Київ, вул. Сабурова Олександра, 17/51 не підтверджено.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що ним отримано інформацію з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан», про перетин кордону та тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання Позивача.
Позивач не погоджуючись з діями відповідача звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Суд констатує, що припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Поряд з цим, Закон №1706-VII підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлює.
Як встановлено судом вище та не заперечується відповідачем, жодного рішення стосовно припинення виплати пенсії позивачу органом Пенсійного фонду не приймалось.
З огляду на те, що виплату пенсії позивачеві було припинено з підстави не передбаченої статтею 49 Закону №1058-IV, суд встановлює протиправність таких дій відповідача.
Зазначеного висновку суд дійшов з урахування частини другої статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV, якою передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вказане відповідає положенням статті 24 Конституції України, якою встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади» №8 від 13.06.2007 встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Верховний Суд України 06.10.2015 ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, якою вкотре зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, №595, №365, адже підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
При вирішенні даного спору в порядку частини п'ятої статті 242 КАС України судом враховано правові позиції, що викладено у рішеннях Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №263/7763/17 (провадження №К/9901/202/17), від 13.06.2018 у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження №К/9901/3256/17).
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 “Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України», “Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV.
Відтак, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також доводи щодо того, що для подальшого поновлення пенсії, позивачу необхідно звернутися до управління з відповідними документами є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Отже відповідачем порушено вимоги статті 19 Конституції України. При цьому, відповідач не допустив бездіяльності, а навпаки вчинив дії, що полягали у невірному застосуванні норм при здійснені пенсійних виплат, а тому саме дії відповідача є протиправними.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково та визнання дій відповідача протиправними.
При цьому, враховуючи протиправність припинення виплати пенсії позивачу, належним способом захисту є поновлення виплати пенсії позивачу саме з 01.04.2017.
Як встановлено судом вище, доказів на підтвердження того, що з 01.04.2017 пенсія позивачу не нараховувалась відповідачем суду не надано.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату усієї суми нарахованої пенсійної заборгованості за період з 01.04.2017, то суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Разом з тим, зазначена вимога позивача про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, а також здійснити виплату заборгованості у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.
Так, наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виплачена заборгованість з пенсії позивача або відповідач ухилиться від виплат пенсії позивачу за віком.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як встановлено судом вище, припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом. Відтак з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.04.2017.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи у справі № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.04.2018.
Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 908,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна