справа№380/14369/25
12 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №134550031933 від 25.02.2025, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134550031933 від 07.03.2025 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №134550031933 від 09.04.2025;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.І ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч.І ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 17.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та 15.02.2025 досяг 55-річного віку. Маючи страховий стаж понад 36 років та статус учасника бойових дій (наданий відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), він, як військовозобов'язаний, 17.02.2025 звернувся за призначенням дострокової пенсії за віком на підставі пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач стверджує, що відповідачі протиправно відмовили йому у призначенні пенсії, вимагаючи надати документи про проходження військової служби, попри те, що він належить до іншої пільгової категорії («особи з числа... військовозобов'язаних»), яка не передбачає наявності такого статусу.
Ухвалою від 17 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подали відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову.
Відповідачі 1 та 2, заперечуючи проти позову, просять відмовити у його задоволенні. Їхня позиція, по суті, є ідентичною і зводиться до одного ключового аргументу: вони діяли відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1. Вони стверджують, що підпункт 6 пункту 2.1 цього Порядку вимагає для призначення дострокової пенсії учасникам бойових дій надати вичерпний перелік документів, який, на їхню думку, включає: документи про проходження військової служби (служби); документи про безпосередню участь в АТО; посвідчення учасника бойових дій.
Оскільки Позивач не надав «документи про проходження військової служби», Відповідачі вважають, що пакет документів був неповним, а отже, їхні рішення про відмову у призначенні пенсії винесені обґрунтовано та в межах повноважень. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у своєму відзиві зазначає, що заяву від 17.02.2025 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Щодо позиції Відповідача 3 (Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області): Суд констатує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області належним чином повідомлено про відкриття провадження у цій справі, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 17 липня 2025 року Відповідачу 3 було встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву, в якому він мав викласти свої заперечення та надати докази на їх підтвердження. Однак, у встановлений судом строк, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відзив на позовну заяву не подало, клопотань про продовження строку не заявляло та про причини неподання відзиву суд не повідомило.
Суд звертає увагу на положення частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Більш того, ключовим принципом адміністративного судочинства є обов'язок доказування, покладений на суб'єкта владних повноважень. Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України чітко встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, не подавши відзив на позов, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не лише не висловило своїх заперечень проти позовних вимог, що стосуються його рішення №134550031933 від 09 квітня 2025 року, але й не виконало свого процесуального обов'язку, встановленого статтею 77 Кодексу, щодо доведення правомірності цього оскаржуваного рішення.
За таких обставин, суд, вирішуючи справу на підставі наявних матеріалів, розцінює відсутність відзиву від Відповідача 3 як невиконання ним обов'язку доказування та, як наслідок, визнання обставин, викладених Позивачем щодо протиправності рішення №134550031933 від 09 квітня 2025 року, оскільки Відповідачем 3 не надано жодних доказів на спростування цих доводів.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідачів, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_3 він досяг віку 55 років.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим 16 червня 2015 року.
Як встановлено з долученої до матеріалів справи довідки № Ф46/30/30.5/499/25 від 28 березня 2025 року, виданої Західною філією Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», та витягів з наказів Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Позивач, будучи працівником вказаного державного підприємства, у періоди з 14.09.2014 по 04.10.2014 та з 10.02.2015 по 04.03.2015 залучався та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО на території Донецької області.
Статус Позивача як учасника бойових дій, наданого саме на підставі пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), додатково підтверджується листом Міністерства у справах ветеранів України №7643/1.3/3.1-25 від 14 квітня 2025 року, де зазначено про внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру ветеранів війни.
Також Позивач є військовозобов'язаним, що підтверджується його військово-обліковим документом, копію якого він надав пенсійному органу 16 травня 2025 року.
Загальний страховий стаж Позивача, згідно з даними, вказаними у рішеннях самих пенсійних органів (зокрема, у рішенні від 07.03.2025), становить 36 років 06 місяців 29 днів, що значно перевищує 25 років, визначених законом як мінімально необхідний стаж для призначення пенсії у 55 років.
Перше звернення (17 лютого 2025 року): Одразу після досягнення 55-річчя, Позивач звернувся до Головного управління ПФУ у Львівській області (за місцем проживання) із заявою про призначення дострокової пенсії за віком. До заяви він долучив необхідні документи, включаючи посвідчення учасника бойових дій.
Перша відмова (25 лютого 2025 року): Заяву, в порядку екстериторіальності, було передано на розгляд до Головного управління ПФУ в Одеській області. Цей орган прийняв рішення №134550031933, яким відмовив у призначенні пенсії. Причина відмови полягала у «відсутності належного документального підтвердження», а саме - Позивач нібито не надав документів про проходження військової служби та довідки про безпосередню участь в АТО.
Друге звернення (27 лютого 2025 року): Позивач, не погоджуючись із відмовою, подав повторну заяву.
Друга відмова (07 березня 2025 року): Цю заяву розглядало Головне управління ПФУ у Львівській області. Воно прийняло рішення №134550031933, яким знову відмовило Позивачу з тієї ж самої причини - відсутність «документу про проходження військової служби».
Третє звернення (01 квітня 2025 року): Намагаючись усунути формальні перешкоди, Позивач звернувся втретє, цього разу додатково надавши детальну довідку від 28.03.2025, яка підтверджувала його участь в АТО саме як працівника підприємства, що залучався до операції.
Третя відмова (09 квітня 2025 року): Цього разу заяву розглядало Головне управління ПФУ в Хмельницькій області, яке прийняло рішення №134550031933, в якому розширило підстави для відмови:
Вказано, що довідка підтверджує участь Позивача як працівника, а стаття 115 Закону «не передбачає» призначення дострокової пенсії працівникам.
Ввказано на відсутність документів про проходження військової служби та що у посвідченні учасника бойових дій не зазначено пункт і статтю закону, на підставі яких надано статус.
Четверте звернення (16 травня 2025 року): Позивач подав заяву-роз'яснення. У ній він прямо і недвозначно вказав, що просить призначити пенсію не як «військовослужбовець», а як «військовозобов'язаний», якому надано статус учасника бойових дій згідно з пунктом 19 статті 6, що є окремою та самостійною пільговою категорією. На підтвердження свого статусу військовозобов'язаного він надав свій актуальний військово-обліковий документ.
Четверта відмова (29 травня 2025 року): Головне управління ПФУ у Львівській області листом №11079-11484/C-52/8-1300/25, по суті, вчетверте відмовило Позивачу. та рекомендувало звернутися до сервісного центру з «документом про проходження військової служби».
Позивач звернувся до суду за захистом свого права, яке, на його переконання, порушене.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з фундаментальних принципів, закріплених в Основному Законі України та Кодексі адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний припис встановлює принцип законності у діяльності суб'єктів владних повноважень, вимагаючи від них чіткого дотримання правових норм.
Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право є непорушним і має бути реалізоване у спосіб, визначений законом.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Спір у даній справі виник внаслідок різного тлумачення сторонами положень пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, який визначає право окремих категорій осіб на дострокову пенсію за віком.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначені Законом №1058-IV.
За загальним правилом, умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 цього Закону. Водночас, законодавець, реалізуючи конституційну гарантію соціального захисту, передбачив пільгові умови для окремих категорій осіб, які виконували завдання, пов'язані із захистом Батьківщини, або опинилися в інших визначених законом обставинах.
Так, статтею 115 Закону №1058-IV регулюється питання дострокового виходу на пенсію за віком.
Пункт 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на момент звернення Позивача у лютому 2025 року) встановлює, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають:
(абзац перший) «військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України...»;
(абзац шостий) «...а також особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6... Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"...».
Для обох зазначених категорій осіб право на дострокову пенсію настає «після досягнення чоловіками 55 років... та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків...».
Аналізуючи дану законодавчу норму, суд зазначає, що законодавець чітко, недвозначно та цілком свідомо розмежував дві різні, самостійні категорії осіб, які мають право на цю пільгу:
Перша категорія: Військовослужбовці, поліцейські, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Їхнє право обумовлене фактом проходження служби у відповідних формуваннях та безпосередньою участю у бойових діях або заходах АТО/ООС. Для підтвердження права особи цієї категорії мають надати документи про проходження служби та участь у бойових діях.
Друга категорія: Особи з числа резервістів, військовозобов'язаних та добровольців. Їхнє право обумовлене не фактом проходження служби у вищезгаданих формуваннях, а фактом наявності статусу учасника бойових дій (УБД), наданого конкретно за пунктом 19 статті 6 Закону №3551-XII. Закон не містить жодних додаткових умов для цієї категорії (наприклад, що вони також мають бути військовослужбовцями), оскільки це б робило норму безглуздою та дублювало б першу категорію.
Для встановлення права Позивача на пенсію за другою категорією, суд має перевірити його відповідність трьом чітким критеріям, встановленим Законом:
Досягнення 55-річного віку;
Наявність страхового стажу не менше 25 років;
Належність до осіб з числа військовозобов'язаних та наявність статусу УБД, наданого саме за пунктом 19 статті 6 Закону №3551-XII.
Судом встановлено з матеріалів справи, що Позивач досяг 55-річного віку 15 лютого 2025 року. Також встановлено (і підтверджено рішеннями Відповідачів-1 та 2), що його страховий стаж становить 36 років 6 місяців 29 днів, що значно перевищує необхідні 25 років. Таким чином, перші два критерії Позивачем виконані беззаперечно.
Ключовим у даному спорі є питання відповідності Позивача третьому критерію - наявність статусу УБД, наданого за пунктом 19 статті 6 Закону №3551-XII, перебуваючи у статусі військовозобов'язаного.
Позивач надав посвідчення УБД (серії НОМЕР_1 від 16.06.2015) та військово-обліковий документ, що підтверджує його статус військовозобов'язаного.
Відповідачі у своїх відмовах фактично поставили під сумнів право Позивача, висунувши два основні заперечення:
Позивач не надав документів про проходження військової служби;
Позивач є «цивільним працівником», а їм, на думку Відповідача-3, пенсія не передбачена.
Суд вважає ці заперечення Відповідачів необґрунтованими, такими, що свідчать про неправильне застосування вищевказаних норм права, а також про порушення принципу верховенства права в частині ієрархії нормативно-правових актів.
Щодо аргументу про ненадання документів про «військову службу»
Цей аргумент, на якому наполягають усі три територіальні управління ПФУ, є наслідком неправильного тлумачення норм Закону №1058-IV та виходить за межі повноважень пенсійного органу.
Як суд встановив вище, стаття 115 Закону №1058-IV виокремлює «військовослужбовців» (абзац 1) та «військовозобов'язаних... яким надано статус УБД за п. 19 ст. 6» (абзац 6) у дві самостійні, окремі категорії. Відповідачі у своїх рішеннях та відзивах помилково ототожнюють ці дві різні категорії та механічно застосовують вимоги, встановлені для першої категорії (військовослужбовців), до Позивача, який належить до другої категорії (військовозобов'язаних).
Посилання Відповідачів на Порядок №22-1 (зокрема, на підпункт 6 пункту 2.1) є юридично некоректним та свідчить про неправильне застосування норм права.
По-перше, з буквального тлумачення пункту 2.1 Порядку №22-1 вбачається, що він регламентує надання документів саме «військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу... поліцейським...» - тобто першій категорії, до якої Позивач, як цивільний працівник, не належить.
По-друге, суд звертає увагу Відповідачів на фундаментальний принцип правової системи України - ієрархію нормативно-правових актів. Відповідно до статті 8 Конституції України, закони мають вищу юридичну силу. Порядок №22-1, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України, є підзаконним нормативно-правовим актом. Він видається на виконання Закону і має йому відповідати. Порядок не може звужувати, змінювати або скасовувати права, прямо встановлені Законом №1058-IV.
Якщо Закон №1058-IV чітко встановив право на пенсію для категорії «військовозобов'язаних... яким надано статус УБД за п. 19 ст. 6» (яка, як буде показано нижче, включає працівників), то будь-яка вимога підзаконного акту (Порядку №22-1) або її тлумачення пенсійним органом, яке вимагає від таких осіб надання документів, притаманних іншій категорії (військовослужбовцям), є незаконною. Вимога надати документ про військову службу до особи, яка не є військовослужбовцем і право якої випливає не зі служби, а зі статусу УБД, наданого за іншою підставою, є юридично нікчемною, оскільки вона прямо суперечить нормі Закону вищого рівня.
Щодо аргументу про статус «цивільного працівника» (Відповідач-3)
Аргумент Відповідача-3, викладений у рішенні від 09 квітня 2025 року, про те, що Позивач є «працівником ДП...» і «призначення дострокової пенсії працівникам... не передбачено», є не лише помилковим, але й юридично парадоксальним.
Рішення Відповідача-3 є внутрішньо суперечливим. Він відмовляє Позивачу, бо той «працівник», а стаття 115 нібито не передбачає пенсії для «працівників».
Однак, стаття 115 Закону №1058-IV (абзац шостий) прямо відсилає до пункту 19 статті 6 Закону №3551-XII, як до єдиного та вичерпного критерію для цієї категорії осіб.
Суд звертається до змісту пункту 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-XII (у редакції, чинній на момент отримання Позивачем статусу у 2015 році): « 19) військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції... ...а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством».
Як встановлено судом з Довідки АТО від 28.03.2025, яку Позивач надав Відповідачу-3, Позивач отримав свій статус УБД саме на підставі цієї норми - як «працівник» ДП «УДЦР», який був залучений до АТО та брав у ній безпосередню участь на підставі наказів Антитерористичного центру при СБУ.
Таким чином, Відповідач-3 використовує сам факт, який законно надав Позивачу право на статус УБД (те, що він є «працівником», як це передбачено Законом №3551-XII), як підставу для відмови у пільзі, що випливає з цього статусу. Це є порушенням логіки та норм права.
Суд зазначає, що позивач як працівник ДП УДЦР був залучений до АТО, на цій підставі (як працівник) він законно отримав статус УБД за пунктом 19 статті 6 Закону №3551-XII, як особа, що має статус УБД за пунктом 19 статті 6, він (будучи військовозобов'язаним) має право на пенсію за пунктом 4 статті 115 Закону №1058-IV.
Відповідач-3, відмовляючи Позивачу на тій підставі, що він «працівник», фактично вдається до ревізії законності надання Позивачу статусу УБД, встановленого у 2015 році. На такі дії пенсійний орган не має жодних повноважень. Статус УБД, підтверджений посвідченням встановленого зразка, є чинним і породжує правові наслідки (в тому числі право на пенсію), доки він не скасований у встановленому законом порядку.
Суд також вбачає у діях Відповідачів ознаки надмірного формалізму (excessive formalism) та порушення процедурних обов'язків, покладених на них як на суб'єктів владних повноважень, що суперечить принципам добросовісності та розсудливості (стаття 2 КАС України).
Орган Пенсійного фонду у відносинах із громадянами не є пасивним реєстратором поданих документів. На нього, як на суб'єкта владних повноважень, що реалізує конституційну функцію соціального захисту, покладено позитивні обов'язки (positive duties) щодо сприяння громадянам у реалізації їхніх конституційних прав.
Як встановлено судом, Позивач звернувся 17.02.2025 та 27.02.2025. Основним документом, що підтверджує право, є посвідчення УБД. Якщо орган ПФУ вважав за потрібне отримати додаткові документи, що підтверджують підставу видачі посвідчення (як-от Довідку АТО), він був зобов'язаний, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, повідомити Позивача про необхідність дооформлення документів та надати йому тримісячний строк для їх подання. Натомість, Відповідач-1 (рішенням від 07.03.2025) та Відповідач-2 (рішенням від 25.02.2025) протиправно прийняли остаточні рішення про відмову, змусивши Позивача проходити процедуру звернення знову і знову. Це є порушенням процедури, встановленої Порядком №22-1.
Згідно з частиною 4 статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати документи та перевіряти обґрунтованість їх видачі. У Позивача у позовній заяві зазначено, що інформація про нього внесена до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, що підтверджується листом Мінветеранів. Відповідачі, маючи сумніви щодо підстав видачі посвідчення (як вказує Відповідач-3), мали право та обов'язок перевірити ці відомості, звернувшись до відповідних реєстрів або органів, що видавали посвідчення. Натомість, вони переклали весь тягар доказування на Позивача, вимагаючи від нього документи (про військову службу), яких у нього не могло бути за визначенням.
Чотириразова відмова Позивачу (три рішення та один лист-відмова) з одних і тих самих формальних підстав, які ґрунтуються на неправильному тлумаченні Закону, свідчить про системне небажання пенсійного органу належним чином розглянути заяву Позивача та захистити його право.
Факт того, що три різні територіальні управління ПФУ, діючи від імені однієї державної системи, приймають три різні за мотивацією (хоч і з однаковим негативним результатом) рішення, а Відповідач-3 при цьому ще й безпідставно зменшує порахований двома іншими органами страховий стаж Позивача, свідчить про кричуще порушення принципу правової визначеності. Позивач опинився в ситуації, коли він не може передбачити, яку ще формальну підставу для відмови винайде пенсійний орган наступного разу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 295/1129/17, від 06 лютого 2020 року у справі №591/4620/16-а та від 26 грудня 2019 року у справі №127/13905/17. У цих справах Верховний Суд дійшов висновку, що право на дострокову пенсію мають не лише військовослужбовці, але й військовозобов'язані та працівники підприємств, які залучались до АТО та отримали статус УБД за пунктом 19 статті 6 Закону №3551-XII.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Водночас, абзац другий пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV встановлює пільговий виняток для пенсії за віком: вона призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що Позивач досяг пенсійного віку (55 років) ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вперше він звернувся із заявою 17 лютого 2025 року. Це звернення відбулося в межах тримісячного строку, встановленого статтею 45.
За таких обставин, Позивач мав право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення 55-річчя, тобто з 16 лютого 2025 року.
Той факт, що додаткові уточнюючі документи (Довідка АТО) були надані пізніше (01.04.2025), не позбавляє Позивача права на призначення пенсії з дати першого звернення (17.02.2025), оскільки це відбулося в межах тримісячного строку на доопрацювання документів, встановленого пунктом 4.2 Порядку №22-1. Право на пенсію у Позивача виникло 15.02.2025, а перше звернення відбулося 17.02.2025.
Однак, у позовних вимогах Позивач просить зобов'язати призначити пенсію з 17 лютого 2025 року (тобто з дати першого звернення). Оскільки суд, відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розглядає справу в межах позовних вимог і не може виходити за їх межі, пенсія підлягає призначенню з дати, яку просить Позивач, - 17 лютого 2025 року.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що Позивач, ОСОБА_1 , надав усі необхідні документи, які сукупно та беззаперечно підтверджують його право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до абзацу шостого пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, оскільки він одночасно:
Досяг 55-річного віку.
Має страховий стаж понад 25 років.
Є військовозобов'язаним.
Має статус учасника бойових дій, наданий йому відповідно до пункту 19 статті 6 Закону №3551-XII (як працівнику підприємства, залученому до АТО).
Відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не виконали покладений на них частиною 2 статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності своїх рішень. Їхні відмови є протиправними, оскільки ґрунтуються на неправильному, формалістичному та звуженому тлумаченні норм матеріального права, що призвело до порушення конституційного права Позивача на соціальний захист. Дії Відповідачів свідчать про ігнорування ієрархії нормативно-правових актів (пріоритету Закону над підзаконним Порядком) та про невиконання позитивних обов'язків щодо сприяння заявнику у реалізації його прав.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають повному задоволенню.
Для повного та ефективного захисту порушеного права Позивача, суд вважає за необхідне:
Визнати протиправними та скасувати усі три рішення про відмову (від 25.02.2025, 07.03.2025 та 09.04.2025), оскільки вони є незаконними та перешкоджають реалізації права Позивача.
Визнати протиправними дії Відповідача-1 (ГУ ПФУ у Львівській області) як органу, до якого Позивач неодноразово звертався за місцем проживання і який надавав йому остаточну відмову (лист від 29.05.2025).
Зобов'язати Відповідача-1 (ГУ ПФУ у Львівській області), як орган Пенсійного фонду України за зареєстрованим місцем проживання Позивача, призначити Позивачу дострокову пенсію за віком з 17 лютого 2025 року.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Позивач має статус учасника бойових дій, тому він звільнений від сплати судового збору за подання цього позову. Оскільки судових витрат Позивачем понесено не було, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 8, 19, 46 Конституції України, статтями 2, 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №134550031933 від 25 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №134550031933 від 07 березня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №134550031933 від 09 квітня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
5. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
6. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 17 лютого 2025 року (дати первинного звернення).
7. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 листопада 2025 року.
Суддя Коморний О.І.