03 листопада 2025 року №320/2767/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження заяву позивача про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 23.09.2021 №2/3/1/5097 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення від 23.09.2021 №2/3/1/5097 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням виплаченого.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 в адміністративній справі №320/2767/22 адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.09.2021 №2/3/1/5097, починаючи з 01.04.2019;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.09.2021 №2/3/1/5097, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.04.2019.
На виконання рішення суду від 31.10.2022 судом видано виконавчий лист від 13.12.2022 №320/2767/22.
27.08.2025 до суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить суд:
- встановити судовий контроль за виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі № 320/2767/22 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки від 23.09.2021 № 2/3/1/5097, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.04.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області в особі керівника або особи, що виконує його обов'язки, подати звіт про виконання судового рішення та встановити строк для подання суду звіту про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2022 у справі № 320/2767/22 протягом десяти днів після дати отримання копії даної ухвали
Обґрунтовуючи заяву позивач зазначає, що рішення суду від 31.10.2022 залишається не виконаним. Крім того, стверджує, що відповідач незаконно включив щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн. Також, позивач вказує, що на вимогу державного виконавця Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не надано інформації щодо строку виконання рішення суду у справі №320/2767/22, зокрема, не повідомлено про орієнтовну дату здійснення виплати різниці пенсії, а також не наведено належних обґрунтувань причин його невиконання.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною заявою.
Керуючись приписами ч. 5 ст. 383 КАС України, суд вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Розглянувши дану заяву, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 383 КАС України, у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.
За змістом ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Із зазначеного вбачається, що виконуючи рішення суду, відповідач зобов'язаний враховувати обставини встановленні судовим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Таким чином, суд застосовує до суб'єкта владних повноважень - відповідача положення ст. 383 КАС України та постановляє окрему ухвалу в разі встановлення факту невиконання відповідачем дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду.
Суд звертає увагу, що предметом спору у справі №320/3844/24 було оскарження позивачем відмови Головного управління Пенсійного фонду у Київській області у здійсненні перерахунку пенсії позивача з 01.04.2019 на підставі нової довідки про розмір грошового забезпечення.
При цьому, питання щодо нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000,00 гривень не було предметом спору в даній справі, а тому суд, відповідно, не розглядав та не досліджував вказаного питання у рішенні від 31.10.2022 у справі №320/2767/22.
Таким чином, не виплата позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн є новими правовідносинами та підлягають судовому захисту шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а не у порядку ст. 383 КАС України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 23 жовтня 2024 року у справі 160/14489/24.
Суд вказує на те, що зазначені у ст. 383 КАС України правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Щодо вимоги позвача встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконаням судового рішення, суд зазначає таке.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Отже, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27 від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України № 11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Ромашов проти України від 27 квітня 2004 року, Шаренок проти України від 22 лютого 2004 року зазначено, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06 від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом частини першої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналізуючи наведені норми, суд зауважує, що частина друга статті 381-1 КАС України передбачає, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
У свою чергу, норми статті 287 КАС України регулюють особливості провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; норми статей 382-382-3 КАС України визначають порядок подання та розгляду заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; норми статті 383 КАС України унормовують особливості визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Тобто, наведеними нормами законодавець установив різні види (правові форми) здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, однією із яких є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі № 823/175/17, від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а.
Як встановлено судом, на виконання рішення від 31.10.2022 судом видано виконавчий лист від 13.12.2022 №320/2767/22 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.04.2019.
Вказаний виконавчий лист був пред'явлений до виконання, у зв'язку з чим 15.03.2023 відкрито виконавче провадження №71268025.
Отже, із зазначених обставин справи вбачається, що станом на час розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю наявне виконавче провадження з виконання судового рішення у даній справі.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що наразі неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дало очікуваних результатів, та, відповідно, про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення.
При цьому, аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Таким чином, оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття таких процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у період відкриття процедури його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 248, 249, 256, 382, 382-1, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №320/2767/22 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.