03 листопада 2025 року № 320/5179/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши в місті Києві заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій,
В провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №320/5179/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №320/5179/23 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» розміру пенсії з 01.01.2018 року, виходячи з розрахунку 70 % (замість правильного - 86 %) відповідних сум грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону, у порядку і розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% (замість неправильного - 70%) сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;
- в решті позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 09.04.2024 судом видано два виконавчих листи від 21.05.2024 №320/5179/25.
24.07.2025 до суду надійшла заява від позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення,
В обґрунтування поданої заяви про встановлення судового контролю, позивачем зазначено про невиконання (станом на 24.07.2025) відповідачем рішення суду у справі №320/5179/23.
Керуючись приписами ч. 5 ст. 383 КАС України, суд вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Розглянувши дану заяву, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Вказані конституційні положення знайшли своє відображення у відповідних нормах Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
За змістом статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Отже, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27 від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України № 11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Ромашов проти України від 27 квітня 2004 року, Шаренок проти України від 22 лютого 2004 року зазначено, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06 від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом частини першої статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналізуючи наведені норми, суд зауважує, що частина друга статті 381-1 КАС України передбачає, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
У свою чергу, норми статті 287 КАС України регулюють особливості провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; норми статей 382-382-3 КАС України визначають порядок подання та розгляду заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; норми статті 383 КАС України унормовують особливості визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Тобто наведеними нормами законодавець установив різні види (правові форми) здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, однією із яких є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі №823/175/17, від 23.06.2020 року у справі №802/357/17-а.
Як встановлено судом, на виконання рішення від 09.04.2024 судом видано виконавчий лист від 21.05.2024 №320/5179/23 про зобов'язання, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону, у порядку і розмірах визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% (замість неправильного - 70%) сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказаний виконавчий лист був пред'явлений до виконання, у зв'язку з чим відкрито виконавче провадження №75738773.
25.02.2025 Державним виконавцем Бялим Максимом Глібовичем винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 5100,00 гривень за невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішення суду.
20.03.2025 Державним виконавцем Бялим Максимом Глібовичем винесено постанову про накладення штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 гривень за невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішення суду.
Крім того, у межах виконавчого провадження №75738773 винесено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за невиконання рішення суду.
Отже, із матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю наявне виконавче провадження з виконання судового рішення у даній справі.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду заявником не обґрунтовано та не наведено мотивів доцільності та необхідності застосування такого обраного виду судового контролю, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що наразі неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дало очікуваних результатів, та, відповідно, про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення.
При цьому, аналіз положень статті 382 КАС України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.
Таким чином, оскільки позивачем не наведено аргументів щодо необхідності вжиття таких процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у період відкриття процедури його примусового виконання органами державної виконавчої служби.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 248, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №320/5179/23 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.