13 листопада 2025 року справа №320/17172/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.03.2024 у розмірі 80% грошового забезпечення згідно з Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військомату) від 28.04.2021 №ВСЗ/2069, яка становить = 29765,84 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.03.2024 та в подальшому в разі проведення перерахунків пенсії (зокрема, в зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, встановленням нових підвищень, проведенням індексації пенсії, тощо), перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 100% у розмірі 80% грошового забезпечення згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2021 №ВСЗ/2069, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зобов'язати його подати до Київського окружного адміністративного суду протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду по цій справі згідно із ст. 382 КАС України, позиції ВАСУ і рішення КСУ щодо правомірності судового контролю.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262). Пенсію йому призначено у розмірі 80% грошового забезпечення. Позивач зазначає, що йому з 01.03.2024 проведено перерахунок пенсії з урахуванням довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2021 №ВСЗ/2069, однак відповідач протиправно обмежив розмір його пенсії максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, оскільки такі обмеження до його пенсії не застосовуються, про що було зазначено в судовому рішенні у справі №320/1479/23.
При цьому, позивач зауважив, що при здійсненні перерахунку пенсії з 01.03.2024 відповідач має здійснити такий перерахунок у розмірі 80% від суми грошового забезпечення, оскільки внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262 не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а тому має застосовуватись розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на час здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача, діяла вже інша редакція Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а саме редакція Закону №2262-ХІІ від 13.03.2018, згідно якої максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до статі 13 зазначеного Закону, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 43 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з цим, відповідач вказує, що нарахування позивачу пенсії в обмеженому максимальному розмірі є правомірним.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262).
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи №2601028639 та не заперечується відповідачем, позивачу призначено пенсію за вислугу років, розмір якої дорівнює 80% грошового забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2022 у справі №640/15544/21 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 106462325) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо проведення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 квітня 2021 року №ВСЗ/2069.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 квітня 2021 року №ВСЗ/2069 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплаченого.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати ОСОБА_1 перерахунку пенсії за період з 05 березня 2019 року до 04 вересня 2019 року з урахуванням 75 % суми підвищення пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 05 березня 2019 року до 04 вересня 2019 року з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії.
Згідно відомостей з ЄДРСР рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2022 у справі №640/15544/21 набрало законної сили 28.10.2022.
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 28.04.2021 №ВСЗ/2069 у розмірі 80%.
При цьому, відповідач при здійсненні такого перерахунку пенсію позивача було обмежено максимальним розміром в десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
У подальшому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №320/1479/23 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 109907056) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії позивача з 01.04.2019 у розмірі 80% грошового забезпечення та згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 квітня 2021 року №ВСЗ/2069.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 80% грошового забезпечення та згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 квітня 2021 року №ВСЗ/2069, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №320/1479/23 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 111232779) апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала.
Отже, з урахуванням вимог статті 255 КАС України, рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №320/1479/23 набрало законної сили 31.05.2023.
Відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, однак перерахована пенсія виплачується з обмеженням максимального розміру.
Як вбачається з розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі позивача №2601028639 станом на 05.04.2024 підсумок пенсії позивача з надбавками становить 29765,84 грн, в тому числі індексація базового ОСНП 2022 (21571 х 0,140) 3019,94 грн., індексація базового ОСНП 2023 (24590,94 х 0,1970) 1500,00 грн. та індексація базового ОСНП 2024 (26090,94 х 0,0796) 1500,00 грн. При цьому, виплата пенсії з урахуванням максимального розміру становить 23610,00 грн. (т.2, а.с.23).
Вважаючи дії відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ №7-рп/2016, у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того як визначено частиною п'ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, наведені вище висновки Верховного Суду мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача з 01.03.2024, а також враховуються судом у ході розгляду цієї справи.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в м. Києві є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
Суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно із Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
За таких обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону №3668-VI, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії максимальним розміром з 01.03.2024.
Крім того, захист порушених прав позивача потребує зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії позивача, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
При цьому, судом враховано, що відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Це положення процесуального закону закріплює принцип преюдиційності (лат. res judicata вирішена справа), який є важливою гарантією правової визначеності та стабільності правовідносин. Преюдиційність звільняє учасників справи від необхідності повторно доводити факти чи правові оцінки, які вже були встановлені судом в іншому процесі між ними, та унеможливлює суперечливі судові рішення з одного й того ж питання.
Практика Верховного Суду щодо застосування статті 78 КАС України є послідовною. Преюдиційне значення мають саме факти, встановлені судовим рішенням, а також правова оцінка судом певних обставин справи (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 14.02.2023 у справі №420/11378/21, від 02.03.2023 у справі №160/1056/22). Для застосування преюдиції необхідно, щоб у новій справі брали участь ті ж самі сторони (або їх правонаступники) і щоб обставини, які визнаються преюдиційними, були предметом дослідження та встановлення у попередній справі.
Як було встановлено судом, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №320/1479/23 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 109907056), зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 80% грошового забезпечення та згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28 квітня 2021 року №ВСЗ/2069, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
При цьому, вказаним судовим рішенням не встановлено кінцевого періоду виплати пенсії в розмірі 80% сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром, а визначений спосіб захисту порушеного права передбачає зобов'язання пенсійного органу виплачувати позивачу відповідні пенсійні виплати.
Отже, обставини щодо обчислення пенсії позивача в розмірі 80% сум грошового забезпечення та без обмеження її максимальним розміром є преюдиційними і не підлягають доказуванню в межах цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України.
В свою чергу, суд наголошує, що повторне зменшення відсоткового розміру пенсії та застосування відповідачем максимального обмеження при перерахунку пенсії на виконання рішення у цій справі є прямим порушенням преюдиційних обставин та свідчить про системне невиконання відповідачем судового рішення, що набрало законної сили, що є неприпустимим у правовій державі.
На підставі вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випаду є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.03.2024 із розрахунку 80% грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2021 №BC3/2069 без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії «в подальшому в разі проведення перерахунків пенсії (зокрема, в зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, встановленням нових підвищень, проведенням індексації пенсії, тощо)», оскільки фактично такі вимоги розраховані на захист права від можливих порушень у майбутньому, тобто носять превентивний характер.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
При цьому, частиною шостою статті 382 КАС України визначено, що суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Крім того, відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз викладеного дає суду підстави сформувати висновки про те, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд звертає увагу, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Таким чином, спосіб судового контролю, передбачений стаття 382 КАС України, спрямований на забезпечення виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, яке залишається невиконаним.
При цьому аби застосувати вказаний спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення.
У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому статтею 382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними постановах від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а та від 29.04.2022 у справі №120/2914/19-а, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що станом на час вирішення спору по суті відсутні об'єктивно підтверджені належними і допустимими доказами підстави вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Резюмуючи наведене, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач при зверненні до суду не сплачував судовий збір внаслідок наявних у нього пільг, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2024.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2024 із розрахунку 80% грошового забезпечення на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2021 №BC3/2069 без обмеження її максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.