13 листопада 2025 року Справа № 280/6532/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Капленко Ганни Сергіївни (пр. Соборний, 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Капленко Ганни Сергіївни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивачка просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача від 05.02.2025 року №2000-0304-9/19764 щодо не призначення позивачці дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства;
зобов'язати відповідача призначити позивачці дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, з дати виникнення права на призначення пенсії - 28.01.2025р.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивачки сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн., розгляд справи здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії, як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказує на те, що нею було подано всі наявні документи, які підтверджують факт встановлення інвалідності ОСОБА_2 до досягнення ним 6-ти річного віку. Інші документи позивачка не має можливості надати з об'єктивних причин, а саме через ворожий обстріл будинку документи було втрачено. З урахуванням викладеного у позовній заяві, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 31.07.2025 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.
06.08.2025 від представника позивачки до суду надійшла заява про усунення недоліків позову.
Ухвалою від 08.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
В ЕПС відсутня виписка з огляду в МСЕК дитини. Враховуючи вищенаведене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю виписки МСЕК.
Також звертає увагу суду на те, що тільки Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
18.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від третьої особи надійшли пояснення щодо позову. В поясненнях пенсійний орган посилається на те, що оскільки було порушено пункт 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, Пенсійним Фондом України Харківської області було прийнято рішення №2000-0304-9/19764, щодо не призначення позивачці дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, відповідно до ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю виписки МСЕК. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки ЛКК від 27 січня 2025 року №1576, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР (код ЄДРПОУ 05498909), ОСОБА_3 мав медичні-психіатричні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (підстава - медична карта амбулаторного хворого).
Довідкою Василівського УСЗН №01-12/48 від 24.01.2025 про отримання (неотримання) допомоги підтверджується той факт, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Василівської райдержадміністрації та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу з особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» позивачка отримувала допомогу на дитину інваліда ОСОБА_3 з 05.11.2008 по 30.11.2014 з надбавкою на догляд (о/р №603633).
26 грудня 2024 року ОСОБА_1 досягла 50-річного віку.
Станом на 28.01.2025 позивачка мала загальний стаж 24 роки 10 місяців 12 днів, що підтверджується розрахунком пенсії з Порталу ПФУ.
28.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до п.3 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 04.02.2025 за №084150005853 (реєстраційний №2000-0304-9/19764 від 05.02.2025) позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідних документів, а саме виписки МСЕК.
Позивачка, не погодившись зі спірним рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Частиною 1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу, визначеного у даній статті.
Проте, згідно пункту третього частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Щодо доводів відповідача про обов'язкову необхідність надання до заяви виписки МСЕК, то суд вважає їх недоречними, оскільки надані позивачкою документи у повній мірі надає можливість ідентифікувати особу, якій встановлено інвалідність з дитинства та підтвердити факт, що інвалідність встановлена саме ОСОБА_3 .
Зазначена інформація підтверджується, зокрема:
- довідкою ЛКК від 27.01.2025 №1576 (підтверджує наявність інвалідності з дитинства у сина позивачки);
- довідкою Василівського УСЗН №01-12/48 від 24.01.2025 (підтверджує факт отримання соціальної допомоги з 05.11.2008 по 30.11.2014);
- посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.11.2008 (на отримання державної соціальної допомоги).
Крім того позивачкою було надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 15.11.2024 за №22024080000001718 про вчинення кримінального правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 438 ККУ, а саме, невстановленими особами з числа військовослужбовців сил російської федерації було вчинено цільовий обстріл об'єктів цивільної інфраструктури с. Приморське, Василівського району Запорізької області, та було пошкоджено будинок позивачки, в якому, як зазначає ОСОБА_1 , знаходились оригінали її документів.
Крім того суд зазначає, що норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять застережень, щодо обов'язкового надання саме виписки МСЕК. В Законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Відтак, визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Тобто, при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інвалід з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Абзац 3 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 за №2961-IV визначає, що інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону).
Пункти 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначають, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд враховує висновки Верховного Суду викладені у поставі від 31.07.2018 у справі №501/2838/16 та від 14.02.2019 у справі №216/2437/16, в яких Суд зауважив на тому, що ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії не є підставою для відмови у призначенні відповідної пенсії.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд приходить до висновку щодо протиправності рішення про відмову у призначенні позивачці дострокової пенсії за віком відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та наявності підстав для її призначення.
Щодо доводів відповідача про втручання в дискреційні повноваження.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі №826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та інших, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 16 листопада 2020 року у справі №640/5615/19, від 4 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.
З урахуванням вищевикладеного зобов'язання відповідача призначити позивачці дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, у даному випадку, не є втручанням в дискреційні повноваження Пенсійного фонду.
Щодо інших доводів учасників справи, то в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява №18390/91; пункт 29).
Інші доводи пенсійних органів не впливають на суть спору, а отже не потребують детальних відповідей.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Капленко Ганни Сергіївни (пр. Соборний, 158, оф. 66, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 04.02.2025 за №084150005853 (реєстраційний №2000-0304-9/19764 від 05.02.2025) про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства з 28.01.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль