Номер провадження: 22-ц/813/6819/25
Справа № 754/16888/24
Головуючий у першій інстанції Чорнуха Ю. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
11.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
29 листопада 2024 року засобами електронного зв'язку Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №382829 від 19 серпня 2022 року в розмірі 21630 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 19 серпня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №382829, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 7000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Позикодавець умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на потрібну йому суму, однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав.
Укладаючи вказаний вище кредитний договір, сторони вчинили дії визначені
ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
01 лютого 2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторинг №01022024-1, за умовами якого позивач набув права вимоги і за вказаним вище кредитним договором №382829 від 19 серпня 2022 року, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем.
З метою досудового урегулювання спору, позивач надіслав на адресу відповідача письмову претензію про погашення заборгованості, яка залишена без задоволення.
Посилаючись на викладені вище обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21630 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 7000 грн, простроченої заборгованістю за сумою відсотків - 14630 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року вказаний вище задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 382828 від 19 серпня 2022 у розмірі 21630 грн, а саме: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн; заборгованість за відсотками - 14630 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Калінін С.К., просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задовольнити частково, стягнувши з нього заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2022 року в розмірі 7000 грн та судовий збір за подання позову в сумі 783,94 грн. Стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати понесені на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 4058,25 грн, в апеляційній інстанції в сумі 5000 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633 грн.
Погоджуючись з висновками суду щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, що становить 7000 грн, скаржник вважає незаконним рішення суду в частині стягнення з нього відсотків за користування грошовими коштами в сумі 14630 грн.
Стосовно неправильного застосування судом норм матеріального права, скаржник посилається на те, що умовами кредитного договору визначено строк видачі кредиту терміном 20 днів, а саме до 08 вересня 2022 року включно, водночас матеріали справи не містять доказів щодо зміни умов договору в частині строку надання кредиту, докази того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї також не надано.
З огляду на викладене вище, нарахування процентів з 08 вересня 2022 року, тобто поза межами строку кредитування, є неправомірним, відтак заборгованість за відсотками за користування кредитом мала становити 2660 грн (7000 грн*1,90%*30 днів).
В обґрунтування цих доводів апеляційної скарги посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16.
З огляду на те, що абзацом другим частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом і продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, отже, приписи п. 4.3.1 договору № 382829 від 19 серпня 2022 року щодо автоматичної пролонгації договору суперечать положенням абзацу другому частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» і не можуть застосовуватися та не можуть бути підставою для стягнення відсотків у період автоматичної пролонгації договору, адже додаткового договору про продовження строку користування кредитом сторонами не укладалося.
Посилаючись на положення п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», скаржник зазначає, що позивач порушує питання про стягнення з позичальника суми процентів за користування кредитом у розмірі, що більше ніж у 2 рази перевищує розмір кредиту. Тому, скаржник вважає, що розмір відсотків, який підлягає стягненню на користь позивача, необхідно зменшити до 2 660 грн, і саме такий розмір вважає відсотків буде справедливим, та надасть можливість сплатити борг, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.
Крім цього, скаржник зазначає, що починаючи з 12 березня 2025 року він набув статус учасника бойових дій, тому відповідно до п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», йому не мають нараховуватися проценти за користування кредитом.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ ФК «Кредит капітал» подало відзив у якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року без змін, посилаючись на те, що відповідач надав згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Матеріали справи не містять доказів того, що позичальник виконав зобов'язання з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений п.1.4 кредитного договору, відповідач продовжив користуватися кредитними коштами, тому пролонгація дії кредитного договору відбувалася автоматично, що відповідає умовам договору. У зв'язку із невиконанням відповідачем умов п.1.2 Договору, строк кредитування продовжився на підставі п. 4.3 Договору, у період з 09 вересня 2022 року по 07 грудня 2022 року і нарахування процентів здійснювалось кредитором за стандартною процентною ставкою 1.90% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Враховуючи те, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, немає підстав вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його автопролонгації не були йому відомі. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами Договору. Наведений розрахунок заборгованості за процентами відповідає погодженим між сторонами умовам Договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б спростовували такий розрахунок. На думку позивача, витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу є необгрунтованими, нерозумними, недоведеними, а також неспівмірними із сумою стягнення. Фактично за своєю природою ці послуги не носять у собі надскладний характер виконаної роботи, а тому, заявлені скаржником витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 11 000 грн є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат та критерію розумної необхідності таких витрат.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (21630 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди скаржника з висновками суду щодо стягнення з нього на користь позивача кредитної заборгованості за нарахованими відсотками, тому зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 367 ЦПК України, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції лише у цій частині.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає не у повній мірі, виходячи з такого.
Судом встановлено, що 19 серпня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та
ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №382829 (далі - Договір) в електронній формі на таких умовах.
На умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки (пункт 1.2).
Сума кредиту (загальний розмір) складає: 7000 гривень. Тип кредиту - кредит (пункт 1.3).
Строк кредиту 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього договору (пункт 1.4).
Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти в наступному розмірі та порядку. Стандартна процента ставка становить 1,90% в день та застосовується: у межах строку, вказаного в п.1.4 цього договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до договору (пункти 1.5, 1.5.1).
Орієнтовна реальна річна процента ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 35610,29% річних (пункти 1.7, 1.7.1).
Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 9660 грн (пункти 1.8, 1.8.1).
Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці, тобто метод «факт/факт» (пункт 3.1).
До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана в графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у пункті 1.4 договору, відбулася пролонгація строку кредиту, відповідно до п.4.2 договору, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в графіку платежів. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день (пункт 3.2).
Розмір процентної ставки, встановлений в п.1.5.1 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений в односторонньому порядку (пункт 3.3).
Строк кредиту може бути продовжено: за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.4.2 договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п.4.3 договору (пункт 4.1).
Сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4 договору). Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (пункт 4.3.1).
Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп. 4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2 договору (пункт 4.3.2).
Вказаний вище кредитний договір відповідач підписав електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора - Р737.
У вказаний вище спосіб відповідач також підписав таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток №1 до договору) та паспорт споживчого кредиту.
01 лютого 2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №01022024-1, за умовами якого фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.
Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим Договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за Кредитними договорами.
З копій акту приймання-передачі реєстру боржників від 01 лютого 2024 року до договору факторингу № 01022024-1 01 лютого 2024 року та витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01022024-1 від 01 лютого 2024 року убачається, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 382829 від 19 серпня 2022 року у сумі 21630 грн, з яких: залишок по тілу кредиту становить 7000 грн; залишок по відсотках становить 14630 грн.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів щодо виконання відповідачем зобов'язання із повернення тіла кредиту у строк, встановлений п. 1.4. договору, тому строк кредитування продовжений на підставі п. 4.3. Договору у період з 12 вересня 2022 року по 07 грудня 2022 року. Отже, нарахування процентів здійснювалось за стандартною процентною ставкою 1,90 % на день за кожен день користування кредитом у межах нового строку кредиту (в порядку автопролонгації).За таких встановлених обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню проценти за період строку кредитування, тобто до 07 грудня 2022, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості становить 14630 грн.
Щодо таких висновків суду колегія суддів зауважує про таке.
Стосовно неправильного застосування судом норм матеріального права, скаржник, зокрема, посилається на не врахуванням судом під час ухвалення рішення суду в оскаржуваній частині положень абзацу 2 частини 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.
Відповідно до ч.7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1 ст. 5 ЦК України).
Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин та укладення кредитного договору (19 серпня 2022 року) зазначена вище норма закону (абзац 2 частини 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування») не існувала, тому відсутні підстави для її застосування судом у цьому конкретному випадку.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність у відповідача пільг зі сплати процентів за користування кредиту відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей « доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 69/2022 «Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року N 2102-IX у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено загальну мобілізацію строком на 90 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій)законне передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі N 522/12270/15-ц (провадження N 61-21025св18), від 18 січня 2023 року у справі N642/548/21 (провадження N 61-9565св22).
Як убачається з матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли 19 серпня 2022 (день укладення кредитного договору), відповідач 28 травня 2024 року призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією.
Отже, починаючи з 28 травня 2024 на відповідача поширювалися пільги (не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом), передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що проценти за користування кредитними коштами, нараховувалися останнім по 07 грудня 2022 року, тобто до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, тому він не має пільги, яка звільняє його від сплати процентів за користування кредитом.
Вказаним вище обставинам суд надав належну правову оцінку, з висновками якого погоджується колегія суддів.
Щодо аргументів скаржника про несправедливість умов кредитного договору в частині визначення розміру процентної ставки за користування кредитним коштами, колегія суддів зауважує про таке.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від11липня 2013 року N7-рп/2013Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі N 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦК України).
Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі N 679/1103/23).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 21630 з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 14630 грн.
За таких встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що визначений ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у вказаному вище договорі розмір процентів (1,9 % за кожен день, тобто 693,5 % річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 1.5.1 кредитного договору є несправедливими і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.
Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у 2 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.
На вказані вище обставини відповідач посилався заперечуючи проти позову у зазначеній частині (а.с.86), яким суд першої інстанції вирішуючи справу не надав належної правової оцінки, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами у заявленому позивачем розмірі 14630 грн.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що з 14630 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, заявленої позивачем, стягненню підлягає лише 3500 грн, тобто 50 % від простроченої заборгованості, яку позивачем визначено у розмірі 7000 грн.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в оскаржуваній частині потрібно змінити, зменшивши суму заборгованості за відсотками, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за кредитним договором №382828 від 19 серпня 2022 року з 14630 грн до 3500 грн.
Вказане є підставою саме для зміни рішення суду в оскаржуваній частині, а не його скасування з ухваленням нового судового рішення, як про те просить скаржник.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на висновки до яких дійшов апеляційний суд, тому стягнутий з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позову також підлягає зменшенню з 2422,40 грн до 1175,83 грн, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.
При цьому, сплачений скаржником ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2888,71 грн (3633,60*79,5%) підлягає стягненню з ТОВ ФК «Кредит-Капітал» на користь відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК).
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1, ч.13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) вказано, що "склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничної допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат".
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 у Приморському районному суді м. Одеси здійснював адвокат Калінін С.К. повноваження якого підтверджуються ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1237376 (а.с. 91).
28 січня 2025 року між Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» в особі керуючого Калініна С.К. та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/25, предметом якого є надання бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту по справі №754/16888/24, що перебуває у провадженні Приморського районного суду м. Одеси за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (пункт 1.1).
За правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п. 1.1, 1.2 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника адвокатського бюро №3/2018 від 17 липня 2018 року (пункт 3.2).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 4.1) (а.с. 93-96).
Додатком №1 до вказаного вище договору про надання професійної правничої (правової) допомоги сторони визначили розмір гонорару, умови та порядок розрахунків.
На визначення розміру гонорару бюро впливають строки, та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (пункт 1 Додатку №1).
За надання професійної правничої (правової) допомоги, передбаченої п.п. 1.1 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 6000 грн, у строк до набрання судового рішення законної сили, у справі, що визначена предметом договору (пункт 2 Додатку №1) (а.с. 97).
З акту виконаних робіт від 17 лютого 2025 року убачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 28 січня 2025 року, бюро надало, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (професійну правничу допомогу) у формі:
-усна консультація клієнта щодо захисту його прав по справі №754/16884/24 за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, термін виконання - 1 год, вартість - 500 грн;
-вивчення та аналіз позовної заяви з додатками щодо заборгованості за кредитним договором №382829 від 19 серпня 2022 року, укладений з ТОВ «Селфі Кредит», термін виконання - 2 год, вартість - 1000 грн;
-складання, оформлення та подання до суду в інтересах клієнта відзиву на позовну заяву у вказаній вище справі, термін виконання - 9 год, вартість - 4500 грн (а.с. 102).
За результатами розгляду справи, з урахуванням висновків апеляційного суду, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено на суму 10500 грн, що складає 48,54% від ціни позову (21630 грн), тобто частина позовних вимог у задоволенні яких відмовлено складає 51,46%.
25 червня 2025 року між Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» в особі керуючого Калініна С.К. та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/25, предметом якого є надання бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту оскаржити у Одеському апеляційному суді рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року у справі №754/16888/24 (пункт 1.1).
За правничу (правову) допомогу, передбачену в п.п. 1.1, 1.2 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника адвокатського бюро №3/2018 від 17 липня 2018 року (пункт 3.2).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 4.1).
Додатком №1 до вказаного вище договору про надання професійної правничої (правової) допомоги сторони визначили розмір гонорару, умови та порядок розрахунків.
На визначення розміру гонорару бюро впливають строки, та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (пункт 1 Додатку №1).
За надання професійної правничої (правової) допомоги, передбаченої п.п. 1.1 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 5000 грн, у строк до набрання судового рішення законної сили, у справі, що визначена предметом договору (пункт 2 Додатку №1).
З акту виконаних робіт від 21 липня 2025 року убачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 25 червня 2025 року, бюро надало, а клієнт прийняв (отримав) юридичні послуги (професійну правничу допомогу) у формі:
-складання, оформлення та подання до Одеського апеляційного суду в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року у справі №754/16888/24, термін виконання - 8 год, вартість - 5000 грн.
За наслідками апеляційного перегляду, вимоги скаржника задоволено на 79,5%.
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів доходить висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3087,6 грн (6000 грн*51,46%), тобто пропорційно частині відмовлених позовних вимог, та в суді апеляційної інстанції у розмірі 3975 грн (5000 грн*79,5%), тобто пропорційно частині задоволених апеляційних вимог.
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2025 року в оскаржуваній частині змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» кредитну заборгованість за відсотками з 14630 грн до 3500 грн, та судовий збір за подання позову з 2422,40 грн до 1175,83 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2888,71 грн, витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3087,6 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 3975 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький