Справа № 131/1121/25
Провадження №11-кп/801/1122/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
10 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
обвинуваченого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 червня 2025 року за №12025020250000083,
за апеляційною скаргою прокурора Немрівської окружної прокуратури ОСОБА_9 та апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 вересня 2025 року,
яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Григорівка Обухівського району Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, раніше судимого 21 серпня 2024 року Іллінецьким районним судом Вінницької області за ч.2 ст.263 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 150 /сто п'ятдесят/ годин (судимість не погашена),
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.194 КК України,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Оскаржуваним вироком визнано ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.194 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді у виді позбавлення волі на строк 4 /чотири/ роки;
- за ч.2 ст. 194 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 /п'ять/ років.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк 5 /п'ять/ років.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід щодо ОСОБА_8 залишено попередній - тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з дня затримання з 02 червня 2025 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено стягнути із ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у зв'язку із проведенням судових вибухо-технічних експертиз, судової дактилоскопічної експертизи та судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні №12025020250000083 у загальному розмірі 38330,20грн., /тридцять вісім тисяч триста тридцять гривень двадцять копійок/.
Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна по кримінальному провадженню, відомості про яке внесені 02 червня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020250000083, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, накладених ухвалою слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області ОСОБА_10 №131/871/25 від 04 червня 2025 року.
Речові докази:
- 14 (чотирнадцять) металевих уламків та металевий важіль з маркуванням 53, УЗРГМ 583-77-67, які передані на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Відділення поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, ухвалено знищити.
Згідно з вироком судом першої інстанції установлено, що приблизно у квітні місяці 2025 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_8 , проходячи по території лісонасадження поблизу с. Романово-Хутір, знайшов осколкову ручну гранату Ф- 1, взяв її до рук і тим самим незаконно придбав.
В подальшому, ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконне носіння та зберігання бойових припасів, дану гранату, не маючи на її придбання та зберігання спеціального дозволу, добровільно не здав до правоохоронних органів у порушення наказу МВС України № 662 від 21.08.1998р., «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992р., приніс знайдену осколкову ручну гранату Ф-1 до місця свого проживання в АДРЕСА_1 та зберігав у господарському приміщенні.
01 червня 2025 року близько 18 години ОСОБА_8 , перебуваючи на території свого домогосподарства із господарського приміщення взяв осколкову ручну гранату Ф-1 та пішов до житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_11 , та, висмикнувши запобіжне кільце, кинув дану гранату у віконний отвір однієї із кімнат будинку від чого стався вибух в середині будинку.
01 червня 2025 року в період з 22 години 15 хвилин до 23 години 00 хвилин слідчим СВ ВП № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області проведено огляд місця події -домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_2 , в ході якого у приміщенні веранди виявлено 14 (чотирнадцять) металевих уламків та металевий важіль з маркуванням «53 УЗРГМ 583 -67», які вилучено в ході огляду місця події.
Відповідно до висновку судової вибухо-технічної експертизи від 11.07.2025 року № СЕ-19/102-25/13732-ВХТ, 01.06.2025 року по АДРЕСА_2 мав місце вибух бойового припасу - оборонної осколкової ручної грати Ф-1 промислового виготовлення військового призначення.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто носіння, зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Крім цього, 01 червня 2025 року близько 18 години ОСОБА_8 перебував за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де у нього виник умисел на пошкодження майна його знайомого ОСОБА_11 з використанням гранати Ф-1 через конфлікт, що виник між ним та останнім напередодні.
В подальшому, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, реалізуючи свій злочинний умисел на умисне пошкодження чужого майна шляхом вибуху, взяв із собою гранату Ф-1, яку зберігав у господарському приміщенні свого домогосподарства, що в АДРЕСА_1 , та пішов до місця проживання ОСОБА_11 , саме в АДРЕСА_2 , де з метою умисного пошкодження чужого майна шляхом вибуху, висмикнув запобіжне кільце з осколкової ручної гранати Ф-1, кинув дану гранату у віконний отвір однієї із кімнат будинку від чого стався вибух в середині будинку.
Внаслідок вибуху гранати Ф-1 у приміщенні будинку спричинені наступні пошкодження: точкові пошкодження (посічення) внутрішніх стін будинку, вхідних дерев'яних дверей, міжкімнатних дерев'яних дверей, вибито скляні шибки у двох дерев'яних вікнах, в коридорі будинку скло в міжкімнатних дверях, точково посічено холодильник, який стояв у веранді будинку.
Відповідно до висновку судової вибухо-технічної експертизи від 11.07.2025р. № СЕ-19/102-25/13732-ВХТ, 01.06.2025 року по АДРЕСА_2 мав місце вибух бойового припасу оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 промислового виготовлення військового призначення.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01.07.2025 року № СЕ-19/102-25/13727-БТ розмір матеріальної шкоди спричиненої житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , внаслідок вибуху станом на момент проведення експертизи становить 28 025,00 грн. (двадцять вісім тисяч двадцять п'ять гривень).
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 2 ст. 194 КК України, тобто умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом вибуху.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 194 КК України, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, повністю підтвердив обставини, що викладені в обвинувальному акті, повністю погодився зі всіма зібраними в процесі досудового розслідування доказами, що її підтверджують, відмовився від їх дослідження під час судового розгляду.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
В апеляційній скарзі прокурор Немрівської окружної прокуратури ОСОБА_9 не оскаржує фактичні обставини справи, доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, а лише просить скасувати оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання у зв?язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м?якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання:
- за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 194 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.
У решті вирок суду залишити без змін.
Разом з тим, до початку розгляду апеляційної скарги по суті прокурор Немрівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на підставі ст. 403 КПК України відмовилася від своєї апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить змінити оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання у зв?язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Пом?якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання та вважати його засудженим:
за ч. 1 ст. 263 КК України - у виді у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;
за ч.2 ст. 194 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки і місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробовуванням, установивши йому іспитовий строк тривалістю 2 роки.
У порядку ст. 76 ч. 1 п. 1, 2 КК України зобов?язати ОСОБА_8 періодично з?являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
У решті вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що обвинувачений вину визнав повністю, розкаявся, сприяв слідству на досудовому розслідуванні, на обліку у лікарів -нарколога та психіатра не перебуває, потерпілі просили не призначати покарання, пов'язане з позбавленням волі, тому призначене покарання є занадто суворим, оскільки з урахуванням вказаних вище обставини кримінального провадження суд мав достатні підстави для висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання. З огляду на це, вважає, що суд безпідставно не застосував до обвинуваченого ОСОБА_8 звільнення від відбування покарання з іспитовим строком. Вважає, що застосування положень ст.ст.75, 76 КК України до обвинуваченого також дозволить останньому відшкодувати завдану потерпілим шкоду.
Позиції учасників апеляційного розгляду
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав відмову прокурора від апеляційної скарги та просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора, також заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити оскаржуваний вирок без змін.
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу захисника, просили її задовольнити, не заперечували щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв'язку з відмовою від неї.
Потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_11 вирок суду не оскаржували, обвинувачений, захисник та прокурор не заперечували щодо проведення апеляційного розгляду у їх відсутність.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги, вислухавши думку прокурора, який заперечував щодо пом'якшення призначеного покарання та застосування ст.75 КК України, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які зазначені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.263, ч.2 ст.194 КК України в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 не оспорюються, а тому згідно з положеннями ст. 404 КПК України ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.
Оскільки прокурор ОСОБА_9 до початку апеляційного розгляду відмовилася від своєї апеляційної скарги, а прокурор ОСОБА_6 , який бере участь у суді апеляційної інстанції, таку відмову підтримав, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора підлягає закриттю.
Таким чином, колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 лише в частині призначеного покарання та доцільності застосування ст. 75 КК України.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Вказані положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, у разі ухвалення обвинувального вироку.
На переконання колегії суддів, вказаним вимогам оскаржуваний вирок відповідає у повному обсязі.
Так, ч. 2 ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з ст. 65 КК України та п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції зазначених вимог дотримався.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Так, судом ураховано тяжкість вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини справи, позицію потерпілих, які просили не призначати покарання, пов'язане із реальним позбавленням волі, відомості про особу обвинуваченого.
Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_8 встановлено, що він негативно характеризується за місцем проживання, не відшкодував заподіяну шкоду, та, будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, відбувши покарання у виді громадських робіт, до закінчення строку погашення судимості знову вчинив кримінальні правопорушення), що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення і перевиховання.
Відповідно до досудової доповіді обвинувачений ОСОБА_8 ніде не працює, на прожиття заробляє нестабільними випадковими заробітками, підтримує стосунки з особами, які ведуть антисоціальний спосіб життя. В обвинуваченого наявний високий рівень ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, середній рівень небезпеки для суспільства. Орган пробації вважав, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення волі може становити небезпеку для суспільства, а застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.
Обставинами, що пом'якшує покарання обвинуваченого, судом першої інстанції визнано: визнання вини, щире каяття у вчиненні кримінальних правопорушень, активне сприяння їх розкриттю, що виразилося у послідовних показаннях щодо обставин та механізму здійснення носіння, зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу та умисного пошкодження чужого майна, вчиненого шляхом вибуху
Обставиною, яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, визнано вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов до цілком обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 263 КК України строком на 4 роки та за ч.2 ст. 194 КК України строком на 5 років, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Таке рішення суду першої інстанції є обґрунтованим.
Призначене судом покарання як за видом, так і за розміром відповідає меті покарання.
Крім того, усі обставини, на які в апеляційній скарзі посилається захисник, як на підставу для призначення менш суворого покарання, ураховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Між тим, захисником у апеляційній скарзі не наведено, яким чином зазначені обставини та дані про особу обвинуваченого настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що призначене судом покарання є явно несправедливим.
Щодо застосування ст. 75 КК України, то колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, за змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Верховний Суд з даного приводу висловив таку позицію, що звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України) може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Те, що обвинувачений ОСОБА_8 визнав вину, щиро розкаявся у вчиненні кримінальних правопорушень, активно сприяв їх розкриттю було враховано судом під час призначення особі покарання як обставини, що його пом'якшує, та не вказує на можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а стало лише підставою для призначення йому покарання не в максимальній межі санкції ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 194 КК України.
Колегія суддів наголошує, що згідно з фактичними обставинами кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 , будучи раніше притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, до закінчення строку погашення судимості знову вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст .263 КК України.
Крім того, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.194 КК України, яке посягає на відносини власності, шляхом вибуху.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_8 мають підвищену суспільну небезпечність та свідчать про те, що обвинувачений не доводить свого виправлення та перевиховання, оскільки належних висновків для себе не робить, є суспільно - небезпечною особою, яка наполегливо не бажає ставати на шлях виправлення, а тому позиції потерпілих у справі, на яку посилається захисник, як на підставу для пом'якшення покарання, не є визначальною.
На думку колегії суддів, навіть ураховані судом першої інстанції пом'якшуючі обставини не дають підстав визнати призначене покарання явно несправедливим чи надмірно суворим, а отже не створюють підстав для застосування норм ст. 75 КК України.
Таким чином, апеляційні доводи захисника про необхідність пом'якшення призначеного покарання слід вважати безпідставними, оскільки вони мають суто суб'єктивний характер та не можуть вважатися достатніми підставами для пом'якшення покарання ОСОБА_8 за вчинення кримінальних правопорушень.
Доводи про те, що призначення покарання без застосування ст. 75 КК України позбавляє обвинуваченого можливості відшкодувати завдані потерпілим шкоду також не є підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробовуванням.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01.07.2025 № СЕ-19/102-25/13727-БТ розмір матеріальної шкоди, спричиненої житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 , внаслідок вибуху станом на момент проведення експертизи становить 28025,00 грн. (двадцять вісім тисяч двадцять п'ять гривень).
Згідно з ст. 119 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Таким чином, обвинувачений не позбавлений можливості працювати та заробити кошти під час відбування покарання у виді позбавлення волі для того, щоб відшкодувати потерпілим завдану ним шкоду.
З урахуванням наведеного, покарання, призначене судом першої інстанції, є співрозмірним протиправним діянням ОСОБА_8 необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і не може вважитися явно несправедливим унаслідок суворості, у зв'язку з чим апеляційна скаргу захисника належить залишити без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 вересня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.263, ч.2 ст.194 КК України є законним і обґрунтованим, ухвалений із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги захисника є безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 403, 404,405,407, 418,419 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Прийняти відмову прокурора Немрівської окружної прокуратури ОСОБА_9 від поданої нею апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження у цій частині.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 вересня 2025 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст. 263, ч. 2 ст.194 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, у той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4