Справа № 134/802/25
Провадження № 22-ц/801/2410/2025
Категорія: 21
Головуючий у суді 1-ї інстанції Швець Л. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
13 листопада 2025 рокуСправа № 134/802/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
за участю секретаря судового засідання: Литвин Ю. О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Фермерське господарство «Чабанюк А. Я.»
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки з незаконного користування шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування відомості про договір оренди земельної ділянки в державному земельному кадастрі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року, постановлену місцевим судом за головування судді Швець Л. В.,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Чабанюк А. Я.» у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні власною земельною кадастровий номер 0521980800:03:003:0011, площею 3,1260 га, на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області, повернути її з незаконного користування відповідача шляхом скасування державної реєстрації права оренди від 29 листопада 2018 року за №29239390 на цю земельну ділянку в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування відомості про договір оренди цієї земельної ділянки в державному земельному кадастрі.
Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року закрито провадження у даній цивільній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану ухвалу постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про поновлення провадження у справі, а також стягнути судові витрати.
Обґрунтовуючи доводи скарги, позивач вказує на те, що підстави пред'явлення позову дійсно залишилися незмінними, однак, предмет позову у даній цивільній справі відрізняється від предмету спору у справі №134/2306/23. Таким чином вважає, що внаслідок неналежного дослідження судом обставин справи суд безпідставно дійшов висновку про закриття провадження у справі.
22 жовтня 2025 року відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, яка вважає такою, що не підлягає задоволенню. Вказує, що у обох справах предмет спору пов'язаний із захистом прав ОСОБА_1 як орендодавця земельної ділянки і є тотожним.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам ухвала суду не відповідає.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції вважав. Що сторони, предмет і підстави позову у цивільній справі №134/2306/23 тотожні із сторонами, предметом і підставами позову у цивільній справі №134/802/25. Оскільки у цивільній справі №134/2306/23 ухвалене рішення, яке набрало законної сили, позивачем у цивільній справі №134/802/25 заявлені ті самі вимоги із посиланням на ті самі підстави до тих самих сторін, тому вважав наявними підстави для закриття провадження у цивільній справі №134/802/25.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, вони не ґрунтуються на нормах процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 761/7978/15-ц, Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі №947/31700/20 дійшли висновку, що для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається. Вказаного висновку дійшов Верховний Суду змісті постанов: від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19, від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18.
За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 Верховний Суд зазначив, що основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на відмінностях між поняттями предмету позову та предмету спору, де предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Подібна правова позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13 березня 2019 року № 916/3245/17 та від 12 червня 2019 року № 916/542/18.
Підсумовуючи, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
За відкрити даними Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 30 січня 2025 року та постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року, у справі №134/2306/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Чабанюк А. Я.».
Зі змісту вказаних судових рішень убачається, що ОСОБА_1 як власнику спірної земельної ділянки стало відомо про наявність зареєстрованого права оренди за відповідачем згідно договору оренди землі від 08 листопада 2018 року. ОСОБА_1 , стверджуючи, що він договір оренди землі не підписував та другий оригінал примірника договору не отримував, на дату підписання договору оренди перебував у м. Одеса на робочому місці та не міг бути присутнім у смт Крижопіль. Відповідно ОСОБА_1 просив: - визнати недійсним договір оренди землі від 08 листопада 2018 року, зареєстрований 29 листопада 2018 року за № 29239390; - усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні власною земельною ділянкою, кадастровий номер 05221980800:03:003:0011, площею 3,1260 га на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області, що належить йому на праві власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 25 червня 2008 року серія ЯД № 362487, шляхом зобов'язання повернути її з незаконного користування ФГ «Чабанюк А. Я.», та заборонити йому проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці; - скасувати відомості про державну реєстрацію права оренди від 29 листопада 2018 року № 29239390 на земельну ділянку кадастровий номер 0521980800:03:003:0011 в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; - скасувати відомості про договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 0521980800:03:003:0011 площею - 3,1260 га та території Голубецької сільської ради, Крижопільського району Вінницької області в Поземельній книзі шляхом внесення змін до державного земельного кадастру.
У даній цивільній справі № 134/802/25, звертаючись до суду із позовом до ФГ «Чабанюк А. Я.» ОСОБА_1 знову ж вказував, що йому як власнику спірної земельної ділянки стало відомо про наявність зареєстрованого права оренди за відповідачем згідно договору оренди землі від 08 листопада 2018 року. ОСОБА_1 , стверджуючи, що він договір оренди землі не підписував та другий оригінал примірника договору не отримував, на дату підписання договору оренди перебував у м. Одеса на робочому місці та не міг бути присутнім у смт Крижопіль.
Водночас вказував, що предметом даного спору є саме усунення перешкод користування власною земельною ділянкою шляхом її повернення з незаконного користування відповідача у зв'язку із відсутністю підстави укладення договору оренди землі - волевиявлення сторони - власника земельної ділянки.
За таких обставин у справі №134/802/25 ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні власною земельною кадастровий номер 0521980800:03:003:0011, площею 3,1260 га, на території Голубецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області, повернути її з незаконного користування відповідача шляхом скасування державної реєстрації права оренди від 29 листопада 2018 року за №29239390 на цю земельну ділянку в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування відомості про договір оренди цієї земельної ділянки в державному земельному кадастрі.
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції на порушення вимог ст. 263 ЦПК України своє судове рішення належним чином не мотивував, не перевірив на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просив у справі № 134/2306/23 та просить у справі №134/802/25 про захист свого права, в результаті чого взагалі не проаналізував і не співставив предмет та підстави позовів в обох справах на предмет їх тотожності, а лише формально зазначив про те, що у справі № 134/2306/23 ухвалене рішення між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.
Окрім того, суд першої інстанції залишив поза увагою і те, що суди у справі №134/2306/23 вказали серед іншого і те, що позивач щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 08 листопада 2018 року зареєстрований 29 листопада 2018 року за № 29239390, обрав невірний спосіб захисту, що також стало підставою відмови у задоволенні позовних вимог.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.
Відповідно ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, оскаржувану ухвалу, відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, належить скасувати саме з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а не з ухваленням нового рішення про поновлення провадження у справі як про те просив скаржник, на часткове задоволення апеляційної скарги.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить апеляційний суд покласти на відповідача судові витрати.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
З аналізуючи положень законодавства щодо розподілу судових витрат убачається, що такий здійснюється за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
У справі, що перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, об'єктом апеляційного оскарження є ухвала суду про закриття провадження у справі.
Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, має здійснюватися тим судом, який ухвалить (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Вінницького апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Крижопільського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Крижопільський районний суд Вінницької області).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді: О. С. Панасюк
Т. Б. Сало