11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 486/767/24
провадження № 51-4264ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у кримінальному провадженні
№ 12024153120000044 щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт Високопілля Херсонської області, жительки АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 січня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватою і засуджено до покарання за ч. 2 ст. 125 КК у виді штрафу у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 грн.
Вирішено питання щодо долі речового доказу у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою у тому, що вона
15 квітня 2024 року приблизно о 19:13, перебуваючи біля вхідних дверей
закладу «Професорський центр», розташованого на просп. Соборності, 6
у м. Південноукраїнську (Южноукраїнську) Вознесенського району Миколаївської області, на ґрунті довготривалого конфлікту вчинила сварку з донькою ОСОБА_5 , під час якої, діючи умисно, прикладаючи значну фізичну силу, завдала останній один удар долонею правої руки в ліву частину голови, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Крім того, ОСОБА_4 в тому самому місці, того ж самого дня, в період часу з 19:13 до 19:14, продовжуючи реалізацію свого умислу, перебуваючи біля вхідних дверей вищезазначеного закладу, прикладаючи значну фізичну силу, нігтями обох рук завдала ОСОБА_5 подряпини на шиї та лівій молочній залозі, а також не менше двох ударів руками в ліве плече, спричинивши легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 січня 2025 року щодо ОСОБА_4 залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 , надаючи свою оцінку доказам, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та покликається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які б підтверджували її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК; докази ж, на які послався суд, свідчать лише про факт наявності у потерпілої тілесних ушкоджень. Стверджує, що потерпіла неодноразово змінювала свідчення, проте суд взяв до уваги одні свідчення,
не надавши мотивації неприйняття інших свідчень. Зазначає, що суд не відобразив
у вироку достовірних показань свідка ОСОБА_6 , не дав їм належної оцінки та
не співставив з іншими доказами у кримінальному провадженні. Вказує на те,
що її право на захист було порушено, оскільки її не було забезпечено захисником,
ані під час проведення досудового розслідування, ані під час розгляду справи в суді. Стверджує, що клопотання про повторне дослідження обставин провадження було залишено поза увагою апеляційним судом, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 404 КПК. Зазначає, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито, а також судове провадження здійснено без участі обвинуваченого, захисника і потерпілого. Вважає, що постановлена ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки апеляційний суд належним чином не мотивував своїх висновків.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту,
а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок
про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів
ст. 94 КПК.
Засуджена ОСОБА_4 , як видно з копій судових рішень, свою вину
у пред'явленому обвинуваченні не визнала та повідомила, що вона є матір'ю потерпілої, яка ще з дитинства говорить неправду; зазначила, що до доньки прийшла
з метою поспілкуватись, однак ОСОБА_5 вдарила її, внаслідок чого вона ледь
не впала; намагалася схопити потерпілу за руку, щоб не впасти, а потерпіла штовхнула її вдруге, і вона схопила потерпілу за футболку; коли ОСОБА_5 почала її ображати нецензурною лайкою, вона замахнулась на потерпілу, але удари не наносила, а лише необережно завдала подряпин, намагаючись схопитись за потерпілу, щоб не впасти; зауважила, що не могла спричинити такі тілесні ушкодження, як струс головного мозку.
Незважаючи на таку позицію засудженої, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання:
- потерпілої ОСОБА_5 , яка детально описала суду обставини завдання їй матір'ю легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я;
- неповнолітнього свідка ОСОБА_7 , який є сином обвинуваченої та який ствердив
про наявність конфлікту між матір'ю і сестрою; був присутнім під час спілкування останніх в умовах конфлікту, але не сильно дивився, що саме відбувалося, оскільки
не хотів це бачити;
- свідка ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона 09 чи 16 квітня 2024 року ввечері прийшла до потерпілої, де біля приміщення стояли брат та матір останньої; двері
до приміщення були закриті, тому вона зателефонувала; потерпіла відчинила двері і вона почала заходити, а за нею почала заходити обвинувачена; вона стояла
між обвинуваченою та потерпілою і пропонувала їм розмовляти; обвинувачена схопила за футболку потерпілу, махала руками біля обличчя, подряпала шию, біля вуха чи скроні; обвинувачена хаотично махала руками біля обличчя і лівого плеча потерпілої, здається, двічі хапала за футболку, але один раз точно; вона увесь цей час намагалася розборонити їх; потерпіла виштовхувала обвинувачену, щоб закрити двері; всі тілесні ушкодження, які вона бачила у потерпілої, були зліва; обвинувачена розмахувала руками, ребром долоні замахувалась на потерпілу, можливо і зачепила потерпілу; слідчий експеримент, проведений з нею, відповідає подіям; одразу після конфлікту повезла потерпілу до поліції, а потім до лікарні;
- свідка ОСОБА_8 , який пояснив, що перебуває у дружніх відносинах
з обвинуваченою; якось біля медичного центру, що розташований біля «Дакі»
на пр. Соборності у м. Південноукраїнську, ОСОБА_4 чекала ОСОБА_9
на сходах, щоб поговорити; дочекалась, як заходила ОСОБА_6 ; це все він спостерігав із автомобіля, що був припаркований біля «Дакі»; в якийсь момент обвинувачена була під кутом 45 градусів і він вийшов з авто та побіг до потерпілої
з обвинуваченою та став між ними; обвинувачена начебто увійшла до приміщення,
а потім випадала; ОСОБА_6 та ОСОБА_10 перебували у тамбурі,
а ОСОБА_4 - за дверима на сходах; про що була розмова, він не чув; конфлікт тривав приблизно 10 хвилин.
Крім того, суд першої інстанції навів у вироку дані, що містяться у: протоколах проведення слідчих експериментів із потерпілою та свідком ОСОБА_6 , протоколі огляду місця події з фототаблицею, протоколі огляду речі - диску для лазерних систем зчитування з наявним у ньому файлом камери спостереження від 15 квітня 2024 року, висновку судово-медичного експерта № 110 від 23 квітня 2024 року.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
При цьому суд зазначив, що критично ставиться до тверджень обвинуваченої щодо відсутності у неї умислу на спричинення тілесних ушкоджень та завдання їх
з необережності, оскільки згідно пояснень потерпілої та обвинуваченої між ними триває конфлікт, який обвинувачена намагалась вирішити ввечері 15 квітня 2024 року; крім того, пояснення свідка ОСОБА_6 спростовують твердження обвинуваченої щодо заподіяння тілесних ушкоджень за умов намагання запобігти падінню.
З приводу показань свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні суд зазначив, що остання стверджувала, що фізичний контакт між обвинуваченою та потерпілою відбувся, а події підтверджуються також відеозаписом з камери відеоспостереження.
Також суд визнав безпідставними посилання обвинуваченої на те, що експертиза проведена без відповідних медичних досліджень зі сторони експерта, зауваживши,
що експертиза проводилась за документами, експерт має кваліфікацію судового експерта, був попереджений про кримінальну відповідальність, а отже у суду
не виникають сумніви щодо належності та допустимості висновку судово-медичного експерта.
Крім того, суд вказав на те, що з урахуванням твердження свідка щодо приїзду наряду поліції та одразу після конфлікту доставлення потерпілої до відділення поліції, а також до лікарні, наведене виключає спричинення тілесних ушкоджень потерпілій під час інших подій. Посилання ж сторони захисту на те, що діагноз - струс головного мозку, було поставлено наступного дня після конфлікту, який міг бути заподіяний не від дій ОСОБА_4 , спростовуються інформацією з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_5 , що стало підставою для висновку судово-медичного експерта. Твердження захисника про те, що потерпіла не пам'ятає, як саме обвинувачена завдавала їй удари - кулаком чи ребром руки, суд визнав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в цілому не спростовують механізм спричинення тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за її апеляційною скаргою, доводи якої є аналогічними доводам у її касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі вказав, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних
у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
При цьому апеляційний суд зауважив, що показання потерпілої та свідків, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань відповідно до ст. 384 КК, послідовні, логічно пов'язані між собою, узгоджуються з висновком судово-медичного експерта, письмовими доказами, записом з камери відеоспостереження та вірно покладені судом першої інстанції
в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_4 . Більш того, як вказав суд, показання свідків повністю підтверджуються іншими, долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами, та доповнюють один одного. Будь-яких підстав не довіряти наведеним
у вироку доказам, апеляційний суд не вбачав, оскільки, як зазначив, вони
не викликають сумнівів у їх достовірності та допустимості і відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Отже, закон України про кримінальну відповідальність в частині засудження
ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 125 КК застосовано правильно.
Щодо доводів ОСОБА_4 з приводу порушення її права на захист, апеляційний суд вказав, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, 26 квітня
2024 року ОСОБА_4 вручено письмове повідомлення про підозру за частинами 1, 2 ст. 125 КК; під час вручення підозри дізнавач роз'яснив процесуальні права та обов'язки, у тому числі право на захисника, та вручив пам'ятку про права та обов'язки, крім того ОСОБА_4 , власноруч своїм підписом засвідчила факт ознайомлення зі своїми правами; крім того, у судовому засіданні учасникам знову було роз'яснено процесуальні права, що засвідчено журналом судового засідання, де ОСОБА_4 підтвердила, що права та обов'язки їй зрозумілі; отже, відмова від залучення захисника до дебатів має характер усвідомленого вибору обвинуваченої, і не є наслідком порушень з боку органу досудового розслідування чи суду.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновках погоджується і колегія суддів касаційного суду.
З приводу посилань засудженої у касаційній скарзі на положення ч. 3 ст. 404 КПК суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції
не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов'язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження, про що, як убачається з оскарженої ухвали, і вказав суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заявленого ОСОБА_4 клопотання.
З приводу посилання засудженої на те, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження
в кримінальній справі його не було закрито, а також судове провадження здійснено
без участі обвинуваченого, захисника і потерпілого, варто зауважити, що жодних доводів на обґрунтування наведеної позиції ОСОБА_4 не наводить.
З огляду на зазначене, підстави для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженої не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженій ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року щодо неї.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3