12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 940/1063/22
провадження № 61-5112св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Мандзюка С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування шкоди.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,0470 га, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - м. Тетіїв), з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 058296.
19 листопада 2021 року актом встановлення меж земельної ділянки визначено межі зазначеної земельної ділянки та закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 6 штук згідно з планом.
Після винесення межових знаків позивач закупила будівельні матеріали на суму 46 610,00 грн для встановлення огорожі між своєю та сусідньою земельною ділянкою. Після встановлення паркану (не по всьому периметру ділянки, оскільки заважала незаконна споруда), його пошкоджено відповідачем шляхом зрізання стовпчиків загальною довжиною 22 м, за ціною 160,00 грн за 1 кв. м, на загальну суму 3 520,00 грн. Також унаслідок падіння стали непридатними секції самого паркану, розміром 8 кв. м за ціною 440,00 грн за 1 кв. м, на загальну суму 3 520,00 грн.
Стверджувала, що їй завдано матеріального збитку на суму 7 040,00 грн. Актом обстеження комісії Тетіївської міської ради від 28 червня 2022 року підтверджено факт незаконної забудови відповідачем, а саме дерев'яної тимчасової господарської споруди. Згодом вона неодноразово зверталася до відповідача в усній формі щодо демонтажу господарської споруди та дотримання правил добросусідства, натомість отримувала лише погрози та нецензурну лайку на свою адресу та адресу свого сина.
Указувала, що 04 серпня 2022 року звернулася до відповідача із письмовою вимогою усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою та відшкодувати 7 040,00 грн, які є сумою завданої їй матеріальної шкоди. Однак, відповідач цю вимогу не отримав.
Крім того вона як людина похилого віку постійно проживає в страху за своє життя та життя сина, оскільки погрозами відповідач не обмежився, а перейшов до їх реалізації та завдав тілесних ушкоджень її сину. Постійні стреси негативно вплинули на її самопочуття, зокрема після того, як відповідач пошкодив паркан. Завдану їй моральну шкоду вона оцінила у суму 10 000,00 грн.
ОСОБА_1 просила суд:
- зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,0470 га, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на праві приватної власності, шляхом демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди;
- стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду у розмірі 7 040,00 грн, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 4 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування шкоди задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0470 га, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 7 040,00 грн, моральної шкоди 1 000,00 грн, понесені судові витрати у виді судового збору у сумі 1 984,80 грн та у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року - без змін.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка як власник земельної ділянки площею 0,0470 га, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, зазнає порушення права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, адже самовільно збудована відповідачем дерев'яна тимчасова господарська споруда обмежує позивачку в доступі до своєї земельної ділянки, зокрема вона не може встановити паркан, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 шляхом демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачкою на виконання вимог статті 81 ЦПК України докази, які досліджені судом, у своїй сукупності, дають змогу дійти висновку про наявність факту заподіяння позивачці майнової шкоди, завданої з вини відповідача.
Враховувавши характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, взявши до уваги, що пошкодження паркану позивачки спостерігається і на час розгляду справи у суді, що вказує на тривалість негативних емоцій, з огляду на вік позивачки на час заподіяння шкоди (85 років) і її сприйняття і оцінки в цьому віці тих зусиль, що потрібно докласти для відновлення свого майна в тому стані, яке існувало до його псування відповідачем, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визначив розмір відшкодування моральної шкоди для позивача у розмірі 1 000,00 грн.
Понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 1 984,00 грн.
Задовольняючи заяву позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав оцінку доданим доказам на підтвердження отриманої правової допомоги, урахував те, що відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на правову допомогу, стягнув витрати у розмірі 4 000,00 грн.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні вжив всіх заходів для повного та всебічного розгляду справи, а відмова у прийняті доказів лише з підстав порушення стороною стадійності подання таких доказів (не подано разом із поданням позовної заяви) призвела б до неповного встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та свідчила б про надмірний формалізм.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Тетіївського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
24 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22), у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц (провадження № 61-8737св20), від 12 вересня 2023 року у справі № 303/9043/21 (провадження № 61-3840св23) та у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц.
Заявник указує, що позивачка не довела, які саме порушення його прав у володінні та користуванні своєю земельною ділянкою з'явилися внаслідок будівництва відповідачем спірного об'єкта. Не довела обґрунтованості захисту її прав у такий спосіб як демонтаж будівлі.
Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки стягнув судові витрати в повному обсязі, однак позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Також заявник вказав, що докази до суду першої інстанції подано з порушенням вимог статті 83 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0470 га, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІП-КВ № 058296 та Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 травня 2021 року № НВ-0521828802021.
19 листопада 2021 року, комісією в складі представників Приватного підприємства «Земля», складено акт встановлення меж земельної ділянки, згідно з яким межі земельної ділянки, кадастровий номер 3224610100:01:112:0025, площею 0,0470 га, наданої власнику ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 6 шт., згідно з планом.
Із акта обстеження від 28 червня 2022 року, складеного комісією Тетіївської міської ради, встановлено, що ОСОБА_2 на земельній ділянці по АДРЕСА_2 встановив дерев'яну тимчасову господарську споруду без влаштування фундаменту, одна сторона якої знаходиться на межі суміжних ділянок на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що заважає ОСОБА_1 встановити паркан між сусідніми ділянками.
На підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, представник позивачки до справи надала диск із відеозаписом, фототаблиці, топографо-геодезичну зйомку у м. Тетієві на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 , із яких встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_2 відповідач збудував дерев'яну споруду, одна сторона якої знаходиться на земельній ділянці, яка розташована на АДРЕСА_1 , власницею якої є позивачка.
04 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 письмову вимогу щодо усунення в семиденний строк перешкоди в користуванні своєю земельною ділянкою та щодо відшкодування 7 040,00 грн, які є сумою завданої їй майнової шкоди.
Однак, відповідач цю вимогу не отримав, вимога повернулась за закінченням терміну зберігання.
01 серпня 2022 року між адвокатом Яворською Г. В. та ОСОБА_1 укладений договір про правову допомогу, згідно з пунктом 4.1 якого розмір гонорару адвоката складає 4 000,00 грн. Оплата проводиться протягом трьох днів з дня ухвалення рішення Тетіївським районним судом Київської області.
Ордер на надання правничої (правової) від 31 жовтня 2023 року підтверджує надання правничої допомоги адвокатом Яворською Г. В. ОСОБА_1 у Тетіївському районному суді Київської області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Частиною другою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).
Встановивши, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0471 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач як сумісний землекористувач порушує права позивачки на користування та розпорядження земельною ділянкою внаслідок розміщення на ній частини самочинно встановленої тимчасової споруди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту ділянку площею 0,0471 га, розташовану за вказаною адресою, шляхом знесення тимчасової споруди, яка на ній частково розташована.
При цьому ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів того, що тимчасово споруда збудована відповідно до будівельних норм та на земельній ділянці, яка йому належить, тобто не є самочинною.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача здійснити знесення самочинно збудованої тимчасової споруди. Такий підхід відповідає положенням частини четвертої статті 376 ЦК України та узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду та Верховного Суду України, на яку посилається заявник.
Щодо вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди
Положеннями статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснив судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
У деліктних правовідносинах обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Надаючи оцінку доказам, на які посилається ОСОБА_1 на обґрунтування своїх вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідив відеозапис та фототаблиці, які підтвердили факт пошкодження паркану позивачки, та копії товарних чеків, які підтвердили завдані збитки.
Натомість відповідач, на якого покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у пошкодженні частину паркану позивачки, розміру спричиненої майнової шкоди, що є його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частково задовольняючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, тривалість негативних емоцій, вік позивачки, при цьому виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Касаційна скарга не містить доводів про незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, не зазначено жодної підстави касаційного оскарження судових рішень у частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги у частині подачі доказів до суду першої інстанції з порушенням вимог статті 83 ЦПК України, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у тій частині, що суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні вжив всіх заходів для повного та всебічного розгляду справи, а відмова у прийняті доказів лише з підстав порушення стороною стадійності подання таких доказів (не подано разом із поданням позовної заяви) призвела б до неповного встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та свідчила б про надмірний формалізм.
Щодо доводів касаційної скарги про відшкодування судових витрат
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).
Сума судового збору, сплачена позивачкою у суді першої інстанції, становила 1 984,80 грн, доведена сума витрат на правову допомогу - 4 000,00 грн.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позов ОСОБА_1 , зобов'язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном ОСОБА_1 та стягнув на користь позивачки 7 040,00 грн відшкодування майнової шкоди та 1 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
Отже, позовні вимоги задоволено частково, у сумі 8 040,00 (47,18 % від суми позову).
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовом вимогам у розмірі 936,43 грн та витрати на правову допомогу - 1 880,72 грн.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу між сторонами судових витрат, не звернув увагу на вимоги частини другої статті 141 ЦПК України, помилково поклав на відповідача судові витрати у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції вказані порушення під час апеляційного перегляду справи не усунув.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, а рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, касаційний суд уважає за потрібне змінити судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу судових витрат, виклавши їх у редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Оскільки оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції по суті позовних вимог залишено без змін, розподіл судових витрат за перегляд справи у суді касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у частині розподілу судових витрати змінити, виклавши в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору у сумі 936,43 грн та у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1 880,72 грн».
В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк