12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 759/4404/23
провадження № 61-4832св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 листопада 2021 року в Оболонському районному суді міста Києва під головуванням судді ОСОБА_8 у відкритому судовому засіданні розглядалась цивільна справа за його позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про часткове розірвання договору дарування квартири та визнання права власності на 1/2 частини квартири. Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_9. зробила декілька гучних неправдивих тверджень у присутності двох журналістів ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_5» ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Приблизно 10 грудня 2021 року він дізнався із засобів масової інформації про те, що з допомогою ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_5» у «YouTube» оприлюднено відеосюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2», в якому поширено недостовірну інформації щодо нього, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Вказував на те, що адвокат ОСОБА_9. на власній сторінці у мережі «Facebook» розмістила публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». Така інформація суперечить принципу презумпції невинуватості.
Позивач зазначав, що вказана оприлюднена інформація є фактичним твердженнями, а не оціночними судженнями, а докази правдивості таких тверджень відсутні. Відеозапис досі розміщений на каналі «YouTube».
Вказував на те, що поширювачами неправдивих тверджень слід вважати саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони є зацікавленими особами у вказаному відеосюжеті, а журналісти ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_5» та адвокат ОСОБА_9 лише виконували їхнє завдання, а тому саме відповідачі є авторами та першоджерелом неправдивих тверджень.
Зазначав, що вказаними діями відповідачів йому завдано маральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності та погіршенні стану здоров'я.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд:
1) протягом 5 днів з дня набрання рішенням суду законної сили поширити у відеохостингу «YouTube» за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_5» інформаційний матеріал позивача у формі аудіовізуалізованого твору, без власних зауважень та коментарів, за власний рахунок текст такого змісту:
«ІНФОРМАЦІЯ_4…».
2) протягом 5 днів з дня набрання рішенням суду законної сили за власний рахунок повинні видалити відеосюжет « ІНФОРМАЦІЯ_2», що розміщений на сайті «YouTube»;
3) стягнути з відповідачів у рівних частинах 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є автором відеозапису на вебсайті відеохостингу «YouTube», зі змістом якого він не погоджується. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами у цій справі, оскільки належними відповідачами у справі є автор відеосюжету або власник вебсайту відповідного інформаційного матеріалу, зокрема ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_5».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У квітні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд неправильно застосував статтю 277 ЦК України, переклавши обов'язок доведення достовірності поширених відомостей на позивача. Відповідач мав би доводити правдивість інформації.
Суди попередніх інстанцій, вказуючи на те, що відповідачами можуть бути лише автори відеосюжету чи власники сайту, не врахували, що обставини цієї справи (замовне поширення відео) вимагають розширення підходу. Вказівка на замовника як відповідача повинна враховуватись судом. Отже, суди неправильно визначили коло відповідачів.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у допиті свідків (зокрема представників «ІНФОРМАЦІЯ_5»), які могли підтвердити замовлення відеосюжету відповідачами, не дослідив ключові докази, що унеможливило встановлення справжнього джерела інформації. Апеляційний суд не усунув ці порушення.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15 (провадження № 61-5189св18); суд необґрунтовано відхилив клопотання про виклик свідків; суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 10 листопада 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_10. , Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2025 року у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_10., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОспорюванаОСОБА_1 інформація (відеозапис) під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2» розміщена 04 грудня 2021 року на каналі YouTube Інформаційного агентства «ІНФОРМАЦІЯ_5», судом вона досліджена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз'яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «YouTube» Інформаційного агентства «ІНФОРМАЦІЯ_5» розміщено відеозапис під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2».
Звертаючись до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, ОСОБА_1 посилався на те, що саме відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є замовниками поширених неправдивих тверджень, оскільки є зацікавленими особами у вказаному відеосюжеті, а отже, є авторами та першоджерелом неправдивих тверджень.
У постанові Верховного Суду у від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18). Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник вебсайта відповідного інформаційного матеріалу. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено, що: «у зв'язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22).
Отже, встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов'язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів належними та достатніми доказами, що інформація, яку він просив визнати недостовірною, була поширена саме відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є авторами відеозапису на каналі «YouTube» Інформаційного агентства «ІНФОРМАЦІЯ_5», зі змістом якого він не погоджується, та, як наслідок, не довів порушення відповідачами його особистих немайнових прав.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а посилання позивача на те, що обставини цієї справи (замовне поширення відеосюжету) вимагають розширеного підходу суду до складу учасників справи, суперечать положенням ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк