05 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3804/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Дзюбенко С.М.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Робінзон"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 (у складі колегії суддів: Богацької Н.С. (головуючої), Ярош А.І., Принцевської Н.М.)
та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 (у складі колегії суддів: Богацької Н.С. (головуючої), Ярош А.І., Діброви Г.І.)
за позовом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робінзон"
про стягнення 970 095,56 грн, розірвання договору та повернення земельної ділянки,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (надалі - Рада, Позивач, Скаржник) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робінзон" (надалі - ТОВ "Робінзон", Відповідач, Скаржник), в якому просила суд:
- стягнути з Відповідача заборгованість у загальному розмірі 970095,56 грн (672911,96 грн основного боргу, 48698,70 грн 3% річних та 248484,90 грн інфляційних втрат), за укладеним 15.04.2003 між Територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (правонаступником якої є Позивач) та ТОВ "Робінзон" договором оренди землі (надалі - договір оренди) за період з лютого 2022 по липень 2024 року;
- розірвати вищевказаний договір оренди;
- зобов'язати ТОВ "Робінзон" повернути Раді об'єкт оренди - земельну ділянку площею 1,8042 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0001, розташовану за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока (далі земельна ділянка).
1.2. Позов мотивований неналежним виконанням Відповідачем умов договору оренди в частині повного та своєчасного внесення орендної плати, що свідчить про істотне порушення умов цього договору, відповідно, наявність підстав для його дострокового розірвання та повернення земельної ділянки.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 у справі № 916/3804/24 позов задоволено частково, а саме стягнуто з ТОВ "Робінзон" на користь Ради суму заборгованості за договором оренди (672911,96 грн основного боргу, 21 158,57 грн 3% річних, 55 776,32 грн інфляційні втрати), розірвано договір оренди та зобов'язано ТОВ "Робінзон" повернути Раді земельну ділянку, в решті позовних вимог відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Водночас, перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його часткову помилковість та здійснив власний розрахунок.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у справі № 916/3804/24 рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 скасовано частково, шляхом викладення резолютивної частини у такій редакції:
"Позов задовольнити частково.
Зобов'язати ТОВ "Робінзон" повернути Раді земельну ділянку площею 1,8042 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0001, що розташована за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ТОВ "Робінзон" на користь Ради 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову".
Одночасно судом апеляційної інстанції перерозподілено судові витрати.
Вказуючи про необхідність відмови у задоволенні позову у частині стягнення 970 095,56 грн та розірвання договору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- договір оренди, про розірвання якого заявлено позову у даній справі (з підстав систематичної несплати орендних платежів), вже було розірвано постановою Одеського апеляційного господарського суду у справі від 19.09.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 (з інших підстав);
- Позивачем в суді першої інстанції до закінчення підготовчого засідання не подано заяву про зміну підстав позову про стягнення 970 095,56 грн, який помилково було обґрунтовано лише наявністю чинного договору оренди між сторонами.
2.3. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у справі № 916/3804/24 стягнуто з Ради на користь ТОВ "Робінзон" 20 000 грн витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. При зверненні з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 Рада просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Робінзон" суми заборгованості з орендної плати в розмірі 672911,96 грн, 3% річних в розмірі 21158,57 грн, інфляційних втрат в розмірі 55776,32 грн та залишити рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 у справі № 916/3804/24 в цій частині без змін.
3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги Рада вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 653, 1212 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" та відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, у випадку коли:
1) договір оренди земельної ділянки комунальної власності розірвано;
2) земельну ділянку після розірвання договору не повернуто власнику за актом;
3) після розірвання договору оренди користувач земельної ділянки продовжує вносити орендну плату;
4) земельна ділянка після розірвання договору перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідача.
3.3. При зверненні з касаційною скаргою на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 Рада просить скасувати додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24 в частині покладення на позивача витрат на правничу допомогу ТОВ "Робінзон" та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Відповідача про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції та стягнути з ТОВ "Робінзон" на користь Ради судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції.
3.4. В обґрунтуванні касаційної скарги Скаржник 1 вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. При зверненні з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 ТОВ "Робінзон" просить постанову Південного-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у справі №916/3804/24 скасувати в частині зобов'язання ТОВ "Робінзон" повернути Раді спірну земельну ділянку, в іншій частині оскаржувану постанову просить залишити без змін
3.6. В обґрунтуванні касаційної скарги ТОВ "Робінзон" вказує на неправильне застосування статей 16, 391 Цивільного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 359/4356/18; від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 18.06.2024 у справі № 758/113/23, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
3.7. За позицією Скаржника 2, вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі, яка була визнана необґрунтованою. З огляду на обставини спору належним способом захисту є подання радою вимоги про усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном (негаторного позову) відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України.
3.8. 30.09.2025 Рада надіслала відзив на касаційну скаргу ТОВ "Робінзон", в якому вказує про необґрунтованість аргументів відповідача та просить відмовити в її задоволенні.
3.9. 08.10.2025 ТОВ "Робінзон" надіслало письмові пояснення.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Суду від 15.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у справі № 916/3804/24 на підставі на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та за касаційною скаргою ТОВ "Робінзон" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
4.2. Ухвалою Суду від 14.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно відповідною ухвалою було постановлено здійснювати розгляд справи за касаційними скаргами Ради та ТОВ "Робінзон" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 та касаційною скаргою Ради на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24 у судовому засіданні 05.11.2025 о 13:30 год.
5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
5.1. 15.04.2003 між Затоківською селищною радою, як орендодавцем, та ТОВ "Робінзон", як орендарем, укладено договір оренди, згідно з пунктом 1.1. якого орендодавець на підставі рішення Затоківської селищної ради VII-ї сесії ХХІV скликання від 03.12.2002 за № 313 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Робінзон" в довгострокову оренду для експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку "Робінзон" надає, а орендар приймає у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 25 років земельну ділянку площею 1,804 га, в тому числі забудованих земель - 1,804 га, розташовану Лиманському курортному районі смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, для експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку "Робінзон".
5.2. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку, згідно з доданим планом (схемою) земельної ділянки, що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору оренди).
5.3. Згідно з пунктами 2.1., 2.3. договору оренди земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку "Робінзон".
5.4. Договір укладається на термін 25 років, починаючи з дати його реєстрації.
5.5. Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно у грошовому вигляді до 15 числа наступного місяця за звітним. Строки внесення орендної плати переглядаються орендодавцем щорічно. Грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.01.2003 складає 294 412,80 грн, орендна плата за рік складає 35329,54 грн, в тому числі щомісячна орендна плата складає 2 944,13 грн.
5.6. Орендна плата сплачується також у випадках, якщо орендар з поважних причин не використовує земельну ділянку за умовами договору (пункт 3.4. договору оренди).
5.7. Пунктом 4.1. договору оренди визначено, що в разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду.
5.8. Підпунктами 6.1.4., 6.1.7. пункту 6.1. договору оренди передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а також право дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду у разі невиконання орендарем умов цього договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
5.9. Своєю чергою, орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату згідно з вимогами пункту 3.1. цього договору та у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки повернути орендодавцеві земельну ділянку в належному стані по акту (підпункти 7.2.4., 7.2.6. пункту 7.2. договору оренди).
5.10. Відповідно до пункту 8.4. договору оренди на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених договором
5.11. Пунктом 10.1. встановлено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації у Затоківській селищній раді та Білгород-Дністровському міському відділі земельних ресурсів.
5.12. 15.04.2003 договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Старченко В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 802, а також належним чином зареєстровано у Затоківській селищній раді та Білгород-Дністровському міському відділі земельних ресурсів, про що у відповідній книзі записів Державної реєстрації договорів 18.04.2003 зроблені записи № 102 та № 35 відповідно.
5.13. У матеріалах цієї справи міститься довідка відділу фінансів Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 23.07.2024 вих. № 01-35/241, в якій зазначено, що заборгованість ТОВ "Робінзон" за договором станом на 22.07.2024 становить 672 911,96 грн.
5.14. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що у 2005 році Затоківська селищна рада Одеської області (правонаступником якої на даний час є Рада) вже зверталася до Господарського суду Одеської області (справа № 30-14/357-05-11828) з позовом до ТОВ "Робінзон" про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги у вказаній справі були мотивовані тим, що ТОВ "Робінзон" не виконало свої зобов'язання за укладеним договором оренди земельної ділянки від 15.04.2003 щодо додержання екологічної безпеки та каналізування бази відпочинку, що на підставі п. 8.3.6 договору є підставою для його розірвання в судовому порядку.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Натомість постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 вищевказане рішення суду першої інстанції було скасовано, позов Затоківської селищної ради Одеської області задоволено повністю та розірвано нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки площею 1,804 га, розташованої у Лиманському районі с. Затока Одеської області, укладений 15.04.2003 між Затоківською селищною радою Одеської області та ТОВ "Робінзон".
Суд апеляційної інстанції виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди землі щодо обов'язку відповідача з каналізування бази відпочинку.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2006 постанову Одеського апеляційного господарського суду у справі від 19.09.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 залишено без змін.
5.15. Учасниками цієї справи не заперечується, що договір оренди, який був предметом розгляду у вищевказаній справі № 30-14/357-05-11828, та договір оренди, про неналежне виконання якого заявлено позов у даній справі (№ 916/3804/24), є одним і тим самим договором оренди.
5.16. Наведені обставини та порушення умов договору слугували підставою для звернення Ради до суду з відповідним позовом.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги Ради та ТОВ "Робінзон" не підлягають задоволенню з таких підстав.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. З приводу предмета касаційного перегляду Суд зазначає, що межі перевірки у касаційному порядку зумовлюються змістом поданих касаційних скарг, у яких сторони визначили коло тих частин судових рішень, законність та обґрунтованість яких підлягає перевірці.
6.4. Як убачається з матеріалів справи та доводів касаційних скарг, Рада оскаржує постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Робінзон" заборгованості з орендної плати у сумі 672 911,96 грн, 3 % річних у сумі 21 158,57 грн та інфляційних втрат у сумі 55 776,32 грн, наполягаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим просить залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 у цій частині.
Водночас ТОВ "Робінзон" у своїй касаційній скарзі вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання повернути Раді спірну земельну ділянку, та просить постанову суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, залишивши в іншій частині рішення без змін.
Таким чином, предметом касаційного перегляду у цій справі є:
- постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 970 095,56 грн та повернення земельної ділянки;
- додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24.
6.5. У ході розгляду спору судом першої інстанції місцевий господарський суд, дослідивши подані докази, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача суми заборгованості, виходячи з установленого факту користування ним спірною земельною ділянкою на підставі чинного договору оренди без здійснення оплати орендної плати.
Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині, зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Мотивуючи такий висновок, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди земельної ділянки, про розірвання якого заявлено позов у цій справі (з підстав систематичної несплати орендних платежів), уже було розірвано постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 з інших підстав. Крім того, Позивач не подавав до закінчення підготовчого засідання заяву про зміну підстав позову у частині стягнення 970 095,56 грн, яка була помилково обґрунтована виключно наявністю чинного договору оренди між сторонами.
6.6. Скаржник 1, не погоджуючись із таким підходом, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 653, 1212 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України та частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі". На його думку, у разі фактичного користування земельною ділянкою, навіть за відсутності чинного договору оренди, у користувача виникає обов'язок сплатити кошти за таке користування як за збереження майна без достатньої правової підстави.
Рада наголошує, що відсутність чинного договору оренди не звільняє особу, яка фактично користується земельною ділянкою комунальної власності, від обов'язку внесення плати, оскільки фактичне володіння земельною ділянкою є самостійною підставою для виникнення відповідного зобов'язання.
При цьому заявник звертає увагу, що Верховний Суд не формував правового висновку з питання можливості та підстав стягнення плати за користування земельною ділянкою у ситуації, коли:
1) договір оренди земельної ділянки комунальної власності розірвано;
2) земельну ділянку після розірвання договору не повернуто власнику за актом;
3) після розірвання договору оренди користувач земельної ділянки продовжує вносити орендну плату;
4) земельна ділянка після розірвання договору перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідача.
У зв'язку з цим Позивач просить Верховний Суд сформулювати правовий висновок щодо наявності обов'язку у Відповідача сплачувати кошти за фактичне користування земельною ділянкою у спірний період, а також підтвердити помилковість висновків суду апеляційної інстанції
6.7. Виходячи з мотивів ухваленого рішення, доводів касаційної скарги Ради та підстав відкриття касаційного провадження, предметом касаційного дослідження є дослідження наявності підстав для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій положень, які регулюють обов'язок особи сплачувати плату за користування земельною ділянкою, зокрема підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 та пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, та формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми, за умови встановлення наявності передумов для надання такого висновку.
6.8. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
Щодо меж та підстав для формування правового висновку у спорах, пов'язаних із фактичним користуванням земельними ділянками без достатньої правової підстави, у контексті застосування статті 206 Земельного кодексу України та підпункти 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України.
6.9. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
6.10. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
6.11. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
6.12. Тобто у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
6.13. Відтак, обов'язковим елементом розгляду касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є дослідження необхідності застосування відповідних норм права для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини.
6.14. На переконання Скаржника 1, формування Верховним Судом правового висновку у цій справі має на меті підтвердження існування у Відповідача обов'язку здійснити оплату за фактичне користування земельною ділянкою у спірний період, незалежно від обставини розірвання договору оренди.
6.15. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
6.16. Згідно з підпунктами 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
6.17. Проте Суд наголошує, що зі змісту мотивувальної частини постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 убачається, що суд апеляційної інстанції, констатувавши відсутність чинного договору оренди між сторонами, водночас визнав встановленим факт користування Відповідачем спірною земельною ділянкою та зазначив про необхідність здійснення плати за таке фактичне користування.
У відповідному контексті суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за умови, коли відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, він (відповідач) зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції послався на усталену судову практику Верховного Суду, зокрема на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 922/3507/20.
6.18. Отже, Південно-західний апеляційний господарський суд, аналізуючи обставини справи, фактично визнав наявність у Відповідача як фактичного користувача земельної ділянки обов'язку здійснити оплату за її використання та, відповідно, необхідність застосування до таких правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
6.19. Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для застосування вказаної норми у межах цієї справи, мотивуючи це тим, що позов подано саме з підстав неналежного виконання Відповідачем договірних зобов'язань, передбачених чинним договором оренди земельної ділянки, а не з підстав набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Колегія суддів звернула увагу, що матеріали справи не містять доказів подання Позивачем у суді першої інстанції до закінчення підготовчого засідання заяви про зміну підстав позову відповідно до вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
6.20. Таким чином, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України саме з огляду на те, що первісно позов в цій частині ґрунтувався на інших підставах (порушенні умов договору оренди, та, відповідно стягненні орендної плати на його підставі), а Рада, у встановленому статтею 46 Господарського процесуального кодексу України порядку, не подала заяву про зміну підстав позову з відповідним обґрунтуванням.
6.21. Втім, звертаючись із касаційною скаргою, Рада, у межах підстав касаційного оскарження, визначених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, не навела аргументів, які б спростовували правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності зміни підстав позову, а також неможливості розгляду заявленої позовної вимоги з огляду на встановлені обставини справи та межі предмета спору, і не обґрунтувала наявності у суду повноважень надати спору самостійну правову кваліфікацію. Так само Рада не обґрунтувала необхідності відступу від уже сформованого правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, не послалася на неповноту дослідження судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи у відповідній частині та не навела переконливих доводів, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
До того ж зі змісту касаційної скарги не вбачається, що Скаржник заперечує сам по собі висновок Південно-західного апеляційного господарського суду про необхідність застосування до подібних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України у разі фактичного користування земельною ділянкою без правової підстави.
6.22. Суд зазначає, що, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини та наведені у його постанові висновки про наявність у фактичного користувача земельної ділянки обов'язку здійснити оплату за її використання і необхідність застосування у подібних правовідносинах положень статті 1212 Цивільного кодексу України, а також беручи до уваги відсутність заперечень з боку Ради щодо правильності зазначених висновків, підстав для формування Верховним Судом окремого правового висновку з цього питання не вбачається.
6.23. З огляду на це, наведені Скаржником 1 доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає скасування судового рішення в оскаржуваній частині.
Щодо належного способу захисту у разі припинення строку дії договору оренди та невиконання орендарем обов'язку з повернення земельної ділянки в контексті статті 16 Цивільного кодексу України.
6.24. Під час розгляду спору судами попередніх інстанцій було встановлено наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов'язання Відповідача повернути Раді спірну земельну ділянку.
6.25. Не погоджуючись із такими висновками, ТОВ "Робінзон" у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 16, 391 Цивільного кодексу України, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.09.2020 у справі № 359/4356/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 18.06.2024 у справі № 758/113/23.
За його позицією, вимога про повернення земельної ділянки має похідний характер від вимоги про розірвання договору оренди землі, у задоволенні якої суд відмовив, визнавши її необґрунтованою. Відтак, на думку заявника, задоволення вимоги про повернення земельної ділянки за відсутності судового рішення про розірвання договору оренди є неправомірним, оскільки така вимога не може існувати самостійно.
Скаржник 2 також вказує, що за обставин даного спору належним та ефективним способом захисту порушеного права власника є звернення Ради з самостійною вимогою про усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, а не вимога про її повернення як похідна від вимоги про розірвання орендних правовідносин.
6.26. Виходячи з мотивів ухвалених судових рішень, доводів касаційної скарги ТОВ "Робінзон" та підстав відкриття касаційного провадження, Суд зазначає, що предметом касаційного дослідження у цій частині є перевірка правильності обрання Позивачем способу захисту у вигляді повернення спірної земельної ділянки та з'ясування його відповідності підходам, сформованим у судовій практиці Верховного Суду.
6.27. Щодо наведеного слід зазначити таке.
6.28. Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
6.29. Положеннями пункту 4.1 договору оренди також було передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
6.30. Висновок про настання правових наслідків задоволення вимоги про розірвання договору оренди землі у вигляді повернення земельної ділянки неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18.
6.31. У наведеній Скаржником 2 для порівняння постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 359/4356/18 визначено, що приписи Цивільного процесуального кодексу України не надають суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору.
6.32. У постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, на яку звертає увагу Скаржник 2, наголошено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Вказаний висновок також відображений у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 758/113/23, на яку акцентує ТОВ "Робінзон".
6.33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 зауважила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
6.34. Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку звертає увагу Скаржник 2, аналізуючи належність способу захисту, визначив, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
6.35. Поряд з цим Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред'явити лише для захисту абсолютного суб'єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов'язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов'язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов'язального правовідношення.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов'язально-правових способів (аналогічні позиції викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов'язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України є зобов'язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору.
6.36. Ураховуючи, що з дня ухвалення Одеським апеляційним господарським судом постанови від 19.09.2006 у справі № 30-14/357-05-11828 ТОВ "Робінзон" не виконало обов'язку щодо повернення Раді земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні за договором оренди, та беручи до уваги відсутність на теперішній час між сторонами договірних орендних правовідносин, наявні підстави для застосування правової конструкції, передбаченої статтею 34 Закону України "Про оренду землі" та статтею 785 Цивільного кодексу України.
За встановлених обставин спірна вимога про повернення земельної ділянки підлягає розгляду не як похідна від вимоги про розірвання договору оренди, а як самостійний спосіб захисту права власника, передбачений статтею 34 Закону України "Про оренду землі" та статтею 785 Цивільного кодексу України, внаслідок невиконання Відповідачем вимог щодо поверення земельної ділянки після припинення договірних правовідносин.
6.37. Наведене свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 16 Цивільного кодексу України з урахуванням усталеного підходу Верховного Суду щодо визначення належного способу захисту, зокрема у спорах, пов'язаних із неповерненням орендарем земельної ділянки після припинення дії договору оренди.
6.38. Отже, доводи касаційної скарги Скаржника 2, заявлені на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Щодо аргументів про неправильне застосування судами статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України при розгляді заяв про відшкодування витрат на правничу допомогу.
6.39. Як встановлено судом апеляційної інстанції, 25.07.2025 від ТОВ "Робінзон" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій Відповідач просив стягнути з Ради на його користь витрати на правову допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 100 000,00 грн.
28.07.2025 від Ради також надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій Позивач просив стягнути з ТОВ "Робінзон" 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом справи в апеляційному суді.
6.40. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 у справі № 916/3804/24 задоволено заяву ТОВ "Робінзон" частково, стягнуто з Ради на користь Відповідача 20 000,00 грн витрат на правову допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
6.41. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник 1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.
Рада зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат, який передбачає перевірку їх дійсності, необхідності та обґрунтованості. На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до пункту 4.3 договору про надання правничої допомоги, укладеного між Відповідачем та Адвокатським бюро "Бороган", клієнт (ТОВ "Робінзон") зобов'язується перерахувати на рахунок адвокатського бюро винагороду протягом п'яти робочих днів після надходження коштів на його рахунок.
За таких умов, як зазначає Рада, у Відповідача на момент розгляду справи відсутні об'єктивні підстави для виникнення обов'язку сплатити відповідну винагороду, оскільки визначена договором умова (надходження коштів на рахунок клієнта) не настала, і матеріали справи не містять жодних доказів того, що така подія взагалі відбудеться.
6.42. Щодо наведеного Суд зазначає таке.
6.43. Зі встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що 14.03.2025 між ТОВ "Робінзон", як клієнтом, та Адвокатським бюро "Бороган", як адвокатським бюро, укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого:
- адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання усіма законними методами та способами надати клієнту правничу допомогу у даній справі, зокрема, звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2025 у справі № 916/3804/24 (пункт 2.1.);
- для надання правничої допомоги клієнту адвокатське бюро призначає адвоката Бороган В.В., який має представляти інтереси клієнта на підставі самостійно виписаного ордеру та і на підставі ордера, виписаного адвокатським бюро та /або адвоката Коротченко Д.С., які мають право представляти інтереси клієнта на підставі самостійно виписаного ордеру (пункт 2.4.);
- обсяг наданих послуг: надання усної консультації, формування правової позиції, пошук/підбірка постанов Верховного Суду щодо аналогічних справ, підготовка та подача процесуальних документів, участь в судових засіданнях, а також користування всіма іншими правами, наданими законодавством України для такого роду повноважень за цим договором (пункт 2.5.).
Відповідно до пункту 4.1. договору за надання правничої допомоги, яка є предметом договору, згідно з пунктом 2.1. та об'єму наданих послуг, які передбачені пунктом 2.5., адвокатському бюро клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 100000,00 грн.
Клієнт зобов'язується перерахувати на рахунок Адвокатського бюро винагороду, розмір якої буде перераховано на рахунок Клієнта, протягом 5-ти робочих днів після надходження даних коштів (пункт 4.3. договору).
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по справі № 916/3804/24 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
22.07.2025 між ТОВ "Робінзон", як клієнтом, та Адвокатським бюро "Бороган", як адвокатським бюро, складено та підписано без жодних зауважень Акт приймання-передачі виконаної роботи по договору про надання правничої допомоги від 14.03.2025, з якого вбачається, зокрема, що всього за виконану роботу Клієнт зобов'язується перерахувати на рахунок Адвокатського бюро винагороду у розмірі 100000,00 грн протягом 5-ти робочих днів після надходження коштів - винагороди, визначеної пунктом 4.1. договору, розмір якої буде зараховано на рахунок клієнта.
6.44. Також судом апеляційної інстанції досліджено, що:
- апеляційна скарга складена та підписана адвокатом Бороган В.В., а в судовому засіданні 22.07.2025 під час прийняття постанови суду апеляційної інстанції брала участь адвокат Коротченко Д.С.
- у матеріалах цієї справи містяться відповідні ордери на надання правової допомоги ТОВ "Робінзон" у Південно-західному апеляційному господарському суді адвокатами Бороган В.В. та Коротченко Д.С., із зазначенням, що він (ордер) виданий Адвокатським бюро "Бороган".
-на виконання частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі ТОВ "Робінзон" зазначило, що орієнтований попередній розрахунок вартості правничої допомоги складає 100000,00 грн. З відповідною заявою представник ТОВ "Робінзон" звернувся до суду 25.07.2025, тобто у межах строку, встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
6.45. Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
6.46. За змістом частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
6.47. Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
6.48. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
6.49. Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
6.50. Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) пов'язаність цих витрат з розглядом справи; 2) обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
6.51. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
6.52. За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.53. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
6.54. На необхідності дотриманні вищезазначених положень наголошено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22.
6.55. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
6.56. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
6.57. Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
6.58. Зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
6.59. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
6.60. У такому випадку суд, керуючись наведеними положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
6.61. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
6.62. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
6.63. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що обґрунтованим і співмірним у цій справі є стягнення з Ради на користь ТОВ "Робінзон" 33 333,33 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Водночас суд апеляційної інстанції встановив наявність підстав для часткового задоволення заяви Ради та стягнення з ТОВ "Робінзон" на її користь 13 333,33 грн витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи часткове задоволення заяв обох сторін і керуючись положеннями частини одинадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність взаємозаліку присуджених сум, унаслідок чого підлягає стягненню з Позивача на користь Відповідача різниця у сумі 20 000,00 грн (33 333,33 грн - 13 333,33 грн).
6.64. Суд зазначає, що Рада, звертаючись із касаційною скаргою, не навела доводів щодо неврахування судом апеляційної інстанції певних доказів, які б свідчили про неспівмірність чи необґрунтованість присуджених витрат на правничу допомогу, а також не вказала на наявність заперечень з цього питання, залишених судом поза увагою або таких, що не були досліджені під час апеляційного розгляду.
6.65. З приводу аргументів Скаржника 1 про необґрунтованість задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу з підстав відсутності доказів фактичного їх перерахування, Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Вказане відповідає правовій позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
6.66. З огляду на викладене, Скаржником 1 не спростовано правомірність висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відшкодування ТОВ "Робінзон" витрат на професійну правничу (правову) допомогу, надану під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
7.4. Оскільки наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційні скарги Ради та ТОВ "Робінзон" підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржників.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційні скарги Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Робінзон" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/3804/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко