05 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 926/3869/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Іванович Л.Є.
відповідача - Кусмарцев М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності Чернівецької міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (головуючий суддя Желік М. Б., судді Галушко Н. А., Орищин Г. В.)
за позовом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради
до Релігійної організації "Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської Єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області"
про усунення перешкод, пов'язаних із здійсненням прав щодо користування та розпорядженням майном шляхом звільнення приміщення,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (надалі - Управління, Позивач, Скаржник) звернулося до суду з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада парафія на честь святого великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області" (надалі - Релігійна організація, Відповідач) про усунення перешкод, пов'язаних зі здійсненням прав щодо користування та розпорядження майном - нежитловим приміщенням, загальною площею 102,30 кв. м, які знаходяться в будинку літ. "З", за адресою: вул. Головна, 100 в м. Чернівці, шляхом їх звільнення та повернення власнику.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендні правовідносини, які існували між сторонами, припинені, проте Відповідач продовжує користуватися нежитловими приміщеннями безпідставно, тому Управління, яке виступає від імені територіальної громади міста Чернівці, як орендодавець майна, має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим майном шляхом звільнення нежитлових приміщень Відповідачем та їх повернення власнику.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2025 у справі № 926/3869/23 позов задоволено, зобов'язано Релігійну організацію усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном - нежитловими приміщеннями, загальною площею 102,30 кв. м, які знаходяться в будинку літ "З", за адресою: вул. Головна 100 в м. Чернівці, шляхом їх звільнення та повернення власнику.
2.2. Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення про задоволення позову, керувався такими висновками:
- орендодавцем майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, є Управління;
- обраний Управлінням спосіб захисту відповідає положенням статей 16, 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном;
- рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 у справі № 926/446/24, залишеним в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та постановою Верховного Суду від 15.01.2025, встановлено, що договір оренди нерухомого майна № 90 від 20.08.2021 закінчив свою дію 30.11.2021;
- після закінчення 30.11.2021 строку дії договору оренди, що встановлено рішенням суду у справі № 926/446/24, Відповідач не повернув раніше орендовані приміщення, не довів наявність інших правових підстав користуватись спірним нерухомим майном, проте продовжує ним користуватись, а відтак Управління правомірно просить суд зобов'язати Релігійну організацію усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщенням, загальною площею 102,30 кв. м, які знаходяться в будинку літ. "З", за адресою: вул. Головна, 100 в м. Чернівці, шляхом їх звільнення та повернення власнику.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2025 у справі № 926/3869/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, перерозподілено судові витрати.
2.4. Переглядаючи спір в апеляційному порядку колегія суддів встановила, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі, укладеному між Позивачем як орендодавцем та Відповідачем як орендарем, строк дії спірного договору оренди закінчився 30.11.2021, проте Релігійна організація ухиляється від виконання обов'язку, передбаченого договором, з повернення орендованого майна орендодавцю шляхом підписання акту приймання-передавання приміщень.
Разом з тим, аналізуючи належність визначення суб'єктного складу сторін в контексті обраного Позивачем способу захисту, а саме подання негаторного позову відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Управління не наділено правом заявляти негаторний позов, оскільки не є власником такого майна. У зв'язку з чим колегія суддів виснувала, що належним способом захисту порушеного права Позивача у цій справі є зобов'язальний спосіб захисту права, а саме зобов'язання орендаря повернути орендоване майно, а відтак Управління звернулось з неналежним способом захисту, що передбачає відмову у задоволенні позову.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. При зверненні з касаційною скаргою Управління просить скасувати постанову апеляційної інстанції у справі № 926/3869/23 повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
3.2. Ухвалою Суду від 23.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 926/3869/23 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. В обґрунтування касаційної скарги Позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 15, 16 та 391 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах від 16.11.2022 у справі № 910/8467/21, від 21.01.2025 у справі № 910/19845/23, від 15.11.2022 у справі № 914/917/21, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 27.03.2024 у справі № 907/66/23, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
На переконання Позивача, з огляду на зміст спірних правовідносин, він наділений правом на звернення саме з негаторним позовом, оскільки його права порушені фактичним користуванням спірними приміщеннями без належної правової підстави.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 27647651 від 03.10.2014 у комунальній власності територіальної громади м.Чернівці перебувають будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Чернівці, вулиця Головна, 100, до складу яких входить приміщення під літ. "З" - каплиця, загальною площею 102,3 кв. м.
4.2. 03.10.2014 право комунальної власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за територіальною громадою міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 27647846 від 03.10.2014.
4.3. Пунктом 3 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 170/7 від 15.04.2015 "Про оренду приміщень, внесення змін до рішень виконавчого комітету міської ради та визнання таким, що втратив чинність, пункту рішення виконавчого комітету міської ради з цих питань" погоджено передачу в оренду терміном на два роки й одинадцять місяців релігійній організації Свято-Миколаївський Непоротівський чоловічий монастир Чернівецької єпархії Української Православної Церкви приміщення окремої будівлі літ. "З" на вул. Головній, 100, загальною площею 102,3 кв. м для проведення релігійних обрядів та церемоній з погодинним графіком виконання, з умовою дотримання режиму тиші (без дзвонів).
4.4. 22.04.2015 між Департаментом економіки Чернівецької міської ради, який уповноважений Чернівецькою міською радою та діє в інтересах територіальної громади м. Чернівців, як орендодавцем, та релігійною організацією "Свято-Миколаївський Непоротівський чоловічий монастир Чернівецької єпархії Української Православної Церкви", як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № 103, згідно з яким орендодавець на підставі рішення Чернівецької міської ради від 15.04.2015 № 170/7 та заяви від 04.03.2015 вх. № 02/01-11-573/0 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення (1-1)-(1-6), загальною площею 102,3 кв. м, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна 100, окрема будівля літ З, з метою використання його для проведення релігійних обрядів та церемоній та погодинним графіком виконання, з умовою дотримання режиму тиші (без дзвонів) (пункт 1.1. договору оренди).
4.5. Відповідно до пункту 1.4. договору оренди об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівців і знаходиться на балансі КМУ "Міська лікарня № 3".
4.6. Відповідно до пункту 8.1. договору оренди передання майна в оренду не припиняє права власності територіальної громади м. Чернівців на це майно.
4.7. Договір укладено строком на два роки й одинадцять місяців, що діє з 22.04.2015 до 21.03.2018 (пункт 1.5. договору оренди).
4.8. 22.04.2015 сторони відповідного договору оренди та КМУ "Міська клінічна лікарня № 3" підписали акт передання-приймання об'єкта оренди по вул. Головна, 100.
4.9. 22.03.2018 Релігійна організація Свято-Миколаївський Непоротівський чоловічий монастир Чернівецької єпархії Української Православної Церкви звернулася з заявою до Департаменту економіки міської ради, в якій у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди від 22.04.2015 № 103 на приміщення загальною площею 102,3 кв. м по вул. Головній 100, просила укласти його на новий термін на два роки і 11 місяців та внести зміни в назву орендодавця, а саме зазначити - релігійна організація "Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області".
4.10. У матеріалах справи наявний лист № 275 від 21.03.2018 Консисторії Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви, яким Консисторія підтверджує, що Релігійна організація є правонаступницею релігійної організації "Свято-Миколаївський Непоротівський чоловічий монастир Чернівецької єпархії УПЦ".
4.11. 28.08.2018, пунктом 1.4. рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від № 446/17 вирішено внести зміни до пункту 3 рішення виконавчого комітету міської ради від 15.04.2015 № 170/7 "Про оренду приміщень, внесення змін до рішень Виконавчого комітету міської ради та визнання таким, що втратив чинність, пункту рішення виконавчого комітету міської ради з цих питань" щодо оренди релігійною організацією Свято-Миколаївським Непоротівським чоловічим монастирем Чернівецької єпархії Української Православної Церкви приміщення окремої будівлі на вул. Головній 100, а саме слова: "…релігійна організація Свято-Миколаївський Непоротівський чоловічий монастир Чернівецької єпархії Української Православної Церкви" замінити словами "…релігійна організація "Релігійна громада парафія на честь Святого Великомученика Пантелеїмона Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці Чернівецької області…", у зв'язку з правонаступництвом, про що укласти договір оренди нерухомого майна.
4.12. 20.09.2018 між Департаментом економіки Чернівецької міської ради, який уповноважений Чернівецькою міською радою та діє від імені та в інтересах територіальної громади м. Чернівців, як орендодавцем, та Релігійною організацією укладено договір оренди нерухомого майна № 121, згідно з яким орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 15.04.2015 № 170/7, від 28.08.2018 № 446/17 та заяви від 22.03.2018 № 02/01-11-750/0 продовжує договір платного користування нежитловим приміщенням окремої будівлі літ "З", загальною площею 102,3 кв. м, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 100, з метою використання під проведення релігійних обрядів та церемоній з умовою дотримання режиму тиші (без дзвонів).
4.13. За змістом пункту 1.4. договору оренди об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівців і знаходиться на балансі КМУ "Міська лікарня № 3".
4.14. У пункті 8.1. договору оренди узгоджено, що передання майна в оренду не припиняє права власності територіальної громади м. Чернівців на це майно.
4.15. Пунктом 1.5. вищевказаного договору передбачено, що він укладений строком на два роки і одинадцять місяців, що діє з 20.09.2018 до 19.08.2021 (включно).
4.16. Відповідно до пункту 2.1. договору оренди за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Положення про порядок розрахунку плати за оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівців, затвердженого міською радою, та на дату укладення цього договору, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є додатком до цього договору на дату його укладення згідно з графіком погодинного використання з урахуванням ПДВ становить 1567,64 грн.
4.17. У пункті 4.1.16 договору оренди встановлено обов'язок орендаря після закінчення строку дії цього договору чи у випадку дострокового його розірвання, протягом трьох робочих днів повернути орендодавцю за актом приймання-передання об'єкт оренди у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі майна з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки, в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
4.18. 01.04.2019 між Департаментом розвитку Чернівецької міської ради та Релігійною організацією укладено додатковий договір про зміну орендодавця до договору оренди нерухомого майна № 121 від 20.09.2018, в пункті 2 якого зазначено, що Департамент розвитку Чернівецької міської ради є правонаступником Департаменту економіки Чернівецької міської ради в частині діючих договорів оренди нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Чернівці.
4.19. 01.07.2021 між Управлінням та Релігійною організацією укладено додатковий договір б/н до договору оренди нерухомого майна № 121 від 20.09.2018 пунктом 2 якого внесено зміни до договору оренди нерухомого майна № 121 від 20.09.2018, в частині зміни сторони (орендодавця) по договору, а саме: "…Департамент розвитку Чернівецької міської ради…" замінено словами "…Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради…".
4.20. 02.08.2021 рішенням Чернівецької міської ради № 364 "Про включення до Переліку другого типу нерухомого майна, що на праві власності належить Чернівецькій міській територіальній громаді, передачу в оренду та продовження договорів оренди Позивачу погоджено продовження договору оренди нерухомого майна від 20.09.2018 № 121 терміном до моменту затвердження Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, але не більше, ніж до 31.07.2022 (без права передачі в суборенду), згідно з графіком погодинного використання майна з дотриманням режиму тиші (без дзвонів), шляхом укладення договору оренди в новій редакції.
4.21. На виконання вказаного рішення міської ради 20.08.2021 між Релігійною організацією та Управлінням укладено договір оренди комунального майна № 90.
4.22. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору, орендодавець на підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 170/7 від 15.04.2015, № 446/17 від 28.08.2018 та рішення Чернівецької міської ради VIII скликання № 364 від 02.08.2021 продовжує строкове платне користування майном, а саме нежитловими приміщеннями (1-1)-(1-2) цоколю, (1-3)-(1-4) першого поверху, (1-5)-(1-6) антресолі будівлі літ. З, загальною площею 102,30 кв. м, що розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 100.
4.23. За положеннями пункту 1.3. договору оренди, об'єкт оренди належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади і знаходиться на балансі комунального некомерційного підприємства "Міська клінічна лікарня № 3" (балансоутримувач).
4.24. У пунктах 2.1. 2.2 відповідного договору вказано, що орендар вступив у строкове платне користування майном 22.04.2015, опис технічного стану об'єкта оренди на дату його передачі орендареві, його склад, зазначений в акті приймання-передання, складеному 22.04.2015 до договору оренди нерухомого майна від 22.04.2015 № 103.
4.25. За змістом пункту 3.3 цього договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яка становить 2 815,49 грн.
4.26. Порядок повернення майна з оренди передбачено у розділі 4 договору.
Зокрема, згідно з пунктом 4.1. вказаного договору оренди у разі припинення договору орендар зобов'язаний:
а) звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом і з такими поліпшеннями/капітальним ремонтом;
б) сплатити орендну плату, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди;
в) відшкодувати орендодавцю та балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря або в разі демонтажу чи іншого вилучення невід'ємних поліпшень/капітального ремонту;
У пункті 4.2. узгоджено, що протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору орендодавець та балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан та стан розрахунків за цим договором.
Орендодавець складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає примірники орендарю.
Орендар зобов'язаний:
а) підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше, ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від орендодавця і одночасно повернути орендодавцю примірники підписаних орендарем актів разом із ключами від об'єкта оренди (у разі, коли доступ до об'єкта оренди забезпечується ключами);
б) звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем примірників акта.
У пункті 4.3. відповідного договору визначено, що майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання орендодавцем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.
4.27. Майно вважається повернутим орендодавцю (і балансоутримувачу) з моменту підписання орендодавцем (і балансоутримувачем) та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна (пункт 11.10 договору оренди).
4.28. Цей договір укладено строком, що діє з 20.08.2021 до моменту затвердження Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, але не більше, ніж до 31.07.2022 (пункт 11.1 договору оренди).
4.29. У пункті 11.6.1 договору оренди сторони погодились, що він припиняється, окрім іншого, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
4.30. 30.11.2021 рішенням Чернівецької міської ради № 584 затверджено Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади.
4.31. 27.04.2023 рішенням Чернівецької міської ради від 27.04.2023 № 1178 вирішено припинити право оренди нерухомого майна Чернівецької міської територіальної громади за адресою вул. Головна, 100 (договір оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90) для Релігійної організації.
Організацію виконання рішення покладено на Управління та КНП "Центральна міська клінічна лікарня".
4.32. Релігійна організація звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення Чернівецької міської ради "Про припинення права оренди майна Чернівецької міської територіальної громади" від 27.04.2023 № 1178 щодо припинення права оренди.
4.33. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.04.2024 у справі № 926/5131, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні вказаного позову.
У рішенні встановлено, що рішенням міської ради від 30.11.2021 № 584 було затверджено Положення щодо передачі в оренду майна, що належить до комунальної власності Чернівецької міської територіальної громади, тому договір припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку його дії.
4.34. 17.05.2023 Виконавчий комітет Чернівецької міської ради направив настоятелю Релігійної організації копію рішення від 27.04.2023 № 1178 та проєкт додаткового договору про розірвання договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 з актом повернення з оренди нежитлових приміщень, загальною площею 102,3 кв. м на вул. Головній 100, для підписання та подальшої передачі орендованого майна.
Вказаний лист отримано Відповідачем 16.06.2023, проте залишено без відповіді.
4.35. 16.06.2023 настоятель Релігійної організації звернувся до Управління з пропозицією укласти новий договір оренди нерухомого майна або внести зміни до діючого договору по вул. Головній 100 в м. Чернівці.
4.36. У відповідь на вищевказаний лист 12.06.2023 Управління повідомило настоятеля Релігійної організації про відмову в у задоволенні заяви щодо внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 в частині зміни графіка використання майна з 09.00 до 17.00 год., оскільки згідно з п. 124 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна від 03.06.2020 № 483, графік використання об'єкта оренди за договором оренди, що передбачає погодинну оренду, може бути змінений, якщо внаслідок зміни використання майна, використовуватиметься не більше як 6 годин протягом доби у будні дні та/або не довше ніж з 07.00 год до 22.00 год у вихідні.
Управління повідомило про направлення Відповідачу проєкту додаткового договору про розірвання договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 та актів повернення з оренди житлових приміщень.
4.37. 14.06.2023 Управлінням видано наказ № 231 яким відмовлено у задоволенні заяви Релігійної організації щодо внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 20.08.2021 № 90 в частині зміни графіку використання об'єкта оренди.
4.38. 10.07.2023 Управлінням надіслано Релігійній організації пропозицію про розірвання договору оренди нерухомого майна на вул. Головній, 100, з проєктом додаткового договору про розірвання договору з актом повернення з оренди вищезазначених нежитлових приміщень для підписання та подальшого повернення орендованого майна.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 5800216705828 вищевказаний лист отриманий 27.07.2023, проте залишений відповідачем без реагування.
4.39. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 у справі № 926/446/24, залишеним в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та постановою Верховного Суду від 15.01.2025, відмовлено в задоволенні позову Релігійної організації до Управління про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 у справі № 926/446/24 зазначив, що враховуючи порушення Відповідачем Порядку продовження договорів оренди, а також відсутність доказів надсилання Релігійною організацією Управленню іншої заяви про продовження договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про невідповідність поданої 07.02.2022 Релігійною організацією заяви вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку.
4.40. Відповідні обставини слугували підставою для звернення Управління з позовом про усунення Відповідачем перешкод, пов'язаних зі здійсненням прав щодо користування та розпорядженням майном шляхом звільнення приміщення. При цьому Релігійна організація не заперечує, що спірне майно наразі нею не повернуто.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Управління не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом спору у цій справі є вимога Управління до Релігійної організації про усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження майном, шляхом їх звільнення та повернення власнику, з підстав того, що орендні правовідносини, які існували між сторонами, припинені, проте Релігійна організація продовжує користуватися спірними приміщеннями без достатньої правової підстави.
5.4. Виходячи з мотивів ухвалених судових рішень та доводів касаційної скарги, предметом касаційного перегляду є перевірка правильності висновку суду апеляційної інстанції щодо неможливості звернення Управління за відповідних обставин із негаторним позовом відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України та оцінка узгодженості такого висновку зі сформованими правовими позиціями Верховного Суду.
5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
5.6. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.7. За положеннями частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.8. У частині першій статті 44 Господарського процесуального кодексу України наголошено, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
5.9. Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
5.10. Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
5.11. Результат аналізу наведених норм прав дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).
5.12. Відповідно до статей 391, 396 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
5.13. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Позов про усунення порушень права, не пов'язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
5.14. У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 910/4426/19, на яку звертає увагу Скаржник, зазначено, що у розумінні приписів статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Тотожні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, постановах Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 910/19845/23, на які посилається Скаржник.
5.15. Верховний Суд постанові від 15.11.2022 у справі № 914/917/21, на яку звертає увагу Скаржник, зазначив, що у розумінні норм статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Отже, в аспекті захисту прав орендаря предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном орендаря до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися цим майном тим чи іншим способом.
При цьому для задоволення вимог орендаря достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні орендарем своїх правомочностей.
З огляду на викладене умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
5.16. Поряд з цим слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 27.03.2024 у справі № 907/66/23 (щодо неврахування змісту яких вказує Позивач при зверненні з касаційною скаргою), від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, на які акцентує Скаржник, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.09.2024 у справі № 917/827/22 тощо, зазначав, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
5.17. Суд зазначає, що титульними володільцями є особи, які здійснюють фактичне володіння майном на підставі правового титулу, що надає їм визначений законом або договором обсяг повноважень щодо такого майна, але не є правом власності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 909/952/24.
5.18. Отже, у розумінні наведених правових висновків під поняттям "власник" у контексті застосування статті 391 Цивільного кодексу України слід розуміти не лише безпосереднього власника речі, а й титульного володільця, який здійснює фактичне володіння нею на правомірних підставах (зокрема, на праві оперативного управління).
5.19. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Положення про Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 22.02.2022 № 692:
- Управління комунальної власності Чернівецької міської ради є виконавчим органом Чернівецької міської ради (пункт 1.1.);
- Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, круглу печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, печатки та штампи встановленого зразка, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, може набувати майнові і немайнові права та обов'язки, може виступати від свого імені позивачем та відповідачем у справі (пункт 1.5.);
- Управління є єдиним орендодавцем комунального майна, яке на праві власності належить Чернівецькій міській територіальній громаді, відповідно до повноважень, наданих Чернівецькою міською радою (пункт 1.9.).
5.20. Поряд з цим Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред'явити лише для захисту абсолютного суб'єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов'язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов'язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов'язального правовідношення.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов'язально-правових способів (аналогічні позиції викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 Цивільного кодексу України.
5.21. Ураховуючи існування між сторонами орендних правовідносин і те, що обов'язок повернення спірного майна виник саме внаслідок припинення договору оренди, правова природа спору є зобов'язальною, а відтак захист прав має здійснюватися в межах умов договору та положень Цивільного кодексу України про наслідки припинення найму (зокрема статей 629, 785 Цивільного кодексу України), що виключає застосування статті 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов).
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за таких обставин Управління не наділене правом на звернення саме з негаторним позовом у розумінні статті 391 Цивільного кодексу України.
5.22. При цьому, звертаючись із касаційною скаргою, Позивач у межах підстав касаційного оскарження, визначених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, не навів аргументів, які б спростовували правомірність висновків суду апеляційної інстанції щодо неможливості задоволення позову за встановлених обставин, а також не обґрунтував наявності у суду повноважень щодо можливості задоволення позову шляхом часткової зміни предмета позову.
5.23. Наведеним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.24. У контексті вирішення зазначеного спору, у порядку "obiter dictum", касаційний суд додатково вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, відповідно до якої у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір. З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)
У постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, аналізуючи правомірність судових рішень у частині визначення належного способу захисту, Суд зазначив, що належному способу захисту прав у тій справі відповідала позовна вимога про витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача. Натомість прокурор сформулював позовні вимоги як зобов'язання відповідача повернути територіальній громаді в особі міської ради земельну ділянку. Верховний Суд, вказуючи на наявність підстав для зміни судових рішень, зауважив, що формальна помилка позивача, якої той припустився під час формулювання позовних вимог, не може бути підставою для відмови в позові.
Суд зазначає, що під час вирішення спору суди повинні оцінювати не лише буквальний зміст позовних вимог, а і їх спрямованість, правову суть і фактичний контекст, у якому такі вимоги заявлено.
За умови, що позовна вимога, сформульована неточно або містить певну некоректність у термінологічному або змістовному сенсі, зокрема поєднує у собі елементи, властиві іншому способу захисту, проте фактично відображає суть заявленого порушення та спрямована на його усунення, суд не позбавлений можливості скоригувати формулювання таких вимог, не змінюючи при цьому їх змісту та спрямованості.
У цій справі суть звернення Позивача полягала у поверненні йому, як орендодавцеві за договором оренди, спірного майна після закінчення строку дії цього договору.
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З наведеного випливає, що належним способом захисту порушеного права Управління у цій справі, як орендодавця, є зобов'язальний спосіб захисту права, а саме зобов'язання орендаря повернути орендоване майно.
Втім, виходячи з підстав позову, сформульований Позивачем предмет позову у вигляді вимоги про усунення перешкод у здійсненні прав користування та розпорядження майном - нежитловим приміщенням загальною площею 102,30 кв. м, розташованим у будинку літ. "З" за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 100, шляхом його звільнення та повернення власнику, за своєю правовою суттю фактично був спрямований на повернення спірного майна Управлінню як стороні договору оренди (орендодавцю).
На переконання Суду, встановивши помилковість посилання Позивача на статтю 391 Цивільного кодексу України та те, що сформульований ним предмет позову містить елементи негаторного позову, суд апеляційної інстанції не був позбавлений процесуальної можливості усунути таку неточність шляхом надання належної юридичної кваліфікації спірним правовідносинам, застосувавши релевантні норми Цивільного кодексу України (зокрема статті 629, 785) та приведення її у відповідність до фактичних обставин справи, а тому відмова у задоволенні позову виключно з підстав обрання неналежного способу захисту не узгоджується із принципом пріоритету змісту над формою та завданням судочинства щодо ефективного захисту порушених прав.
Натомість, як уже зазначалося вище, при зверненні з касаційною скаргою Управління не навело відповідних аргументів як підтвердження неправомірності оскаржуваного рішення, що, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виключає можливість самостійного врахування Судом наведеного під час перегляду судового рішення, оскільки касаційний перегляд здійснюється виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Управління комунальної власності Чернівецької міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 926/3869/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко