ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/420/25(916/393/25)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Богацької Н.С.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2025, прийняте суддею Грабован Л.І., м. Одеса, повний текст складено 14.08.2025,
у справі №916/420/25(916/393/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ"
до відповідачів:
-Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ";
-Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ"
про визнання договору недійсним
та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ"
про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення
У лютому 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ", в якому просило визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди нежитлової будівлі від 13.11.2024, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г. і зареєстрований в реєстрі за №2329.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю оспорюваного договору оренди нежитлової будівлі б/н від 13.11.2024, оскільки укладення останнього між відповідачами за наявності чинного договору оренди частини нежитлової будівлі №1 від 08.06.2021, який був укладений раніше з позивачем, суперечить законодавству та порушує права первинного орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ", оскільки одне й те саме нерухоме майно не може одночасно бути об'єктом оренди за двома окремими договорами, укладеними Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" з різними орендарями.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.02.2025 відкрито провадження у справі №916/393/25.
25.02.2025 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" з безпідставно зайнятих ним приміщень загальною площею 1549,7 кв.м у нежитловій будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що договір оренди частини нежитлової будівлі №1 від 08.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" є неукладеним.
В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 (суддя Бездоля Д.О.) постановлено передати матеріали справи №916/393/25 (разом із зустрічним позовом) на розгляд Господарського суду Одеської області, в провадженні якого перебуває справа №916/420/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2025 (суддя Грабован Л.І.) прийнято до свого провадження в межах справи №916/420/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" справу №916/393/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" про визнання договору недійсним із присвоєнням справі №916/420/25(916/393/25); вирішено розглядати справу №916/420/25(916/393/25) за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження; прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження у справі №916/420/25(916/393/25), яка розглядається за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) (суддя Грабован Л.І.) відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів; витрати по сплаті судового збору за первісний позов покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ"; витрати по сплаті судового збору за зустрічний позов покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ".
Судове рішення мотивоване недоведеністю Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" факту порушення його прав та законних інтересів оспорюваним договором оренди нежитлової будівлі б/н від 13.11.2024. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову місцевий господарський суд послався на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" факту неукладеності договору оренди частини нежитлової будівлі №1 від 08.06.2021.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не враховано, що передана Товариству з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" на підставі оспорюваного договору оренди нежитлової будівлі б/н від 13.11.2024 у користування нежитлова будівля площею 3670,7 кв.м, як цілісний об'єкт, включає в себе нежитлові приміщення площею 1549,7 кв.м, які вже перебували в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" відповідно до договору оренди частини нежитлової будівлі №1 від 08.06.2021, що, на переконання апелянта, безумовно свідчить про порушення його прав та законних інтересів, які можуть бути захищені та відновлені виключно шляхом визнання недійсним оспорюваного договору. Крім того, апелянт зазначає про те, що додаткова угода №1 від 28.01.2025 до оспорюваного договору, в якій відповідачі конкретизували предмет останнього, не усуває порушення прав та законних інтересів позивача за первісним позовом, адже за Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" продовжує зберігатися право володіння нежитловими приміщеннями торгово-офісного центру площею 1549,7 кв.м, належним орендарем яких виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ".
У спільному відзиві на апеляційну скаргу б/н від 24.09.2025 (вх.№3537/25/Д1 від 24.09.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" просять апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) - без змін, посилаючись на відсутність у матеріалах справи доказів порушення будь-яких законних прав та інтересів апелянта внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору, тим більше, що позивач за первісним позовом продовжує користуватися нежитловими приміщеннями торгово-офісного центру на умовах договору оренди частини нежитлової будівлі №1 від 08.06.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Богацької Н.С. від 15.09.2025 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 06.10.2025 призначено справу №916/420/25(916/393/25) до розгляду на 12.11.2025 о 13:00.
У судовому засіданні 12.11.2025 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІІ а.с.76-78), при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" подали спільне клопотання б/н від 12.11.2025 (вх.№3537/25/Д2 від 12.11.2025) про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника останніх.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, та в цілому складається з будівлі літ. "А" загальною площею 3670,7 кв.м, основною площею 3178,7 кв.м, відображеної у технічному паспорті від 05.03.2010, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" від 18.10.2010, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради.
24.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" ("Орендар") укладено договір оренди частини нежитлової будівлі б/н, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274 (далі - договір б/н від 24.01.2020).
За умовами пункту 1.1 договору б/н від 24.01.2020 Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" (об'єкт оренди) площею 2733,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
В силу пункту 2.1 договору б/н від 24.01.2020 цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом 10 (десяти) років і закінчується о 23:59 год останнього дня строку оренди. Строк оренди починається з моменту передачі об'єкту оренди, що засвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди.
Орендодавець передає Орендарю у користування об'єкт оренди, що оформляється актом приймання-передачі об'єкта оренди, який складається в двох примірниках, підписується сторонами (їх повноважними представниками) і підтверджує факт передачі об'єкта оренди (пункту 3.1 договору б/н від 24.01.2020).
Згідно з пунктом 12.1 договору б/н від 24.01.2020 даний договір не може бути розірваний (припинений) в односторонньому порядку.
На виконання вказаного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" було підписано акт приймання-передачі б/н від 24.01.2020, на підставі якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщень нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" площею 2733,9 кв.м.
В подальшому до договору б/н від 24.01.2020 неодноразово вносились зміни, у тому числі і в частині площі орендованого майна.
Додатковим договором №7 від 06.10.2020 до договору б/н від 24.01.2020 зменшено площу орендованої нежитлової будівлі, у зв'язку з чим пункт 1 розділу "Предмет договору" викладено у наступній редакції: "1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" (далі - об'єкт оренди), площею 2335,8 кв.м, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, 79 (сімдесят дев'ять)".
На виконання додаткового договору №7 від 06.10.2020 до договору б/н від 24.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" було підписано акт приймання-передачі (повернення) б/н від 06.10.2020, на підставі якого Орендар передав (повернув), а Орендодавець прийняв об'єкт оренди, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 398,1 кв.м, що знаходиться на сьомому поверсі торгово-офісного центру з мансардою "МАРСЕЛЬ" за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
Додатковим договором №8 від 24.11.2020 до договору б/н від 24.01.2020 зменшено площу орендованої нежитлової будівлі, внаслідок чого пункт 1 розділу "Предмет договору" викладено у наступній редакції: "1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" (далі - об'єкт оренди), площею 1948 кв.м, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, 79 (сімдесят дев'ять)".
На виконання додаткового договору №8 від 24.11.2020 до договору б/н від 24.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" було підписано акт приймання-передачі (повернення) б/н від 24.11.2020, на підставі якого Орендар передав (повернув), а Орендодавець прийняв об'єкт оренди, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 387,8 кв.м, що знаходиться на восьмому поверсі торгово-офісного центру з мансардою "МАРСЕЛЬ" за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
Додатковим договором №10 від 07.06.2021 до договору б/н від 24.01.2020 зменшено площу орендованої нежитлової будівлі, у зв'язку з чим пункт 1 розділу "Предмет договору" викладено у наступній редакції: "1.1 Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" (далі - об'єкт оренди), площею 1549,7 кв.м, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Ніжинська, 79 (сімдесят дев'ять)".
На виконання додаткового договору №10 від 07.06.2021 до договору б/н від 24.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" було підписано акт приймання-передачі (повернення) б/н від 07.06.2021, на підставі якого Орендар передав (повернув), а Орендодавець прийняв об'єкт оренди, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 398,3 кв.м, яке знаходиться на шостому поверсі торгово-офісного центру з мансардою "МАРСЕЛЬ" за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
08.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" ("Орендар") укладено договір оренди частини нежитлової будівлі №1 (далі - договір №1 від 08.06.2021), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" загальною площею 1549,7 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79. До складу об'єкта оренди входять наступні приміщення: 116,1 кв.м - частина підвалу будівлі; 273,8 кв.м - частина 1-го поверху будівлі; 384,1 кв.м - частина 2-го поверху будівлі; 55,7 кв.м - частина 3-го поверху будівлі; 57,5 кв.м - частина 4-го поверху будівлі; 459,1 кв.м - 5-й поверх будівлі; 57,5 кв.м - частина 6-го поверху будівлі; 57,5 кв.м - частина 7-го поверху будівлі; 57,2 кв.м - частина 8-го поверху будівлі; 31,2 кв.м - частина технічного поверху будівлі.
Відповідно до пункту 1.2 договору №1 від 08.06.2021 право оренди за цим договором на об'єкт оренди виникає у Орендаря з наступного календарного дня після дострокового припинення з будь-яких причин дії договору оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020 між Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274 (відкладальна обставина).
Договір набуває чинності з наступного календарного дня після дострокового припинення з будь-яких причин дії договору оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020 між Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274 (відкладальна обставина), та діє протягом 2 (двох) років і 11 (одинадцять) місяців і закінчується о 23:59 год останнього дня строку оренди. Строк оренди починається з дня вступу Орендарем у фактичне володіння та користування об'єктом оренди в порядку, визначеному цим договором (пункт 2.1 договору №1 від 08.06.2021).
В силу пункту 3.1 договору №1 від 08.06.2021 передача об'єкта оренди за цим договором може оформлюватися актом приймання-передачі, але складання такого акту є необов'язковим. Акт приймання-передачі об'єкта оренди може бути складений безпосередньо між Орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" без участі Орендодавця, яким буде засвідчуватися як факт повернення об'єкта оренди з оренди після дострокового припинення договору оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020 між Орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №274, так і факт передачі об'єкта оренди у строкове платне володіння та користування Орендарю в порядку та на умовах, визначених цим договором. В такому разі вважається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" діє з волі та за дорученням Орендодавця.
На підписання/погодження умов договору №1 від 08.06.2021 директор Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" - Поліщук В.М. уповноважив Омельчука І.А., якому надано право на підпис вказаного правочину відповідно до довіреності, виданої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Горбуновою Л.В. від 08.01.2020 та зареєстрованої в реєстрі за №17.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі №916/3599/23, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2024, зокрема, відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" про визнання правочину недійсним та визнання права володіння і користування нерухомим майном; частково задоволено зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" про визнання припиненим права оренди та зобов'язання вчинити дії; визнано припиненим право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" на частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" загальною площею 2733,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, за договором оренди частини нежитлової будівлі від 24.01.2020, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №274, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", як орендарем; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" повернути частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" загальною площею 2733,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ"; в іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.
11.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ" підписано акт б/н, на підставі якого на виконання пункту 3.1 договору №1 від 08.06.2021 позивач за первісним позовом прийняв у своє володіння та користування частину нежитлової будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" загальною площею 1549,7 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79 (116,1 кв.м - частина підвалу будівлі; 273,8 кв.м - частина 1-го поверху будівлі; 384,1 кв.м - частина 2-го поверху будівлі; 55,7 кв.м - частина 3-го поверху будівлі; 57,5 кв.м - частина 4-го поверху будівлі; 459,1 кв.м - 5-й поверх будівлі; 57,5 кв.м - частина 6-го поверху будівлі; 57,5 кв.м - частина 7-го поверху будівлі; 57,2 кв.м - частина 8-го поверху будівлі; 31,2 кв.м - частина технічного поверху будівлі), а Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТ КОНТРОЛ", в свою чергу, звільнило вказані приміщення, які були орендовані ним за договором б/н від 24.01.2020, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ".
13.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" ("Орендар") укладено договір оренди нежитлової будівлі б/н (далі - договір б/н від 13.11.2024), за умовами пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлову будівлю торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" (об'єкт оренди) площею 3670,7 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, за плату та на умовах, встановлених цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 договору б/н від 13.11.2024 передання об'єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі. В момент підписання акту приймання-передачі Орендодавець передає об'єкт оренди, після чого Орендар має безперешкодний доступ до об'єкта оренди.
Цей договір вступає в дію з дня його підписання, а саме: з 13.11.2024, та діє протягом 3 (трьох) років (пункт 3.1 договору б/н від 13.11.2024).
28.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору б/н від 13.11.2024, якою, зокрема, передбачено доповнення вказаного договору оренди пунктами 1.7-1.11 наступного змісту:
-передача об'єкту оренди в строкове платне користування Орендарю за цим договором означає виникнення у Орендаря прав користування всіма без виключення місцями загального користування в об'єкті оренди (сходові клітки, ліфтові холи та шахти, загальні коридори, вестибюлі, холи, зали, тамбури, підвали, дах, туалети, інші допоміжні та технічні приміщення тощо), та всіма без виключення внутрішніми та зовнішніми об'єктами інженерно-технічного призначення: системами, засобами, мережами, пристроями, комунікаціями та мережами об'єкта оренди, а саме: електричними, газовими, водопостачання та водовідведення, ліфтами та іншими підйомниками, кондиціювання повітря, вентиляції та опалення, протипожежного та охоронного призначення, відеоконтролю, інтернету, телефонії тощо. Все перелічене в цьому пункті є об'єктами права користування Орендаря (пункт 1.7);
-право користування Орендаря не розповсюджується на площі приміщень об'єкту оренди (за виключенням місць загального користування), які на час укладення цього договору перебувають в поточній оренді у третіх осіб на підставі укладених договорів з Орендодавцем (пункт 1.8);
-в разі укладання Орендодавцем договору оренди щодо приміщень об'єкта оренди з третьою особою після укладання цього договору, на передану за таким договором площу (за виключенням місць загального користування) право користування Орендаря припиняється (об'єкт оренди за таким договором (крім місць загального користування) перестає бути об'єктом користування Орендаря) (пункт 1.9);
-площі приміщень об'єкта оренди, які не знаходяться в оренді третіх осіб на час укладання цього договору, є об'єктами права користування Орендаря та можуть бути предметами договорів суборенди. Після вивільнення площ об'єкта оренди з оренди (повернення їх Орендодавцю) за договорами з третіми особами, на такі площі автоматично розповсюджується право користування Орендаря (вони становяться об'єктами права користування Орендаря), якщо інше не передбачено домовленістю Орендаря та Орендодавця (пункт 1.10);
-головним обов'язком Орендаря за цим договором є користування об'єктом оренди згідно з пунктом 1.4 цього договору, як єдиним нежитловим інженерно-технічним комплексом з функціями торгово-офісного центру, з одночасним утриманням його в такому стані, який забезпечує належну, комфортну та безпечну експлуатацію всіх його приміщень та комунікацій (пункт 1.11).
В цей же день (28.01.2025) між відповідачами за первісним позовом було підписано акт приймання-передачі до договору б/н від 13.11.2024, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" прийняло об'єкт оренди за вказаним договором.
Предметом спору у даній справі за первісним позовом є вимога про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" договору б/н від 13.11.2024, а за зустрічним позовом - про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" з безпідставно зайнятих ним приміщень загальною площею 1549,7 кв.м у нежитловій будівлі торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79.
Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, місцевий господарський суд послався на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" факту порушення його прав та законних інтересів оспорюваним договором б/н від 13.11.2024 та на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ" факту неукладеності договору №1 від 08.06.2021.
Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні первісного позову, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
В силу норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою особою, права яких були порушені укладенням спірного правочину.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 28.09.2023 у справі №921/325/22).
Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанови Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №916/411/23, від 09.03.2023 у справі №906/560/20, від 09.02.2023 у справі №917/1531/21).
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Положеннями частин першої-п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Правочини можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому у справі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З огляду на зазначене, Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" повинно було обґрунтувати, в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, як орендаря частини нежитлової будівлі, у зв'язку з тим, що між відповідачами було укладено оспорюваний договір оренди нежитлової будівлі, а господарський суд - перевірити такі доводи, встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Положення статей 179, 181, 316, 317 та 759 Цивільного кодексу України у сукупності підтверджують, що предметом оренди може бути як індивідуально визначене нерухоме майно, так і його частина, якщо вона має господарське та функціональне відокремлення. При цьому об'єктом оренди є саме річ або її відособлена частина, що визначає обсяг прав та обов'язків сторін.
Аналіз змісту оспорюваного договору б/н від 13.11.2024, укладеного між відповідачами за первісним позовом, свідчить про те, що його предметом є не окремі приміщення, а нежитлова будівля загальною площею 3670,7 кв.м як цілісний інженерно-технічний об'єкт, що функціонує як торгово-офісний центр "МАРСЕЛЬ" та виступає самостійним об'єктом цивільних прав відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України.
Водночас договір №1 від 08.06.2021, який укладений між позивачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія "СЕНАТ", має інший предмет - окремо визначені приміщення площею 1549,7 кв.м у складі будівлі торгово-офісного центру, а не будівлю як самостійний майновий комплекс.
Отже, об'єкти оренди за вищенаведеними правочинами не є тотожними, а відносини сторін регулюються окремими договорами з різним складом зобов'язань, оскільки оспорюваний договір направлений на утримання та обслуговування нежитлової будівлі в цілому, як єдиного нежитлового інженерно-технічного комплексу з функціями торгово-офісного центру (зокрема, на користування спільними інженерно-технічними мережами, комунікаціями, місцями загального користування та іншим спільним майном будівлі, що є характерним для оренди цілісного об'єкта господарського призначення), у той час як договір №1 від 08.06.2021, на підставі якого позивач за первісним позовом набув прав орендаря, стосується виключно обсягу прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" щодо користування ним чітко визначеною частиною будівлі у вигляді приміщень з конкретною площею, поверховістю та функціональним призначенням, тобто встановлює права і обов'язки лише у межах частини об'єкта і, як наслідок, породжує обмежене речове право користування в межах частини будівлі, не наділяючи орендаря правом володіння або управління будівлею як цілісним майновим комплексом.
Колегія суддів наголошує на тому, що розмежування предметів оренди між будівлею як об'єктом і приміщеннями в її складі має істотне значення для кваліфікації договору. Так, укладення орендодавцем договору щодо цілісного об'єкта не порушує прав орендаря, який користується окремими приміщеннями, якщо внаслідок цього не обмежуються фактичне володіння та користування орендованими площами.
Таким чином, правовідносини, що виникли за договором б/н від 13.11.2024, та правовідносини, які існують на підставі договору №1 від 08.06.2021, регулюють різні об'єкти користування, мають самостійний зміст зобов'язань і не створюють між собою юридичної конкуренції чи подвійної оренди одного і того ж майна.
Посилання апелянта на те, що одна і та сама частина будівлі передана двом різним орендарям, є безпідставним, оскільки згідно з додатковою угодою №1 від 28.01.2025 до договору б/н від 13.11.2024, що є його невід'ємною частиною, права Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ", як орендаря нежитлової будівлі - єдиного нежитлового інженерно-технічного комплексу з функціями торгово-офісного центру, не поширюються на площі, які вже перебувають в оренді у третіх осіб, зокрема, і у Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ". Відтак фактичного дублювання орендних прав не відбулося, а ризик подвійної оренди було усунуто шляхом внесення змін до договору б/н від 13.11.2024 ще до моменту передачі об'єкта у користування Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ".
Твердження скаржника про те, що станом на момент укладення договору б/н від 13.11.2024 ще не існувало додаткової угоди №1 від 28.01.2025, жодним чином не спростовує висновків місцевого господарського суду, адже в силу приписів статті 651 Цивільного кодексу України сторони мають право взаємною згодою змінювати договір у будь-який час, якщо це не суперечить закону. Така зміна не впливає на дійсність договору в цілому, а, навпаки, є проявом принципу свободи договору, який закріплений у статті 627 Цивільного кодексу України та передбачає право сторін на власний розсуд визначати зміст своїх договірних відносин, у тому числі з урахуванням потреб уточнення чи коригування предмета договору. Поряд з цим, зміна умов оспорюваного договору у січні місяці 2025 року лише підтверджує прагнення відповідачів за первісним позовом усунути можливі неточності предмета договору в частині визначення об'єкта оренди та обсягу зобов'язань щодо нього до фактичного набуття прав оренди, адже акт приймання-передачі будівлі на виконання оспорюваного договору, укладеного 13.11.2024, було підписано лише 28.01.2025, що свідчить про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ОКС ІНВЕСТ" прав орендаря за договором лише після узгодження усіх його істотних умов та фактичної передачі об'єкта оренди, чим, в свою чергу, усунуто потенційну площу перетину орендних прав та, відповідно, можливість втручання у права чинного орендаря окремих приміщень нежитлової будівлі - Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ".
Водночас саме по собі існування оспорюваного договору до підписання додаткової угоди та передачі майна, тобто у період з 13.11.2024 (дата його укладення) по 27.01.2025 (день, який передував підписанню акту приймання-передачі), за відсутності у матеріалах справи доказів фактичного та реального обмеження обсягу прав Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ", як орендаря окремо визначених приміщень площею 1549,7 кв.м у складі будівлі торгово-офісного центру за договором №1 від 08.06.2021, жодним чином не створює правових наслідків, які б могли свідчити про порушення прав або законних інтересів апелянта.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що позивач за первісним позовом, не конкретизуючи у поданій ним позовній заяві наявності його порушених прав, по суті висловив незгоду з фактом існування оспорюваного правочину, проте сама по собі незгода з договором без підтвердження за допомогою належних та допустимих доказів порушення ним прав Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" не зумовлює підстав для визнання такого договору недійсним.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд апеляційної інстанції вбачає, що у матеріалах справи відсутні та позивачем за первісним позовом до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що укладення та виконання оспорюваного договору зумовили виникнення будь-яких перешкод у володінні та користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" майном, орендованим останнім на підставі договору №1 від 08.06.2021.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, у судовому засіданні судом першої інстанції було встановлено, що позивач за первісним позовом продовжує здійснювати фактичне користування орендованими приміщеннями торгово-офісного центру "МАРСЕЛЬ" у межах площ, визначених договором №1 від 08.06.2021. Зазначений висновок Господарського суду Одеської області скаржником в апеляційній скарзі не спростовується.
Доводи апелянта щодо потенційної можливості порушення права не є підставою для судового захисту, адже господарський суд не може визнавати правочин недійсним абстрактно, тобто за відсутності вже порушеного права позивача.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" факту порушення оспорюваним правочином його прав та законних інтересів, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні первісного позову.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2025 у справі №916/420/25(916/393/25) - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТАНІК КОМПАНІ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Н.С. Богацька