ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
12 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 915/276/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Богацької Н.С.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від прокуратури - Шунькіна Н.О.,
від Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області - участі не брали,
від Березанської селищної ради - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" - Пойда Є.В.,
розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025, прийняте суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст складено 11.08.2025,
у справі №915/276/25
за позовом: заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та Березанської селищної ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 216 583,50 грн
У лютому 2025 р. заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та Березанської селищної ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт", в якому у редакції заяви про уточнення позовних вимог б/н від 08.05.2025 (вх.№7002/25 від 08.05.2025) просив:
-визнати недійсною додаткову угоду №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-визнати недійсною додаткову угоду №4 від 26.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку) до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-визнати недійсною додаткову угоду №6 від 23.02.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-визнати недійсною додаткову угоду №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-визнати недійсною додаткову угоду №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт";
-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Березанської селищної ради 216583,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваними додатковими угодами до договору №32-кр від 27.09.2023 незаконно, тобто за відсутності належного документального підтвердження наявності об'єктивних підстав, продовжено строк виконання робіт, обумовлених вказаним договором, укладеним в межах процедури проведення державних закупівель, що зумовлює необхідність визнання їх недійсними та стягнення з відповідача штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе за вказаним договором зобов'язань в частині своєчасного виконання робіт.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.03.2025 відкрито провадження у справі №915/276/25.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025 у справі №915/276/25 (суддя Семенчук Н.О.) частково задоволено позовні вимоги; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Березанської селищної ради пеню у розмірі 45546,81 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1093,12 грн; у решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване неефективністю обраного прокурором способу захисту у вигляді позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод та неправильністю проведеного прокурором розрахунку штрафних санкцій, у зв'язку з чим місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок, за результатами якого встановив, що належна сума пені становить 91093,62 грн, між тим врахував наявність підстав для зменшення вказаного розміру пені до 45546,81 грн, тобто на 50%.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Миколаївська обласна прокуратура звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025 у справі №915/276/25 в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, апелянт наголошує на тому, що заявлені ним вимоги про визнання недійсними додаткових угод, які є окремими правочинами щодо продовження строку виконання робіт за договором, укладеним внаслідок проведення публічної закупівлі, за відсутності об'єктивних та обґрунтованих підстав для цього, у спірних правовідносинах виступають належним та ефективним способом захисту прав, передбаченим чинним законодавством. Крім того, за твердженням скаржника, місцевий господарський суд, помилково відхиливши доводи про незаконність оспорюваних додаткових угод, дійшов необґрунтованого висновку щодо неправильності проведеного прокурором розрахунку штрафних санкцій через призму визначення строків прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором №32-кр від 27.09.2023, у зв'язку з чим безпідставно здійснив власний перерахунок з подальшим необґрунтованим зменшенням суми пені.
У заяві б/н від 30.09.2025 (вх.№3534/25/Д2 від 30.09.2025), яка за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Миколаївської обласної прокуратури, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025 у справі №915/276/25 - залишити без змін, посилаючись на наявність у матеріалах справи сукупності належних та допустимих доказів, які підтверджують об'єктивну неможливість виконання робіт у строки, передбачені договором №32-кр від 27.09.2023, та, як наслідок, свідчать про наявність обґрунтованих підстав для укладення оспорюваних прокурором додаткових угод, позовні вимоги про визнання яких недійсними є неефективним способом захисту, враховуючи, що відповідач виконав всі зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим останній за відсутності претензій до термінів та якості робіт оплатив їх вартість з урахуванням узгодженого сторонами істотного зменшення договірної ціни. Відповідач також зауважує на тому, що суд першої інстанції, обґрунтовано встановивши помилковість здійсненого прокурором розрахунку штрафних санкцій, в межах своїх дискреційних повноважень правомірно зменшив розмір пені за результатом проведення власного перерахунку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Богацької Н.С. від 15.09.2025 у справі №915/276/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.09.2025.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 призначено справу №915/276/25 до розгляду на 12.11.2025 о 12:30.
У судовому засіданні 12.11.2025 прокурор підтримав апеляційну скаргу; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" висловив заперечення проти її задоволення; представники Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та Березанської селищної ради участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.4 а.с.73-75).
Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та Березанська селищна рада своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення прокуратура та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
26.04.2023 Березанською селищною радою оприлюднено оголошення про проведення закупівлі за процедурою відкритих торгів за предметом "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2 (ДК 021:2015 "45330000-9" Водопровідні та санітарнотехнічні роботи)".
27.09.2023 за результатами проведення вищенаведеної закупівлі (ідентифікатор UA-2023-04-26-004588-а) між Березанською селищною радою ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" ("Підрядник") укладено договір №32-кр (далі - договір №32-кр від 27.09.2023), за умовами пункту 1.1, 1.3 якого Підрядник зобов'язується своїми силами і засобами та на свій ризик виконати роботи, зазначені в проектній документації, що виготовлена на "Капітальній ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2", а Замовник зобов'язався надати Підряднику майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від Підрядника закінчені роботи та оплатити їх. Джерелом фінансування робіт є кошти місцевого бюджету.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору №32-кр від 27.09.2023 договірна ціна договору враховує всі можливі податки, збори та інші обов'язкові платежі і становить 4607964 грн, у т.ч. ПДВ - 767994 грн. Сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Пунктом 3.1 договору №32-кр від 27.09.2023 передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються поетапно у безготівковій формі по факту виконання робіт на підставі наданих Підрядником актів приймання-передачі виконаних робіт (ПФ КБ-2в) та довідок (ПФ КБ-3).
В силу пункту 4.1 договору №32-кр від 27.09.2023 строк виконання робіт - до 01.09.2023. Виконання робіт здійснюється на підставі календарного графіку виконання робіт (який є невід'ємною частиною цього договору), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об'єкту будівництва в цілому, передбачених даним договором, згідно з проектно-кошторисною документацією в чотири черги. Календарний графік виконання робіт складає Підрядник та передає його Замовнику під час підписання договору. Підрядник розпочне виконання робіт протягом 3 днів з дня виконання Замовником зобов'язань щодо: надання будівельного майданчика (фронту робіт); передачі проектної документації; передачі дозвільних документів на початок робіт. Строк дії договору призупиняється, а строки виконання робіт можуть переглядатися при: затримці фінансування видатків Замовника; виникненні обставин непереборної сили; виникненні обставин, що затримують виконання робіт не з вини підрядника (при умові своєчасного письмового повідомлення замовника про виникнення таких обставин); внесенні змін до проектної документації; зміні законодавчих та нормативних актів, що приводять до додаткових витрат часу і коштів.
Згідно з підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору №32-кр від 27.09.2023 Підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором та календарним графіком виконання робіт (додаток №1 до договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором (пункту 7.1 договору №32-кр від 27.09.2023).
За умовами пункту 7.2 договору №32-кр від 27.09.2023 у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань з вини Підрядника, Підрядник сплачує Замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми невиконаних чи несвоєчасно виконаних робіт за кожен день затримки згідно з календарним планом.
У пункті 7.6 договору №32-кр від 27.09.2023 вказано, що у разі виявлення порушень умов договору щодо строку виконання робіт з вини Підрядника, Підрядник зобов'язується у 30-денний строк власними силами усунути недоліки; у разі прострочення цього терміну Підрядник сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.
Відповідно до пунктів 13.1, 13.2 договору №32-кр від 27.09.2023 цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Невід'ємною частиною цього договору є: 1) календарний графік виконання робіт; 2) розрахунок за статтями витрат договірної ціни, локальні кошториси, зведений кошторисний розрахунок вартості робіт з пояснювальною запискою, відомість ресурсів до зведеного кошторисного розрахунку, розрахунок загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, розрахунок кошторисної заробітної плати (пункт 17.1 договору №32-кр від 27.09.2023).
Додатком №1 до договору №32-кр від 27.09.2023 є календарний графік виконання робіт, яким передбачені наступні строки та етапи виконання робіт: жовтень місяць 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1535988 грн); листопад місяць 2023 року - 2 черга (роботи на суму 1535988 грн); грудень місяць 2023 року - 3 черга (роботи на суму 1535988 грн).
27.09.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №32-кр від 27.09.2023, в якій узгоджено пункт 4.1 вказаного договору викласти у наступній редакції: "Строк виконання робіт - до 31.12.2023".
06.10.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №32-кр від 27.09.2023, згідно з якою у зв'язку з технічною помилкою викладено додаток №1 до цього договору (календарний графік виконання робіт) у новій редакції, відповідно до якої узгоджено наступні строки та етапи виконання робіт: жовтень місяць 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1189898,25 грн); жовтень місяць 2023 року - 2 черга (роботи на суму 1167415,25 грн); листопад місяць 2023 року - 3 черга (роботи на суму 1084178,25 грн); грудень місяць 2023 року - 4 черга (роботи на суму 1166472,25 грн).
20.12.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору №32-кр від 27.09.2023, якою викладено пункт 4.1 та пункт 13.1 цього договору у наступній редакції: "Строк виконання робіт та строк дії договору - до 29.02.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", з огляду на те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-1X, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, а також те, що, керуючись листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, статуту Торгово-промислової палати України, листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
У вищенаведеній додатковій угоді сторони також вказали, що у зв'язку з закінченням бюджетного року загальна сума договору на 2023 рік становить 2527785 грн, а сума залишку, яка складає 2080179 грн, перенесена на 2024 рік.
Крім того, додатковою угодою №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 передбачено викладення додатку №1 до цього договору (календарний графік виконання робіт) у новій редакції, відповідно до якої узгоджено наступні строки та етапи виконання робіт: жовтень-листопад місяці 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн); листопад місяць 2023 року - 2 черга (роботи на суму 1323036,60 грн); січень місяць 2024 року - 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн); лютий місяць 2024 року - 4 черга (роботи на суму 1040089,50 грн).
Підставою для укладення додаткової угоди №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 став лист-звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" №15-12/2023 від 15.12.2023 щодо необхідності продовження строку виконання робіт та строку договору у зв'язку з обставинами військової агресії, запровадженням в Україні воєнного стану, складною ситуацією, яка викликана постійними актами збройної агресії на території України та безпосередньо за місцем розташування об'єкту, який знаходиться на межі з прифронтовою територією, де відбуваються постійні обстріли, що зумовлює припинення відповідачем робіт на об'єкті на невизначений час внаслідок сигналів "Повітряна тривога" та ракетних обстрілів, що, у свою чергу, уповільнює виконання робіт та призводить до збільшення їх тривалості.
26.12.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору №32-кр від 27.09.2023, згідно з якою у зв'язку з технічною помилкою вирішено викласти додаток 1 до цього договору (календарний графік виконання робіт) у новій редакції, яка передбачає наступні строки та етапи виконання робіт: жовтень-листопад місяці 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн); листопад місяць 2023 року - 2 черга (роботи на суму 1323039,60 грн); січень місяць 2024 року - 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн); лютий місяць 2024 року - 4 черга (роботи на суму 1040089,50 грн). Поряд з цим, узгоджено, що загальна сума договору на 2023 рік становить 2527788 грн, а сума залишку, яка складає 2080176 грн, підлягає перенесенню на 2024 рік.
28.12.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору №32-кр від 27.09.2023, в якій останні, керуючись пунктом 4.1 додаткової угоди №1 від 27.09.2023 до цього договору, пославшись на існування об'єктивних обставин, вирішили викласти пункт 13.1 договору у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 29.02.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або до припинення на підставах, передбачених чинним законодавством України" ("Календарний графік виконання робіт до договору №32-кр про закупівлю робіт від 27.09.2023" з урахуванням умов щодо термінів даної додаткової угоди до договору додається).
З урахуванням цієї додаткової угоди передбачено наступний календарний графік виконання робіт: жовтень-листопад місяці 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн); листопад місяць 2023 року - 2 черга (роботи на суму 1323039,60 грн); січень місяць 2024 року - 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн); лютий місяць 2024 року - 4 черга (роботи на суму 1040086,50 грн).
Крім того, у додатковій угоді №5 від 28.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 сторони узгодили внесення змін до пункту 2.1 цього договору шляхом доповнення його другою частиною і, як наслідок, викладення у наступній редакції: "Договірна ціна договору враховує всі можливі податки, збори та інші обов'язкові платежі і становить 4607964 грн, у т.ч. ПДВ - 767994 грн: на 2023 рік - 2527788 грн, у т.ч. ПДВ - 421298 грн.; на 2024 рік - 2080176 грн, у т.ч. ПДВ - 346696 грн".
23.02.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №6 до договору №32-кр від 27.09.2023, в якій останні, керуючись пунктом 14.5 цього договору, пославшись на існування об'єктивних обставин у вигляді затримки фінансування витрат Замовника, вирішили викласти пункт 13.1 договору у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 15.04.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або до припинення на підставах, передбачених чинним законодавством України" ("Календарний графік виконання робіт до договору №32-кр про закупівлю робіт від 27.09.2023" з урахуванням умов щодо термінів даної додаткової угоди до договору додається).
З урахуванням зазначеної додаткової угоди передбачено наступний календарний графік виконання робіт: жовтень місяць 2023 року - квітень місяць 2024 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн), 2 черга (роботи на суму 1323039,60 грн), 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн), 4 черга (роботи на суму 1040086,50 грн).
14.03.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №7 до договору №32-кр від 27.09.2023, в якій, зокрема, узгоджено:
-пункт 2.1 договору викласти у наступній редакції: "Договірна ціна договору враховує всі можливі податки, збори та інші обов'язкові платежі і становить 4607964 грн, у т.ч. ПДВ - 767994 грн. Вартість послуг, призначених до сплати: за 2023 рік - 2527788 грн, у т.ч. ПДВ - 421298 грн; на 2024 рік - 2080176 грн, у т.ч. ПДВ - 346696 грн";
-пункт 13.1 договору викласти у наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з дня його укладання та діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до виконання сторонами договірних зобов'язань. Умови цього договору застосовуються між сторонами, які виникли з 01.01.2024, відповідно ЦПК України".
На виконання цієї додаткової угоди змінено календарний графік виконання робіт, а саме: жовтень місяць 2023 року - квітень місяць 2024 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн), 2 черга (роботи на суму 1323039,60 грн), 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн), 4 черга (роботи на суму 1040086,50 грн).
15.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №8 до договору №32-кр від 27.09.2023, відповідно до якої останні, керуючись пунктом 4.1 додаткової угоди №1 від 27.09.2023 до цього договору, пославшись на існування об'єктивних обставин, вирішили викласти пункт 4.1 договору у наступній редакції: "Строк виконання робіт - до 30.06.2024, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або до припинення на підставах, передбачених чинним законодавством України" ("Календарний графік виконання робіт до договору №32-кр про закупівлю робіт від 27.09.2023" з урахуванням умов щодо термінів даної додаткової угоди до договору додається).
З урахуванням цієї додаткової угоди передбачено наступний календарний графік виконання робіт: жовтень-листопад-грудень 2023 року - 1 черга (роботи на суму 1204748,40 грн), 2 черга (роботи на суму 1323039,60 грн); січень-червень 2024 року - 3 черга (роботи на суму 1040089,50 грн), 4 черга (роботи на суму 1040086,50 грн).
24.10.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №9 до договору №32-кр від 27.09.2023, якою зменшено суму договору на 412466,40 грн, у т.ч. ПДВ - 68744,40 грн, у зв'язку з чим пункт 2.1 договору викладено у наступній редакції: "Договірна ціна договору враховує всі можливі податки, збори та інші обов'язкові платежі і становить 4195497,60 грн, у т.ч. ПДВ - 699249,60 грн".
У матеріалах справи міститься звіт про виконання договору про закупівлю (ідентифікатор UA-2023-04-26-004588-а).
На виконання умов договору №32-кр від 27.09.2023 між сторонами підписано низку актів приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в), а саме: №1 від 29.11.2023 за листопад 2023 року на суму 1204748,40 грн; №2 від 22.12.2023 за грудень 2023 року на суму 1323039,60 грн; №1 від 18.03.2024 за березень 2024 року на суму 1244902,80 грн; №1 від 05.06.2024 за червень 2024 року на суму 384688,80 грн; №1 від 12.06.2024 за червень 2024 року на суму 1500 грн; №1 від 27.06.2024 за червень 2024 року на суму 36618 грн.
Роботи за договором №32-кр від 27.09.2023 були оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується копіями платіжної інструкції №1461 від 29.11.2023 та виписки по рахунку за 01.12.2023, зі змісту яких вбачається проведення платежу на суму 1204748,40 грн; платіжної інструкції №1650 від 22.12.2023 та виписки по рахунку за 25.12.2023, зі змісту яких вбачається здійснення платежу на суму 1323039,60 грн; виписки по рахунку за 22.03.2024, зі змісту якої вбачається проведення платежу на суму 1244902,80 грн; платіжної інструкції №1030 від 03.09.2024 про перерахування коштів у сумі 384688,80 грн; платіжних інструкції №1031 від 03.09.2024, №1032 від 03.09.2024 та виписки по рахунку за 04.09.2024, зі змісту яких вбачається здійснення платежів на суму 1500 грн та на суму 36618 грн.
В адресованому Березанській селищній раді листі №50-3239ВИХ-24 від 13.05.2024 заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури, зазначаючи про перевірку дотримання захисту інтересів держави у бюджетній сфері, у тому числі під час здійснення закупівель товарів за бюджетні кошти, проінформував про наявність порушень чинного законодавства при укладенні додаткових угод до договору №32-кр від 27.09.2023 щодо продовження строку виконання робіт та просив надати відповідним фактам належну оцінку зі здійсненням самостійного звернення до суду з відповідним позовом, а у разі невжиття таких заходів на захист інтересів держави - вказати позицію зі спірного питання.
Листом №09-06/2319 від 18.09.2024 Березанська селищна рада, посилаючись на відсутність асигнувань на сплату судового збору, а також відповідного фахівця - юрисконсульта, просила заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури вжити заходів прокурорського реагування з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, пов'язаних з закупівлею робіт "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2 (ДК 021:2015 "45330000-9" Водопровідні та санітарнотехнічні роботи)".
Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури також звернувся до Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області з листом №50-3240ВИХ-24 від 13.05.2024, в якому повідомив про виявлені порушення чинного законодавства, допущені при укладенні додаткових угод до договору №32-кр від 27.09.2023 і просив надати відповідним фактам належну оцінку зі здійсненням заходів фінансового контролю через проведення моніторингу та перевірки, а у випадку невжиття таких заходів на захист інтересів держави - вказати позицію зі спірного питання.
Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області надав відповідь №151431-17/1053-2024 від 10.06.2024, в якій зазначив про призначення з 30.05.2024 проведення перевірки закупівель робіт "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2 (ДК 021:2015 "45330000-9" Водопровідні та санітарнотехнічні роботи)" (ідентифікатор UA-2023-04-26-004588-а).
В подальшому заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури направив Південному офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області запит №50-4363ВИХ-24 від 28.06.2025 щодо надання інформації про результати перевірки вищенаведеної закупівлі.
Листом Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області №151407-17/1270-2024 від 09.07.2024 було повідомлено Миколаївську окружну прокуратуру про те, що в ході перевірки закупівлі Березанської селищної ради за предметом "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2" встановлено низку порушень, а саме:
-не підтверджено фактичний обсяг виконаних робіт за договором №32-кр від 27.09.2023, які включені до актів виконаних робіт (форми КБ-2в) №1 за листопад місяць 2023 року, №2 за грудень місяць 2023 року та №1 за березень місяць 2024 року;
-змінено істотні умови договору №32-кр від 27.09.2023 в частині продовження строку його дії та строку виконання робіт без виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, при цьому згідно з експертним звітом щодо розгляду проектно-кошторисної документації "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2", виданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоекспертиза", тривалість будівельних робіт складає 9,6 місяців, тобто виконання робіт за вищенаведеним договором заздалегідь було ризикованим.
Супровідним листом №151407-17/1424-2024 від 02.08.2024 Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області надіслав на адресу Миколаївської окружної прокуратури копію акту №15-14-13/43 від 17.06.2024 перевірки закупівель Березанської селищної ради за предметом "Капітальний ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2" (з додатками).
В адресованому позивачам повідомленні №50-1310ВИХ-25 від 17.02.2025 заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначив про підготовку та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Березанської селищної ради та Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" з позовними вимогами про визнання недійсними додаткових угод щодо продовження строку дії договору №32-кр від 27.09.2023 та строку виконання робіт за цим договором, а також про стягнення штрафних санкцій.
Решта наявних у матеріалах справи доказів (доповідна записка головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" б/н та б/д; надані у відповідь на запити відповідача лист Управління з питань цивільного захисту Миколаївської обласної державної адміністрації №434-03-07-24 від 15.04.2025 про тривалість та кількість оголошених повітряних тривог, лист Миколаївського обласного центру з гідрометеорології №9913-1-676/991305 від 02.05.2025 щодо гідрометеорологічної інформації, лист Акціонерного товариства "Миколаївобленерго" №12.05-049/1318 від 05.05.2025 про відключення електроенергії тощо) до уваги не приймаються і під час розгляду справи не враховуються, оскільки вони подані з порушенням вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з пропуском встановленого процесуальним законом строку (позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, відповідач - разом з поданням відзиву) за відсутності поважних причин для цього та без попереднього письмового повідомлення суду про неможливість подання таких доказів у встановлений законом строк з об'єктивних причин, як того вимагають імперативні приписи частини четвертої вказаної норми.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними укладених між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" додаткових угод №3 від 20.12.2023, №4 від 26.12.2023, №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку), №6 від 23.02.2024, №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023, а також про стягнення з відповідача на користь Березанської селищної ради безпідставно сплачених штрафних санкцій у сумі 216583,50 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на неефективність обраного прокурором способу захисту у вигляді позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод, а також на неправильність проведеного прокурором розрахунку штрафних санкцій, у зв'язку з чим місцевий господарський суд здійснив власний перерахунок, за результатами якого встановив, що належна сума пені становить 91093,62 грн, між тим врахував наявність підстав для зменшення вказаного розміру пені на 50% (до 45546,81 грн).
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не повністю погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 25.02.2021 у справі №910/261/20.
Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України "Про публічні закупівлі") він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб'єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу частини першої статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.
Положеннями частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.
Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
За умовами пунктів 8 та 10 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).
Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 12.03.2018 у справі №826/9672/17.
Таким чином, Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області є належним суб'єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв'язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.09.2020 у справі №911/1534/19 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина друга статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
В силу частини третьої статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.
Частиною першою статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення виконавчим органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.
Отже, Березанська селищна рада зобов'язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні договору про закупівлю робіт і додаткових угод до нього, у зв'язку з чим вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, під час виконання договору №32-кр від 27.09.2023 з урахування укладених в подальшому додаткових угод до нього щодо продовження строку договору та строку виконання робіт, а тому виступає належним позивачем у цій справі.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.05.2019 у справі №911/1497/18 та від 30.07.2020 у справі №904/5598/18.
Згідно з частиною другою статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20 вказано що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.
Даний висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 та від 05.07.2023 у справі №912/2797/21.
Крім того, позиція Верховного Суду щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі компетентного органу - сторони правочину як позивача у справі висловлена, зокрема, в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, в якій Велика Палата Верховного Суду задовольнила позов прокурора в інтересах держави в особі офісу Держаудитслужби та замовника за договором про постачання електричної енергії до виконавця за цим договором про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатами проведення публічної закупівлі, та стягнення коштів. Відтак одна сторона правочину може бути позивачем у справах щодо визнання такого правочину недійсним, звертаючись із таким позовом до відповідача - іншої сторони правочину.
Аналогічна позиція також відображена в постанові Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №916/185/23, яка релевантна до даної справи та ухвалена у подібних правовідносинах.
Таким чином, Березанська селищна рада, будучи органом місцевого самоврядування та стороною договору №32-кр від 27.09.2023 і укладених до нього оспорюваних додаткових угод, є належним позивачем у цій справі.
Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що ні Березанська селищна рада, ні Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області, яких прокурор листами №50-3239ВИХ-24 від 13.05.2024 та №50-3240ВИХ-24 від 13.05.2024 повідомив про невідповідність оспорюваних додаткових угод до договору №32-кр від 27.09.2023 вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", не зважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинили жодних дій для захисту інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачами заходів реагування на виявлене порушення державних інтересів, натомість Березанська селищна рада, навпаки, у відповідь на звернення прокурора повідомила про невжиття нею жодних заходів для визнання вищенаведених додаткових угод недійсними та стягнення штрафних санкцій (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідними позовами), та, більше того, про відсутність намірів вчиняти відповідні дії, а Південний офіс Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області просто повідомив прокурора про встановлені ним порушення за результатами проведення перевірки закупівлі, не виявивши наміру самостійно звернутися до суду.
Внесення змін до договору про закупівлю з недотриманням приписів чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, у той час як дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин становить значний суспільний інтерес, захист якого відповідає функціям прокурора.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
В силу частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За умовами статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання в розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Умова щодо строку виконання робіт, обумовлених договором, включена замовником до тендерної документації під час проведення публічної закупівлі UA-2023-04-26-004588-а.
Колегія суддів вбачає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт", взявши участь у процедурі закупівлі (ідентифікатор UA-2023-04-26-004588-а), за результатами якого стало переможцем та уклало з Березанською селищною радою договір №32-кр від 27.09.2023, прийняло на себе зобов'язання з виконання робіт, обумовлених цим договором та додатками до нього, а саме: капітальній ремонт господарчо-питного водопроводу у с. Краснопілля Миколаївського району Миколаївської області від свердловини №49/2 на суму 4607964 грн у строк до 31.12.2023.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
В силу частин третьої, четвертої статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас норми Закону України "Про публічні закупівлі" є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, зокрема, крім випадку продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
З системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що строк дії договору та строк виконання зобов'язань є істотними умовами договору про закупівлю.
Поряд з цим, пункт 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/21806/17 та від 06.06.2023 у справі №910/21100/21).
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Самі по собі посилання на статтю 651 Цивільного кодексу України як на підставу для внесення змін до договору про закупівлю не можуть розцінюватися як підтвердження правомірності таких змін, оскільки наведена норма лише закріплює загальне правило про можливість зміни договору за згодою сторін, але не виключає обов'язку дотримання особами встановлених законом передумов для правомірності відповідних змін.
У постановах від 30.01.2024 у справі №907/811/21 та від 27.02.2024 у справі №927/863/23 Верховний Суд виснував, що під час дії договору сторони можуть змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань, шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
На необхідності належного документального підтвердження об'єктивних обставин як підстави для внесення змін до істотних умов договору неодноразово наголошував Верховний Суд. Такий підхід послідовно викладений, зокрема, у постановах від 15.03.2018 у справі №910/4474/17, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 01.06.2020 у справі №913/368/19, від 19.08.2020 у справах №923/449/18 та №925/47/19, від 09.09.2020 у справі №921/524/18, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 тощо.
Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 договору №32-кр від 27.09.2023 строк дії договору призупиняється, а строки виконання робіт можуть переглядатися при: затримці фінансування видатків Замовника; виникненні обставин непереборної сили; виникненні обставин, що затримують виконання робіт не з вини підрядника (при умові своєчасного письмового повідомлення замовника про виникнення таких обставин); внесенні змін до проектної документації; зміні законодавчих та нормативних актів, що приводять до додаткових витрат часу і коштів.
При цьому у пункті 11.1 договору №32-кр від 27.09.2023 вказано, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Отже, договором №32-кр від 27.09.2023 встановлені випадки, коли сторони могли б внести зміни до істотних умов договору (зокрема, щодо строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань з виконання робіт) за умови належного документального підтвердження обставин, які цьому слугували.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до змісту додаткової угоди №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 необхідність продовження строку виконання робіт зумовлена військовою агресією проти України, яка зумовила введення у державі воєнного стану та засвідчена в якості форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Так, підставою для укладення додаткової угоди №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 став лист-звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" №15-12/2023 від 15.12.2023 щодо необхідності продовження строку виконання робіт та строку договору у зв'язку з обставинами військової агресії, запровадженням в Україні воєнного стану, складною ситуацією, яка викликана постійними актами збройної агресії на території України та безпосередньо за місцем розташування об'єкту, який знаходиться на межі з прифронтовою територією, де відбуваються постійні обстріли, що зумовлює припинення відповідачем робіт на об'єкті на невизначений час внаслідок сигналів "Повітряна тривога" та ракетних обстрілів, що, у свою чергу, уповільнює виконання робіт та призводить до збільшення їх тривалості.
У постанові від 06.06.2023 у справі №910/21100/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що при дослідженні істотності зміни обставин суди мають оцінювати саме ті обставини, якими сторони керувалися під час укладення договору, та момент їх виникнення. За позицією суду касаційної інстанції, якщо буде встановлено, що такі обставини існували вже на час укладення договору, то вони не можуть розглядатися як "істотна зміна обставин", яка надає сторонам право вимагати зміни умов договору.
Обставини, які були відомі сторонам або об'єктивно могли бути передбачені на момент укладення договору, не можуть визнаватися такими, що виникли раптово чи стали наслідком непереборної сили. У такий спосіб відповідні обставини не змінюють істотно баланс прав та обов'язків сторін, а лише відображають ризики, які сторона приймає на себе під час укладення договору.
Таким чином, укладаючи договір №32-кр від 27.09.2023 на зазначених в ньому умовах, Товариство з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" діяло на власний ризик, добровільно погодившись забезпечити виконання своїх зобов'язань у погоджені строки, попри існування об'єктивних перешкод, на які відповідач посилається як на ті, що ускладнюють або виключають можливість своєчасного виконання робіт.
Відтак наведені обставини військової агресії проти України, які зумовили введення у державі воєнного стану, були відомими та передбачуваними ще на момент укладення договору, у зв'язку з чим вони не можуть визнаватися такими, що становлять істотну зміну обставин у розумінні законодавства. Відповідно, вони не створюють для сторін правових підстав для внесення змін до істотних умов договору, зокрема, щодо продовження строку його дії чи строків виконання зобов'язань.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який міститься посилання в оспорюваній додатковій угоді №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв'язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість своєчасного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" зобов'язань, взятих на себе за договором №32-кр від 27.09.2023
За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об'єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов'язань за вищенаведеним договором у межах встановленого ним строку внаслідок існування обставин непереборної сили.
Водночас апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №910/332/24, за наявності форс-мажорних обставин виникають підстави для застосування статті 617 Цивільного кодексу України та відповідних умов договору для звільнення сторони від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов'язань за наслідками надання відповідних доказів, а не для примусового внесення змін до договору відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача у листі-зверненні №15-12/2023 від 15.12.2023 на складну ситуацію, яка викликана постійними актами збройної агресії на території України та безпосередньо за місцем розташування об'єкту, який знаходиться на межі з прифронтовою територією, де відбуваються постійні обстріли, що зумовлює припинення робіт внаслідок сигналів "Повітряна тривога" та ракетних обстрілів, колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідно до Переліку території, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (зі змінами) Березанська територіальна громада та с. Краснопілля Березанської територіальної громади були відсутні у переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії та територій можливих бойових дій протягом обумовленого сторонами строку виконання робіт. Крім того, сигнал "Повітряна тривога" не є постійним явищем і при цьому відповідачем станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод не було надано документального підтвердження наявності об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, які б відображали частоту вказаних сигналів на відповідній території і кількість ракетних обстрілів цієї території та, як наслідок, підтверджували б реальну неможливість своєчасного виконання обумовлених договором №32-кр від 27.09.2023 робіт.
Крім того, надаючи оцінку додатковій угоді №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, яка була укладена наприкінці календарного року, апеляційний господарський суд додатково зауважує, що в силу частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 24.11.2020 №3304-04/69987 20 відсотків відраховується від остаточної (кінцевої) вартості укладеного договору про закупівлі з урахуванням змін внесених до нього (у разі наявності).
З огляду на те, що правовим підґрунтям терміну "видатки" є бюджетне законодавство, зокрема, Бюджетний кодекс України, обмеження в контексті наявності затверджених в установленому порядку видатків стосується розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, які враховуються ними під час укладання відповідних додаткових угоди в частині умов щодо виникнення платіжних зобов'язань замовника.
Як зазначалося вище, загальна сума договору закупівлі становить 4195497,60 грн (з урахуванням додаткової угоди №9 від 24.10.2024). Поряд з цим, відповідно до умов оспорюваної додаткової угоди №3 від 20.12.2023 вартість невиконаних робіт, які планується провести в наступному році до 29.02.2024 складає 1667709,60 грн, що значно перевищує 20% суми, визначеної у договорі про закупівлю, що свідчить про недотримання вимог частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Вищенаведені висновки суду у повному обсязі узгоджуються з висновками Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області, відображеними в акті №15-14-13/43 від 17.06.2024.
Згідно з додатковою угодою №4 від 26.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023 необхідність зміни строку виконання робіт зумовлена технічною помилкою, між тим сторонами жодним чином не конкретизовано в чому саме полягає помилка і як вона (у разі наявності) вплинула на необхідність пролонгації строку виконання відповідачем робіт, обумовлених вказаним договором про закупівлю.
Додатковими угодами №5 від 28.12.2023 та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 передбачено збільшення строку виконання робіт за даним договором про закупівлю з посиланням на існування об'єктивних обставин, однак без конкретизації яких саме та яким чином вони документально підтверджуються.
Відповідно до додаткової угоди №6 від 23.02.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 підставою продовження строку виконання робіт є затримки фінансування витрат замовника, між тим належних та допустимих доказів наявності такої затримки фінансування до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку не подано.
Щодо додаткової угоди №7 від 14.03.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 апеляційний господарський суд зазначає, що хоча у цій додатковій угоді і не було конкретно зазначено про продовження строку виконання підрядних робіт, але вона передбачає вчинення дій з метою подальшого продовження такого строку, адже сторони погодили новий строк дії договору про закупівлю та фактично здійснили погодження нового календарного графіку виконання робіт, яким продовжили підряднику відповідний строк.
Посилання відповідача на необхідність продовження строку виконання робіт за договором №32-кр від 27.09.2023 у зв'язку з несприятливими погодними умовами та необхідністю проведення коригування проектно-кошторисної документації судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки такі обставини не були зазначені в якості підстав продовження вищенаведеного строку в оспорюваних додаткових угодах і документально не підтверджені. Станом на момент укладення відповідних додаткових угод відповідачем не було надано ні доказів наявності постійних та тривалих несприятливих метеорологічних умов, ні здійснення коригування проектно-кошторисної документації. Додатково колегія суддів наголошує на тому, що, укладаючи 27.09.2023 договір підряду, Товариство з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" було обізнане про строки виконання робіт (до 31.12.2023), а тому, діючи розумно та добросовісно, мало змогу передбачити можливі несприятливі погодні умови, які є типовими для відповідної пори роки (листопад-грудень).
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги недоведеність існування станом на момент укладення оспорюваних додаткових угод документально підтверджених об'єктивних обставин, які зумовлювали необхідність продовження строку дії договору та строку виконання підрядних робіт, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними укладених між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" додаткових угод №3 від 20.12.2023, №4 від 26.12.2023, №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку), №6 від 23.02.2024, №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 у зв'язку з недотриманням при їх укладенні приписів пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
При цьому суд апеляційної інстанції визнає помилковим висновок Господарського суду Миколаївської області щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання вищенаведених додаткових угод недійсними з мотивів не заявлення прокурором вимоги щодо застосування двосторонньої реституції, оскільки предметом позову у цій справі визначено не основний договір №32-кр від 27.09.2023, виконання якого було забезпечене шляхом перерахування коштів та виконання робіт, а виключно окремі додаткові угоди до нього, якими змінено строк дії договору та продовжено строки виконання зобов'язань.
З огляду на правову природу оспорюваних правочинів, їх недійсність не породжує наслідків у вигляді повернення сторонами одержаного за основним договором, а отже, застосування реституції у цьому випадку не передбачається, натомість наслідки недійсності додаткових угод обмежуються відновленням дії умов договору у первісній редакції, без втручання в умови основного договору №32-кр від 27.09.2023.
Аналогічний правовий висновок щодо належності та ефективності самостійного способу захисту у вигляді позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю, якими змінено строк дії договору та продовжено строки виконання зобов'язань, без заявлення вимог про двосторонню реституцію викладений в постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №916/2984/24.
Враховуючи те, що додаткові угоди №3 від 20.12.2023, №4 від 26.12.2023, №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку), №6 від 23.02.2024, №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 є недійсними та, як наслідок, не породжують правових наслідків, в силу умов пункту 4.1 вказаного договору підряду (у редакції чинної додаткової угоди №1 від 27.09.2023) відповідач повинен був виконати роботи в строк до 31.12.2023.
За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що несвоєчасне виконання зобов'язання має бути кваліфіковане як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 7.2 договору №32-кр від 27.09.2023 передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань з вини Підрядника, Підрядник сплачує Замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми невиконаних чи несвоєчасно виконаних робіт за кожен день затримки згідно з календарним планом.
Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного прокурором розрахунку штрафних санкцій, зазначає, що останнім у зв'язку з допущеним відповідачем простроченням виконання робіт на підставі договору №32-кр від 27.09.2023 правомірно нараховано пеню у загальній сумі 216583,50 грн. Відповідний розрахунок є арифметично та методологічно правильним, виконаним з урахуванням належних вихідних даних (періодів, ставки, вартості робіт), при цьому жодних доводів щодо його необґрунтованості відповідачем не заявлено, власного контр-розрахунку останнім також не подано.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених прокурором вимог в частині стягнення 216583,50 грн пені, суд апеляційної інстанції вбачає наявність підстав для зменшення її розміру на 50%, тобто до 108291,75 грн, з огляду на наступне.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття "значно" є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Так, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Відтак, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань (зокрема, хоча і несвоєчасне, але повне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з виконання робіт за договором №32-кр від 27.09.2023, що підтверджується опублікованим звітом про виконання договору про закупівлю за ідентифікатором UA-2023-04-26-004588-а), кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану Березанської селищної ради, виникнення ускладнень у здійсненні нею діяльності чи завдання останній збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, враховуючи, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшла висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 50% (з 216583,50 грн до 108291,75 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту кредитора для отримання безпідставних доходів, ані як способу боржника уникнути відповідальності.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" суми пені, зменшеної на 50%, компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням останнім встановленого строку виконання робіт за договором №32-кр від 27.09.2023, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов'язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025 у справі №915/276/25 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" додаткових угод №3 від 20.12.2023, №4 від 26.12.2023, №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку), №6 від 23.02.2024, №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 і про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Березанської селищної ради пені у розмірі 62744,94 грн (розраховано наступним чином: 108291,75 грн за розрахунком апеляційного суду - 45546,81 грн присуджених до стягнення за оскаржуваним рішенням місцевого суду = 62744,94 грн) з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, а також зміні в частині розподілу судових витрат.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання в електронній формі через систему "Електронний суд" з понижуючим коефіцієнтом 0,8 позовної заяви та апеляційної скарги (з урахуванням оскарження рішення виключно в частині відмови у задоволенні позову) покладаються на відповідача (у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій прокурором за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено).
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2025 у справі №915/276/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними укладених між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" додаткових угод №3 від 20.12.2023, №4 від 26.12.2023, №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку), №6 від 23.02.2024, №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) та №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023 і про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Березанської селищної ради пені у розмірі 62744,94 грн скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат - змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та Березанської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" задовольнити частково.
Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 20.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 26.12.2023 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.12.2023 (в частині продовження строку) до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 23.02.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Визнати недійсною додаткову угоду №7 від 14.03.2024 (в частині продовження строку) до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Визнати недійсною додаткову угоду №8 від 15.04.2024 до договору №32-кр від 27.09.2023, укладеного між Березанською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Березанської селищної ради пеню у сумі 108291,75 грн.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у сумі 17133,40 грн".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МД-Констракт" на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 25435,20 грн.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Н.С. Богацька