П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12102/25
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просить:
- визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів з 01.01.2025;
- визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 01.03.2025;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів починаючи з 01.01.2025, виплативши різницю у пенсії, що виникла з 01.01.2025 по день проведення перерахунку;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, виплативши різницю у пенсії, що виникла з 01.03.2025 по день проведення перерахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, призначену за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Як пояснює позивач, орган Пенсійного фонду здійснив перерахунок пенсії, однак виплата перерахованої з 01.03.2025 пенсії здійснена із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова №1).
У відповідь на його звернення щодо здійснення перерахунку пенсії без обмеження її розміру максимальним розміром із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, отримав відмову із посиланням на відсутність правових підстав для відміни понижуючих коефіцієнтів відсутні. Позивач вважає обмеження розміру пенсії протиправним та наголошує на тому, що таке обмеження призводить до порушення його конституційного права на належний соціальний захист.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів з 01.03.2025.
Визнано протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів з 01.01.2025.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без застосування понижуючих коефіцієнтів, починаючи з 01.01.2025 та виплатити донараховану суму пенсії.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів, починаючи з 01.03.2025 та виплатити донараховану суму пенсії.
В апеляційній скарзі, ГУ ПФУ в Одеській області посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції про правомірність обмеження пенсії максимальним розміром зазначає, що згідно положень статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668) максимальний розмір пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, мотивуючи правомірність застосування понижуючих коефіцієнтів, апелянт посилається на приписи статті 46 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон №4059-ІХ) та прийняту на його підставі Постанову № 1, якою визначені розміри і порядок застосування обмежувальних до спеціальних пенсій.
На переконання апелянта, перерахунок та виплата пенсії здійснюються відповідно до вимог діючого законодавства, а тому підстави для визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області та задоволення заявленого позову відсутні.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим у зв'язку з чим в задоволенні скарги просить відмовити, а рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.
Пункт 2 частини 1 статті 263 КАС України визначає, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №2262-XII.
Відповідач, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова №209) здійснив перерахунок пенсії з 01.03.2025.
Після проведення органом Пенсійного фонду перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно розрахунку пенсії за вислугу років основний розмір пенсії 86% грошового забезпечення становив 45195,31 грн, однак з урахуванням обмеженням її максимальним розміром остаточний (підсумок) розмір пенсії склав 30502,99 грн.
Водночас, внаслідок застосування передбачених Постановою №1 понижуючих коефіцієнтів розмір пенсії складає 23610 грн. (а.с.23).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції врахував, що положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Також суд врахував, що частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність, з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
При цьому, як суд зауважив, що застосування положень Закону №3668-VI щодо військовослужбовців суперечить рішенню Конституційного Суду України №7-рп/2016, яким встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI, у зв'язку з чим визнав, що обмеження пенсії особи, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-XII, максимальним розміром є протиправним.
Також суд мотивуючи висновок про протиправність застосування передбачених Законом №4059-ІХ та Постановою №1 понижуючих коефіцієнтів, виходив з того, що скасування чи зміна обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Суд указав, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів №2262-ХІІ та №1058, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що орган Пенсійного фонду зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема, і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідаючи на доводи апелянта про правомірність обмеження призначеної позивачу на підставі Закону №2262-XII максимальним розміром пенсії, відповідно до положень Законом №3668-VI, колегія суддів зазначає таке.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі і вище - Закон №2262-ХІІ) є спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі.
Згідно преамбули вказаного Закону, останній визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі і вище - №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України Рішенням від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
Так, Конституційний Суд виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому, Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Слід зазначити, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введені в дію Законом № 3668-VI, яким внесені зміни до статті 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надав оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому, як вбачається, суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах надав перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосував положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсій максимальним розміром, вони явно суперечать один одному.
Верховний Суд, розглядаючи спір за подібних правовідносин, у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 дійшов висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому, на думку Верховного Суду, обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії особи, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-XII, є протиправним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Під час вирішення даного спору колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, де суд виснував, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019, що винесена у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зробила висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному спорі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області про правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром є безпідставними та суперечать висновкам Верховного Суду.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування понижуючих коефіцієнтів, відповідно до положень Постанови №1, колегія суддів керується наступним.
Так, 19.11.2024 прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX (далі і вище - Закон №4059-ІХ).
Приписи статті 46 Закону №4059-ІХ визначають, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону №4059-ІХ Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1 (далі і вище - Постанова №1).
Пункт 1 Постанови №1 визначає, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Відповідно до пункту 2 Постанови №1 у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Отже, відповідно до положень статті 46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1 запроваджене тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ понижуючих коефіцієнтів.
Наведене свідчить про те, що вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлене Законом №2262-ХІІ, що в свою чергу суперечить приписам вже згаданої вище норми статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, яка є спеціальною у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Оцінюючи вказаний довід апелянта, колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Таким чином, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів №2262-ХІІ та №1058, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Повертаючись до матеріалів справи колегія суддів враховує, що з 01.03.2025 територіальний орган здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів, встановлених Постановою №1.
При цьому, слід зазначити, що такий перерахунок не пов'язаний із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025 з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії є протиправними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що орган Пенсійного фонду зобов'язаний виплачувати позивачу пенсію без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
Доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування при перерахунку пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1 колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують наведених вище висновків суду щодо протиправності дій ГУ ПФУ в Одеській області у спірних правовідносинах.
Отже, слід констатувати, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому підстав для скасування правильного по суті рішення колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко