іменем України
11 листопада 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/1582/18
Головуючий у першій інстанції - Пантелієнко В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1609/25
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
Відповідач: ОСОБА_1
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»(попередня назва Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя Пантелієнко В.Г. ), ухвалене у м. Ніжині ,
У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом та просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.06.2013 року у розмірі 93961.38 гривень, яка складається з заборгованості : за кредитом - 4984.89 грн; за відсотками- 80425.95 грн, за пенею та комісією - 3600 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн ; штраф ( процентна складова) - 4450,54 грн а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. Свої вимоги банк мотивував тим, що між сторонами був укладений кредитний договір № б/н від 08.06.2013 року , відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 5000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором не виконує належним чином, у добровільному порядку заборгованість не сплачує, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути суму заборгованості з відповідачки.
Заочним рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з відповідачки на користь позивача 93961,38 грн суми заборгованості по кредиту та 1762 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином, але взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № б/н від 08.06.2013 року відповідачка ОСОБА_1 не виконує, остання попереджалась про можливість звернення до суду з позовом, але кредитна заборгованість залишилась непогашеною. Наданим позивачем розрахунком підвердждується розмір заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.06.2013 року яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції змінити рішення суду першої інстанції в частині визначеної до стягнення суми заборгованості за кредитним договором та в частині розподілу судових витрат, стягнувши з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2395,12 грн та судовий збір у сумі 44.91 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факту підписання нею анкети-заяви від 08 червня 2013 року, яка не містить відомостей з якими саме Умовами та Правилами, Тарифами надання банківських послуг була ознайомлена відповідачка. В анкеті-заяві не зазначено розміру кредиту, умови кредитування, зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати відсотків, не зазначено кредитний ліміт, умови отримання кредиту та номер виданої кредитної картки. До матеріалів справи банком не додано копії примірника Умов та Правил надання бвнківських послуг, а також тарифів в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви від 08.06.2013 року за підписом позичальника. Роздруківка з сайту банку належним доказом бути не може, оскільки зміст цього доказу повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредиту. Незважаючи на відсутність погодження між сторонами у визначеній законом формі істотних умов договору, позивачем здійснювалось нарахування відсотків у розмірі 2.5% на місяць (30% на рік), 2.9% на місяць (34.80% на рік) та 3,6% на місяць (43.20% на рік), а також неустойка ( пеня, штраф), саме як договірних, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі. Троте, за позицією відповідачки, такі вимоги не грунтуються на погоджених умовах договору. За період з 08.06.2013 року по 28.02.2018 року позивачем спрямовано на погашення відсотків за рахунок сплачених відповідачкою коштів у сумі 1789.77 грн та на погашення пені 800 грн, хоча зазначені кошти повинні бути спрямовані на погашення заборгованості по тілу кредиту. ОСОБА_1 погоджується, що нею отримані від АТ КБ» ПриватБанк» кошти в повній мірі не повернуті, а тому враховуючи різницю між сумою пред'явленої позивачем до стягнення суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4984.89 грн і сумою безпідставно спрямованих позивачем коштів на погашення заборгованості за відсотками та пенею з неї на користь позивача слід стягнути 2395.12 грн (4984.89 - 1789.77+800). Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то і відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з неї судовий збір пропорційно до задоволених вимог позивача. Відповідачкою понесені витрати у зв'язку з оскарженням рішення суду першої інстанції, які складаються із сплати витрат на професйну правничу допомогу та витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи, які ОСОБА_1 просить стягнути на її користь з АТ КБ «Приватбанк».
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк'просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що підписавши заяву від 13.06.2013 року між сторонами, у відповідності до ст.634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема , умови договору банківського рахунку( ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору ( ст.1054 ЦК України ). Фактичне користування відповідачкою кредитними коштами з використанням отриманої кредитної картки №5211537436316736 підтверджується випискою про рух грошових коштів по рахунку , який відкритий банком на ім'я ОСОБА_1 . Всі операції щодо зняття коштів так і їх погашення заборгованості за договором, проводились відповідачкою саме з використанням отриманої кредитної картки за №5211537436316736, користуватись якою вона почала з 08.06.2013 року. При встановленні кредитного ліміту на картки банком використовуються револьверна кредитна лінія. Револьверна кредитна лінія означає, що позичальник може погашати і знову отримувати нові транші в рамках ліміту кредитної лінії. Тобто не вірно робити підрахунок отриманих в кредит коштів обмежуючись розміром встановленого ліміту, оскільки після часткової сплати кредитні кошти знову стають доступними для використання в межах сплачених сум. Для розрахунку різниці між фактично отриманими в кредит коштами та сплаченими необхідно додати окремо кожен транш по використанню кредиту та кожен транш по сплаті і від загальної суми сплачених коштів відняти загальну суму отриманих коштів за весь час дії договору. Заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн є завищеними та не відповідають критеріям дійсності, необхідності та реальності, оскільки дана справа являється справою незначної складності. З огляду на наявність заперечень позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, позивач вважає, що заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у випадку задоволення апеляційної скарги, не може бути задоволена більше ніж на 1000 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.
По справі встановлено, що 08.06.2013 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву для отримання кредиту ( кредитної картки), що не заперечується відповідачкою. ( а.с. 10)
Станом на 28.02.2018 року рік АТ КБ «ПриватБанк» нарахував заборгованість у розмірі 93961.38 гривень, яка складається з заборгованості : за кредитом - 4984.89 грн; за простроченими відсотками- 80425.95 грн, за пенею та комісією - 3600 грн; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф ( процентна складова) - 4450,54 грн
Виходячи з приписів ч. 2 ст.80, ч.7 ст.81 ЦПК України з метою встановлення обставин справи та достатності доказів, суд апеляційної інстанції приймає в якості належних доказів, докази, які були надані позивачем до суду апеляційної інстанції разом з відзивом на апеляційну скаргу: виписку по особовому рахунку за договором б/н № від 08.06.2013 року за період 08.06.2013 по 30.09.2025 року.
З виписки по рахунку вбачається, що відповідачка знімала з картки кошти та поповнювала картку в період з 08.06.2013 року по 03.06.2014 року.
Останній платіж ОСОБА_1 було здійснено 06.03.2025 року в розмірі 398 грн шляхом поповнення готівкою своєї картки в терміналі самообслуговування: АДРЕСА_1 , відділення банку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України ).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір від 08.06.2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату відсотків, пені, комісій, не містять підпису ОСОБА_1 .. Крім того, в анкеті-заяві не зазначено яку саме картку було отримано ОСОБА_1 .. Наявний у матеріалах справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток, « Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» « Універсальна CONTRACT» , Універсальна GOLD» передбачають відсоткову ставку по кредиту відповідно на рівні 3,0% , 2,5%, 3,6%, 2,9% тоді як у розрахунку заборгованості зазначена відсоткова ставка на рівні 2,5%, 2,9%,3,6% на місяць. (а.с. 11) Розмір відсотків, пені також не зазначений і у позовній заяві.
Таким чином, позивач не довів, що підписуючи анкету-заяву відповідачка погодилась на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що відповідачка розуміла саме ці Умови та Правила, і погодився з ними. Тому Умови та Правила в цій справі не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Крім того, анкета-заява позичальника від 08.06.2013 року також не містить ні визначеного розміру процентної ставки, ні - неустойки (пені, штрафів).
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір відсотків та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують розмір заборгованості який просить позивач стягнути з відповідачки на свою користь є помилковим.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідачки заборгованості за відсотками, пенею та штрафами є безпідставними, оскільки позивач не довів укладення договору на таких умовах.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/5647/18 зазначив, що належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту є виписка по картковому рахунку.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75/ передбачає, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
Так, з виписки по рахунку відкритому АТ КБ « ПриватБанк» за договором б/н від 08.06.2013 року на ім'я ОСОБА_1 вбачається , що в період з 08.06.2013 року по 06.03.2015 року сума отриманих коштів становить 8448.99 грн, а сума фактично внесених коштів становить 5814.90 грн, з яких банком на погашення відсотків зараховано 1789,77 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо зарахування внесених ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості за пенею у сумі 800 грн, не знайшли підтвердження та спростовані випискою по рахунку та розрахунком заборгованості.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновну що сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4450,54 грн не доведена належними доказами, а отже суд апеляційної інстанції проводить власний обрахунок виходячи з виписки по рахунку та наданого позивачем розрахунку заборгованості, при цьому враховує фактичні витрати по картці, проведені відповідачем.
З проведеного власного розрахунку, проведеного колегією суддів апеляційного суду вбачається наявність заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2634.09 грн (8448.99 грн витрати по картці в період часу з 08.06.2013 по 03.06.2014 року за мінусом 5814.90 грн коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості в період з 08.06.2014 по 06.03.2015 року.) Зазначена сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанці зміні в частині визначеної до стягнення судом першої інстанції суми заборгованості за кредитним договором.
Як вбачається відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З позовної заяви, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість у розмірі 93961.38 грн. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідачки заборгованості у розмірі 2634.09 грн, тобто позовні вимоги задоволено на 2.8%. При зверненні до суду з позовом банком сплачено 1762 грн судового збору (а.с.43). У зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 49.34 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (1762 х 2.8%%).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками, пенею та штрафами, тобто фактично оспорювана сума становить 91566.26 грн. Судом апеляційної інстанції стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2634.09 грн, що становить 0.26%. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3405 грн (а.с.133). Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2108.90 грн (2114.40 х 0.26 %) судового збору за апеляційний розгляд справи.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідачка просила стягнути на свою користь з позивача 9745,07 грн грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених витрат ОСОБА_1 було додано : договір № б/н/25 про надання професійної правничої допомоги від 14 травня 2025 року; Додаток № 1 до договору від 14.05.2025 року; акт виконаних робіт від 31.08.2025 року; свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю; ордер № 1306265. ( а.с. 91, 93-95, 97)
Так, позділом ІІI Договору про надання правової допомоги № б/н від 14.05.2025 року сторони договору передбачили, що за правничу ( правову) допомогу, передбачену в п.1.11.2 Договору клієнт сплачує бюро гонорар ( винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахування рекомендованих ( мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди) затверджених рішенням засновника адвокатського бюро « Калінін і Партнери» № 3/2018 від 17.07.2018 року.
В П.2 Додатку № 1 до договору б/н/25 від 14.05.2025 року сторони передбачили, що за надання професійної правничої( правової) допомоги передбаченої в п.1.11.2 Договору клієнт сплачує бюро гонорар в розмірі 10000 грн у строк до набрання судового рішення законної сили, у справі, що визначена предметом Договору.
Норми статті 141 ЦПК України передбачають розподіл судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Також, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено ( постанови Верховного суду від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19 та від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19)
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, наявність клопотання про зменшення розміру судових витрат, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідачки підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись ст.ст.141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року в частині визначеного до стягненя з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» розміру заборгованості за кредитом та судового збору змінити, зменшивши розмір визначеної до стягнення суми кредитної заборгованості з 93961.38 грн до 2634.09 грн та судового збору з 1762 грн до 49.34 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» ( місце знаходження:01001, м. Київ, вул.. Грушевського 1Д. ЄДРПОУ 14360570) на користь
ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 2108.90 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2025року.
Головуючий: Судді: