Справа № 442/10318/24 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І
Провадження № 22-ц/811/910/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
03 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
11.12.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року на суму 34122,39 грн, 2 422,40 грн судового збору та 6 000 грн витрат на правничу допомогу.
Позов позивач обгрунтовував тим, що 30.01.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №864273506, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності. Позикодавець виконав свої зобов'язання за договором, надавши можливість відповідачу користуватися кредитними коштами, однак позичальник не повернув отриману суму та не сплатив проценти за користування кредитом. 30.01.2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перерахувало грошові кошти у сумі 7300 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого визначено до 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31.12.2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року. У зазначеній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, однак датою його укладення залишено 28.11.2018 року. 31.12.2021 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Загальна сума заборгованості за Кредитним договором №864273506 від 30.01.2023р. становить 34122,39 грн, з яких 7300,00 грн - заборгованість по кредиту, 26822,39 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом, що підтверджується випискою з особового рахунку за період з 07.11.2024 року по 12.11.2024 року. Просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Рішення суду оскаржило Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».
Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що з урахуванням визначених строків дії договору та додаткових угод до нього його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 року по 31.12.2024 року. Крім того, право вимоги перейшло від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку, а отже Право вимоги до Відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 14.03.2023 року, тобто після укладання Кредитного договору №864273506 від 30.01.2023 року.
Зазначає, що істотними умовами договору факторингу є предмет договору та ціна відступлення права вимоги. Оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, це підтверджує факт переходу права вимоги. Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно трактував положення договору та дійшов помилкового висновку, що передача права вимоги відбувається в момент підписання договору. При цьому, право вимоги переходить у момент підписання реєстру, який є невід'ємною частиною договору факторингу. Враховуючи наведене, позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок суду першої інстанції про відсутність переходу права вимоги є помилковим, оскільки він ґрунтується на хибному тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу.
Звертає увагу на те, що відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на суму боргу в розмір 34122,39 грн. Зазначене підтверджується також Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року. Таким чином, згідно витягу з Реєстру Боржників 07.11.2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на суму 34122,39 грн. Отже, відповідно до Договору факторингу № 0711/24/Е від 07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор), останній набув право грошової вимоги до боржників. Перехід цих прав відбувся на підставі підписаного Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників (Додаток № 2 до Договору), який підтверджує зміну кредитора. Згідно з цим документом, ТОВ «ФК «ЕЙС» отримало право вимоги до відповідача. Враховуючи наведене, укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 від 30.01.2023 року не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на час укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору № 864273506 від 30.01.2023 року передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі Реєстру, який оформлений належним чином.
Зазначає, що позивач не зобов'язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони Кредитодавця. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, необхідно стягнути заборгованість на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту. Таким чином, позивач отримав право вимоги до відповідача за Договором факторингу № 0711/24/ Е від 07.11.2024 року, що підтверджується належними доказами, долученими до матеріалів справи.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити та вирішити питання судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень зазначеного вище закону вбачається, що з урахуванням особливостей електронного договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно положень ст. 1049 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом встановлено, що 30.01.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №864273506, згідно п. 2.1 якого товариство зобов'язувалося надати позичальникові кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 7300, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Відповідно до п. 2.3 договору кредитодавець надав позичальнику перший транш за договором в сумі 7 300 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 06.02.2023 року.
Згідно п 11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років, а в частині розрахунків - до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.
Позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання.
Згідно довідки №07/2024, виданої АТ «КБ «ПриватБанк» на підтвердження перерахування кредитних коштів за допомогою системи LigPay, за допомогою зазначеної системи 30.01.2023 року перераховано 7 300,00 гривень на картку № 5375-41ХХ-ХХХХ-9752, що відповідає номеру особистого платіжного засобу, зазначеному позичальником у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 30.01.2023 року.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.
14.03.2023 року на виконання п.2.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 рокуміж ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр прав вимоги № 220, за яким ТОВ «Таліон Плюс» передано права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року.
23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, строк дії якого з урахуванням змін, внесених до цього договору, закінчується 31.12.2024 року.
Згідно реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року.
07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 0711/24Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ейс» зобов'язувався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступив позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до Реєстру боржників від 07.11.2024 року до ТОВ «ФК«ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 864273506 від 30.01.2023 року на суму 34122,39 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 7300,00 грн, заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом - 26822,39 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку за період з 07.11.2024 року по 12.11.2024 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ФК«ЕЙС», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт відступлення права грошової вимоги відносно ОСОБА_1 за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року від первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС», а відтак заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд враховував відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 23 лютого 2024 року та від 07 листопада 2024 року та доказів про направлення письмового повідомлення боржнику про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Частиною 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ч. 2 ст. 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Як убачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до п. 2.1. договору якого клієнт зобов'язувався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Згідно п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Тобто предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 220 від 14.03.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього) ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на суму 16 066,57 грн, з яких 7300 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8766,57 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом (а.с. 11-12).
У подальшому, 23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» (який набув права вимоги за зазначеним вище договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року з урахуванням додаткових угод) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, відповідно до якого клієнт зобов'язувався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язувався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Тобто предметом договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 до договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 34 122,39 грн (а.с.18-19).
07.11.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 0711/24Е, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 34 122,39 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 7300,00 грн, заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 26822,39 грн (а.с. 25-26).
Проаналізувавши долучені позивачем до матеріалів позовної заяви договори факторингу, правомірність яких відповідачем не спростована, додаткові угоди до них та витяги з реєстру прав вимог до боржників, колегія суддів приходить до висновку про доведеність ТОВ «ФК «Ейс» набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року.
При цьому, відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 28 листопада 2018 року, від 23 лютого 2024 року та від 07 листопада 2024 року, з урахуванням встановлених фактичних обставин даної справи, не порушують прав відповідача, який не погасив заборгованість за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не було надано будь-яких доказів про направлення письмового повідомлення боржнику про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, оскільки боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.
Крім того, за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
Враховуючи, що відповідач не виконав покладені на нього зобов'язання за договором кредиту №864273506 від 30.01.2023 року перед позикодавцем, який відступив право вимоги за таким ТОВ «Таліон Плюс», яке в свою чергу відступило право вимоги ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке відступило право вимоги ТОВ «ФК «Ейс», останнє має право на стягнення суми заборгованості в судовому порядку.
Боржник не погасив тіло кредиту та всі фактично нараховані проценти після закінчення дисконтного періоду, тому зобов'язання по відсотках за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування нараховано за ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника (п. 8.4).
Оскільки відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, нарахування ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами продовжувалось за базовою ставкою до 05.06.2023 року включно.
Наступними факторами жодних нарахувань за кредитиним договором №864273506 від 30.01.2023 року не здійснювалось.
На підтвердження суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року позивачем надано розрахунки заборгованості за період з 30.01.2023 року по 14.03.2023 року та з 14.03.2023 року по 05.06.2023 року, підписані електронними підписами ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», згідно яких розмір заборгованості становить 34 122,39 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 7300,00 грн, заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 26822,39 грн, що відповідає умовам кредитного договору (п.8.1-8.15).
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач розмір кредитної заборгованості не спростував, своїх контррозрахунків заборгованості чи доказів, які б підтверджували її відсутність, суду не надав.
З наведених мотивів, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс», та стягнення з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за кредитним договором №864273506 від 30.01.2023 року в сумі 34122,39 грн, з яких 7300,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26822,39 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
При цьому, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських послуг, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як убачається з матеріалів справи, при подачі позовної заяви позивачем сплачено 2 422,40 грн судового збору, а при зверненні з апеляційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року - 3633,60 грн судового збору, що підтверджується платіжними інструкціями № 4894 від 04.12.2024 року (а.с. 46) та № 8940 від 13 березня 2025 року.
Встановлено, що 08.11.2024 року між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір про надання правничої допомоги № 08/11/24-01, згідно якого клієнт доручив, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
На підтвердження понесення ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн, 6000 грн з яких понесено ним в суді першої інстанції, та 6000 грн в суді апеляційної інстанції позивач надав договір про надання правничої допомоги № 08/11/24-01 від 08.11.2024 року (а.с. 32-33), додаткову угоду до договору від 08.11.2024 року (а.с. 34-35), акт прийому-передачі наданих послуг від 08.11.2024 року (а.с. 36) та акт прийому-передачі наданих послуг від 14.03.2025 року (а.с. 159).
Враховуючи задоволення позовних вимог ТзОВ «ФК «Ейс», наведені стороною позивача доводи на обґрунтування розміру витрат на правову допомогу, складність справи, час, затрачений адвокатом та обсяг наданих ним послуг, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Фінансова компанія «Ейс» 6056 грн судового збору та 3000 грн витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої та апеляційної інстанцій, що відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 03 листопада 2025 року.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задоволити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 864273506 від 30.01.2023 року у розмірі 34122,39 грн,з яких 7300,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26822,39 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 2,422,40 грн судового збору, сплаченого за подання позову, та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 3633,60 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра