Провадження № 22-ц/803/10162/25 Справа № 214/3088/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
11 листопада 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/3088/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Сіденком С.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 18 серпня 2025 року, -
У квітні 2025 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» (надалі - АТ «АКЦЕНТ-БАНК», АТ «А-БАНК», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 22.07.2014 відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору № № АВН0СТ155101641644535085 та отримання кредитної картки.
На підставі вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 75% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
АТ «А-БАНК» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому в договорі, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами згідно договору.
Посилаючись на викладене, просив суд: стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за укладеним кредитним договором № АВН0СТ155101641644535085 від 08.01.2022 у сумі 172002,72 грн., яка виникла станом на 10.04.2025 через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, а саме: 81354,84 грн. - заборгованість за кредитом, 90647,88 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року, описку у яком виправлено ухвалою цього ж суду від 16 вересня 2025 року, позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» заборгованість за договором № АВН0СТ155101641644535085 від 08.01.2022, станом на 10.04.2025, у сумі 172002,72 грн., а саме: 81354,84 грн. - заборгованість за кредитом, 90647,88 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання позивача на Умови та Правила банківських послуг є помилковим, оскільки такі Умови ним не підписувалися, а тому вони не можуть вважатися складовою укладеного між сторонами договору, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Наполягає на тому, що АТ «А-БАНК» не входить до переліку Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг, а тому немає підстав для генерації електронного цифрового підпису, тобто твердження позивача про те, що банк і позичальник узгодили істотні умови кредитного договору не відповідають фактичним обставинам справи.
В матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують наявність заборгованості відповідача ОСОБА_1 , зокрема, й щодо самого факту надання йому кредитних коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник АТ «АКЦЕНТ - БАНК» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що, відповідно до договору № АВН0СТ155101641644535085 від 08.01.2022, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк», а також Тарифами, тощо, становить між ним і банком договір про надання банківських послуг, він ознайомлений та погоджується з ними, про що свідчить електроний підпис відповідача у заяві.
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за укладеним договором, відповідач ОСОБА_1 , станом на 10.04.2025, має заборгованість у сумі 172002,72 грн., з яких 81354,84 грн. - залишок заборгованості за тілом кредиту, 90 647,88 грн. - заборгованість за відсотками користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «АКЦЕНТ - БАНК» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено Кредитний договір № АВН0СТ155101641644535085 від 08 січня 2022 року, яким визначено порядок, розміри та строки погашення заборгованості.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним Кредитним договором, порушення порядку та строків сплати кредиту утворилась заборгованість, що є підставою для її стягнення, у визначеному позивачем розмірі.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно достатті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першоїстатті 181 ГК України, господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію"(далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно достатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) та від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір від 08 січня 2022 року між АТ «А-БАНК» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача, шляхом підтвердження дзвінком, що відповідає наведеним вище вимогам закону, в результаті чого у сторін виникли права та обов'язки. Цей договір, серед іншого, містить інформацію щодо істотних умов кредитного договору, а саме вид (кредитний ліміт на поточний рахунок) та тип кредиту (кредитування рахунку), розмір процентної ставки за користування кредитними коштами (75% на рік), строк кредитування 28 місяців - до 07 травня 2024 року.
Отже, за встановленими у справі обставинами, 08 січня 2022 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону "Про електронну комерцію", АТ «А-БАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого позивач надав, шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок відповідача, грошові кошти на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження N 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Відповідно, виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження N 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17 (провадження N 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження N 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження N 61-22158св19).
Таким чином, виписка з карткового рахунку, яка додана до позовної заяви є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доказом існування між сторонами кредитних правовідносин, ураховуючи факт користування позичальником кредитними коштами, і часткове повернення отриманих коштів у кредит.
Виписка по рахунку містить інформацію по картці, яка була видана відповідачу згідно довідки, наданої банком.
Отже, у цій справі позивачем доведено належними і допустимими доказами обставини щодо укладення між банком та відповідачем кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків, та прострочення останнім виконання взятих на себе зобов'язань, що відповідачем не спростовано.
Встановивши факт існування невиконаних позичальником кредитних зобов'язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №159/2146/15-ц (провадження N 61-20113св18)).
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі позивач довів належними і допустимими доказами обставини щодо укладення між банком та відповідачем кредитного договору, як і те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо процентної ставки за користування кредитними коштами. Виписка по картковому рахунку та довідка, які надані банком свідчать про те, що відповідач користувався тим типом кредитної картки, щодо якої сторонами було погоджено розмір відсотків, які нараховувалися у межах розміру процентної ставки, визначеної умовами кредитного договору.
Наведені вище обставини відповідачем, усупереч ст.ст. 12, 81 ЦПК України, в апеляційній скарзі не спростовані, що є його процесуальним обов'язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між банком та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610,611 ЦК України).
Отже за встановлених судом обставин справи, 08 січня 2022 року між позивачем та відповідачем укладено електронний кредитний договір, шляхом підписання його електронним підписом, умови якого АТ «А-БАНК» були виконані, однак відповідач у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернув.
З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «А-БАНК» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101641644535085 від 08.01.2022 у сумі 172002,72 грн., із яких: 81354,84 грн. - заборгованість за кредитом, 90647,88 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Доводи апеляційної скарги, зазначених висновків суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, а тому не заслуговують на увагу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: