11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 361/5179/22
провадження № 61-17648св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2024 рокуу складі судді Петришина Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 рокуу складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі -ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М., Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 19 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ним укладено кредитний договір № 598/П/99/2007-840, за яким позивачу надано кредит у розмірі 650 000 доларів США, строком до 19 жовтня 2027 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12,39 % на місяць. В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, останній передав в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння площею 401,1 кв. м, земельна ділянка площею 0,2000 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарський споруд.
06 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 168, яким звернуто стягнення на зазначений вище предмет іпотеки.
На підставі вищевказаного виконавчого напису 27 вересня 2016 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Про відкриття виконавчого провадження представник позивача дізнався 06 квітня 2021 року, коли ознайомлювався у Київському окружному адміністративному суді із матеріалами справи № 320/8071/20. З огляду на це, вважав, що ця позовна заява подана в межах строків позовної давності, оскільки останній закінчується 07 квітня 2024 року.
Крім того, позивач звертав увагу на те, що ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» не є новим кредитором у зобов'язанні і не має жодних прав вимоги до позивача. При зверненні до приватного нотаріуса Кобелєвої А. М. для вчинення оскаржуваного напису відповідач не надав оригінали чи дублікати кредитного договору, договору іпотеки. Відповідач не надсилав повідомлення позивачу про намір звернути стягнення на іпотечне майно, тому вважає, що встановлена законом процедура стягнення боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріусом не дотримана.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2011 року у справі № 2-796/11 позов ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором від 19 жовтня 2007 року задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 5 804 162,62 грн, витрати з оплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. Таким чином, ПАТ КБ «Надра» на власний розсуд змінило умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів, а також неустойки. Отже, після звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості, нарахування відсотків є безпідставним. Разом з тим, у заяві про вчинення виконавчого напису відповідач заявив до стягнення проценти за кредитом, нараховані після звернення ПАТ КБ «Надра» до суду. З огляду на це, позивач заперечував проти безспірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису.
Посилаючись на викладене вище, позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., зареєстрований в реєстрі за № 168, яким звернуто стягнення на: житловий будинок з надвірними будівлями, площею 401,1 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,2000 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарський споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2024 року у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 761/9285/17, від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20, від 03 липня 2024 року у справі № 715/880/23, від 24 березня 2021 року у справі № 219/12839/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що судами встановлено обставини щодо направлення державним виконавцем Дейнеці О. В. постанови від 27 вересня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі неналежних доказів, внаслідок чого суди дійшли до помилкового висновку про обізнаність позивача про існування виконавчого напису з 2016 року.
У порушення норм процесуального права судами не досліджено копії реєстру відправки рекомендованої кореспонденції та не встановили чи відповідають такі докази вимогам щодо допустимості. Відтак, передчасно покладено такі докази в основу оскаржуваних судових рішень.
Крім того, судом першої інстанції всупереч процесуальним нормам було прийнято від відповідача нові суттєві докази, які не були надані ним разом із відзивом, не зазначивши мотивів такого рішення. Зазначені порушення не усунув і суд апеляційної інстанції.
21 січня 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 надійшли заяви про розподіл судових витрат та розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 січня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 361/5179/22 із Броварського міськрайонного суду Київської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 361/5179/22.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 19 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 598/П/99/2007-840, за яким позивачу надано кредит у розмірі 650 000 доларів США, строком до 19 жовтня 2027 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12,39 % на місяць. В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , домоволодіння площею 401,1 кв. м, земельна ділянка площею 0,2000 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарський споруд.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 червня 2011 рокуу справі № 2-796/11 позов ПАТ КБ «Надра» про стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором від 19 жовтня 2007 року задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість у розмірі 5 804 162,62 грн, витрати з оплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.
Виконавчий лист № 2-796/11, виданий 08 січня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва, пред'явлено до примусового виконання, у зв'язку із чим старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Власюк С. В. відкрито виконавче провадження
№ НОМЕР_2.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А.В. від 11 червня 2018 року накладено арешт на грошові кошти, які містяться на банківських рахунках боржника ОСОБА_1 .
Крім того, 06 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 168, яким запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,200 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; та житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , які були передані в іпотеку ПАТ «КБ «Надра» за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н. А., 19 жовтня 2007 року, реєстровий № 13091.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Власюк С. В. від 27 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, на підставі зазначеного вище виконавчого напису № 168, виданого 06 лютого 2014 року.
Відповідно до постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В. від 11 червня 2018 року на зазначене вище нерухоме майно, належне боржнику ОСОБА_1 , накладено арешт.
Відповідно до постанови заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В. від 19 листопада 2018 року виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 об'єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.
На виконання доручення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18 грудня 2019 року № 2164/20.4.2/32-19 щодо перенесення фактичних залишків виконавчих проваджень, заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелицею А. В. 09 січня 2020 року винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
З матеріалів справи видно, що 21 квітня 2020 року між ним та ПАТ КБ «Надра» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL3N415722, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В., зареєстрований за реєстровим № 615, згідно з умовами якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 відступлене на користь відповідача.
Постановою заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А.В. від 12 січня 2021 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року замінено стягувача з ПАТ «КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, відкритому з підстав примусового виконання виконавчого напису № 168, виданого 06 лютого 2014 року.
Постановою Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі
№ 2-796/11 постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, якою задоволено заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, залишено без змін.
Згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки, складеного 09 квітня 2021 року, у процесі виконання зведеного виконавчого провадження, шляхом проведення електронних торгів ДП «Сетам», реалізовано належні боржнику ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,200 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; та житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Згідно з заявою іпотекодержателя ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від 30 березня 2021 року вказане нерухоме майно іпотекодержатель виявив бажання залишити за собою.
Виконавче провадження щодо примусового виконання спірного виконавчого напису № 168, виданого 06 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М., закінчено 21 квітня 2021 року, про що свідчить копія постанови заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В. від 21 квітня 2021 року.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частиною першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі статтею 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України (ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису є нотаріальною дією (пункт 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, наданими стягувачем документами згідно з Переліком, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.
Відповідно до пунктів 1.1, 3.1, 3.2, 3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен відмовити у здійсненні виконавчого напису.
З урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає стягненню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документів, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19.
Підставами позову у цій справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач визначав наступні: відсутність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання; не направлення стягувачем письмової вимоги боржнику про усунення порушення виконання зобов'язання; а також відсутність доказів отримання позивачем такої вимоги; відсутність факту безспірності заборгованості боржника.
Судами встановлено, що 06 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,200 га, кадастровий номер: 3221282801:01:031:0016, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; та житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Оспорюваний виконавчий напис пред'явлений до виконання та постановою від 27 вересня 2016 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. Копія постанови направлена ОСОБА_1 , що підтверджуються наявними в матеріалах виконавчого провадження супровідним листом від 16 вересня 2016 року та реєстром відправки рекомендованої кореспонденції від 05 жовтня 2016 року, який долучений до матеріалів справи.
Крім того, у рамках виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису виносились постанови головного державного виконавця Перепелиці А.В. від 11 червня 2018 року про накладення арешту на нерухоме майно, належне боржнику ОСОБА_1 , від 19 листопада 2018 року про об'єднання виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, які також направлялись позивачу та знаходяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, доступ до якого здійснюється на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
Після відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, який є предметом розгляду в цій справі та об'єднання його у зведене виконавче провадження ОСОБА_1 неодноразово оскаржував дії та рішення виконавця в рамках такого провадження, відтак знав (або принаймні мав знати) про існування такого виконавчого напису ще з 2016 року.
Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15).
Пропущення позовної давності за відсутності доказів про поважність причин пропуску є підставою для відмови в позові, якщо особа не доведе, що про порушення права вона довідалася або могла довідатися в межах строку позовної давності.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо неправомірності вчинення оспорюваного виконавчого напису, водночас, врахувавши встановлені обставини, вважав, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити через пропуск позовної давності, про застосування якої заявило ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».
Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів, з огляду на таке.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.
Таким чином, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Водночас відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заявник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів, і не враховує вимоги частини другої статті 89 ЦПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суди попередніх інстанцій, діючи в межах наданих їм процесуальним законом повноважень, оцінили реєстр відправки рекомендованої кореспонденції від 05 жовтня 2016 року у сукупності з іншими доказами, та дійшли висновку про його достовірність, належність та допустимість.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені на підставі недопустимого доказу є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника з таким доказом та оцінкою зазначеного висновку наданою судами попередніх інстанцій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди висновками з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, водночас суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник