12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 712/12328/24
провадження № 61-14019ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Павлівна,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Новікової О. М.,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П., про усунення від права на спадкування.
В обґрунтування позову зазначила, що її матір'ю є ОСОБА_3 , її рідним братом є ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті залишилось спадкове майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка вказувала, що її мати довготривалий час хворіла, а відповідач самоусунувся від спілкування із своєю матір'ю, не брав участі в її утриманні та догляді.
Починаючи з 2019 року, здоров'я матері почало постійно погіршуватись. Останні три роки (з 2019 року до часу смерті) спадкодавець постійно хворіла, внаслідок хвороби перебувала у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги, тому саме вона фактично останні три роки життя спадкодавця опікувалася нею, забезпечувала останній належне лікування та харчування. Відповідач ОСОБА_2 на її прохання відмовлявся допомагати у догляді за матір'ю.
Після смерті спадкодавця саме вона займалася похованнями, нею були понесені витрати, пов'язані із похоронами спадкодавця.
Відповідач, якому було відомо про смерть спадкодавця, не приймав жодної участі у витратах на поховання, на похорони не приїхав.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування спадкового майна після смерті матері ОСОБА_3 .
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не надала суду безспірних доказів того, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані, а відповідач вчинив умисні дії чи бездіяльність, які б свідчили про невиконання ним обов'язку надання підтримки матері та наявності в нього об'єктивної можливості надання такої допомоги. Також позивачкою не доведено свідоме ухилення відповідача від виконання обов'язку по догляду та надання допомоги спадкодавцю, а неналежне, на її думку, виконання таких обов'язків носить оціночний характер, що за своїм критерієм не може бути віднесене до умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на умисне ухилення від обов'язку надання допомоги спадкодавцю, у розумінні статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Як підставу касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2025 року у справі № 444/2061/23, від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20, від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Заявниця вважає, що досліджені судом докази свідчать про те, що відповідач ухилявся від надання спадкодавцеві допомоги (матеріальної, моральної, фізичної) при можливості її надання.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 є матір'ю позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 24 листопада 2023 року.
До складу спадщини померлої ОСОБА_3 входить нерухоме майно, яке належало їй на праві власності, а саме квартира АДРЕСА_2 .
Із заяви ОСОБА_4 від 16 січня 2024 року вбачається, що вона звернулася до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Із заяви відповідача ОСОБА_2 від 15 січня 2024 року вбачається, що він, перебуваючи у м. Мюнхен Федеративній Республіці Німеччина, звернувся до приватних і державних нотаріусів з письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 .
Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п'ята статті 1224 ЦК України).
Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 467/350/21 (провадження № 61-19847св21) зазначено, що для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанова від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (провадження № 61-6290св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 741/1714/18 (провадження № 61-5519св21), від 21 жовтня 2021 року у справі № 766/14057/17 (провадження № 61-6003св21), від 19 травня 2022 року у справі № 132/2991/20 (провадження № 61-9112св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 156/1111/20 (провадження № 61-10814св22) вказано, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Наведена позиція послідовно підтримується Верховним Судом (зокрема, постанови від 17 липня 2019 року у справі 676/5086/15-ц, від 29 січня 2024 року у справі № 335/13099/21, від 29 березня 2024 року у справі № 521/793/22).
Судами у цій справі не встановлено факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки останнього (зокрема, відмови від надання допомоги матері), а також перебування спадкодавця у безпорадному стані та його постійну потребу у такій допомозі саме від відповідача. Отже судами не встановлено обставин, передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції доречно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц, 04 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду з питань застосування норм права у подібних правовідносинах.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявниками постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки судів не суперечать наведеним правовим висновкам.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а зводяться до незгоди заявниці із наданою судами оцінкою доказам, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень встановлено, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко Інна Павлівна, про усунення від права на спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник