11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 125/866/24
провадження № 61-13305ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротуна В. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Барський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання розірвання шлюбу фіктивним,
23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 25 вересня 2025 року.
Касаційна скаргане може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У поданій касаційній скарзі заявник не навів підстави касаційного оскарження рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 червня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, не зазначив, які саме норми матеріального права були неправильно застосовані, або які норми процесуального права були порушені судом і в чому полягають ці порушення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ,
від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України заявник повинен вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору.
Однак, пославшись у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України як одну з підстав касаційного оскарження,
ОСОБА_1 не обґрунтував цю підставу касаційного оскарження, оскільки не вказав, яку саме норму права судом апеляційної інстанцій було застосовано неправильно та щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
Крім того, за правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд має бути таке порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тобто обов'язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення, наведення та обґрунтування заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 400 ЦПК України).
ОСОБА_1 обґрунтовуючи підстави скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не навів підстави касаційного оскарження судового рішення на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно суд касаційної інстанції не має враховувати доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, яка зумовлює обов'язкове застосування положень частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу визначених процесуальним законом підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а наведені доводи не можуть бути визнанні судом як підстави касаційного оскарження, які мають відповідати вимогам частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник повинен був визначити, який правовий висновок Верховного Суду, на його переконання, мав застосувати суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення у справі № 125/866/24 або обґрунтувати наявність іншої підстави касаційного оскарження рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 червня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, передбачену пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення.
Заявник не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Тому вінне виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень і згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтею 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 09 червня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 вересня 2025 року визнати неподаною та повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Коротун