23 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 362/329/23
провадження № 61-11243св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Васильківська міська рада Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, державний реєстратор виконавчого комітету Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюн Дмитро Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Шевченко Марія Олександрівна , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Мазурик О. Ф., Желепи О. В.,
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Шевченко М. О., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Васильківської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), державного реєстратора виконавчого комітету Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюна Д. С. про визнання протиправним та скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та припинення права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК).
В обґрунтування позову зазначав, що 28 квітня 1992 року Васильківською міською радою народних депутатів прийнято рішення, яким ОСОБА_1 надано під будівництво земельну ділянку загальною площею 0,100 га на АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2007 року Васильківською міською радою Київської області прийнято рішення VІІ.87-23-V, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, але процес розробки землевпорядної документації та приватизації вказаної земельної ділянки не вдалося завершити, оскільки земельна ділянка знаходилася за межами індексно-кадастрового плану міста Васильків, у зв'язку з чим відділ Держкомзему у місті Василькові Київської області не зміг визначити кадастровий номер для цієї ділянки, що підтверджується листом відділу Держкомзему у місті Василькові Київської області від 04 травня 2011 року № 232/03-02.
Позивач вважав, що до 17 червня 2016 року в силу об'єктивної обставини, а саме відсутності нового затвердженого генерального плану м. Василькова, який би визначав, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться в межах м. Василькова, ОСОБА_1 був позбавлений можливості завершити процедуру приватизації вказаної земельної ділянки.
Надалі ОСОБА_1 стало відомо, що земельна ділянка, якою він користується з 1992 року, приватизована ОСОБА_2 на підставі рішення Васильківської міської ради Київської області (далі - Васильківська міська рада) від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 ».
Зазначав, що згідно з витягом з ДЗК про земельну ділянку від 29 червня 2021 року № НВ-9900801042021 відділом у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області 14 жовтня 2015 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20 червня 2013 року, розробленого інженером-землевпорядником ПП «Кадастр» Хомич В. І. , у ДЗК зареєстровано земельну ділянку, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,100 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно з Інформаційною довідкою від 03 вересня 2021 року № 273114503 право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 травня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюна Д. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46946740 від 21 травня 2019 року.
Зазначав, що з листа відділу містобудування та архітектури Васильківської міської ради від 16 березня 2018 року № 59/01-29 та листа Васильківської міської ради від 19 липня 2021 року № 561/01-23, викопіювання з генерального плану м. Василькова щодо місця знаходження земельних ділянок на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 , вбачається, що вказані ділянки мають однакове розташування, тобто фактично мова йде про одну і ту ж саму земельну ділянку.
Вважав, що рішення Васильківської міської ради від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , перешкоджає йому в реалізації законного інтересу щодо набуття земельної ділянки у власність, а тому воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню. З метою ефективного захисту законного інтересу позивача скасуванню підлягає і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК.
Посилаючись на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про Державний земельний кадастр», позивач просив суд:
визнати протиправним і скасувати рішення Васильківської міської ради від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VІ;
скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197;
припинити право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;
скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, в ДЗК.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 27 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, яка належить ОСОБА_2 , сформована як об'єкт цивільних прав, їй присвоєно кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, визначено фактичні межі, а земельна ділянка на АДРЕСА_1 , про яку йдеться в позовній заяві, фактично не визначена, не має кадастрового номера, що унеможливлює її ідентифікацію на місцевості, враховуючи, відсутність належних та допустимих доказів, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 є тією ж самою земельною ділянкою, щодо якої позивачем пред'явлені вимоги до Васильківської міської ради, та зважаючи на те, що позивач не довів порушення свого права або інтересу ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо проведення державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також суд першої інстанції вказав, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , позовні вимоги про припинення права власності відповідача на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації як похідні вимоги, задоволенню не підлягають. Крім того, враховуючи зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судом обставини, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора у зв'язку з їх пред'явленням до неналежного відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 липня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевченко М. О., засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою
на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 19 січня 2022 року у справі № 449/1165/17, від 30 листопада 2022 року у справі № 557/1471/20, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 127/9859/14-ц, від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).
Заявник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про неможливість ідентифікації спірної земельної ділянки суперечить відомостям, які містяться у проекті землеустрою, зокрема містять кадастровий план та відомість вирахування площі земельної ділянки, в яких зазначені її координати.
Висновок апеляційного суду про відсутність підстав вважати недобросовісними дії відповідачів Васильківської міської ради Київської області та ОСОБА_2 щодо надання у власність останньому земельної ділянки є передчасним та не відповідає матеріалам справи.
Суд першої інстанції не призначив з власної ініціативи судову земельну експертизу з метою з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, та з використанням спеціальних знань.
Суди не роз'яснили позивачу та його представнику право заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, за висновками якої можливо спростувати або підтвердити накладення земельних ділянок.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2024 року надійшов відзив представника ГУ Держгеокадастру у Київській області Мельниченко М. С., якому вона просить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
21 листопада 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з копією витягу з рішення Васильківської міської ради народних депутатів від 28 квітня 1992 року ОСОБА_5 надана земельна ділянка загальною площею 0,100 га на АДРЕСА_1 під будівництво (пункт 1 цього рішення) на підставі статей 6, 10, 11 ЗК України (т. 1, а. с. 54).
Відповідно до копії рішення Васильківської міської ради від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; зобов'язано ОСОБА_1 розробити зазначений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки після укладення договору з землевпорядною організацією, яка має відповідну ліцензію (пункти 1, 2 цього рішення) (т. 1, а. с. 55).
У пунктах 3, 4, 5 вказаного рішення Васильківської міської ради зазначено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність погодити з вказаними в рішенні органами; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність подати Київському обласному головному управлінню земельних ресурсів для здійснення землевпорядної експертизи; розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не дає права на її використання до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
На підставі рішення Васильківської міської ради від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 09 лютого 2011 року уклав з ТОВ «Земфонд» договір на виконання землевпорядних та проектно-пошукових робіт № 778/ВС (т. 1, а. с.75), у зв'язку з чим товариством був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (далі - проект землеустрою), що підтверджується копією проекту землеустрою (т. 1, а. с. 72-93). На затвердження Васильківської міської ради вказаний проект ОСОБА_1 не подавався.
Згідно з копіями акта про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, викопіювання місця розташування земельної ділянки, абрису меж земельної ділянки, які містяться в проекті землеустрою ОСОБА_1 , земельна ділянка на АДРЕСА_1 межує з землями землевласників: від ОСОБА_6 , від В до Г - ОСОБА_7 , від ОСОБА_8 та від Б до В - із землями загального користування (АДРЕСА_1), зазначені межі проходять по парканах (т. 1, а. с. 82-83, 85, 89).
З копії листа відділу Держкомзему у місті Василькові Київської області від 04 травня 2011 року № 232/03-02 вбачається, що відділом проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 був розглянутий, однак кадастровий номер цій земельній ділянці відділом не визначений, оскільки зазначена земельна ділянка знаходилася за межами індексно-кадастрового плану міста Васильків (т. 1, а. с. 56).
З копії листа від 24 червня 2011 року № 160/11-07 вбачається, що відділ містобудування та архітектури Васильківської міської ради Київської області листом повідомив ОСОБА_1 про те, що після затвердження пропозицій нового генерального плану (основне креслення) земельна ділянка на АДРЕСА_1 буде врахована в перспективних межах розвитку міста (т. 1, а. с. 66).
17 червня 2016 року Васильківська міська рада рішенням № 02-11-VII затвердила генеральний план м. Василькова (т.1, а. с. 48-49) та листом від 16 березня 2018 року № 59/01-29 повідомила ОСОБА_1 про те, що відповідно до чинного генерального плану м. Василькова земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться в межах міста Василькова (т. 1, а. с. 67).
Згідно з копією рішення Васильківської міської ради від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI затверджено гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , передано безоплатно у приватну власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,100 га за вказаною адресою, управлінню Держземагенства у Васильківському районі Київської області вказано внести відповідні зміни в земельно-облікові дані міста (т. 1, а. с. 57).
За витягом з ДЗК про земельну ділянку від 29 червня 2021 року № НВ-9900801042021 земельна ділянка, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, площею 0,100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за формою власності - приватна, державна реєстрація земельної ділянки здійснена відділом у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області 14 жовтня 2015 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробленого 20 червня 2013 року ПП «Кадастр» Хомич В. І. (т. 1, а. с. 58).
Відповідно до додатку до витягу з ДЗК про земельну ділянку від 29 червня 2021 року № НВ-9900801042021 за описом меж земельна ділянка на АДРЕСА_1 межує: від А до Б - із землями загального користування (АДРЕСА_1), від Б до В - із земельною ділянкою ОСОБА_9 (3210700000:07:013:0248), від В до Г - землі Васильківської міської ради (комунальна власність), від Г до А - із земельною ділянкою ОСОБА_10 (3221484000:07:013:0456) (т. 1, а. с. 60-61).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 вересня 2021 року № 273114503 та від 29 червня 2021 року № 63502521 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 15 травня 2019 року на підставі рішення Васильківської міської ради Київської області від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI, державним реєстратором Тютюн Д. С. Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про що внесено відомості до реєстру 21 травня 2019 року, індексний номер: 46946740 (т. 1, а. с. 63-65, 70-71).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою, другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Зазначений підхід є загальним і може застосовуватися під час розгляду будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 914/1852/24).
У справі, що переглядається, підлягає з'ясуванню питання щодо наявності у позивача права або охоронюваного законом інтересу щодо земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , та встановлення порушення такого права відповідачами. Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовуються наданням відповідачу ОСОБА_2 тієї ж самої земельної ділянки, що перебувала у користуванні позивача на підставі рішення Васильківської міської ради народних депутатів від 28 квітня 1992 року, предметом доведення є співпадіння меж земельних ділянок позивача та відповідача ОСОБА_2 .
Суди встановили, що відповідно до копії витягу з рішення Васильківської міської ради народних депутатів від 28 квітня 1992 року ОСОБА_1 надана земельна ділянка загальною площею 0,100 га на АДРЕСА_1 для будівництва (пункт 1 цього рішення) на підставі статей 6, 10, 11 ЗК України.
За змістом статті 6 ЗК України, в редакції, чинній станом на 28 квітня 1992 року, громадянам надається земля для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель у довічне успадковуване володіння.
Стаття 11 ЗК України у вказаній редакції передбачала, що надання відповідно до статті 18 цього Кодексу земельних ділянок у володіння або користування, в тому числі на умовах оренди, а також для ведення селянського (фермерського) господарства належить до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території.
Відповідно до положень статі 22 ЗК України в редакції, чинній станом на 28 квітня 1992 року, право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється.
Крім того, статтею 23 ЗК України у вказаній вище редакції визначалося, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
Станом на час надання земельної ділянки позивачу у користування, тобто на 28 квітня 1992 року, форма державних актів на право довічного успадкованого володіння землею визначалася постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року № 889-XII «Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок».
Законом України від 13 березня 1992 року № 2196-XII, який набрав чинності 16 травня 1992 року, Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року викладено в новій редакції.
Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею», що набрала чинності з 23 червня 1992 року, затверджено нову форму державного акта на право постійного користування землею, а також форми актів на право колективної і приватної власності.
Разом із тим, згідно із пунктом 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», що набрала чинності 24 березня 1992 року, громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Суди встановили, що у матеріалах справі відсутні докази звернення позивача у порядку, встановленому на час прийняття рішення про надання земельної ділянку у володіння, за отриманням акта за формою, встановленою постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року № 889-XII «Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок» (у період до втрати чинності цією постановою).
З урахуванням таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку що у позивача не виникло право користування (володіння) земельною ділянкою на АДРЕСА_1 і, відповідно, що таке право зберігалося до оформлення права власності або землекористування згідно з положеннями ЗК України.
Крім того, суди встановили, що рішенням Васильківської міської ради від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Водночас договір на виконання землевпорядних та проектно-пошукових робіт № 778/ВС (т. 1, а. с. 75) з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач уклав лише 09 лютого 2011 року.
Як відомо з копії листа відділу Держкомзему у місті Василькові Київської області від 04 травня 2011 року № 232/03-02 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , був розглянутий, однак кадастровий номер земельній ділянці відділом не був визначений у зв'язку з тим, що зазначена земельна ділянка знаходилася за межами індексно-кадастрового плану міста Васильків.
Відділ містобудування та архітектури Васильківської міської ради листом від 16 березня 2018 року № 59/01-29 повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до чинного генерального плану м. Василькова земельна ділянка на АДРЕСА_1 , знаходиться в межах міста Василькова, але позивач зволікав із виконанням рішення Васильківської міської ради про надання дозволу на розробку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 31 жовтня 2007 року та лише у 2021 році виявив інтерес до закінчення процедури приватизації земельної ділянки.
Дозвіл на розроблення проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, тобто такий дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку.
Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18; від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20).
Водночас рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди (постанови Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 363/3206/20, провадження № 61-9831св23; від 04 червня 2025 року у справі № 363/3220/20, провадження № 61-17482св23).
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зазначено, що:
«Обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Можна кваліфікувати як недобросовісну таку поведінку власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки у власність, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.
З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана у власність іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки у власність.
Таким чином, лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності».
У постановах Верховного Суду, зокрема, від 29 травня 2024 року у справі № 702/21/21 (провадження № 61-4440св23), від 20 листопада 2024 року у справі № 695/1039/22 (провадження № 61-8995св23), від 28 листопада 2024 року у справі № 391/505/21 (провадження № 61-16592св23), викладено висновки про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність під час безоплатної передачі земельних ділянок у межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.
У справі, що переглядається, суди, зокрема, встановили, що:
згідно з копією рішення Васильківської міської ради Київської області від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,100 га за цією адресою, управлінню Держземагенства у Васильківському районі Київської області вказано внести відповідні зміни в земельно-облікові дані міста (т. 1, а. с. 57);
за витягом з ДЗК про земельну ділянку від 29 червня 2021 року № НВ-9900801042021 земельна ділянка, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, площею 0,100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за формою власності - приватна, державна реєстрація земельної ділянки здійснена відділом у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області 14 жовтня 2015 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого 20 червня 2013 року ПП «Кадастр» Хомич В. І. (т. 1, а. с. 58);
за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 червня 2021 року № 63502521 та від 03 вересня 2021 року № 273114503 та ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, площею 0,100 га, за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 15 травня 2019 року на підставі рішення Васильківської міської ради Київської області від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI, державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С., про що внесено відомості до реєстру 21 травня 2019 року, індексний номер: 46946740 (т. 1, а. с. 63-65, 70-71).
Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача ОСОБА_1 до Васильківської міської ради упродовж 2007-2013 років із повідомленням про наявність труднощів у поданні на затвердження проекту відведення земельної ділянки. На час надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачу ОСОБА_2 , проект землеустрою, розроблений на замовлення позивача ОСОБА_1 , до Васильківської міської ради на затвердження не подавався.
Щодо співпадіння меж земельних ділянок на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , колегія суддів зазначає таке.
Суди встановили, що згідно з копіями акта про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, викопіювання місця розташування земельної ділянки, абрису меж земельної ділянки, які містяться в проекті землеустрою ОСОБА_1 , земельна ділянка на АДРЕСА_1 межує з землями землевласників: від ОСОБА_6 , від В до Г - ОСОБА_7 , від ОСОБА_8 та від Б до В - із землями загального користування (АДРЕСА_1), зазначені межі проходять по парканах (т. 1, а. с. 82-83, 85, 89).
Відповідно до додатку до витягу з ДЗК про земельну ділянку від 29 червня 2021 року № НВ-9900801042021 за описом меж земельна ділянка на АДРЕСА_1 межує: від А до Б - з землями загального користування (АДРЕСА_1), від Б до В - із земельною ділянкою ОСОБА_9 (3210700000:07:013:0248), від В до Г - землі Васильківської міської ради (комунальна власність), від Г до А - із земельною ділянкою ОСОБА_10 (3221484000:07:013:0456) (т. 1, а. с. 60-61).
Частина перша статті 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови).
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 15 травня 2019 року на підставі рішення Васильківської міської ради від 25 жовтня 2013 року № 04.451-49-VI державним реєстратором Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюном Д. С.
Внесення відомостей до ДЗК про земельну ділянку, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , здійснено відділом у Васильківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області на підставі поданих заявником документів, передбачених законом (т. 1, а. с. 58).
Земельна ділянка площею 0,100 га, яка належить ОСОБА_2 , сформована як об'єкт цивільних прав, їй присвоєно кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, визначено фактичні межі, місцем розташування земельної ділянки є АДРЕСА_1 . Водночас земельна ділянка, про яку йдеться в позовній заяві, фактично не визначена, не має кадастрового номера, її місце розташування зазначено в проекті землеустрою на АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, та є лише запроектованою для відведення, що унеможливлює її ідентифікацію на місцевості, а також точне визначення на картографічних матеріалах.
Крім того, за описом меж, що є додатком до витягу з ДЗК про земельну ділянку на АДРЕСА_1 , та за описом меж в акті про встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки від 09 лютого 2011 року, викопіювання місця розташування земельної ділянки, абрису меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що містяться в проекті землеустрою, суміжні землевласники земельних ділянок на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_1 є різними (т. 1, а. с. 60-61 та 82-83, 85, 89).
Отже, доказів того, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на праві власності, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 , мають однакове місце розташування, тобто є тією ж самою земельною ділянкою, щодо якої позивачем пред'явлені вимоги до ОСОБА_2 та органу місцевого самоврядування, матеріали справи не містять.
За наведених обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не довів що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 , є тією ж самою земельною ділянкою щодо якої позивачем була подана позовна заява до суду, оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,100 га, яка належить відповідачу, сформована як об'єкт цивільних прав, їй присвоєно кадастровий номер та визначено її фактичні межі, а земельна ділянка на АДРЕСА_1 , про яку йдеться в позовній заяві, фактично не визначена, не має кадастрового номера, що унеможливлює її ідентифікацію на місцевості.
Доводи касаційної скарги з посиланням заявника на пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України, в яких, зокрема, зазначено, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11, від 19 січня 2022 року у справі № 449/1165/17, від 30 листопада 2022 року у справі № 557/1471/20, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 127/9859/14-ц, від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20, колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке.
У постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 та від 17 квітня 2024 року у справі № 758/7498/20 розглядався спір за позовом про стягнення заборгованості за договором позики. Отже, правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, тому таке посилання є нерелевантним.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 449/1165/17 (провадження № 61-22096св19) розглядався спір про визнання недійсним державного акта на землю та скасування державної реєстрації земельної ділянки. У цій справі Верховний Суд вказав, що позивачі у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивачі, чиї права порушені у результаті невідповідності інформації землевпорядної документації фактичним даним щодо площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок, так і даним, визначеним державними актами, що є порушення вимог земельного законодавства, можуть звернутись до суду за захистом порушених прав.
У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23) розглядався спір про повернення земельних ділянок та скасування рішень державного реєстратора. У цій справі Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди не встановили на підставі належних та допустимих доказів обставини, на які посилалася у позивачка (підписання/не підписання договорів оренди та додаткових угод), а встановлення факту не підписання договору як правило можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи.
У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23) касаційний суд звернув увагу, що в апеляційній скарзі ТОВ «Західна агровиробнича компанія» заявило клопотання про витребування у міської ради належним чином завірені копії реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку. Таке клопотання заявника було мотивовано тим, що у нього відсутній як оригінал, так і копія цього договору, але судом не було задоволено, що стало підставою для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22 (провадження № 61-9773св23) розглядався спір про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора. Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що у разі неможливості отримання оригіналу договору оренди землі та проведення відповідної експертизи, суду необхідно встановити, чи існувало волевиявлення сторін договору щодо фактичного укладення правочину, чи виконується він сторонами, а саме, чи використовується товариством, як орендарем, спірна земельна ділянка і чи отримує позивачка як орендодавець, відповідну орендну плату, тобто чи виконуються сторонами свої зобов'язання за договором.
У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 127/9859/14-ц (провадження № 61-7732св23) розглядався спір про визнання недійсними рішень сільської ради, їх скасування, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки. Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, крім іншого, зазначив, що апеляційний суд, вирішуючи первісний позов, не надав належної правової оцінки вимогам позивачки щодо обраного нею способу судового захисту порушеного права, задовольнивши одночасно й позовні вимоги про скасування рішень сільської ради, і визнання недійсним державних актів на право власності на землю, і витребування земельної ділянки. Апеляційний суд не з'ясував, чи відповідає такий спосіб судового захисту змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Колегія суддів доходить висновку, що посилання у касаційній скарзі на практику Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у зазначених вище справах фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, не є подібними зі справою, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінивши їх у сукупності, а висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, викладеним судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 557/1471/20 не ухвалювалася.
Доводи касаційної скарги про помилковість висновку судів щодо неможливості ідентифікації спірної земельної ділянки не ґрунтуються на матеріалах справи.
Суди з урахуванням доказів, наданих у межах розгляду справи, встановили, що земельна ділянка площею 0,100 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , сформована як об'єкт цивільних прав, їй присвоєно кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, визначено фактичні межі та її місце розташування за відповідною адресою, а саме на АДРЕСА_1 .
Разом із тим, земельна ділянка, про яку йдеться в позовній заяві ОСОБА_1 , фактично не визначена, їй не присвоєно кадастровий номер, місце її розташування зазначено у проекті землеустрою за іншою адресою, а саме на АДРЕСА_1 , вказана земельна ділянка є лише запроектованою для відведення, що не спростовано позивачем. Наведене унеможливлює ідентифікацію спірної земельної ділянки на місцевості та її точне визначення на картографічних матеріалах і доказів такого матеріали справи не містять.
Щодо доводів касаційної скарги про недобросовісність дій відповідачів Васильківської міської ради та ОСОБА_2 колегія суддів зазначає таке.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника. Водночас рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
Також у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.
За обставин справи, яка переглядається, на замовлення позивача, який мав намір на відведення у власність земельної ділянки, було розроблено проект землеустрою, але земельна ділянка не була сформована як об?єкт цивільних прав, оскільки знаходилася за межами індексно-кадастрового плану міста Васильків, тому позивача було повідомлено про неможливість визначення кадастрового номеру земельній ділянці. При цьому доказів того, що позивачу відмовлено у погодженні проекту землеустрою відповідно до частини четвертої статті 123 ЗК України матеріали справи не містять. Надалі позивача було повідомлено про те, що після затвердження пропозицій нового генерального плану (основне креслення) земельна ділянка на АДРЕСА_1 буде врахована в перспективних межах розвитку міста.
Суди встановили, що 17 червня 2016 року Васильківська міська рада рішення № 02-11-VII затвердила генеральний план м. Василькова та 16 березня 2018 року відділ містобудування та архітектури Васильківської міської ради листом повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до чинного генерального плану земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться в межах м. Василькова.
Доказів того, що після отримання вказаного листа в березні 2018 року і як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи судом, позивач звертався до органу місцевого самоврядування та/або до органів державної влади з приводу завершення процедури приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 , та, що йому було відмовлено у завершенні такої процедури, матеріали справи не містять, позивач таких доказів не надав, а суди відповідних обставин не встановили. Водночас відповідач ОСОБА_2 завершив процедуру приватизації земельної ділянки, кадастровий номер 3210700000:07:013:0197, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та у встановленому порядку є її власником.
Тому огляду на такі обставини колегія суддів Верховного Суду вважає, що відсутні підстави вважати недобросовісними дії під час надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2 як з боку ОСОБА_2 , так і з боку Васильківської міської ради.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не призначив з власної ініціативи судову земельну експертизу з метою з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, та з використанням спеціальних знань, а суди не роз'яснили позивачу та його представнику право заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, за висновками якої можливо спростувати або підтвердити накладення земельних ділянок, є безпідставними.
Відповідно до пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
За положеннями частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Тобто суд на підставі вказаної норми має право, а не обов'язокпризначити експертизу у справі за сукупності наведених вище умов.
Згідно із частиною першою статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Частина перша статті 106 ЦПК України регулює питання проведення експертизи на замовлення учасників справи та визначає, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Матеріали справи не містять доказів того, що сторона позивача з урахуванням вимог статей 43, 49 ЦПК України зверталася до суду першої інстанції чи до апеляційного суду з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи у межах справи, що переглядається. Крім того, суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили всі докази, надані сторонами у справі, оцінивши їх на предмет належності, допустимості і достатності, та дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки земельні ділянки, розташовані за адресами на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_1 3-Г у м. Василькові, є різними, межі яких не збігаються.
Інші доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують та загалом зводяться до переоцінки доказів, що в силі положень статті 400 ЦПК України не належить до суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного - залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої
та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Шевченко Марія Олександрівна , залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська