07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 604/291/23
провадження № 61-4210св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство «Золотий жайвір»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Щедра нива»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року у складі судді Сидорак Г. Б., додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня
2023 року у складі судді Сидорак Г. Б., додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 січня 2024 року у складі судді Сидорак Г. Б.
та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів головуючої Хоми М. В., Костів О. З., Храпак Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Фермерське господарство «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Щедра нива» (далі - ФГ «Щедра нива») про визнання укладеним договору оренди на новий строк та визнання відсутнім права оренди.
Позов мотивовано тим, що між ФГ «Золотий жайвір» та відповідачем ОСОБА_1 30 грудня 2015 року укладений договір оренди землі № 001 строком на 7 років.
Зазначає, що протягом усього часу перебування земельної ділянки в оренді з боку орендодавця не було претензій чи зауважень щодо неналежного виконання орендарем своїх обов'язків.
Згідно з вимогами статті 33 Закону України «Про оренду землі» позивач за місяць
і дев'ять днів до закінчення строку договору направив власнику земельної ділянки ОСОБА_1 лист-повідомлення від 21 листопада 2022 року про намір скористатися переважним правом на укладення на новий строк договору оренди. До листа було додано два примірники проекту договору оренди землі на новий строк.
На виконання листа-повідомлення від 21 листопада 2022 року відповіді
від орендодавця орендар не отримав та продовжив користуватися земельною ділянкою. Але в березні 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 ,
не надіславши лист-повідомлення про заперечення в поновленні договору оренди землі на новий строк, не витребувавши земельну ділянку від позивача, у володінні якого вона перебуває, уклав договір оренди з іншим орендарем - ФГ «Щедра нива». На підставі цього договору в січні 2023 року державним реєстратором Збаразької міської ради Тернопільської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи на право оренди ФГ «Щедра нива» щодо земельної ділянки.
Вважає, що ФГ «Золотий жайвір» як первинний орендар має переважне право
на укладення договору оренди на новий строк, тому позивач просив визнати укладеним договір оренди землі в запропонованій редакції на новий строк та визнати відсутнім право оренди у ФГ «Щедра нива» щодо земельної ділянки, площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0095, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати відсутнім та припинити право оренди ФГ «Щедра нива» щодо земельної ділянки, яка є предметом договору оренди від 30 грудня 2015 року, а також визнати укладеним на новий строк договір оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір».
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Підволочиський районний суд Тернопільської області рішенням від 20 вересня
2023 року відмовив ФГ «Золотий жайвір» у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендар не дотримався встановлених законом процедури і строків, а у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір», оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін. Разом із тим, суд критично оцінив доводи представника позивача з приводу того, що орендар за закінченням строку договору оренди продовжував користуватися земельними ділянками, які були передані позивачу в оренду, та до цього часу орендодавцям не поверталися, що підтверджується відсутністю складених між сторонами актів повернення земельних ділянок з оренди, оскільки умовами договорів оренди не передбачено складання таких актів. Закон також не містить будь-яких положень про обов'язок сторін скласти акт повернення земельної ділянки та відповідно до статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі обов'язку орендаря повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Таким чином, сторони не досягли домовленості щодо змінених істотних умов договору, а тому в силу частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право орендаря на укладення договору оренди землі є припиненим.
Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням
від 29 вересня 2023 року понесені судові витрати ФГ «Золотий жайвір» на сплату судового збору в розмірі 5 368,00 грн та на професійну правничу допомогу
в розмірі 10 000,00 грн поклав на позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції керувався тим,
що оскільки у задоволенні позову ФГ «Золотий жайвір» відмовлено, то відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням
від 09 січня 2024 року стягнув із ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра нива» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, суд першої інстанції вважав, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу
є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг, виконаних робіт, а тому підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ФГ «Щедра нива».
Суд першої інстанції взяв до уваги копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року №20/04/02, укладеного між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива», акт приймання-передавання наданих послуг від 30 травня 2023 року, копію платіжної інструкції від 30 травня 2023 року № 2807, що підтверджують понесені витрати на правову допомогу адвокатом Хацкевичем Р. М.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Тернопільський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2024 року рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області
від 29 вересня 2023 року та додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 січня 2024 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки не встановив порушення переважного права
ФГ «Золотий жайвір», та врахував, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку вказав на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі
з позивачем, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення
на поновлення договору оренди землі чи укладення на новий строк з ФГ «Золотий жайвір». Також апеляційний суд вказав на те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження ним на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що укладення нового договору з іншим орендарем порушує переважне право ФГ «Золотий жайвір» вказав, що власник земельної ділянки не бажає поновлювати дію договору оренди землі з ФГ «Золотий Жайвір» на новий строк та має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб.
Також суд апеляційної інстанції вважав, що додаткові рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року та від 09 січня
2024 року є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 березня 2024 року ФГ «Золотий жайвір» засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в указаній справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ФГ «Золотий жайвір» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3131/19, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 06 листопада
2019 року у справі № 490/7071/16-ц.
Також заявник посилається як на підставу касаційного оскарження судових рішень
на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність
висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 33 «Про оренду землі» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» щодо визначення порядку укладення договору оренди землі на новий строк.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що ФГ «Золотий жайвір» надіслано лист-повідомлення власнику земельної ділянки ОСОБА_1 про бажання реалізувати своє переважне право. Проте орендодавець, незважаючи на повідомлення позивача про необхідність використання земельної ділянки для власних потреб, уклав новий договір оренди землі із новим орендарем ФГ «Щедра нива». Наведене свідчить, про порушення власником земельної ділянки переважного права ФГ «Золотий жайвір» на укладання договору оренди землі на новий строк.
Зазначає, що належним способом захисту його прав як первинного орендаря є спонукання до укладення договору оренди на новий строк, тобто визнання договору оренди землі на новий строк укладеним, та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря, з яким позивач і звернувся до суду.
Не погоджуючись із присудженими до стягнення судовими витратами, пов'язаними
з наданням правової допомоги, стверджує, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані. Вказує що суди першої
та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 751/3840/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 469/3134/19, постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц. Звертає увагу, що доказів на підтвердження сплати адвокату Хацкевичу Р. А. гонорару за надання правничої допомоги, як і договору про надання правової допомоги, який укладений між клієнтом та адвокатом, стороною відповідача до матеріалів справи не долучено, що, на переконання заявника, позбавляло суди правових підстав для віднесення таких витрат до витрат на професійну правничу допомогу.
Провадження у суді касаційної інстанції
11 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389
ЦПК України.
У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу Хацкевичем Р. М. який діє в інтересах ФГ «Щедра нива» та ОСОБА_1 вказує на правильність висновків судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 001, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0095, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Пунктом 6 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років.
За закінченням строку договору орендар має переважне право перед іншими особами
на укладення договору оренди землі на новий строк.
30 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості щодо реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6124610500:01:002:0095 за укладеним 30 грудня 2015 року між ОСОБА_1
та ФГ «Золотий жайвір» договором оренди.
14 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір»
лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Вказаний лист-повідомлення надіслано рекомендованим листом із повідомленням на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» та вручено позивачу
16 квітня 2022 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4780102447310.
19 вересня 2022 року ФГ «Золотий Жайвір» надіслало відповідачу ОСОБА_1
лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк - 10 років та запропоновано відповідачу розглянути пропозицію щодо продажу його земельної ділянки.
21 листопада 2022 року ФГ «Золотий Жайвір» надіслало відповідачу ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, а також примірники проекту договору оренди землі.
Згідно з проектом договору оренди землі б/н орендар ФГ «Золотий Жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3 відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі продукцією.
Відповідач ОСОБА_1 відмовився від отримання зазначеного листа-повідомлення
з доданим до нього проектом договору оренди землі.
04 грудня 2022 року ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору від 30 грудня 2015 року та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд.
10 січня 2023 року ОСОБА_1 втретє надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір»
лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Також ОСОБА_1 просив виплатити йому орендну плату за 2022 рік. Вказаний лист надіслано рекомендованим листом з повідомленням, однак не вручено позивачу з такої причини - «адресат відсутній за вказаною адресою», що стверджується рекомендованим повідомленням № 4785100564523.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав, право оренди земельної ділянки площею 2,2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0095, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), яка розташована у м. Скалат, Підволочиського району Тернопільської області, припинено за орендарем ФГ «Золотий жайвір» 25 січня 2023 року та зареєстровано за ФГ «Щедра нива».
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене
на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються
як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають в повній мірі з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох
або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки,
є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення
та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.
У статті 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі -
це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі -
це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької
та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам
та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Законом України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України «Про оренду землі»
по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Суди установили, що 30 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 001, про що внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права оренди земельної ділянки.
Пунктом 6 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років.
За закінченням строку його дії орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
14 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір»
лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Вказаний лист-повідомлення надіслано рекомендованим листом з повідомленням на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» та вручено позивачу 16 серпня 2022 року.
19 вересня 2022 року ФГ «Золотий Жайвір» надіслало відповідачу ОСОБА_1
лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк - 10 років та запропонувало відповідачу розглянути пропозицію щодо продажу його земельної ділянки.
21 листопада 2022 року ФГ «Золотий Жайвір» надіслало відповідачу ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, а також примірники проекту договору оренди землі.
Згідно з проектом договору оренди землі ФГ «Золотий Жайвір» пропонує ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3 відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки або в натуральній формі продукцією.
Відповідач ОСОБА_1 відмовився від отримання зазначеного листа-повідомлення
з доданим до нього проектом договору оренди землі.
04 грудня 2022 року ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору оренди від 30 грудня 2015 року та про намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд.
10 січня 2023 року ОСОБА_1 втретє надіслав на адресу ФГ «Золотий жайвір»
лист-повідомлення, яким повідомив позивача про небажання поновлювати
дію договору та намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд. Також, ОСОБА_1 просив виплатити йому орендну плату за 2022 рік. Вказаний лист надіслано рекомендованим листом з повідомленням, однак не вручено позивачу з такої причини - «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі»
до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Згідно з частиною п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець
у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує
з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної
та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Аналіз положень частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря
про наявність заперечень і своє рішення.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).
Водночас реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п'ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду
від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі
№ 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19, від 17 травня 2022 року у справі № 384/30/21 (провадження № 61-21267св21), від 24 квітня 2023 року у справі № 608/2591/21 (провадження № 61-813св23) та інших.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою
для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.
Судами встановлено, що листом-повідомленням від 14 серпня 2022 року ОСОБА_1 повідомив ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію договору оренди землі.
При таких обставинах, установивши фактичні обставини у справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову, оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише
за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін договору, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв'язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору, у зв'язку з тим що ОСОБА_1 як орендодавець заперечував проти поновлення договору оренди землі.
Установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між ФГ «Золотий жайвір» як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання укладеним
на новий строк договору оренди землі між ФГ «Золотий жайвір» і ОСОБА_1
у запропонованій позивачем редакції, оскільки орендодавець повідомила орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.
Направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди
не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.
Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.
До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08 березня
2024 року у справі № 604/425/23 (провадження № 61-18021св23), від 21 березня
2024 року у справі № 604/423/23 (провадження № 61-18123св23), від 08 травня
2024 року у справі № 604/483/23 (провадження № 61-17970св23), від 27 травня
2024 року у справі № 604/482/23 (провадження № 61-1799св24), від 28 травня
2024 року у справі № 604/648/23 (провадження № 61-4230св24), від 03 липня 2024 року
у справі № 604/479/23 (провадження № 61-1195св24), від 05 липня 2024 року у справі
№ 604/630/23 (провадження № 61-4229св24), від 25 липня 2024 року у справі
№ 604/647/23 (провадження № 61-1805св24), від 08 серпня 2024 року у справі
№ 604/779/23 (провадження № 61-3971св24).
Ураховуючи наведену судову практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, безпідставними є аргументи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Отже, колегія суддів погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій
про те, що у цій справі не встановлено порушення переважного права ФГ «Золотий жайвір», оскільки ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі з позивачем, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі чи укладення його на новий строк із ФГ «Золотий жайвір». Разом із тим, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження ним на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
Розглядаючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої
та апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду
у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди всупереч вимогам закону,
не з'ясували, чи був укладений договір оренди між ОСОБА_1 та новим орендарем ФГ «Щедра нива» - на рівних або кращих умовах, ніж пропонував позивач, є безпідставними. Такі твердження не мають значення для правильного вирішення спору та не спростовують установлених судами фактів, зокрема щодо відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на продовження договірних відносин із позивачем.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3131/19, постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц.
У справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) розглядався спір за позовом КП «УЖКГ» до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 20 вересня 2018 року).
У справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) розглядався спір за позовом
ФОП ОСОБА_2 до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі. Велика палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, вказала, що позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права, яке, до того ж, як встановлено вище, відповідач не порушив (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року).
У справі № 496/3131/19 Верховний Суд не ухвалював судового рішення.
У справі № 910/12017/17 за позовом ТОВ «Слух» до ТОВ «Кордіал», про визнання договору продовженим та визнання права власності на приміщення Верховний Суд не ухвалював остаточного судового рішення та не формував висновку у даній справі (постанова Верховного Суду від 18 січня 2018 року).
У справі 490/7071/16-ц розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Науковий інститут селекції», Хацкевич Р. М. , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2019 року).
Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами
і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Судувід 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 31 серпня
2021 року у справі № 903/1030/19, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3131/19,
постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 490/7071/16-ц є нерелевантними.
Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово виснував про те, що наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями частини п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб, аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23 (провадження № 61-18021св23),
від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 (провадження № 61-18123св23),
від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23 (провадження № 61-17970св23),
від 27 травня 2024 року у справі № 604/482/23 (провадження № 61-1799св24),
від 28 травня 2024 року у справі № 604/648/23 (провадження № 4230св24),
від 03 липня 2024 року у справі № 604/479/23 (провадження № 61-1195св24),
від 05 липня 2024 року у справі № 604/630/23 (провадження № 61-4229св24),
від 25 липня 2024 року у справі № 604/647/23 (провадження № 61-1805св24),
від 08 серпня 2024 року у справі № 604/779/23 (провадження № 61-3971св24).
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а порушень норм процесуального права Верховний Суд не встановив, колегія суддів виснує про відсутність підстав для формування нового висновку у справі, яка переглядається, враховуючи наявність висновків Верхового Суду щодо застосування статті 33 ЗК України, яким судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Щодо доводів заявника про розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних
для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 137 ЦПК України
за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом
на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони,
в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом
на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 зазначено,
що «для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи
для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною
чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом».
У справі, що переглядається, Підволочиський районний суд Тернопільської області додатковим рішенням від 09 січня 2024 року, залишеним без змін Тернопільським апеляційним судом постановою від 27 лютого 2024 року,задовольнив заяву ФГ «Золотий жайвір» про ухвалення додаткового рішення і відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з ФГ «Золотий жайвір» на користь ФГ «Щедра нива» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, ТОВ ФГ «Золотий жайвір» вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без врахування висновків Верховного Суду викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 751/3840/15-ц про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 469/3131/19 про те, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою ніж адвокат особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України;
- у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 про те, що встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред'явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме
не направлення позивач на адреси інших учасників справи документів,
які підтверджують понесені витрати на правову допомогу, а саме не направлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів,
які підтверджують понесені витрати на правову допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про не співмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат
на професійну правничу допомогу;
- у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року
у справі №755/9215/15-ц про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності
та необхідності).
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 02 березня 2023 року у справі № 915/606/21 зазначено, що згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація
і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20), розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг
та витраченого адвокатом часу.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару
не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу
на надання правничої допомоги клієнту (постанова Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі № 910/4317/21).
Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня
2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 листопада 2002 року у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00), зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», заява № 19336/04).
Представництво інтересів у суді ФГ «Щедра Нива» здійснюється адвокатом Хацкевичем Р. М. на підставі договору про надання юридичних послуг № 20/04/02, укладеного 20 квітня 2023 року між ТОВ «Правник експерт» та ФГ «Щедра нива».
Згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги ФГ «Щедра Нива» на підставі договору про надання правової допомоги від 20 квітня 2023 року № 20/04/02 уповноважило адвоката Хацкевича Р. М. представляти інтереси в Підволочинському районному суді Тернопільської області.
У відзиві на позовну заяву представник ФГ «Щедра Нива» адвокат Хацкевич Р. М. заявив про орієнтовний розрахунок суми судових витрат та просив стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, цей відзив направлявся на адресу позивача, що підтверджується описом вкладення та накладною № 4602510699453.
У судовому засіданні суду першої інстанції 24 липня 2023 року оголошено подане
05 червня 2023 року адвокатом Хацкевичем Р. М. клопотання про стягнення з позивача на користь ФГ «Щедра нива» судових витрат за надання відповідачу професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн та зміст доданих до нього документів.
Також суд першої інстанції взяв до уваги акт приймання-передавання наданих послуг
від 30 травня 2023 року, з яких вбачається, що вартість отриманих послуг з надання правової допомоги складає 10 000,00 грн за консультації з питань застосування законодавства, складання процесуальних документів, написання відзиву та клопотань та квитанцію від 30 травня 2023 року № 2807 відповідно до якої ФГ «Щедра нива» сплачено за договором про надання правової допомоги від 20 квітня 2023 року
№ 20/04/02 гонорар у розмірі 10 000,00 грн.
За наведених обставин посилання заявника про те, що суди попередніх інстанцій при визначені розміру правової допомоги застосували норму права без врахування висновків Верховного Суду викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 751/3840/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі
№ 469/3134/19, постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі
№ 725/1301/21 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, оскільки в першій заяві по суті ФГ «Щедра Нива» заявило про орієнтовний розмір судових витрат, представництво інтересів ФГ «Щедра Нива» здійснювалось адвокатом, та, суди врахувавши характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу адвоката та стягнення з ФГ «Золотий Жайвір» на користь ФГ «Щедра Нива» витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.
Аргументи заявника щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, з огляду на відсутність доказів оплати гонорару адвокату та укладення договору про надання правової допомоги, є необґрунтованими. Ці доводи спростовуються ордером на надання правничої допомоги, з якого відомо, що адвокат Хацкевич Р. М. представляв інтереси ФГ «Щедра нива». Факт оплати послуг не безпосередньо адвокату, а ТОВ «Правник Експерт», не свідчить про неналежність поданих доказів. Окрім того, ОСОБА_3 працює у товаристві на посаді юриста з 04 березня 2020 року та виконує свої обов'язки відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги й поданого до суду ордера.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив докази товариства про понесені ним витрати на правничу допомогу є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції проаналізував обсяг наданих ФГ «Щедра нива» послугта дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування заявлених витрат.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору
та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають
під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі,
не спростовують обґрунтованого і правильного висновку суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти
на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі від 09 грудня 1994 року «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати
їх (рішення у справі від 27 вересня 2001 року «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав
для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом
не встановлено.
Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави
для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права
є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій
і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо вирішення клопотання ФГ «Щедра нива» про стягнення витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції
Представником ФГ «Щедра нива» та ОСОБА_1 адвокатом Хацкевичем Р. М.
у відзиві на касаційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.
На підтвердження понесення ФГ «Щедра нива» таких витрат надано копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/02, укладеного
між ТОВ «Правник Експерт» та ФГ «Щедра нива», акт приймання-передавання наданих послуг від 19 квітня 2024 року, платіжну інструкцію від 03 квітня 2024 року № 4086, згідно з якою ФГ «Щедра нива» сплатило 8 000,00 грн у рахунок витрат
на професійну правничу допомогу, докази надіслання копії відзиву та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшло заперечення представника
ФГ «Золотий жайвір» Покотила Ю. В. на клопотання представника ФГ «Щедра нива» - Хацкевича Р. М. щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000, 00 грн та вказано, що заявлений розмір судових витрат (за умови наявності правових підстав для їх стягнення) є неспівмірним
із обсягом наданих послуг. Як вбачається із відзиву на касаційну скаргу
Хацкевич Р. М. є представником обох відповідачів та здійснює свою адвокатську діяльність згідно з доданих ордерів індивідуально. Тоді як на підтвердження понесення таких судових витрат Хацкевичем Р. М. надано договір про надання юридичних послуг, укладеного між ТОВ «Правник Експерт» та ФГ «Щедра нива».
Та обставина, що адвокат Хацкевич Р. М. працює в ТОВ «Правник Експерт» не свідчить і не може свідчити про те, що юридичні послуги, вказані у акті приймання-передавання наданих послуг від 19 квітня 2024 року, були надані саме адвокатом Хацкевичем Р. М. як працівником ТОВ «Правник Експерт» або іншою особою, яка є адвокатом.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову -
на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом
на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони,
в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом
на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження
№ 12-171гс19).
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог,
що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення
їх неспівмірності.
Представник ФГ «Щедра нива» Хацкевичем Р. М. надав на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції: копію договору про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року № 20/04/02, укладеного між ТОВ «Правник Експерт» та ФГ «Щедра нива», акт приймання-передачі наданих послуг від 19 квітня 2024 року, відповідно до якого, адвокат надав такі послуги: консультації з питань застосування земельного, цивільного законодавства в суді касаційної інстанції, написання відзиву на касаційну скаргу, платіжну інструкцію від 03 квітня 2024 року № 4086, згідно з якою ФГ «Щедра нива» сплатило 8 000, 00 грн у рахунок витрат на професійну правничу допомогу, докази надіслання копії відзиву та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи.
З огляду на викладене, враховуючи клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані до нього докази, наявність заперечень ФГ «Золотий жайвір» проти задоволення відповідного клопотання, Верховний Суд виснує про зменшення розміру витрат ФГ «Щедра нива» на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, а саме про стягнення з позивача на користь ФГ «Щедра нива» 5 000,00 грн у рахунок відшкодування таких витрат, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Доводи представника ФГ «Золотий жайвір» Покотила Ю. В. про відсутність правових підстав для стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу, понесених
ФГ «Щедра нива» у суді касаційної інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки представником відповідача надані належні та допустимі письмові докази понесення таких витрат, з якими Верховний Суд частково погоджується.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити
без задоволення.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 вересня
2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 вересня 2023 року, додаткове рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Фермерського господарства «Золотий жайвір» на користь Фермерського господарства «Щедра нива» судові витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська