24 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 752/822/22
провадження № 61-3158св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем і отримувала послуги
з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою:
АДРЕСА_1 , однак не виконала свої зобов'язання щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у неї виникла заборгованість:
- за період з 01 травня 2018 року - за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 7 480,17 грн;
- за період до 01 травня 2018 року - за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 6 833,60 грн;
- за період до 01 травня 2018 року - за спожиті послуги з централізованого постання гарячої води у розмірі 2 109,99 грн.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 08 вересня 2022 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість: за період з 01 травня 2018 року за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 7 480,17 грн; за період до 01 травня 2018 року за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 6 833,60 грн; за період до 01 травня 2018 року за спожиті послуги з централізованого постання гарячої води у розмірі 2 109,99 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у сумі 2 270,00 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач належним чином не виконала свій обов'язок з оплати за спожиті послуги, внаслідок чого відповідно до розрахунку, наданого позивачем, у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд ухвалою від 16 січня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року відмовив. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду 13 грудня 2023 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 була належним чином повідомленою про розгляд справи у суді першої інстанції, апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту рішення суду, а тому строк на апеляційне оскарження рішення суду не підлягає поновленню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, у якій заявниця, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Заявниця зазначає, що не отримувала повідомлення про виклик до суду з метою її участі у судовому засіданні, оскільки перебувала у місті Трускавець у зв'язку з оголошенням воєнного стану в Україні.
Провадження у суді касаційної інстанції
11 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Інший учасник справи не скористався правом на звернення до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами
з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє
у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення
є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 500/1288/18 (провадження № 61-6221св25) та від 01 серпня 2025 року у справі № 757/25314/19-ц (провадження № 61 -16690св23).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.
Також у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі
№ 308/2739/16 (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі
№ 202/32361/13 (провадження № 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06) зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
Аналогічні за своєю суттю висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2025 року у справі № 362/6188/17 (провадження № 61-10004св25).
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив:
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 14 січня 2022 року відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Розгляд справи призначив
на 28 лютого 2022 року (а. с. 57-58);
14 січня 2022 року суд направив на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви (а. с. 62);
згідно з довідкою, складеною секретарем судового засідання Потапенко Д. І., розгляд справи 28 лютого 2022 року не відбувся у зв'язку з переходом Голосіївського районного суду міста Києва на дистанційну роботу (а. с. 64);
Голосіївським районним судом міста Києва на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , надіслано повістку про виклик до суду у цивільній справі № 752/822/22 (а. с. 65). Судова повістка повернулася до суду 24 серпня 2022 року з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 72);
08 вересня 2022 року Голосіївський районний суд ухвалив рішення по суті спору за відсутності сторін.
Отже, про судове засідання суду першої інстанції 08 вересня 2022 року ОСОБА_1 була повідомлена судовою повісткою, яка була надіслана судом за адресою: АДРЕСА_1 , та 24 серпня 2022 року повернулася з позначкою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», що засвідчено проставленням відбитка календарного штемпеля. Судова повістка надсилалася ОСОБА_1 на адресу, яка надана нею з метою надання послуг КП «Київтеплокомуненерго» та згідно з інформацією, наданою відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (а. с. 73).
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
Отже, під час розгляду справи в суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, надісланої засобами поштового зв'язку, є, зокрема повідомлення про вручення рекомендованого листа.
Голосіївський районний суд міста Києва 08 вересня 2022 року ухвалив рішення по суті спору за відсутності сторін, належно повідомлених про день, місце і час судового засідання. Апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала 13 грудня 2023 року.
Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду з апеляційною скаргою, у матеріалах справи відсутні, як і докази, які свідчили б про добросовісну реалізацію заявницею своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.
Встановивши, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про судове засідання 08 вересня 2022 року в суді першої інстанції, однак з апеляційною скаргою на рішення суду від 08 вересня 2022 року звернулася 13 грудня 2023 року, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку та про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки сплив річного строку з дня складення повного тексту рішення суду у разі подання апеляційної скарги особою, повідомленою належним чином про розгляд справи, є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Із такими висновками апеляційного суду у цій справі колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання місцевого суду, за наслідками якого ухвалено судове рішення, спростовуються судовою повісткою, яка надсилалася заявниці за адресою АДРЕСА_1 та 24 серпня 2022 року повернулася до суду з відміткою працівника ПАТ «Укрпошта» про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Обставин, які виключають застосування судом апеляційної інстанції у цій справі вимог частини другої статті 358 ЦПК України, заявниця не довела.
Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені апеляційним судом обставини застосування у цій справі частини другої статті 358 ЦПК України не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Доводи касаційної скарги про те, що про наявність рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 дізналася 15 листопада 2023 року в мобільному додатку «Дія» після отримання повідомлення про відкриття виконавчого провадження у справі, а 16 листопада 2023 року звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва та отримала копію рішення суду, а також перебування заявниці за межами Києва не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та правильність застосування апеляційним судом положень частини другої статті 358 ЦПК України.
За таких обставин касаційна підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська