10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 646/1852/25
провадження № 61-9765св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Родін Геннадій Вікторович, Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
треті особи: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року в складі судді Барабанова В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Тичкової О. Ю., Мальованого Ю. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В., треті особи: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») про зняття арешту із коштів, в якому просила:
- визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В., щодо залишення арешту майна (коштів) на рахунках ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , відкритому в АТ «КБ «Приват Банк»; НОМЕР_2 , відкритому у AT «Державний ощадний банк України», у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 13 лютого 2025 року;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В. зняти арешт з майна (коштів) на рахунках ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , відкритому в АТ «КБ «ПриватБанк»; НОМЕР_2 , відкритому у AT «Державний ощадний банк України».
Ухвалою судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 06 березня 2025 року вказану позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачці в десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви.
Суд зазначив, що з урахуванням тих обставин, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги (визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця у виконавчому провадженні), ОСОБА_1 слід уточнити та конкретизувати зміст своїх вимог. Правом на звернення до суду з позовом щодо зняття арешту з майна наділений власник, особа якого є відмінною від особи боржника, а також особа, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі спірним майном. Натомість боржник у виконавчому провадженні має право подати скаргу на дії виконавця, яка розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
На виконання вимог ухвали суду позивачка звернулася до суду із заявою про уточнення позовних вимог, в якій зазначила відповідачем, крім приватного виконавця (як у редакції первісної позовної заяви), також АТ «Сенс Банк».
Позов з урахуванням уточнень обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, у межах якого відповідач (приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Родін Г. В.) наклав арешт на її кошти, зокрема на ті банківські рахунки, на які їй виплачується заробітна плата. На її звернення приватний виконавець відмовився прийняти постанову про зняття указаного арешту, що позивачка вважає незаконною бездіяльністю приватного виконавця у виконавчому провадженні.
Посилаючись на зазначене, просила суд:
- визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В., щодо залишення арешту майна (коштів) на рахунках ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , відкритому в АТ «КБ «Приват Банк»; НОМЕР_2 , відкритому у AT «Державний ощадний банк України», у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 13 лютого 2025 року;
- зобов'язати солідарно приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В. та АТ «Сенс Банк» зняти арешт з майна (коштів) на рахунках ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , відкритому в АТ «КБ «Приват Банк»; НОМЕР_2 , відкритому у AT «Державний ощадний банк України».
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Червонозаводський районний суд м. Харкова, назву якого відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року змінено на Основ'янський районний суд міста Харкова, ухвалою від 19 березня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Родіна Г. В., АТ «Сенс Банк», треті особи: АТ Комерційний Банк «ПриватБанк», АТ «Державний ощадний банк України», про зняття арешту із коштів.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, її вимоги у цій справі зводяться до визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця у виконавчому провадженні і як наслідок зобов'язання приватного виконавця і банку знати арешт з її майна.
У зв'язку із тими підставами, якими позивачка обґрунтовує порушення свої прав, а саме незаконною бездіяльністю приватного виконавця у виконавчому провадженні, розгляд її відповідних вимог повинен відбуватися у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений розділом VІІ ЦПК України, шляхом подання скарги на дії державного виконавця.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Харківський апеляційний суд постановою від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
23 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Заявниця указує на те, що після уточнення позовних вимог вона визначила відповідачем не лише приватного виконавця у виконавчому провадженні, а і банк, тому суди у цій справі мали розглянути саме позов. У цій справі, на думку заявниці, приватний виконавець і банк мають солідарний обов'язок щодо зняття арешту з її банківських рахунків і тому вона обрала належний спосіб захисту своїх прав, звернувшись до суду з позовом.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник АТ «Державний ощадний банк України» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції. Зазначає що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, тобто стороною такого виконавчого провадження, не погоджується саме з діями (бездіяльністю) приватного виконавця і просить визнати його бездіяльність незаконною. Боржник у виконавчому провадженні не може подавати позов про зняття арешту з майна, розгляд відповідних вимог повинен відбуватися у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений розділом VІІ ЦПК України, шляхом подання скарги на дії державного виконавця.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.
Позов у цій справі обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, в межах якого відповідач (приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Родін Г. В.) наклав арешт на її кошти, зокрема на ті банківські рахунки, на які їй виплачується заробітна плата. На звернення ОСОБА_1 приватний виконавець відмовився прийняти постанову про зняття арешту, що позивачка вважає незаконною бездіяльністю приватного виконавця у виконавчому провадженні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
За частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, яка вважає, що бездіяльністю приватного виконавця у відповідному виконавчому провадженні порушено її права.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Якщо опис та арешт майна проводилися державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Оскільки бездіяльність приватного виконавця в ході виконання судового рішення щодо незгоди зняти арешт з її коштів ОСОБА_1 , на її думку, вважає незаконною і такою, що порушує її права як сторони виконавчого провадження, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що вказані правовідносини регулюються спеціальними нормами права, встановленими в розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
При цьому боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 як наслідок визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця також просила зобов'язати його та банк зняти арешт з її банківських рахунків. У цьому випадку вимога зобов'язати зняти арешт із майна є похідною від вимоги визнати незаконною бездіяльність приватного виконавця.
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) зроблено висновок, що «спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
Подібні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі про визнання незаконною бездіяльності приватного виконавця та зняття арешту з майна.
Аналогічний за своєю суттю висновок про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24).
Доводи касаційної скарги про те, що після уточнення позовних вимог вона визначила відповідачем не лише приватного виконавця у виконавчому провадженні, а і банк не змінюють характер спірних правовідносин, а саме те, що підставою звернення до суду заявниця як сторона виконавчого провадження визначила незаконну, на її думку, бездіяльність приватного виконавця в межах відповідного виконавчого провадження. Тому захист прав, які сторона виконавчого провадження вважає порушеними у виконавчому провадженні, має відбуватися у спосіб, визначений законом, тобто як це передбачено в розділі VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
Крім того, позовна заява не містить вимог до АТ «Сенс Банк», що також спростовує доводи касаційної скарги про наявність солідарного обов'язку приватного виконавця та цього банку щодо зняття арешту з банківських рахунків заявниці, відкритих в АТ «КБ «Приват Банк» та AT «Державний ощадний банк України».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням суді попередніх інстанцій та помилкового тлумачення заявницею положень чинного процесуального закону. Такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 березня 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду міста Харкова від 19 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська