06 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 756/5293/21
провадження № 61-18222св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року,
У квітні 2021 року ТОВ «Кей-Колект», правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Київська міська державна адміністрація, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Позов мотивовано тим, що 15 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11333486000 (далі - кредитний договір), за умовами якого відповідачці ОСОБА_5 надано кредитні кошти в розмірі 160 000,00 доларів США з відсотковою ставкою 13,00 % річних.
На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № 82964 від 15 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., зареєстрований у реєстрі за № 10175, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору метою отримання коштів визначена купівля цієї квартири.
11 червня 2012 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладені договір факторингу № 4 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, згідно з якими права вимоги за вказаними кредитним договором та іпотечним договором перейшло до ТОВ «Кей-Колект».
25 лютого 2015 року у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору іпотекодержателем звернено стягнення на предмет іпотеки та зареєстровано право власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» за ТОВ «Кей-Колект».
На час звернення до суду право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект», водночас відповідачка перешкоджає товариству реалізувати свої права власника вказаної нерухомості, оскільки продовжує мешкати у спірній квартирі, атому позивач змушений звернутися до суду з позовом.
ТОВ «Кей-Колект» просило суд виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 , з наданням Київською міською державною адміністрацією житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання та зняти відповідачку з реєстраційного обліку.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 серпня 2021 року залучено до участі у справі у якості позивача правонаступника ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_1
10 вересня 2021 року з урахуванням заміни позивача ТОВ «Кей-Колект» на правонаступника ОСОБА_1 від її представника адвоката Гнатюк Т. В. до суду подано заяву в порядку статті 49 ЦПК України про зміну підстав позову, у якій представник позивачки просила усунути порушення з боку відповідачки права ОСОБА_1 як власника квартири на розпорядження та користування спірною квартирою шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення відповідачки ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 з наданням Київською міською державною адміністрацією житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 липня 2021 року, укладеного з ТОВ «Кей-Колект», набула право власності на спірну квартиру. У квартирі натепер зареєстрована та проживає відповідачка ОСОБА_3 , яка не є членом сім'ї позивача та зареєстрована у квартирі без згоди останньої. У зв'язку з чим порушуються права ОСОБА_1 як власника квартири на користування та розпорядження своїм майном.
У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит С. О., про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 08 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С. О., недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що 08 липня 2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної. У пункті 2 договору вказано, що квартира належить ТОВ «Кей-Колект» на праві приватної власності на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2008 року, але договір іпотеки, на думку позивачки, не може бути підставою для набуття права власності за своєю природою. Крім того, ТОВ «Кей-Колект» не є стороною договору іпотеки.
У пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що квартира оглядалася покупцем ОСОБА_1 , що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 під час укладення між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири на законних підставах проживала у ній, з ОСОБА_1 знайома не була, до квартири її ніколи не пускала. У пункті 6 оскаржуваного договору зазначено, що на момент його укладання судові спори щодо квартири АДРЕСА_2 , відсутні, але на момент укладення спірного правочину у провадженні Оболонського районного суду міста Києва вже перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про виселення. Отже, підставою недійсності договору купівлі-продажу від 08 липня 2021 року є недодержання його сторонами вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України.
Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 21 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4., про відшкодування судових витрат залишив без задоволення.
05 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6. засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у цій справі, у якій ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_6., посилається
на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/15-ц та у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 333/3891/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 756/16481/19, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Заявниця зазначає, що суди не врахували, що у разі, якщо сторони в іпотечному договорі передбачили іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, то виселення мешканців повинно відбуватися з дотриманням процедури, передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частині третій статті 109 ЖК України. Така процедура судами попередніх інстанцій не дотримана.
08 січня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , через систему «Електронний Суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року
та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у цій справі,
у якій ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в частині в частині відмови в задоволенні зустрічного позову і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.
20 січня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , через систему «Електронний Суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року та задовольнити заяву відшкодування судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4., посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Заявниця зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми прав у подібних правовідносинах, а саме права особи, що проживає у квартирі, оскаржувати договори купівлі-продажу такої квартири, які за всіма ознаками є фіктивними та укладаються з метою виселення іпотекодержателям іпотекодавця з квартири, переданої в іпотеку.
Вказує, що суд попередніх інстанцій не врахували, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів щодо визнання недійсним договору спірної квартири, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , а також скасування реєстраційного запису про право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .
20 січня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , через систему «Електронний Суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року та задовольнити заяву відшкодування судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Заявниця вказує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат, не врахував, що розмір винагороди за надання правничої допомоги, визначений у договорі між адвокатом і його клієнтом, не змінюється незалежно від обсягу наданих послуг та витраченого часу адвокатом.
Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзивів на касаційні скарги.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, в частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Європейський суд з прав людини зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції
не мали встановлювати факти справи, а лише тлумачили відповідні юридичні норми (рішення в справі «Жук проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю учасників справи в суді касаційної інстанції відсутні.
За таких обставин розгляд справи буде здійснюватися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами, а копія судового рішення направлена у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 272 ЦПК України.
З урахуванням категорії і складності справи та відповідно до частини одинадцятої статті 34 ЦПК України справа підлягає розгляду в складі п'яти суддів.
Керуючись статтею 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про усунення порушення права на розпорядження та користування квартирою шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення з наданням Київською міською державною адміністрацією житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович, про визнання договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно призначити до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська