04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 904/5221/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Ярличенка І. В. (самопредставництво),
відповідача - Доманського В. П. (адвокат),
третьої особи-1 - не з'явилися,
третьої особи-2 - Бажана В. П. (адвокат),
третьої особи-3 - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 (суддя Колісник І. І.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2025 (судді: Парусніков Ю. Б. головуючий, Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.) у справі
за позовом Дніпровської міської ради
до Житлово-будівельного кооперативу № 295,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Міський комунальний заклад культури "Дніпровська дитяча музична школа № 14",
2) Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради,
3) Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
про визнання права власності на нерухоме майно.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 295 (далі - ЖБК № 295), в якому просила:
- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2 літ. "а (4)" - ґанок з майданчиком на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;
- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 595 загальною площею 59,7 м2 літ. "а (8)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;
- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 596 загальною площею 60,4 м2 літ. "а (5)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі;
- визнати право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 597 загальною площею 48,3 м2, літ. "а (6)" - ґанок на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача права власності на спірні об'єкти нерухомості, яке набуте на підставі долучених до позову розпорядчих документів щодо будівництва, прийняття в експлуатацію, передання на баланс, присвоєння поштових адрес житловому будинку тощо та неправомірною реєстрацією на підставі рішень від 07.12.2021 № 62108797, № 62109943, № 62109554 та від 08.12.2021 № 62120434 спірних об'єктів нерухомості за відповідачем, оскільки рішення про їх передачу останньому позивачем не приймалося.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 18.04.2024 відмовив у задоволенні позову.
4. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів, які підтверджують набуття Дніпровською міською радою спірних нежитлових приміщень у комунальну власність ні на етапі забудови житлового будинку, ні у процесі розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною), що свідчить про відсутність доказів порушення прав та інтересів позивача. При цьому, за висновком суду, позивач не спростував призначення спірних нежитлових приміщень, зокрема, на етапі забудови, з іншою метою, ніж для задоволення потреб усіх співвласників будинку кооперативу. Крім того, господарський суд першої інстанції щодо спірного нежитлового приміщення № 594 зазначив, що останнє зареєстроване за відповідачем на праві приватної власності, тому в цьому випадку належному способу захисту права відповідає вимога про витребування нерухомого майна.
5. Центральний апеляційний господарський суду постановою від 07.11.2024 скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов: визнав право комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлові приміщення №№ 595, 596, 597, розташовані на вул. Великій Діївській, буд. 40 у м. Дніпрі; в іншій частині позовних вимог Дніпровської міської ради відмовив.
6. Апеляційний господарський суд зазначив, що в позивача право комунальної власності на спірні нежитлові приміщення виникло 27.11.1991 на підставі рішення міської ради народних депутатів № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської Ради народних депутатів". Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про визнання за позивачем права власності на спірне нежитлове приміщення № 594, оскільки, за висновком суду, позивач обрав неефективний спосіб захисту.
7. Верховний Суд постановою від 28.01.2025 скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 в частині задоволення позову у справі № 904/5221/23, справу у скасованій частині передав на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Постанову мотивовано тим, що апеляційний господарський суд не з'ясував та не встановив, чи вартість робіт, пов'язаних з будівництвом спірних приміщень, покладалася на позивача (його попередника), не спростував висновків суду першої інстанції про фінансування прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями за рахунок пайових внесків членів ЖБК, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради. До того ж, апеляційний господарський суд, зазначивши, що не бере до уваги правові висновки, викладені в рішеннях у справах № 904/2160/22 та 904/2161/22, не врахував положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України та не з'ясував, чи встановлені у зазначених судових рішеннях обставини, які мають преюдиційне значення для справи, що розглядається, та чи спростовані вони відповідно до частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України Дніпровською міською радою.
8. Центральний апеляційний господарський суду постановою від 07.08.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 у справі № 904/5221/23 залишив без змін.
9. Постанову мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що Дніпровська міська рада здійснювала фінансування будівництва спірних нежитлових приміщень або державними органами, установами, організаціями, до сфери управління яких ці спірні нежитлові приміщення могли входити на момент будівництва. Позивач не надав доказів, які підтверджують набуття Дніпровською міською радою спірних нежитлових приміщень у комунальну власність ні на етапі забудови житлового будинку, ні в процесі розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною). За обліковими даними інвентарної картки джерелом придбання (фінансування) прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями зазначено пайові внески членів ЖБК, тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підстав у застосуванні положень статті 392 Цивільного кодексу України для визнання права власності за органом місцевого самоврядування на нежитлові приміщення, розташовані в житловому будинку, у даному випадку немає, що свідчить про обґрунтованість відмови місцевого господарського суду у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У касаційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2025 у справі № 904/5221/23; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Дніпровської міської ради у справі № 904/5221/23 задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме:
- статті 1 та пункту 2 статті 10 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, які було застосовано без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, за змістом яких "лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень";
- статей 328 та 392 Цивільного кодексу України, які не були застосовані всупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, відповідно до якого "саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування";
- частини 4 статті 75 ГПК України щодо звільнення від доказування, яку застосовано без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 16.12.2020 у справі № 520/2486/19;
- статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, яку не було застосовано всупереч правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17), від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.10.2024 у справі № 908/1336/23(908/3008/23), від 13.04.2022 у справі № 759/6909/18, від 25.10.2023 у справі № 902/567/21.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
12. ЖБК № 295 у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
13. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2025 у справі № 904/5221/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 04.11.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
14. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23.01.1980 № 6789 "Про затвердження житлово-будівельного кооперативу № 295" з метою забезпечення житлом робочих і службовців заводів ім. В. І. Леніна, агрегатного, тепловозоремонтного, електротехнічного обладнання, комбайнового тресту "Укрметалургремонт" та Відділу культури міського Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів вирішено затвердити ЖБК № 295 при виконкомі міської ради на будівництво 136-квартирного дев'ятиповерхового житлового будинку (будівельний номер № 13И) на житловому масиві "Комунар".
15. Головним управлінням Капітального будівництва Дніпропетровського міськвиконкому було складено та затверджено внутрішньобудинковий титульний список на 1980 рік (Забудова МКР Комунар 1А). У графі № 1 "Найменування підприємств, пускових комплексів, черг об'єктів та витрати" зазначені (серед іншого) вбудовані приміщення в житловому будинку № 13И. Цей список складено для надання щорічно фінансуючій установі - Стройбанку СРСР.
16. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів УРСР прийнято рішення від 31.03.1980 № 209§21 "Про затвердження акта державної комісії про приймання в експлуатацію житлового будинку № 13и ЖБК-295 у мікрорайоні "Комунар-1а" житлового масиву "Петровський" у Ленінському районі".
17. Розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 25.05.1984 № 139/1р "Про впорядкування поштової нумерації існуючим та тим, що будуються спорудам мікрорайона "Комунар" у Ленінському районі" житловому будинку (будівельний № 13) присвоєно поштовий номер за адресою: вул. Братів Трофімових № 40.
18. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 26.11.2015 № 897-р "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська" відбулося перейменування топонімів м. Дніпропетровська. Згідно з додатком до цього розпорядження вулицю Братів Трофімових перейменовано на вулицю Велика Діївська.
19. Згідно з розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 22.07.1983 № 206-р музичну школу № 14 було вирішено розмістити у приміщенні, що займає житлово-експлуатаційне об'єднання Ленінського району за адресою житловий масив Комунар, 13И.
20. Відповідно до пункту 1 рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 17.04.1997 № 544 "Про передачу на баланс закладам культури та клубам школярів приміщень, в яких вони розташовані" передано на баланс закладам управління культури та мистецтв виконкому та центрам роботи за місцем мешкання комітету у справах молоді виконкому, які фінансуються з міського бюджету, приміщення міської комунальної власності, де вони розташовані згідно з додатками 1, 2. Зокрема, відповідно до додатку 2 у Ленінському району зазначено "ДМШ 14" за адресою: вул. Братів Трофімових, 40.
21. Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991 № 46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності, серед яких у розділі VI "Перелік закладів культури" в Ленінському районі - ДМШ № 14 за адресою: ж/м Комунар, 13-е.
22. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 18.06.2003 № 16/10 внесені зміни до рішення міської ради від 27.11.1991 № 46 у частині розділу VI "Перелік закладів культури" шляхом викладення його в новій редакції. Зокрема, одним із об'єктів комунальної власності в Ленінському районі зазначено Міський комунальний заклад культури Дніпропетровська дитяча музична школа № 14 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Братів Трофімових, 40.
23. На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.06.2003 № 1549 "Про проведення реєстрації багатоквартирних будинків, що перебувають на утриманні об'єднань співвласників (власників квартир і нежитлових приміщень), або юридичних осіб - балансоутримувачів незалежно від форм власності" житловий будинок літ А-9, що розташований у місті Дніпропетровську по вул. Братів Трофімових, 40, у квітні 2011 року було зареєстровано Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за Житлово-будівельним кооперативом № 295 (код ЄДРПОУ 23068638) за реєстровим № 4982-88 з відповідним записом в облікову книгу № 49 ЖЮ.
24. За інформацією цього ж бюро технічної інвентаризації, викладеною в його листі від 17.06.2021 № 7506 на запит ЖБК № 295, станом на 31.12.2012 відсутні відомості про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № 139, № 140, № 141, № 142, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку літ. А-9 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Братів Трофімових, буд. 40.
25. З інвентаризаційної справи № 1875 на будинок № 40 на вул. Братів Трофімових у м. Дніпропетровську (Ленінський район), квартал - 1010, ЖБК 295, станом на 03.07.2002 у будинку 40 (літ. А-9) на першому поверсі розташовані нежитлові приміщення: № 139 загальною площею 106,0 м2, № 140 загальною площею 59,7 м2; № 141 загальною площею 60,4 м2; № 142 загальною площею 48,3 м2.
26. За результатом поточної інвентаризації, здійсненої станом на 27.07.2021 інженером з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна Карапетян М. Є., нежитлові приміщення №№139, 140, 141, 142 у будинку № 40 на вул. Велика Діївська у м. Дніпрі змінили свою нумерацію на № 594, № 595, № 596, № 597 відповідно (далі - спірні нежитлові приміщення).
27. Зазначена інформація про спірні нежитлові приміщення підтверджується відомостями з Єдиної бази даних звітів про оцінку, згідно з якими: нежитлове приміщення № 594, ганок з майданчиком (а4) загальною площею 104,3 м2; нежитлове приміщення № 595, ганок (а8) загальною площею 59,7 м2; нежитлове приміщення № 596, ганок (а5) загальною площею 60,4 м2; нежитлове приміщення № 597, ганок (а6) загальною площею 48,3 м2.
28. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. 07.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62110407, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2, розташоване на першому поверсі житлового будинку літ. А-9 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40; форма власності приватна, розмір частки 1/1, дата й час державної реєстрації - 03.12.2021.
29. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. 07.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62109943, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 595 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, форма власності приватна, розмір частки 1/1.
30. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. 07.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62109554, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 596 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, форма власності приватна, розмір частки 1/1.
31. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. 08.12.2021 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62120434, а саме: рішення про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 597 за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, форма власності приватна, розмір частки 1/1.
32. За скаргою Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради від 13.01.2022 № 6/1-3 наказом Міністерства юстиції від 11.04.2023 № 1297/5 скасовані, серед інших, рішення від 07.12.2021 № 62109943, № 62109554, від 08.12.2021 № 62120434, прийняті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Стаднік І. Л.
33. При цьому рішення приватного нотаріуса 62110407 про реєстрацію права власності за ЖБК № 295 на нежитлове приміщення № 594 загальною площею 104,3 м2, за адресою: м. Дніпро, вул. Велика Діївська, буд. 40, не оскаржувалося та не скасовувалося. Отже, на теперішеій час це приміщення зареєстроване на праві власності за відповідачем та за фактом реєстраційного посвідчення перебуває у його володінні.
34. Згідно з висновком Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 23.11.2022, покладеного в основу наказу Міністерства юстиції України, розпорядження від 25.05.1984 № 139/1р, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів УРСР, що було додано (зокрема) до заяви про державну реєстрацію спірних нежитлових приміщень, не давало змоги встановити факт виникнення у ЖБК № 295 права власності на ці нежитлові приміщення.
35. Наказ Міністерства юстиції України від 11.04.2023 № 1297/5 став підставою для скасування 11.04.2023 зареєстрованого за відповідачем права власності на нежитлові приміщення № 595, № 596, № 597 із внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав, що підтверджується Інформаційними довідками з цього реєстру 347857213, 347857322, 347857424.
Позиція Верховного Суду
36. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.
38. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позову, встановив, що:
1) матеріали справи не містять доказів того, що Дніпровська міська рада здійснювала фінансування будівництва спірних нежитлових приміщень або державними органами, установами, організаціями, до сфери управління яких ці спірні нежитлові приміщення могли входити на момент будівництва;
2) позивач не надав доказів, які підтверджують набуття Дніпровською міською радою спірних нежитлових приміщень у комунальну власність ні на етапі забудови житлового будинку, ні в процесі розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною);
3) за обліковими даними інвентарної картки джерелом придбання (фінансування) прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями зазначено пайові внески членів ЖБК.
39. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
40. Скаржник у касаційній скарзі наголошує на неврахуванні висновків Верховного Суду щодо застосування статті 1 та пункту 2 статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", які було застосовано без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, за змістом яких "лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень".
41. Разом з тим Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у цій справі, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зверну увагу на те, що встановлення факту належності спірних приміщень до нежитлових не може слугувати безумовною підставою для визнання права власності на них за позивачем без з'ясування підстав набуття права власності.
42. Таким чином, Верховний Суд зауважує, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, носять загальний характер, а висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням правового статусу спірних нежитлових приміщень та обставин справи.
43. Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна (пункт 3 частини другої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
44. Разом з тим, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
45. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом цієї норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 920/1114/21, від 29.10.2024 у справі № 910/11335/23, від 02.07.2024 у справі № 909/282/23.
46. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем за таким позовом може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.
47. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не застосували приписи статей 328 та 392 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, відповідно до яких "Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування".
48. Апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові зауважив, що позивач не довів виконання будівельних робіт спірних приміщень за рахунок органів місцевого самоврядування, водночас, як встановлено місцевим господарським судом і не спростовано позивачем у справі, фінансування прийнятого на баланс житлового будинку із вбудованими приміщеннями відбувалося за рахунок пайових внесків членів ЖБК.
49. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
50. Скаржник у касаційній скарзі також наголошує на тому, що Дніпровська міська рада не була учасником справ № 904/2160/22, № 904/2161/22. Предметом розгляду справи № 904/2160/22 було зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права власності. У справі № 904/2161/22 предметом розгляду було стягнення заборгованості за договором оренди № 1 від 10.02.2020 та зустрічні вимоги про визнання недійсним договору оренди № 1 від 10.02.2020. Судові рішення у справах № 904/2160/22, № 904/2161/22 не визначають права чи обов'язки Дніпровської міської ради і за жодних умов не можуть бути протиставлені їй. Висновки зроблені судами під час розгляду зазначених справ про право власності ЖБК 295 на спірне майно, не спричиняють виникнення права власності за ЖБК 295 відповідно до положень частини 5 статті 11 ЦК України, а лише констатує факт реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
51. Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі). Судове рішення діє виключно inter partes (лат. між сторонами).
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21.
Звільнення від доказування, закріплене в частині 4 статті 75 ГПК України, не має абсолютного характеру й не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин.
Водночас, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 520/2486/19.
52. Скаржник у касаційній скарзі зауважив, що жодного доказу фінансування будівництва спірного будинку ЖБК № 295 матеріали справи не містять.
Верховний Суд не може взяті до уваги наведені доводи, оскільки виникнення права власності ЖБК № 295 у цій справі не розглядається.
53. Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
54. За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
55. Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
56. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
57. Суд касаційної інстанції вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17), від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.10.2024 у справі № 908/1336/23 (908/3008/23), від 13.04.2022 у справі № 759/6909/18, від 25.10.2023 у справі № 902/567/21 щодо застосування судами стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах. Оцінка доказів у наведених справах здійснена судом з урахуванням обставин справи та сукупності наданих сторонами доказів.
58. При цьому Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку. Така позиція Верховного Суду викладена у постанові від 14.01.2025 у справі № 910/21871/21.
59. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
60. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
62. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
63. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
64. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2025 у справі № 904/5221/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай