06 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15075/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакова І.В. (головуючий),Власов Ю.Л., Малашенкова Т.М.
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" - Войтюк Д.В., адвокат (ордер АІ №2014813 від 01.10.2025),
відповідача - Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Яковченко Р.Г., адвокат (дов. від20.11.2024 №20/11-13),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 (суддя Головіна К.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 (головуючий суддя: Мальченко О.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)
у справі № 910/15075/23
за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" (далі -ПАТ "Укргідроенерго"; позивач)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго"; відповідач)
про стягнення,
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/15075/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л., Малашенкова Т.М.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ПАТ "Укргідроенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "НЕК "Укренерго" про стягнення заборгованості у сумі 681 330 472, 88 грн за договором про надання допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності № 0422-07012 від 03.03.2020, з яких: основний борг у розмірі 599 560 975, 69 грн; 60 172 015, 10 грн - інфляційних втрат та 21 597 481, 59 грн - 3% річних.
У подальшому позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду та відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача, окрім основної заборгованості, інфляційні втрати у сумі - 65 027 284,64 грн та 3 % річних - у сумі 22 670 843,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ПАТ "НЕК "Укренерго" умов договору про надання допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності № 0422-07012 від 03.03.2020 в частині сплати вартості наданих послуг у період з лютого 2022 року по липень 2023 року.
Короткий зміст судових рішень у справі
Господарським судом міста Києва рішенням від 27.03.2024, частково зміненим Північним апеляційним господарським судом постановою від 16.07.2024, позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ПАТ "Укргідроенерго" інфляційні втрати в сумі 65 027 284,64 грн, 3 % річних у сумі 22 670 843, 24 грн та судовий збір у розмірі 95 898, 17 грн, провадження в частині позовних вимог про стягнення 37 221 100, 07 грн заборгованості - закрито.
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постановою від 27.11.2024 зазначені судові рішення в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 65 027 284, 64 грн скасовано, а справу передано в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2025, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 14.08.2025, у справі №910/15075/23 позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ПАТ "Укргідроенерго" інфляційні втрати у сумі 64 867 133,84 грн та судовий збір у сумі 95 723,05 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025, ПАТ "НЕК "Укренерго" у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 87 895,82 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)та зазначає, про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права у системному зв'язку зі:
- статтею 14 ГПК України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;
- частиною першою статті 173 ГПК України: в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги;
- частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, на думку скаржника, всупереч зазначеним нормам, суд вирішив стягнути за частиною актів (вимоги щодо яких об'єднано у позові) більші суми інфляційних втрат, ніж сам Позивач нарахував у позовній заяві (у відповідному розрахунку). Тобто суд очевидно вийшов за межі заявлених позовних вимог.
Також скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України, згідно з якою позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Всупереч цій нормі, в оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, нібито "поданий позивачем розрахунок за своєю правовою природою є доказом, який підлягає оцінці судом за загальними правилами ст. 86 ГПК України, а не позовною заявою, яка фіксує позовні вимоги".
Зазначаючи підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку щодо застосування статей 73, 86 ГПК України у постанові Верховного Суду від 06.06.2022 у справі №908/1133/21, згідно з яким "розрахунок заборгованості сам по собі не є доказом". Всупереч цьому, в обґрунтування оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, нібито "поданий позивачем розрахунок за своєю правовою природою є доказом, який підлягає оцінці судом за загальними правилами статті 86 ГПК України, а не позовною заявою, яка фіксує позовні вимоги".
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укргідроенерго" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі №910/15075/23 без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ПАТ "Укргідроенерго" та ПАТ "НЕК "Укренерго" (ОСП - оператор системи передачі) укладено договір про надання допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності № 0422-07012 шляхом направлення позивачем заяви-приєднання, яка була акцептована ПАТ "НЕК "Укренерго" 03.03.2020 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.2 договору позивач зобов'язується надати допоміжні послуги з регулювання частоти та активної потужності (далі - ДП) у частині забезпечення одного або більше резервів: резервів підтримки частоти (первинне регулювання); резервів відновлення частоти (вторинне регулювання); резервів заміщення (третинне регулювання), відповідно до умов цього договору, а ОСП зобов'язується здійснити оплату за надані ДП відповідно до умов цього договору та Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку). Придбання ДП здійснюється згідно з процедурою та умовами придбання ДП, визначеними правилами ринку (пункт 1.4 договору).
Згідно з пунктом 2.1 договору загальна вартість цього договору складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ПДП (постачальник допоміжних послуг) протягом дії цього договору за надані на умовах цього договору ДП. Обчислення платежів та розрахунок цін здійснюється відповідно до Правил ринку.
Відповідно до пункту 6.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів у рамках розрахункових сум здійснюються відповідно до процедур та графіків, зазначених у цьому договорі та Правилах ринку.
ПДП складає та направляє ОСП два примірника підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих допоміжних послуг з регулювання частоти та активної потужності до 08 числа місяця, наступного за тим, у якому такі послуги надавались (пункт 6.2 договору). У разі відсутності зауважень ОСП підписує акт протягом трьох робочих днів з дати його отримання від ПДП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що повинні бути усунені (пункт 6.3 договору).
Відповідно до пункту 6.4 договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ПДП протягом 10 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення акта ПДП на адресу ОСП (у випадку непідписання або ненаправлення акта, або мотивованих зауважень до нього у п'ятиденний строк) за умови реєстрації ПДП податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ПДП грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих ДП.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.4 договору ОСП зобов'язується: здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату ДП на умовах, визначених цим договором.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з лютого 2022 року до липня 2023 року ПАТ "Укргідроенерго" надало, а НЕК "Укренерго" отримало допоміжні послуги з регулювання частоти та активної потужності на загальною вартістю 599 560 975,69 грн, підтвердженням чого є акти приймання-передачі наданих допоміжних послуг.
Оскільки підписані сторонами акти приймання-передачі допоміжних послуг свідчили про факт надання таких послуг позивачем, то за умовами пункту 6.4 договору у НЕК "Укренерго" виник обов'язок здійснити остаточну оплату цих послуг протягом 10 робочих днів після підписання сторонами відповідних актів.
Судом першої інстанції також було встановлено, що до дня відкриття провадження у цій справі ПАТ "НЕК "Укренерго" сплатило 562 339 875,62 грн вартості наданих послуг, тому позивачу в цій частині було відмовлено у задоволенні позовних вимог. У решті позовних вимог про стягнення основного боргу 37 221 100,07 грн - провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідні суми були сплачені відповідачем після відкриття провадження у справі.
У зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг позивач нарахував 3% річних у сумі 22 670 843,24 грн та інфляційні втрати у сумі 65 027 284,64 грн.
Постановою Верховного Суду від 27.11.2024 було встановлено, що розрахунок 3% річних на суму 22 670 843,24 грн був здійснений позивачем арифметично правильно, через що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення.
Щодо нарахування інфляційних втрат на суму 65 027 284,64 грн за період з 26.03.2022 по 17.10.2023, то суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не визначили правильної суми інфляційних втрат, розрахунок яких повинен здійснюватися із заокругленням приросту індексу споживчих цін, а тому рішення судів в цій частині скасував та направив справу в цій частині на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи справа переглядалась у межах суми інфляційних втрат, що підлягала стягненню.
Розглядаючи вимоги ПАТ "Укргідроенерго" про стягнення інфляційних втрат на суму 65 027 284,64 грн, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму 64 867 133,84 грн.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що у цьому випадку збільшення інфляційної складової боргу по окремих актах не свідчить про помилку, а є наслідком технічного уточнення, заснованого на актуальних індексах інфляції. Загальна сума позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат залишилася незмінною, період розрахунку не змінився, а отже, дії позивача не порушують принципу диспозитивності та меж позовних вимог.
Переглядаючи справу у цій частині в апеляційному порядку, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції.
Позиція Верховного Суду
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права в їх системному взаємозв'язку, які зазначив скаржник у касаційній скарзі, у подібних правовідносинах, відсутні.
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Предметом касаційного оскарження є незгода відповідача із стягнення з нього інфляційних втрат у розмірі 87 895,82 грн. В інших частинах прийняті судові рішення не оскаржуються жодною із сторін.
Верховний Суд звертає увагу на те, що Суд здійснює касаційний перегляд судових рішень у цій справі лише в частині та в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Розглядаючи доводи скаржника про незаконність судових рішень щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 87 895,82 грн, Верховний Суд приймає до уваги, що при розрахунку інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
Верховний Суд у цій справі направляючи справу на новий розгляд у частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 23.09.2021 у справі №924/2/21 щодо заокруглення індексу інфляції, не визначили правильної суми інфляційних втрат за спірний період. З огляду на це Верховний Суд визнав висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з ПАТ "НЕК "Укренерго" інфляційних втрат за спірний період у розмірі 65 027 284,64 грн передчасними.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних нарахувань передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З аналізу постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України вбачається наступне:
(1) величина приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми;
(2) при обчисленні інфляційних збитків за наступний період до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період".
З наведеного слідує, що Верховний Суд у постанові від 01.04.2025 у справі №910/9201/23 та у постанові від 13.08.2025 у справі №910/11038/24 вже виснував про те, що висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 в контексті застосування частини другої статті 625 ЦК України (який безумовно є висновком Верховного Суду у розумінні статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України) включає в себе й тлумачення процедури визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми.
Встановивши факт несвоєчасного виконання Відповідачем зобов'язань за договором, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначили про наявність підстав для нарахування Позивачем інфляційних втрат.
Підстава касаційного оскарження щодо відсутності висновків застосування приписів частини першої статті 173, статі 14 ГПК України та частини другої статті 625 ЦК України, зводиться до того, що на думку скаржника суди попередніх інстанцій стягнули за частиною актів (вимоги щодо яких об'єднано у позові) більші суми інфляційних втрат, ніж сам Позивач нарахував у позовній заяві (у відповідному розрахунку), тобто суди попередніх інстанцій очевидно вийшли за межі заявлених позовних вимог.
Суд вважає, що зазначені посилання скаржника слід розглядати у їх логічному взаємозв'язку.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (приміром від 23.10.2025 у справі №910/16298/24, від 30.09.2025 у справі №910/9313/24, від 16.09.2025 у справі №910/3353/24) звертав увагу не те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Верховний Суд враховує, що за приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А відтак у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, врахувавши вказівки викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 місцевий та апеляційний господарські суди, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат встановили його відповідність приписам чинного законодавства. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій, при перевірці розрахунку позивача врахували висновки суду касаційної інстанції щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат визначених частиною другої статті 625 ЦК України. Тобто, суди попередніх інстанцій, з урахуванням вимог статей 79, 86 ГПК України, перевірили розрахунок наданий позивачем, у тому числі з урахування актуальної судової практики.
Отже, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять до такої категорії справ та з урахуванням вказівок Верховного Суду викладених у постанові від 27.11.2024.
У цьому випадку перерахунок інфляційних втрат та відповідно збільшення інфляційної складової боргу за окремими актами є наслідком виконання вказівки Верховного Суду та застосування правильно визначеного розміру індексу інфляції. При цьому, при новому розрахунку сума заборгованості, яка стягувалась за позовом та періоди за які відбувалися нарахування на змінилася, а відбулося застосування правильних індексів інфляції.
Відповідно до приписів частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, суди попередніх інстанцій не виходячи за межі визначеної позивачем суми інфляційних втрат, зазначеної у позовній заяві, дійшли заснованого на правильному застосуванні статті 625 ЦК України та статті 14 ГПК України висновку про те, що задоволення інфляційних втрат на суму 64 867 133,84 грн не перевищує розмір інфляційних втрат який був визначений позивачем у позовній заяві (65 027 284,64 грн), що свідчить про помилковість висновків скаржника про вихід судами за межі позовних вимог та базуються на довільному тлумаченні норм законодавства та фактичних обставин цієї конкретної справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України в наведеній частині, не отримала свого підтвердження.
Також скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України, згідно з якою позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються та зазначає, що всупереч цій нормі, в оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, нібито "поданий позивачем розрахунок за своєю правовою природою є доказом, який підлягає оцінці судом за загальними правилами ст. 86 ГПК України, а не позовною заявою, яка фіксує позовні вимоги". В цьому контексті скаржник, також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 06.06.202 у справі №908/1133/21 стосовно того, що згідно з яким "розрахунок заборгованості сам по собі не є доказом". Проте, в обґрунтування оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, нібито "поданий позивачем розрахунок за своєю правовою природою є доказом, який підлягає оцінці судом за загальними правилами статті 86 ГПК України, а не позовною заявою, яка фіксує позовні вимоги".
Водночас в постанові у справі №908/1133/21 про неврахування висновку в якій зазначає скаржник зазначено, таке:
" 105. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій врахували та послалися на надані сторонами до матеріалів справи докази.
106. У той же час, доводи скаржника про те, що досліджені судом апеляційної інстанції документи є недопустимими доказами, фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
107. Скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини другої статті 86 ГПК України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Крім цього, Верховний Суд зауважує, що розрахунок заборгованості сам по собі не є доказом в розумінні наведених вище приписів чинного процесуального законодавства.
108. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що подання позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції письмових пояснень, в яких останній уточнив період нарахування штрафних санкцій та прийняття їх місцевим господарським судом, не свідчить про незаконність судових рішень у цій справі, в частині задоволення вимог про стягнення пені, оскільки позивачем фактично не змінено предмет позову (щодо вимог про стягнення 1 227 935,52 грн пені та 38 033,40 грн штрафу), подана ним заява фактично є заявою про уточнення позовних вимог у частині періоду нарахування штрафних санкцій."
Згідно з пунктами 3 і 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема:
- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Суд наголошує, що обґрунтування розрахунку не є тотожнім (1) перевірці правильності нарахування, заявлених до стягнення позивачем вимог, у розрізі застосування норм матеріального права (зокрема, статей 530, 549, 625 ЦК України, статей 230-232 Господарського кодексу України, тощо) та (2) математичному обрахуванню, що здійснюється за даними, які були предметом дослідження та оцінки, ураховуючи доводи та заперечення учасників справи, поданими/заявленими у відповідності до вимог ГПК України.
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних (запитуваних) сум.
Так, Північний апеляційний господарський суд помилково відніс розрахунок, наданий позивачем до доказу, однак зазначене не призвело до неправильного вирішення спору по суті та не мало наслідком прийняття незаконної постанови апеляційною інстанцією.
Відповідно до частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України). Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.
Верховний Суд виходить з того, що висновки апеляційного суду, які проаналізовано Судом, самі по собі не можуть слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення, а такі порушення не призвели до ухвалення незаконного судового рішення, відтак, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі щодо оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення в оскаржуваній частині нового рішення відсутні.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу відповідача, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частин першої та другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат
Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 у справі №910/15075/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова