ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 листопада 2025 року Справа № 903/968/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріден Груп» про ухвалення додаткового рішення по справі №903/968/23 за апеляційною скаргою апеляційної скарги Фізичної особи ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 29 квітня 2025 року по справі №903/968/23 (суддя Шум М. С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріден Груп»
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ"
до відповідача 2 Фізичної особи ОСОБА_1
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
ОСОБА_2
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
ОСОБА_3
про витребування частки у статутному капіталі, скасування реєстраційних дій
Товариство з обмеженою відповідальністю “Тріден Груп» (TREEDEN GROUP SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA (надалі - Позивач)) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ" (надалі - Відповідач 1) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2) про:
· визначення розміру статутного капіталу Відповідача 1 в сумі 731098 грн з наступним розподілом часток: Позивач, номер з національного судового реєстру Республіки Польщі (KRS): 0000260547 - в сумі 714 498 грн, що становить 97,73% розміру статутного капіталу; ОСОБА_3 - в сумі 16 600 грн, що становить 2,27% розміру статутного капіталу;
· скасування реєстраційних дій: державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 22 лютого 2018 року, номер реєстраційного запису - 11961050017001095, зміна складу або інформації про засновників, проведеної державним реєстратором Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області Адаменко М. П.; державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу від 4 грудня 2020 року, номер реєстраційного запису - 1001961070018001095, зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, проведеної державним реєстратором Устилузької міської ради Юхимюк А. Ю.; державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу від 25 травня 2021 року, номер реєстраційного запису - 1001961070019001095, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи, проведеної державним реєстратором Устилузької міської ради Юхимюк А. Ю..
В справі також брали участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (надалі - Третя особа 1), ОСОБА_3 (надалі - Третя особа 2).
Рішенням Господарського суду Волинської області від 29 квітня 2025 року позов задоволено частково (том 4, а.с. 82-93).
Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 4, а.с. 104-117), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Постановою апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Відповідача 2 на рішення суду першої інстанції від 29 квітня 2025 року по справі №903/968/23 - залишено без задоволеня. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 квітня 2025 року по справі №903/968/23 - залишено без змін.
27 жовтня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від представника Позивача до суду апеляційної інстанції поштовими засобами зв'язку надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по справі. У поданій заяві Позивач просить стягнути з Відповідача 94000 грн. понесених витрат на правову допомогу. До заяви долучено: договір про правову допомогу від 10 серпня 2023 року; Додаткова угода № 2 до Договору; Акт наданих послуг №22/10/25 від 22 жовтня 2025 року (том 5, а.с. 13-15).
3 листопада 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 2 надійшла заява про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу, обгрунтована тим, що у пункті 5.1 Договору зазначається, що “Підставою для оплати послуг Виконавця є акт приймання-передачі виконаних робіт, який передається Замовнику у двох ексземплярах разом з рахунком на оплату», а в пункті 5.2 Договору вказано, що вартість послуг, що надаються виконавцем у вказаній справі визначається Сторонами шляхом підписання окремого Додатка до цього Договору, який є невід'ємною його частиною. Відповідач 2 наголошує, що Позивач не надає документ, який передбачено у пункті 5.1 Договору під назвою “додаток», виснуючі також про відсутність договірних відносин між Позивачем та його представником.
У відповідності до статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 3 листопада 2025 року прийнято до розгляду заяву Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката. Зазначено про те, що додаткова постанова по справі №903/968/23 буде виготовлена в строк до 12 листопада 2025 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи та розглянувши заяву представника Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає подану заяву такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятоюстатті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.
У відзиві на апеляційну скаргу Позивач зазначив орієнтовний розрахунок суми витрат, які Позивач поніс або очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Вказана у відзиві сума становить 50000 грн (про стягнення витрат на правничу допомогу також зазначено у судових дебатах від 22 жовтня 2025 року).
Як слідує з матеріалів справи, 10 серпня 2023 року між Богуцьким Остапом Юрійовичем (надалі - Виконавець) та Позивачем укладено Договір про правничу допомогу (надалі - Договір; том 5, а.с. 13-14). На вказаний Договір у своїх запереченнях зазначає і Відповідач 2, при цьому вказуючи на відсутність договірних відносин між Позивчем та Богуцьким О.Ю. (що представляв його інтереси в суді апеляційної інстанції). Відтак колегія суду оцінює такі доводи критично адже особа, що покликається на відсутність Договір по суті потім вказує про те, що з нього вбачається.
Водночас, оцінюючи даний правочин, суд апеляційної інстанції констатує, що за умовами пункту 1.2 Договору, предметом цього Договору є надання парвничої допомоги в усіх судових та досудових провадження господарського, цивільного, адміністративного судочинства, учасником яких є Позивач, в тому числі на стадії примусового виконання судових рішень.
Як визначено пунктом 2.1 Договору, за даним Договору Виконавець має права: представляти інтереси Позивача в усіх державних органах, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності; подавати документи, заяви, знайомитися з усіма документами, робити виписки з них, необхідні для виконання даного Договору; подавати заяви, клопотання, апеляційні скарги; підтримувати позов в повному обсязі, не визнаючи позом у повному обсязі чи частково, змінювати предмет позову та позовні вимоги; оскаржувати рішення, постанови, ухвали суду.
1 липня 2025 року між Позивачем та адвокатом Богуцьким О.Ю. укладено Додаткову угоду №2 до Договору, відповідно якої сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) за надання правової допомоги у справах за участю Позивача, зокрема, у судовій справі за апеляційною скаргою Відповідача 2 на рішення Господарського суду Волинської області від 29 квітня 2025 року по справі 3903/968/23 за позовом Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2, за участю Третьої особи 1, Третьої особи 2 про витребування частки у статутному капіталі, скасування реєстраційних дій, з наступним видом та вартістю послуг:
· попередня консультація з вивчення апеляційної скарги з додатками - вартість 5000 грн;
· підготовка адвокатського запиту - вартість 3000 грн;
· складання заяв та клопотань у справі - вартість 3000 грн;
· підготовка відзиву на апеляційну скаргу - вартість 30 000 грн;
· підготовка заперечень та додаткових пояснень у справі - вартість 15000 грн;
· участь в одному судовому засіданні - вартість 4500 грн;
· гонорар успіху в суді апеляційної інстанції - вартість 50000 грн.
У відповідності до пункту 1 Акту наданих послуг №22/10/25 від 22 жовтня 2025 року (том 5, на звороті а.с. 15) відповідно до умов укладеного між Позивачем та Виконавцем Догоовру та Додаткової угоди № 2 до Договору Виконвцем надані, а Позивачем прийняті наступні юридичні (правові) послуги:
· попередня консультація з вивчення апеляційної скарги з додатками. Вартість даної послуги - 5000 грн;
· підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Вартість даної послуги - 30000 грн;
· участь в судових засіданнях 10 вересня 2025 року та 22 жовтня 2025 року; вартість даної послуги становить - 9000 грн;
· гонорар успіху - 50 000 грн.
При цьому, колегія суддів констатує, що від Відповідача 2 надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу обгрунтовані тим, що у пункті 5.1 Договору зазначається “Підставою для оплати послуг Виконавця є акт приймання-передачі виконаних робіт, який передається Позивачу у двох ексземплярах разом з рахунком на оплату.» А в пункті 5.2 Договору вказано, що вартість послуг, що надаються виконавцем у вказаній справі визначається Сторонами шляхом підписання окремого Додатка до цього Договору, який є невід'ємною його частиною. Позивач не надає документ, який передбачено у пункті 5.1 Договору під назвою “додаток».
В той же час, дослідивши даний Акт наданих послуг №22/10/25 від 22 жовтня 2025 року суд апеляційної інстанції констатує, що такі послуги як: попередня консультація з вивчення апеляційної скарги з додатками (5000 грн) та підготовка відзиву на апеляційну скаргу є нічим іншим як наданням одного виду послуги - написанням відзиву на апеляційну скаргу, а отже дана послуга поглинається послугою по написанню відзиву.
Що ж стосується участі в судових засіданнях від 10 вересня 2025 року та 22 жовтня 2025 року, то колегія суду вважає дану послугу доведеною та такою, що підлягає задоволенню в зазначеному розмірі та сумі наведеній в акті (9000 грн).
Колегією суду не вбачається завищенності витрат в частині написання відзиву на апеляційну скаргу та участі в судовому засіданні з огляду на предмет спору у даній справі.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що у розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У відповідності до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової.
В силу дії частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування судових витрат Позивача за рахунок Відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати Позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, як вже вказано вище, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, колегія суддів констатує, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Разом з тим поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.
Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених Позивачем та Третьою особою до стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено і у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №903/390/18, від 21 січня 2020 року в справі №916/2982/16, від 7 липня 2020 року в справі №914/1002/19.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу дії частини 1 статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів приймає до уваги, що постановою апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Відповідача 2 на рішення суду першої інстанції від 29 квітня 2025 року по справі №903/968/23 - залишено без задоволеня. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 квітня 2025 року по справі №903/968/23 - залишено без змін.
Таким чином судове рішення в суді апеляційної інстанції винесено на користь заявника щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Відтак, підсумовуючи усе вищеописане, колегія суду оцінивши заявлені Позивачем до стягнення витрати, приймаючи до уваги клопотання Відповідача 2 про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи всі аспекти складності цієї справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу витраченого адвокат на підготовку матеріалів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, доведеність понесених судових витрат в суді апеляційної інстанції, прийшла до висновку, що заява Позивача про відшкодування витрат, підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 39000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді апеляційної інстанції (яка включає участь в судовому засіданні (9000 грн) та подання відзиву на апеляційної скарги (30000 грн). Відтак, в задоволенні решти заяви щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд відмовляє.
Даний розподіл судових витрат є оптимальним та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що відповідає вимогам статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Щ ж до вимоги Позивача про стягнення додаткового гонорару - гонорару успіху в розмірі 50000 грн як витрат адвоката, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При встановленні розміру гонорару, відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте апеляційний господарський суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Відтак, враховуючи дані позиції ВПВС, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові вирати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане вкотре не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг (котру в даному випадку просить стягнути заявник), а відповідно не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).
Апелянт і у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Колегія суду при цьому враховує практику ЄСПЛ, за котрої за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 Євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 Євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище колегія суддів констатує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
Апеляційний господарський суд відзначає, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статтей 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, і вимога Позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статтей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що гонорар успіху, визначений пунктом 2 Додаткової угоди № 2 до Догоовру та пунктом 1 Акту наданих послуг №22/10/25 від 22 жовтня 2025 року, не був необхідним, у зв'язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції.
Все вищевказане призводить суд до висновку про неможливість покладення на Відповідача 2 (на не сторону Договору, де передбачено "гонорар успіху") вищеописаного "гонорару успіху" в розмірі 50000 грн, з огляду на що суд апеляційної інстанції відмовляє в його покладені на Відповідача 2.
Керуючись статтями 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріден Груп» про ухвалення додаткового рішення по справі №903/968/23 - задоволити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (с. Горичів, Володимирецький район, Володимирецька область, вул. Лесі Українки, 14; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріден Груп» (номер з національного судового реєстру Республіки Польщі (KRS): 0000260547 (укр: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріден Груп»; Республіка Польща, місто Люблін, вулиця Вольська, 11) 39000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
3. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.
4. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Додаткову постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
6. Справу №903/968/23 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.