Справа № 461/4224/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/811/2780/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
12 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Підлужного В.І.;
позивача ОСОБА_1 та його представниці
-адвоката Шкарупської-Баранової Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 липня 2025 року,
У травні 2025 року адвокат Шкарупська-Баранова Наталія Богданівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, який було зареєстровано 06 вересня 2003 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що шлюб із відповідачкою виявився невдалим, спільне життя із нею не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на подружні обов'язки і ведення спільного господарства, що в результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Від шлюбу в сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стверджувалося, що сторони не підтримують шлюбно-сімейних відносин, збереження їхньої сім'ї є неможливим, оскільки шлюб існує лише формально і подальше перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача (а.с. 1-3).
Оскаржуваним заочним рішенням у задоволенні позову відмовлено ( а.с. 27).
Дане рішення оскаржила представник позивача.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Звертає увагу на те, що «під час розгляду справи Відповідачка не висловлювала жодних заперечень проти розірвання шлюбу або про своє бажання зберегти сім'ю. Ба більше, вона не брала участі в судовому розгляді та не з'явилася на судове засідання з власної волі, що свідчить про відсутність у неї наміру надалі перебувати у шлюбі з Апелянтом».
Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції вийшов за межі предмета спору, обґрунтовуючи відмову в позові наявністю у подружжя дітей певної статі, порушуючи при цьому питання про участь апелянта у їх вихованні та догляді, що не було предметом судового спору.
Вважає, що суд першої інстанції «обмежив право Апелянта на вільне перебування у шлюбі та його розірвання, посилаючись виключно на власні припущення та суб'єктивні міркування, в результаті чого дійшов до висновку щодо можливості збереження сім'ї та подальшого спільного життя» (а.с. 32-35).
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, однак 30.10.2025 року від неї на адресу суду поступила Заява про визнання позову щодо розірвання шлюбу, у якій стверджується, що у відповідачки «з позивачем … примирення не відбулось, наміру на примирення не маю. Сімейні відносини між (сторонами) фактично припинені, спільне господарство не ведеться». Відповідачка вважає «подальше спільне життя неможливим та наполягає на розірванні шлюбу». Розгляд справи просить проводити у її відсутності (а.с. 61).
Позивач (апелянт) в судовому засіданні пояснив, що на самому початку військової агресії російської федерації проти України (у лютому 2022 року) відповідачка разом з двома малолітніми синами сторін виїхала за межі України, а саме - у Швецію, де і до цього часу проживає разом з дітьми, які відвідують там місцеву школу: з цього часу (тобто - майже 4 (чотири) роки) сторони разом не проживають і шлюбних відносин не підтримують.
Ствердив, що сторони дійшли до спільного висновку про те, що збереження їхньої сім'ї є неможливим, а тому обоє наполягають на розірванні шлюбу.
Свої неявки в судові засідання в суді першої інстанції пояснив тим, що подавав заяви про розгляд справи у його та його представника відсутності, а суд його явку в судове засідання обов'язковою не визнавав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представниці на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував недоведеністю позивачем заявлених позовних вимог, а саме: того, що шлюб між сторонами остаточно розпався і збереження сім'ї є неможливе, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін або одного з них.
Колегія суддів не погоджується з вищенаведеними висновками оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 (частини 1-3) і 81);
- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 3 і 4 частини 5 статті 12);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).
Як вбачається з доводів, як позовної заяви, так і апеляційної скарги, позивач стверджує, що подальше спільне життя сторін даного спору, як подружжя, і збереження їхнього шлюбу є неможливим, оскільки таке б суперечило інтересам обох сторін.
Сторона позивача двічі подавала до суду заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника (а.с. 19, 25).
Явку сторін в судове засідання обов'язковою (або хоча б позивача чи його представниці) суд не визнавав.
Відповідно, у матеріалах справи відсутні докази про те, що суд роз'яснив сторонам їх обов'язок подати до суду для висновку про неможливість збереження їхнього шлюбу відповідні докази і які саме докази при цьому суд вважає необхідними, належними та допустимими, а також наслідки неподання цих доказів.
Частиною 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суду надано право зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, однак суд цим правом також не скористався.
Як апеляційна скарга позивача, так і вищезгадана заява відповідачки подана до суду апеляційної інстанції, свідчать про те, що примирення між подружжям не настало і обидві сторони продовжують наполягати на розірванні їхнього шлюбу.
За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що збереження шлюбу сторін шляхом відмови у задоволенні позову про розірвання шлюбу, який визнається відповідачем, буде суперечити інституту добровільності шлюбу (стаття 24 СК України), а тому приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог.
В позовній заяві позивач судові витрати просить залишити саме за ним.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , задовольнити.
Заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 23 липня 2025 рокускасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 06 вересня 2003 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис № 2396, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - розірвати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.