05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 444/1177/20
провадження № 61-5762св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гнатишаком Олегом Володимировичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Позов мотивований тим, що він та ОСОБА_6 05 травня 2018 року уклали договір про надання поворотної безпроцентної позики, відповідно до умов якого він передав у власність боржнику грошові кошти, а боржник зобов'язався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених договором. Розмір позики склав 470 000,00 дол. США, що за курсом НБУ на день підписання договору становить 12 361 000,00 грн.
14 травня 2019 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір відступлення права вимоги, за яким він передав ОСОБА_7 , а останній прийняв право вимоги в частині, що належить ОСОБА_1 , і став кредитором в частині за договором про надання безпроцентної позики від 05 травня 2018 року. Відповідно до вказаного договору до ОСОБА_7 перейшло право вимагати від ОСОБА_6 повернення частини позики в розмірі 170 000,00 дол. США, що становить 4 491 400,00 грн за курсом НБУ на день підписання договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. На підставі заяви № 876, поданої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_6 . Жовківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 381/2019, зареєстровану у спадковому реєстрі 03 жовтня 2019 року за № 64840388.
На час відкриття спадщини із спадкодавцем постійно проживали: ОСОБА_3 (дочка померлого), ОСОБА_2 (дружина померлого), ОСОБА_4 (син померлого) та ОСОБА_4 (дочка померлого). Відомостей про інших спадкоємців, передбачених ЦК України, спадкова справа не містить, як і заяв про відмову від спадщини. Тому спадкоємцями ОСОБА_6 за законом є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в рівних частках.
Оскільки до спадкоємців переходять не тільки права, а й обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, то станом на день подання позову, з урахування положень договору про відступлення права вимоги, наявний борг перед ним в розмірі 300 000,00 дол. США. Оскільки боржник помер, то задовольнити вимоги кредитора повинні відповідачі.
Вказує, що він направляв відповідачам листи претензії про погашення заборгованості, які залишились без відповіді. Крім того, він направляв лист претензію спадкоємцям до Жовківської державної нотаріальної контори Львівської області, який теж залишився без відповіді.
Правовідносини, що виникли з боржником, який помер, після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 300 000,00 дол. США на його користь в межах вартості спадкового майна, одержаного відповідачами у спадщину після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 17 листопада 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 борг за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 300 000,00 дол. США, а також судові витрати в розмірі 10 510, 00 грн на користь ОСОБА_1 в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем (кредитором спадкодавця) було пред'явлено вимогу до спадкоємців боржника у строки, визначені Законом. Відповідачі, які постійно проживаючи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються таким, що прийняли спадщину, адже протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявили про відмову від спадщини, доказів зворотного матеріали спадкової справи не містять.
Щодо обсягу спадкового майна суд виходив із того, що відповідно до Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 694 від 07 липня 2009 року, до документів, що підтверджують право власності серед іншого належать: митна декларація на паперовому носії або її копія, засвідчена в установленому порядку, або електронна митна декларація, або уніфікована митна квитанція МД-1 - для машин, що ввезені на митну територію України та реєструються вперше. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 придбав та на підставі митної декларації від 26 квітня 2017 року (форма МД-1) та декларацій (ІМ 40 АА (форма МД-2 та форма МД-З)) № UA 205010/2017/001403 від 26 квітня 2017 року розмитнив наступну техніку: трактор колісний для с/г робіт, що використовувався, марки «John Deere», модель «6420», рік випуску-2003, модельній рік 2003, заводський номер НОМЕР_1 , маркув. дв. НОМЕР_2 , двигун дизельний, колір зелений; розбризкувач причіпний для застосування в с/г, що приводиться в дію від потужностей трактора, з умонтованим резервуаром 2 800 літрів, ширина захвату - 18 м, що використовувався, рік випуску 1999, марка «Hardi Commander», заводський номер відсутній; косарка навісна, тракторна, бувша у використанні, марка «Grimme», рік випуску 1979. Рахунком-фактурою ПДВ 20170655 від 05 квітня 2017 року та нотаріально завіреним перекладом такого стверджується придбання описаної сільськогосподарської техніки ОСОБА_9 . Отже, наведеним підтверджується право власності спадкодавця на зазначену сільськогосподарську техніку та спростовується заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності у ОСОБА_6 майна.
За спадкоємцем ОСОБА_2 на праві приватної власності 30 березня 2007 року зареєстровано будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який набуто у власність у період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у шлюбі. Таким чином зазначений будинок належав подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому вказаного будинку належить до спадкової маси. Незалежно від факту реєстрації/не здійснення реєстрації права власності на майно за спадкодавцем, належне йому на праві власності майно належить до спадкової маси.
Отже, зібрані у справі докази та встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідачів на його користь боргу за договором позики від 05 травня 2018 року у розмірі 300 000,00 дол. США в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Доводи ОСОБА_2 в обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову про те, що частка у спільній сумісній власності подружжя, того хто пережив, не входить до складу спадщини та не включається до спадкової маси є безпідставними, враховуючи, що позивачем заявлені вимоги виключно щодо частки саме спадкодавця.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Жовківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги кредитора ОСОБА_1 суд першої інстанції визначив спадковим майном сільськогосподарську техніку та зазначив, що ОСОБА_6 таку придбав на підставі митної декларації від 26 квітня 2017 року (форма МД-1) та декларацій (ІМ 40 АА (форма МД-2 та форма МД-3) № UA 205010/2017/001403 від 26 квітня 2017 року та розмитнив цю техніку. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 за життя у 2017 році придбав техніку, однак матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_6 був її власником. Відповідно до Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів і самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 694 від 08 липня 2009 року, митна декларація не належить до документів, що підтверджують право власності на сільськогосподарську техніку, а лише є одним з документів, які додаються до заяви власника про реєстрацію техніки, та є доказом того, хто проводив розмитнення. За ОСОБА_6 транспортні засоби, трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні, причіпні та начіпні машини не зареєстровані та на обліку не перебувають. Зазначеним підтверджується, що відсутні належні, допустимі та достовірні докази перебування у власності ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини сільськогосподарської техніки, яку суд першої інстанції вважав власністю позичальника. Про наведене зазначено й у рішенні Жовківського районного суду Львівської області від 17 серпня 2021 року у справі № 444/156/21.
З пояснень ОСОБА_2 , наданих в суді апеляційної інстанції, їй нічого невідомо про набуття ОСОБА_6 у власність сільськогосподарської техніки, вона такої не бачила, спадкодавець при житті не говорив, що має у власності вказану техніку, а, крім цього, якщо би він її придбав у 2017 році, то чи би використовував до часу смерті.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 листопада 2020 року та копії постанови про арешт майна боржника від 16 листопада 2020 року вбачається, що у фермерському господарстві «Марчуки» 17 листопада 2020 року арештовано все майно. Крім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13 cічня 2021 року встановлено, що у таких реєстрах відносно ОСОБА_6 відомостей немає.
Матеріали справи не містять вартості спадкового майна, яке, як суд першої інстанції вважав, спадкоємці прийняли у спадщину. Окрім цього борг в межах вартості спадкового майна підлягає стягненню з кожного спадкоємця окремо одноразовим платежем, чого судом не прописано, а відтак виконання ухваленого судом першої інстанції рішення буде неможливим.
Суд першої інстанції вважав, що будинку на АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , належить до спадкової маси, відтак спадкоємці несуть відповідальність за вимогами кредитора у зазначеному будинку. Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом не здобуто доказів, що 1/2 частина житлового будинку входить у спадкову масу.
Суд вказав, що з матеріалів спадкової справи вбачається, що на час відкриття спадщини із спадкодавцем проживали постійно ОСОБА_2 (дружина померлого), ОСОБА_3 (дочка) ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_4 (син). Однак, в матеріалах спадкової справи № 318/2019 наявна лише довідка № 1666 від 27 вересня 2019 року, видана КП «Жовківське МВУ ЖКГ» у якій зазначено, що до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_1 . Проте зі свідоцтва про смерть ОСОБА_6 вбачається, що він помер у смт Іваничі Іваничівського району Волинської області. Свідоцтво видано 02 вересня 2019 року Іваничівським РВДРАЦС ГТУЮ у Волинській області. В порушення вимог частини першої статті 1221 ЦК України, відповідно до якої місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, Жовківською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2019 року відкрито спадкову справу № 381/2019 за заявою спадкодавця ОСОБА_3 . Зазначена обставина має суттєве значення для справи, однак суд першої інстанції цього не дослідив, враховуючи те, що спадкодавець проживав у батьків у смт Іваничі Волинської області.
Крім того, у житловому будинку, який суд першої інстанції відніс до спадкової маси в його частці, зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо прав та інтересів яких суд першої інстанції прийняв рішення, не залучивши до участі у справі орган опіки та піклування.
Аргументи учасників справи
19 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також вирішити питання про стягнення судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_6 його дочка - ОСОБА_3 03 жовтня 2019 року подала заяву про прийняття спадщини, у якій повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який постійно проживав у м. Жовква Львівської області, та вказала, що на день смерті батька залишилось спадкове майно: рухоме і нерухоме. Зазначила, що спадщину за законом приймає, крім неї, іншими спадкоємцями є: дружина померлого - ОСОБА_2 та діти померлого ( ОСОБА_4 та ОСОБА_4 ). Довідкою № 1666 від 27 вересня 2019 року, що видана КП «Жовківське МВУ ЖКГ», яка міститься у спадковій справі, стверджується, що ОСОБА_6 до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана адреса відповідає адресі проживання спадкоємців, ця обставина визнається всіма сторонами спору. Отже, спадкоємцями за законом ОСОБА_6 є відповідачі. Для прийняття спадщини необхідно саме фактичне проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Такі обставини були встановлені. Проте апеляційний суд у спірних правовідносинах зробив висновок про встановлення обставин фактичного проживання за іншою адресою та навіть не вказав на підставі якого доказу встановив, що ОСОБА_6 на дату смерті проживав у батьків у смт Іваничі Волинської області, тоді як пояснення апелянта не можуть слугувати належним та допустимим доказом. Свідоцтвом про смерть стверджується виключно місце смерті особи, а не постійне місце проживання померлого на дату смерті, аналогічно і витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 524/13-10 від 21 грудня 2021 року не спростовує правильності встановленої судом першої інстанції обставини щодо місця проживання спадкодавця, адже цей витяг сформований станом на 21 грудня 2021 року та в ньому відсутня будь-яка інформація щодо формування переліку осіб, що проживали у будинку саме на дату смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання вимог щодо дотримання кредитором строку пред'явлення вимоги, 27 лютого 2020 року цінним листом з описом вкладення він скерував спадкоємцям боржника претензії-вимоги про необхідність задоволення вимоги кредитора шляхом здійснення одноразового платежу. Також 03 лютого 2020 року Жовківською державною нотаріальною конторою Львівської області отримано претензію кредитора із проханням включення кредиторських вимог у спадкову масу, про що зроблено відповідний запис в книзі обліку спадкових справ та повідомлено спадкоємців про заборгованість перед кредитором. Претензії кредитора спадкоємцями не задоволено.
Щодо обсягу спадкового майна, то будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у період їх перебування у шлюбі, а тому презюмується, що цей будинок належав подружжю в рівних частках, а реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Рахунком-фактурою № ПДВ 20170655 від 05 квітня 2017 року стверджується факт придбання сільськогосподарської техніки ОСОБА_6 . В документі зазначено, зокрема, дату продажу, продавця, покупця, форму оплати. Митною декларацією від 26 квітня 2017 року (форма МД-1) та декларацією (ІМ 40 АА (форма МД-2 та форма МД-З)) № UA 205010/2017/001403 від 26 квітня 2017 року стверджується факт розмитнення власником придбаної с/г техніки. З відповідей ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області та ГУ Держпродспоживслужби у Львівської області вбачається, що за будь ким с/г техніка не зареєстрована, відтак дана с/г техніка належить до спадкової маси. Входження майна до спадкового відбувається без реєстрації права власності на придбане спадкодавцем майно, достатнім є доведений факт придбання майна спадкодавцем. Отже ОСОБА_6 , придбавши та розмитнивши сільськогосподарську техніку, набув право власності на неї, що з дотриманням процесуальних вимог правильно встановив суд першої інстанції.
Апеляційний суд не звернув увагу, що доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. В окремій думці судді апеляційного суду правильно зазначено, що дійсно не встановлена вартість успадкованого відповідачами майна, оскільки останні не оформляють спадщину в установленому законом порядку, ховають спадкове майно, не бажають звертатися до експертів для визначення такої вартості і не дозволяють це робити позивачам. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості зі спадкоємців боржника, лише вказуючи в резолютивній частині «в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 та суму боргу за договором позики від 05 травня 2018 року», оскільки вартість такого майна може бути визначена на стадії виконання рішення суду. Поза розумним сумнівом, видається процесуально неспроможною позиція апеляційного суду, коли останній погоджується з тим, що відсутнє будь-яке спадкове майно, в межах вартості якого можуть бути задоволенні вимоги кредитора, та одночасно покладає на кредитора обов'язок щодо доведення вартості спадкового майна.
У справі, що розглядається, мета позивача спрямована на стягнення боргу кредитором спадкодавця в межах вартості спадкового майна, одержаного у спадщину спадкоємцями після смерті позичальника, а не звернення стягнення на успадковане майно в рахунок погашення заборгованості спадкодавця. Тому суд апеляційної інстанції помилково вказав, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі орган опіки та піклування.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18, від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 та постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 05 травня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_6 (позичальником) укладено договір про надання поворотної безпроцентної позики, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 договору розмір позики становить 470 000,00 дол. США, що за курсом НБУ на день підписання становить 12 361 000,00 грн.
Пунктом 3.2 договору передбачено графік повернення суми позики.
14 травня 2019 року ОСОБА_1 (первісний кредитор) та ОСОБА_7 (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор надає новому кредиторові, а новий кредитор приймає в частині право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання безпроцентної позики від 05 травня 2017 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_6 . За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних обов'язків: а) повернення частини позики в розмірі 170 000,00 дол. США, що становить 4 491 400,00 грн (за курсом НБУ на день підписання договору).
ОСОБА_6 та ОСОБА_2 одружились 30 серпня 2003 року. У них народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
Із копії спадкової справи, заведеної Жовківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 , 03 жовтня 2019 року подала заяву про прийняття спадщини за законом. Зазначила, що крім неї спадкоємцями є дружина померлого - ОСОБА_2 , діти померлого: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 . Інших спадкоємців немає.
Відповідно копії довідки № 1666 від 27 вересня 2019 року, виданої КП «Жовківське міське виробниче управління ЖКГ» вбачається, до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
26 лютого 2020 року ОСОБА_1 направив кожному із спадкоємців боржника померлого ОСОБА_6 претензію-вимогу про сплату заборгованості ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 в розмірі 300 000,00 дол. США, що еквівалентно 7 508 820,00 грн.
Згідно з відповіддю територіального сервісного центру МВС № 4646 від 23 січня 2021 року № 31/13-4646-37 за ОСОБА_6 згідно з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ станом на 22 січня 2021 року транспортних засобів не зареєстровано.
З листа-відповіді ГУ Держпродслужби у Волинській області від 01 березня 2021 року № 08.15/82 вбачається, що за ОСОБА_6 трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні, причіпні та начіпні машини в ГУ Держпродслужби у Волинській області не зареєстровані та на обліку не перебувають.
У листі ГУ Держпродслужби у Львівській області № 13-13/4981 від 26 липня 2021 року зазначено, що згідно з електронної бази даних за фізичною особою ОСОБА_6 транспортні засоби в ГУ Держпродслужби Львівській області не зареєстровано (а.с.204 т.1).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 листопада 2020 року та копії постанови про арешт майна боржника від 16 листопада 2020 року вбачається, що у ФГ «Марчуки» 17 листопада 2020 року арештовано все майно.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13 січня 2021 року встановлено, що у таких реєстрах відносно ОСОБА_6 відомостей немає.
Відповідно митної декларації від 26 квітня 2017 року (форма МД-1) та декларацій (ІМ 40 АА (форма МД-2 та форма МД-З)) № UA 205010/2017/001403 від 26 квітня 2017 року ОСОБА_6 розмитнив наступну техніку: трактор колісний для с/г робіт, що використовувався, марки «John Deere», модель «6420», рік випуску-2003, модельній рік 2003, заводський номер НОМЕР_1 , маркув. дв. НОМЕР_2 , двигун дизельний, колір зелений; розбризкувач причіпний для застосування в с/г, що приводиться в дію від потужностей трактора, з умонтованим резервуаром 2 800 літрів. Ширина захвату - 18 м., що використовувався, рік випуску 1999, марка «Hardi Commander», заводський номер відсутній; косарка навісна, тракторна, бувша у використанні, марка «Grimme», рік випуску 1979.
Згідно з інформаційною довідкою № 240292893 від 13 січня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за спадкоємцем ОСОБА_2 на праві приватної власності 30 березня 2007 року зареєстровано будинок (реєстраційний номер майна 18214921), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто цей будинок набуто у власність в період перебування у шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).
Згідно зі статтею 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, на яку посилається заявник, вказано:
«правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки суду про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суд безпідставно поклав обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, на яку посилається заявник, зроблено висновок про те, що «законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».
Отже, спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов'язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника встановлює необхідні для цього обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у встановлені строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; частки спадкоємців у спадщині; обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця. До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника. Якщо спадкоємець (спадкоємці) заперечує проти вимог кредитора спадкодавця щодо меж його відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець, оскільки, з огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що за життя ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_1 договір позики, зобов'язання за яким не виконав та грошові кошти у розмірі 300 000,00 дол. США не повернув. Оскільки боржник помер, зобов'язання з повернення належних йому грошових коштів належить виконати його спадкоємцям - відповідачам, які проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини та прийняли спадщину. Суд встановив, що позивачем (кредитором спадкодавця) було пред'явлено вимогу до спадкоємців боржника у строки, визначені законом. До складу спадщини входить 1/2 частка у праві спільної власності на будинок АДРЕСА_1 , який набуто у власність у період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у шлюбі, сільськогосподарська техніка, яку придбав та розмитнив ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_6 є засновником ФГ «Марчуки», на майно якого накладено арешт;
оскільки відповідачі зазначені обставини не спростували, заперечуючи проти вимог кредитора спадкодавця доказів вартості вказаного майна не надали? суд стягнув з відповідачів борг за договором позики та визначив, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного відповідачами у спадщину;
при ухваленні нового рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд вказав, що підстави вважати відповідачів такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 відсутні, оскільки відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Іваничі Іваничівського району Волинської області, спадкодавець проживав у батьків в смт Іваничі Волинської області, а тому спадкову справу на підставі заяви ОСОБА_3 . Жовківська державна нотаріальна контора відкрила з порушенням вимог частини першої статті 1221 ЦК України. ОСОБА_6 за життя у 2017 році придбав техніку, однак матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_6 був її власником, транспортні засоби та вказані сільськогосподарські машини не зареєстровані та на обліку не перебувають. Судом не здобуто доказів, що 1/2 частка житлового будинку входить у спадкову масу, у житловому будинку зареєстровані та проживають двоє неповнолітніх дітей, а орган опіки та піклування не залучений до участі у справі. Матеріали справи не містять вартості спадкового майна;
суд апеляційної інстанції не зазначив на підставі яких доказів він встановив місце проживання ОСОБА_6 у батьків в смт Іваничі Волинської області, оскільки інформація про місце смерті особи, вказана у свідоцтві про смерть, не є достатнім доказом місця проживання спадкодавця на момент відкриття спадщини. Апеляційний суд висновки суду першої інстанції не спростував, який надав оцінку наявним у справі доказам: довідці № 1666 від 27 вересня 2019 року, виданої КП «Жовківське міське виробниче управління ЖКГ», згідно з якою до дня смерті ОСОБА_8 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 ; заяві ОСОБА_6 про прийняття спадщини, в якій вказано, що ОСОБА_6 постійно проживав в м. Жовква; доказів на спростування вказаних обставин відповідачами не надано;
апеляційний суд не врахував, що щодо майна, набутого у шлюбі, діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і заінтересована особа (інший з подружжя, спадкоємець) може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку, тобто тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на особу, яка її спростовує. Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину як майнового права пов'язується з її прийняттям, незалежно від одержання свідоцтва про право на спадщину та/або державної реєстрації права. Суд першої інстанції встановив, що вказаний будинок набуто подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі, а відтак частки кожного з подружжя щодо цього майна є рівними, доказів на спростування вказаної презумпції відповідачами не надано, а доводи ОСОБА_2 в обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову в цій частині зводились до того, що частка у спільній сумісній власності подружжя не входить до складу спадщини та не включається до спадкової маси. Факт придбання ОСОБА_6 сільськогосподарської техніки суд першої інстанції встановив не лише на підставі митної декларації від 26 квітня 2017 року (форма МД-1) та декларації (ІМ 40 АА (форма МД-2 та форма МД-З)) № UA 205010/2017/001403 від 26 квітня 2017 року, згідно з якими ОСОБА_6 розмитнив вказану техніку, а також на підставі рахунку-фактури ПДВ 20170655 від 05 квітня 2017 року з її нотаріально засвідченим перекладом. 03 жовтня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_3 . Жовківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 381/2019, в якій ОСОБА_3 повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6 , який постійно проживав у м. Жовква, Львівської області, на день його смерті залишилось спадкове майно: рухоме і нерухоме, спадщину вона приймає, крім неї спадкоємцями є дружина померлого ОСОБА_2 , діти ОСОБА_4 , ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 75-86). Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність спадкового майна після смерті ОСОБА_6 . При цьому необґрунтованим є посилання на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 серпня 2021 року у справі № 444/156/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити дії, оскільки преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом;
апеляційний суд не звернув уваги на те, що до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, коло спадкоємців боржника, яка прийняли спадщину, звернення з вимогою до спадкоємців боржника з дотриманням строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, а обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити (або спростувати) спадкоємець (спадкоємці), який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, а кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому висновок апеляційного суду про відмову у позові, в тому числі, з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують вартість майна, одержаного у спадщину, є необґрунтованим;
касаційний суд акцентує увагу, що в ситуації, коли суд не може визначити точний обсяг спадкової маси та вартість такого майна, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця. У зв'язку з цим з'ясування обсягу спадкового майна, його вартості (проведення оцінки) здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження», який, виходячи із вартості успадкованого майна, і визначає остаточну суму, яку належить стягнути зі спадкоємця (спадкоємців), за наявності - враховує виконані та/або які перебувають на стадії виконання судові рішення за вимогами інших кредиторів спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого ним майна та його часткою у спадщині;
не ґрунтуються на вимогах законодавства, що регулює спірні правовідносини, і висновок апеляційного суду про необхідність вирішення цього спору за обов'язкової участі органу опіки та піклування, оскільки спір про стягнення боргу спадкодавця не належить до тих, у яких така участь є обов'язковою згідно із законом.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 541 ЦК України), законом не передбачена солідарна відповідальність спадкоємців між собою, кожен із яких зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Тому борг спадкодавця підлягає стягненню з кожного спадкоємця в рівних частках. У зв'язку з цим постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення суду першої інстанції ? відповідно змінити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду та частково рішення суду першої інстанції ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
З урахуванням задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та зміни рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, враховуючи, що рішення суду в апеляційному порядку оскаржувала лише ОСОБА_2 , яка в судовому процесі діяла також як законний представник неповнолітніх (малолітніх) відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 21 020,00 грн касаційний суд стягує з ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції також помилково стягнув з відповідачів судові витрати солідарно та не врахував, що таке стягнення законом не передбачено. Тому рішення суду першої інстанції слід змінити і в цій частині та стягнути зазначені витрати з відповідачів в рівних частинах.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року скасувати.
Рішення Жовківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2021 року змінити, змінивши другий абзац рішення чотирма абзацами в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 75 000,00 доларів США в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_6 , одержаного у спадщину, а також судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 627,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 75 000,00 доларів США в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_6 , одержаного у спадщину, а також судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 627,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 75 000,00 доларів США в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_6 , одержаного у спадщину, а також судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 627,50 грн.
Стягнути з малолітньої ОСОБА_5 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , борг за договором позики від 05 травня 2018 року в розмірі 75 000,00 доларів США в межах вартості частки спадкового майна ОСОБА_6 , одержаного у спадщину, а також судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 627,50 грн».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 020,00 грн судових витрат на сплату судового збору у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко