03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/15668/23
провадження № 61-5289св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року в складі судді Лазоренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року в складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Київ, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу квартири, перерахування коштів, внесених на депозитний рахунок, на користь одного із відповідачів, визнання нікчемним договору дарування частини квартири, відшкодування моральної шкоди та
Короткий зміст заяви
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:
- визнати договір купівлі-продажу частин квартири від 05 липня 2006 року недійсним в частині покупця, зокрема визнати, що у договорі купівлі-продажу, ОСОБА_3 удавано зазначена покупцем 19/100 частин квартири № 207 , та визнати, що дійсним покупцем 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 ;
- визнати договір купівлі-продажу частин квартири від 05 липня 2006 року недійсним в частині ціни, зокрема визнати, що зазначена ціна в розмірі
60 000,00 грн є удаваною, продаж 19/100 частин квартири № 207 за домовленістю сторін вчинено за 4 936,00 грн;
- перевести на неї права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу
19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий № 1058);
- перерахувати на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 4 936,00 грн, внесені нею на депозитний рахунок суду з призначенням платежу «Оплата за переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частини квартири від 05 липня 2006 року»;
- визнати нікчемним договір дарування частини квартири
АДРЕСА_2 , який укладено 06 вересня 2006 року між
ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що не був спрямований на реальне настання наслідків обумовлених договором;
- стягнути з ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди в розмірі
800 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_2 належить частково їй (81/100) та ОСОБА_4 (19/100). Дійсним покупцем 19/100 частин квартири за договором від 05 липня 2006 року є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 , а продаж майна вчинено насправді за 4 936,00 грн. У договорі зазначено вартість відчуження 60 000,00 грн з метою позбавлення її права на переважну купівлю спірної частки квартири. Також ОСОБА_4 завдала їй моральної шкоди, яка полягає а нервових стресах, фізичних стражданнях і душевному болю, завданих незаконними діями, а саме наданням доступу стороннім особам до її поштової скриньки шляхом передання ключів від неї. ОСОБА_4 зламує і відкриває поштову скриньку, забираючи кореспонденцію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12 листопада 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_4 про часткове закриття провадженняв справі задоволено.
Закрито провадження в справі в частині заявлених позовних вимог, а саме про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частинквартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий номер 1058); про стягнення з ОСОБА_4 на користь позивачки відшкодування моральної шкоди в розмірі 800 000,00 грн, завданої позивачці ОСОБА_1
26 березня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду із вимогою до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця. Відтак зазначена вимога в цій справі та справі № 755/13887/14-ц є тотожною за своїм змістом, стосується одного і того ж договору купівлі-продажу, а зміна формулювання не впливає на її зміст. У справі № 755/4774/22 позивачкою вже заявлялася вимога до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди. Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що в цій справі вимога до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 800 000,00 грнзаявлена на підставі іншої обставини, ніж тієї, на підставі якої було заявлено цю вимогу до суду в справі № 755/4774/22, а саме збирання, зберігання та поширення ОСОБА_4 конфіденційної інформації про ОСОБА_1 та членів її сім'ї, без згоди останньої та поширення недостовірної інформації, а в справі № 755/4774/22 така вимога в розмірі 700 000,00 грн заявлялася до ОСОБА_4 на підставі того, що остання здійснює правопорушення в побуті, зокрема, неодноразово зламує поштову скриньку ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції оцінив критично. Зазначив, що зміна оцінки суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 , не впливає на суть вимоги. Аргументи позивачки про різні підстави для звернення до суду із вищевказаною вимогою не знайшли свого підтвердження, оскільки зводяться до порушення ОСОБА_4 таємниці листування позивачки та її сім'ї. Тобто вже є рішення суду, які набрали законної сили, щодо переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 та щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 , якими позивачці було відмовлено у задоволенні таких вимог. Щодо суб'єктного складу, то вимога про переведення прав та обов'язків покупця в цій справі та справі № 755/13887/14-ц заявлена до тих же відповідачів. А вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в обох справах до ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди помилково вважали вимоги, за якими було закрито провадження, тотожними вимогам в інших справах.
У цій справі порівняно зі справами № 755/13887/14-ц, № 755/4774/22, договір купівлі-продажу, за яким переводяться права покупця, має іншу ціну та іншого покупця, моральна шкода обґрунтована іншою підставою. У справі № 755/13887/14-ц ОСОБА_4 була відповідачем лише як власниця спірного майна, а в цій справі її стосуються усі вимоги. У цій справі вимозі про переведення прав покупця передують вимоги, якими змінюється ціна договору на 4 936,00 грн та покупець на ОСОБА_4 , вимога про переведення прав покупця звернута вже не до ОСОБА_3 , а до ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 удавано зазначена покупцем у договорі). Такі вимоги раніше судами не розглядалися. У цій справі моральна шкода завдана розповсюдженням недостовірної інформації про неї ( ОСОБА_1 ), а в справі № 755/4774/22 - за спричинену шкоду майну. Справи відрізняються за складом учасників.
Позови вважаються тотожними тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2021 року в справі № 428/9280/20). Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (постанови Верховного Суду від 25 квітня 2019 року в справі № 540/406/19, від 22 травня 2019 року в справі № 640/7778/18).
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що вимога про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частинквартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий номер 1058), як в цій справі, так і в справі № 755/13887/14-ц стосується одного й того ж договору, а зміна формулювання не впливає на зміст цієї вимоги. Завдання моральної шкоди в цій справі та справі № 755/4774/22 пов'язане з порушенням ОСОБА_4 порядку користування поштовою скринькою позивачки, її зламуванням та наданням доступу до неї стороннім особам. Доповнення позову новими обставинами за збереження в ньому первісних не є зміною підстав позову, а кваліфікується доповненням. Склад сторін у порівнюваних справах також однаковий: позивачка ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Заявниця посилається на нерелевантну практику Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами
81/100 частини квартириАДРЕСА_2 належить у рівних частках ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 січня 1997 року.
На підставі договору дарування частини квартири від 13 квітня 2002 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І. А., 19/100 частини квартири АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 липня 2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М., 19/100 частини квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6 було продано ОСОБА_3 , яка подарувала вказану частину квартири ОСОБА_4 відповідно до договору дарування частини квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. 06 вересня 2006 року. Цей договір зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28 вересня 2006 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані упунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження в справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження в справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду:
від 20 травня 2020 року в справі № 753/11592/18, від 26 квітня 2022 року в справі № 757/39474/19, від 05 жовтня 2023 року в справі № 522/8873/22, від 18 жовтня 2023 року в справі № 404/6883/18, від 08 жовтня 2025 року в справі № 278/2024/23, а також справах, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
Висновки судів у цій справі узгоджуються з наведеними вище висновками Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
У справі № 755/13887/14-ц ОСОБА_1 зверталася до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу частини квартири та припинення права власності, у якому просила:
- перевести на неї права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладеним між ОСОБА_6 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем;
- стягнути на користь ОСОБА_3 шляхом видачі з депозитного рахунку суду 60 000,00 грн, внесених позивачкою за квитанцією від 14 серпня 2014 року № 63, що складає суму вартості 19/100 частин квартири № 207 , сплачену ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_6 ;
- припинити право власності ОСОБА_4 на 19/100 частин квартири АДРЕСА_3 .
Позовна заява була мотивована тим, що ОСОБА_1 у рівних частинах зі своєю сім'єю є власником 81/100 частини квартири АДРЕСА_2 , 19/100 частини квартири належала ОСОБА_6 15 квітня 2014 року вона дізналася, що ОСОБА_6 у 2006 році продав свою частину квартири ОСОБА_3 , яка ніколи у квартирі не проживала і витрати з її утримання не несла. Позивач зазначала, що продаж указаної квартири був здійснений з порушенням вимог статті 362 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, так як їй не було запропоновано здійснити купівлю частки квартири.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року та постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, суди керувалися тим, що відсутні дані про належне письмове повідомлення всіх співвласників квартири про намір ОСОБА_6 здійснити продаж частки квартири, яка належала йому на праві приватної власності.Позивачка була обізнана про продаж ОСОБА_6 своєї частини спірної квартири з 2006 року, однак звернулась до суду із цим позовом у 2014 році із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявив відповідач, та не навела причин пропущення строку позовної давності.
У цій справі ОСОБА_1 також просить перевести на неї права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий № 1058). Позивачка обґрунтовує зазначену вимогу тими ж обставинами, що в позов у справі № 755/13887/14-ц, а саме порушенням вимог статті 362 ЦК України щодо її переважного права як співвласника квартири купівлі частки у праві спільної часткової власності.
Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 204/7727/19).
Нові вимоги щодо удаваності договору купівлі-продажу частки квартири в частині ціни (4 936,00 грн замість 60 000,00 грн) й особи покупця ( ОСОБА_4 замість ОСОБА_3 ) не видозмінює вимогу про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за цим договором, адже суть цієї вимоги - реалізація позивачкою переважного права на купівлі часткової власності відповідно до статті 362 ЦК України - залишається незмінною.
Як у справі № 755/13887/14-ц, так і в справі, що переглядається, вимога про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий номер 1058), заявлена до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Тобто доводи касаційної скарги про те, що в цій справі вимозі про переведення прав покупця передують вимоги, якими змінюється ціна договору на 4 936,00 грн та покупець на ОСОБА_4 , вимога про переведення прав покупця звернута вже не до ОСОБА_3 , а до ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 удавано зазначена покупцем у договорі), є безпідставними.
За встановлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що в цій справі та справі № 755/13887/14-цу частині переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору, що зумовлює закриття провадження в цій частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Стосовно відшкодування моральної шкоди необхідно зазначити таке.
У справі № 755/4774/22 ОСОБА_1 зверталася до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 за участю третіх осіб: ОСОБА_12 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцева І. А., Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договору дарування удаваним, визнання укладання договору купівлі-продажу квартири, переведення прав та обов'язків покупця, стягнення моральної шкоди, у якому просила суд:
- визнати договір дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 , посвідчений 30 квітня 2002 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Виходцевим І. А. та зареєстрований в реєстрі № 2803, удаваним правочином, вчиненим сторонами з метою приховання договору купівлі-продажу;
- визнати, що 30 квітня 2002 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Виходцевим І. А. та зареєстрований в реєстрі № 2803;
- перевести на позивачку права та обов'язки покупця 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 за укладеним 30 квітня 2002 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Виходцевим І. А. та зареєстрованим в реєстрі № 2803;
- передати у власність та перерахувати на користь ОСОБА_15 4 000,00 грн з депозитного рахунку суду, які зараховані позивачкою за переведення на неї прав та обов'язків покупця 19/100 частин спірної квартири;
- стягнути з відповідача ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 700 000 грн;
- припинити (скасувати) державну реєстрацію права власності на 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 ;
- зобов'язати Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної державної адміністрації в м. Києві провести державну реєстрацію (зареєструвати) права власності на 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 за позивачкою.
Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 21 січня 1997 року Дарницьким вагоноремонтним заводом, ОСОБА_1 та членам її сім?ї належить 81/100 частини квартири АДРЕСА_2 у рівних частинах. ОСОБА_4 належить 19/100 частини спірної квартири. 30 квітня 2002 року між ОСОБА_6 (обдарований) та ОСОБА_14 (дарувальник) укладено договір дарування, згідно з яким обдарований прийняв в дар 19/100 частин квартири АДРЕСА_2 . 30 серпня 2021 року позивачка вперше довідалася зі слів відповідача ОСОБА_4 , що відповідач ОСОБА_6 не в дар отримав від ОСОБА_14 спірну нерухомість, а купив її через договір дарування, що підтверджується аудіозаписом, зробленим у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, де відповідач ОСОБА_4 в іншій цивільній справі публічно та під запис заявила про це. Тому ОСОБА_14 продав частку квартири без повідомлення позивачки про цей намір, сторони умисно і свідомо оформили договір купівлі-продажу через договір дарування з метою приховати договір купівлі-продажу для обходу переважного права учасників спільної часткової власності на купівлю 19/100 частин спірної квартири за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах. Указаний договір дарування є удаваним, оскільки сторони мали на меті приховати іншу угоду - договір купівлі-продажу, що потягло за собою порушення переважного права позивачки на придбання частки у праві спільної часткової власності. Поштова скринька з написом «квартира 207 », що знаходиться при вході у під'їзд, належала та належить сім'ї позивачки, однак ОСОБА_4 зламувала замок на поштовій скриньці, постійно здійснювала та здійснює збирання, поширення та розголошування конфіденційної інформації про позивачку та її сім'ю без їх згоди, чим порушувала та порушує гарантовану Конституцією України таємницю листування. Вказаними діями ОСОБА_4 спричинила позивачці моральні, фізичні страждання та душевний біль, у зв'язку з чим позивачка вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 моральну шкоду, яку оцінює в 700 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Суди керувалися тим, що позивачкою не доведено наміру в сторін договору дарування мети приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу. Вимоги про переведення на позивачкуправ та обов'язків покупця 19/100 частин квартири за укладеним 30 квітня 2002 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 договором купівлі-продажу 19/100 частин квартири, передачу у власність та перерахування 4 000,00 грн з депозитного рахунку суду є похідними від вирішення спору щодо визнання договору дарування 19/100 частин квартири удаваним правочином, визнання, що 30 квітня 2002 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу 19/100 частин квартири, тому зазначені вимоги до задоволення не підлягали. Що стосується позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн, то підставою вказано порушення ОСОБА_4 таємниці листування, яка виразилася у систематичному зламі останньою замку поштової скриньки позивачки.Позивачкою не надано належних та допустимих доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідачки ОСОБА_4 , а також наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачки та вини останньої в її заподіянні.
У цій справі ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди в розмірі 800 000,00 грн, посилаючись на те, що ОСОБА_4 завдала їй моральної шкоди, яка полягає а нервових стресах, фізичних стражданнях і душевному болю, завданих незаконними діями, а саме наданням доступу стороннім особам до її поштової скриньки шляхом передання ключів від неї. ОСОБА_4 зламує і відкриває поштову скриньку, забираючи кореспонденцію.
Тобто і в справі № 755/4774/22, і в справі, що переглядається, підстави для відшкодування моральної шкоди позивачка пов'язує з порушенням ОСОБА_4 таємниці листування, яка полягає у систематичному зламі останньою замку поштової скриньки позивачки. Підстави позову про відшкодуваня моральної шкоди в цій справі порівняно зі справою № 755/4774/22 не змінились.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, у задоволенні позову, зокрема й щодо відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Збільшення оцінки моральної шкоди - із 700 000,00 грн до 800 000,00 грн - не створює нову складову за жодним елементом позову: підстава, предмет спору та зміст. Також незмінним лишився й склад сторін - вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено в обох порівнюваних справах до ОСОБА_4 .
Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження в справі в частині вимог про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу 19/100 частинквартири АДРЕСА_2 , укладеним та посвідченим 05 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. (реєстровий номер 1058); про стягнення з ОСОБА_4 на користь позивачки відшкодування моральної шкоди в розмірі 800 000,00 грн, завданої позивачці ОСОБА_1 . Інший підхід означав би можливість подання позивачкоюнеобмеженої кількості позовів з одного й того самого питання із несуттєвим переформулюванням позову.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона немає права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення в справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи те, що набрали законної сили судові рішення всправах № 755/13887/14-ц та № 755/4774/22, ухвалені щодо спірних вимог між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для закриття провадження в цій справі в частині вимог про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Подібні висновки щодо неможливості повторного вирішення спору, який вирішений в іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, із ухваленням рішення, яке набрало законної сили, Верховний Суд неодноразово викладав, зокрема, у постановах від 17 травня 2022 року в справі № 488/2444/21, від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22, від 05 вересня 2025 року в справі № 541/33/24 та інших, звертаючи увагу на необхідність дотримання принципів правової визначеності та поваги до остаточного рішення суду.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська