Провадження № 22-ц/803/4964/25 Справа № 211/7851/23 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
секретар судового засідання Лідовська А.А.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Софіївська селищна рада,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у
Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року, ухвалене суддею Кравченко Н.О. в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 березня 2025 року,
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Софіївської селищної ради про захист порушених прав та законних інтересів шляхом визнання розпорядження про звільнення з роботи незаконним та скасування; стягнення заборгованості за рішенням суду, що набрали законної сили; стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі копії розпорядження про звільнення та проведення повного, остаточного розрахунку по дату фактичного звільнення, видачі неналежно оформленої трудової книжки; стягнення податку, збору; стягнення компенсації прострочених зобов'язань та інфляційних витрат; стягнення сукупної моральної шкоди.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 грудня 2023 року справа за підсудністю направлена до Софіївського районного суду Дніпропетровської області.
Уточнивши позовні вимоги позивач просила:
визнати Розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради № 8-к від 26.05.2015 р. про звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконним та скасувати його;
зобов'язати Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області смт. Софіївка, Софіївського району внести запис до трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , зазначивши датою звільнення з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» новий день фактичної видачі копії розпорядження про звільнення, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 ;
зобов'язати Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області смт. Софіївка Софіївського району надати відомість з нарахування повного, остаточного розрахунку при звільнені ОСОБА_1 з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» (починаючи з 09 липня 2013 р. визначеної судовими рішеннями суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши суму відрахованих податків, зборів та суму до сплати);
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 суму залишеного боргу за судовими рішеннями що набрали законної сили за період з 09 липня 2013 року по 25 червня 2015 року, у розмірі - 24536,59 грн, після вже відрахованих з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів, але не сплачених;
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 26 червня 2015 р. по день видачі копій розпоряджень про припинення дії контракту від 14.01.2011р. та про звільнення з роботи, виплати повного, остаточного розрахунку по дату фактичного звільнення та належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 , розмір до дня ухвалення рішення, складає 589 375,24 грн., після вже відрахованих з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів». В судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції уточнено: по дату винесення рішення 21.02.2025 року;
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 компенсацію прострочених зобов'язань 3% на суму 34 378,70 коп. за час затримки виконання зобов'язань покладених вищезазначеними судовими рішеннями за період з 09.07.2013 року по день винесення рішення у розмірі - 88 694,92 грн.;
зобов'язати Софіївську селищну раду Софіївського району Дніпропетровської області виконати обов'язок Новоюлівської сільської ради - подати відомості по ОСОБА_1 до Пенсійного фонду та податкової для підтвердження повного трудового (страхового ) стажу роботи в КП «Відродження плюс» вказавши у звітностях усі суми нарахованого середнього заробітку, утриманих податків, зборів за період з 09 липня 2013 року по день видачі копії розпорядження про звільнення та належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 ;
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка вчинялася шляхом не виконання затвердженого Міністерством фінансів України від 23.04.2015 №460/26905 порядку Пенсійного фонду України, формування та подання страхувальниками звіту - не сплаченого пенсійного податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 починаючи з 09 липня 2013 року, до дня ухвалення рішення 21217,51 грн.;
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь Головного управління державної податкової служби України в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка вчинялася шляхом не виконання ст. ст. 36, 64, 176 п.171.1 ст.171, Податкового кодексу України - не сплачено прибуткового податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 починаючи з 09 липня 2013 року, до дня винесення судового рішення 106087,54 грн.;
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь державного бюджету в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язку - не сплачено військового збору 1.5% з усієї нарахованої ОСОБА_1 суми середнього заробітку за період з 26.06.2015 р. до дня винесення рішення 8840,63грн (1,5%)+1294,24грн.(5%);
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка вчинялася шляхом не виконання обов'язку Новоюлівської сільської ради, статті 124 Конституції України - несплати вже встановленої судовими рішеннями суми і не відшкодованої раніше, у розмірі - 1420,02 гри. (одна тисяча чотириста двадцять гривен, 02 копійки );
стягнути із Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна занадто тривалим порушенням прав та законних інтересів, факт якого підтверджено наведеними у тексті даної позовної заяви невиконаними судовими рішеннями що набрали законної сили та законами, що стало наслідком моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, яку вона мінімально оцінює в розмірі 300 000,00 грн;
звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір». П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (забезпечення доступу до правосуддя), а судові витрати. які належать оплаті покласти на відповідача за даним позовом Софіївську селищну раду;
зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області прийняти до виконання судове рішення, яке буде постановлене за розглядом даного позову, в частинах стягнення з бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та держави;
ураховуючи статті 116, 117, 47, 235, 240-1 Кодексу Законів про Працю України, п. 4.1 та п. 4.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» та інші фактичні обставини наведені в тексті даної позовної заяви підтверджені доказами, визнати причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 із позовною заявою від 01.12.2023 р. про захист порушених прав та законних інтересів шляхом визнання розпорядження про звільнення з роботи незаконним та скасувати його; стягнення заборгованості за рішеннями суду що набрали законної сили; стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі копії розпорядження про звільнення та проведення повного, остаточного розрахунку по дату фактичного звільнення, видачі належно оформленої трудової книжки; стягнення податку, збору; стягнення компенсації прострочених зобов'язань та інфляційних втрат; стягнення відшкодування сукупної моральної шкоди поважними та поновити строк на подання позовної заяви.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, КП «Відродження плюс» про стягнення компенсації за невикористані відпустки та оплати вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 5 616,10 грн компенсації за невикористані відпустки. У решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 15 392 грн на відшкодування вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 05 листопада 2014 року до 19 травня 2015 року та 200 грн на відшкодування моральної шкоди.
Також, рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, КП «Відродження плюс» в особі директора Мартилоги Олександра Станіславовича про стягнення компенсації за невикористану відпустку та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та компенсація моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 5616,10 грн., після відрахування з передбачених законом податків та обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з КП «Відродження плюс» в дохід держави судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. Рішення набрало законної сили 19.05.2015 року.
20 травня 2015 року ОСОБА_1 звільнена з посади директора КП «Відродження плюс» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Під час проведення звільнення не проведено остаточний повний розрахунок, не проведено відповідних страхових виплат, податків та зборів. Згідно трудової книжки, отриманої 11.10.2016 року не внесено правильний запис про поновлення на роботі. Такими незаконними діями відповідача позивача було позбавлено права на зарахування повного трудового (страхового ) стажу, що вплине на обрахування пенсійного забезпечення. Зазначено, що на звернення позивача до працедавця (правонаступника) Софіївської селищної ради про внесення дати звільнення, видачі копії розпорядження про припинення дії контракту, копію розпорядження про звільнення та письмовий розрахунок при звільненні їй було направлено листа та не виконано вимоги.
Посилаючись на невиконання рішень Софіївського районного суду від 04.11.2014 та 07.04.2015 рр., позивач вимагає виконання судових рішень правонаступником Софіївською селищною радою згідно ст. 2,124 Конституції України, ст.ст. 116,117, 235 КЗпП та Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників». Вважає, що оскільки до дати винесення рішення цим судом, позовні вимоги не виконані позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вважається такою, що не звільнена по цей час, про що необхідно внести відповідний запис до трудової книжки.
Моральна шкода обґрунтована тривалістю порушення прав працівника розпоряджатися коштами, які належать позивачу.
Пропуск строку звернення обґрунтований поданням позову у кримінальному провадженні, але згодом звернення в порядку цивільного провадження.
Таким чином, до стягнення з відповідача заявлена загальна сума 1 176 984,02 грн.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 березня 2025 року (а.с. 158 т. 2), уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Софіївської селищної ради в особі селищного голови Сегедія Петра Юрійовича, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про захист порушених прав та законних інтересів шляхом визнання розпорядження про звільнення з роботи незаконним та скасування; стягнення заборгованості за рішенням суду, що набрали законної сили; стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі копії розпорядження про звільнення та проведення повного, остаточного розрахунку по дату фактичного звільнення, видачі неналежно оформленої трудової книжки; стягнення податку , збору; стягнення компенсації прострочених зобов'язань та інфляційних витрат; стягнення сукупної моральної шкоди, задоволено частково.
Зобов'язано Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області внести запис до трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , зазначивши дату звільнення з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» - 11.10.2016 року (день отримання трудової книжки).
Стягнуто з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26.06.2015 року по 11.10.2016 року 38 953,60 грн. із проведенням остаточного розрахунку та відрахуванням всіх обов'язкових відрахувань податків та зборів для нарахування трудового (страхового) стажу для обрахування пенсійного забезпечення.
Стягнуто з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 12.10.2016 року по 19.07.2022 року - 50 000 грн в порядку компенсації за затримку нарахованих виплат.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць 2 427,17 грн.
Стягнуто з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.
Стягнуто з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким:
-визнати Розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради № 8-к від 26.05.2015 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконним та скасувати його;
-зобов'язати Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області внести запис до трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , зазначивши датою звільнення з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» день постановлення рішення суду;
-зобов'язати Софіївську селищну раду Криворізького району Дніпропетровської області надати відомість з нарахування повного, остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи з посади директора КП «Відродження плюс» (починаючи з 09 липня 2013 року визначеної судовими рішеннями суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши суму відрахованих податків, зборів та суму до сплати);
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 суму залишеного боргу за судовими рішеннями, що набрали законної сили за період з 09 липня 2013 року по 25 червня 2015 року, яка потребує обов'язковій виплаті при звільненні, у розмірі 23857,39 гривень, після вже відрахованих з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів, але не сплачених;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, спричиненого невидачею у день звільнення належно оформленої трудової книжки № НОМЕР_1 , копії розпорядження, не проведеному розрахунку з виплатою усіх сум, що належать при звільненні за період з 26 червня 2015 року по день ухвалення рішення суду;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 3% річних від усієї несплаченої суми, яка складається із простроченого зобов'язання за рішеннями суду, що набрали законної сили, в сумі залишеного боргу перед ОСОБА_1 , починаючи з наступного року від 09 липня 2013 року і до часу фактичної виплати при звільненні; із простроченого зобов'язання сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 червня 2015 року по день ухвалення рішення суду;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в рахунок відшкодування шкоди, яка вчинялася шляхом невиконання затвердженого Міністерством фінансів України від 23.04.2015 року №460/26905 порядку Пенсійного фонду України, формування та подання страхувальниками звіту - не сплаченого пенсійного податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 , починаючи з 09 липня 2013 року по день ухвалення рішення суду;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь Головного управління державної податкової служби України у Дніпропетровській області в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка вчинялася шляхом невиконання ст.ст. 36, 64, 176 п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України - не сплачено прибуткового податку з нарахованого заробітку ОСОБА_1 , починаючи з 09 липня 2013 року по день ухвалення рішення суду;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь державного бюджету в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка вчинялася шляхом невиконання обов'язку - не сплачено військовий збір 1,5% з усієї нарахованої ОСОБА_1 суми середнього заробітку з 26.06.2015 року по день ухвалення рішення суду;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, як вчинялася шляхом невиконання обов'язку Новоюлівської сільської ради, щодо сплати усіх сум, що належать при звільненні, в розмірі 1 420,02 грн;
-стягнути з Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди (враховуючи.інфляційні) у розмірі 300 000 грн, що складається із: відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , яка страждає із своїми рідними через позбавлення права понад 10 років вільно володіти та розпоряджатися своїми коштами за рішенням суду, що набрали законної сили, яку в цій частині вона оцінює мінімально у розмірі 150 000 грн; відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , яка тривалий час страждає разом зі своїми рідними через невизначеність ситуації отримання повного, остаточного розрахунку при звільненні, видачі належно оформленої трудової книжки, яку в цій частині вона мінімально оцінює у розмірі 150 000 гривень;
-зобов'язати Софіївську селищну раду Софіївського району Дніпропетровської області виконати обов'язок Новоюлівської сільської ради подати відомості по ОСОБА_1 до Пенсійного фонду та податкової для підтвердження повного трудового (страхового) стажу роботи в КП «Відродження плюс» вказавши у звітностях усі суми нарахованого середнього заробітку, утриманих податків, зборів за період з 09 липня 2013 року по день ухвалення рішення суду;
-зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області прийняти до виконання виконавчі листи на судове рішення за розглядом даного позову в частинах стягнення із бюджету Софіївської селищної ради Криворізького району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 усі кошти,що належали при звільненні.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що при пересиланні по пошті Новоюлівською сільською радою (роботодавцем) трудової книжки № НОМЕР_2 відповідно до опису почтового відправлення отриманого 11 жовтня 2016 року доведено несвоєчасне повернення трудової книжки без внесеного запису про поновлення на роботі та про звільнення, не долучено розпорядження про звільнення та не проведено розрахунку у визначений строк ч. 1 ст. 116 КЗпП України (відсутні відомості про виплату усіх коштів, що належать ОСОБА_1 при звільненні).
Судом не враховано, що Софіївською селищною радою (правонаступником) відповідно до заяви ОСОБА_1 від 23.10.2023 року до голови Софіївської селищної ради, запис до трудової книжки № НОМЕР_1 про звільнення внісся 30 листопада 2023 року ще й згідно Розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради від 26.05.2015 року № 8-к. Знову не змінено дату звільнення по день внесення фактичного напису до трудової книжки № НОМЕР_1 та не проведено повного розрахунку у визначений строк частиною 1 статті 116 КЗпП України.
Посилається, що судом першої інстанції розмір моральної шкоди визначений без врахування глибини та важкості її моральних страждань, які вона зазнала внаслідок втрати роботи та джерела до існування, з приводу тяганини у кримінальному розслідуванні, з приводу не проведеного повного, остаточного розрахунку при звільненні, з приводу позбавлення її права вільно володіти та розпоряджатися своїми коштми, з приводу порушеного права на повне пенсійне забезпечення по досягненню пенсійного віку. Наполягає, що 300 000 грн це мінімальна сума відшкодування моральної шкоди, враховуючи страждання завдані їй та її сім'ї порушеннями, які тривають понад 10 років.
Відзив на апеляційну скаргу не надано.
Софіївською селищною радою до апеляційного суду подану заяву, в якій заяник просить розглянути справу без присутності представника за наявними матеріалами справи.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просила скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задволення її позовних вимог, прдставника третьої особи Головного управління Державної казначейськох служби України у Дніпропетровській області ОСОБА_2 , яка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та візиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає в повній мірі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту вимог 4-8 позовної заяви від 01.12.2023 року вбачається, що позивачка звернулася до правонаступника Новоюлівської сільської ради - Софіївської сільскої ради, обгунтовуючи невиконання рішень судів Новоюлівською сільською радою та збільшивши період стягнення за час вимушеного прогулу, вказаним вимогам вже надано правову оцінку судом із зазначенням належного відповідача. Тому вимоги ОСОБА_1 в частині вже ухвалених судових рішень у період констатованих порушень до 25.06.2015 року задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.06.2015 року по день винесення рішення 21.02.2025 року, суд першої інстанції при встановленні періоду порушень при трудових відносинах врахував дату отримання позивачем трудово книжки 11.10.2016 року без проведення остаточного розрахунку.
Виходив з того, що, період з 26 червня 2015 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року по 21 лютого 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Оскільки роботодавець своє зобов'язання, всупереч вимог про забезпечення справляння і сплати прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян, яке є його обов'язком не виконав, на зважаючи на внесення запису про звільнення до трудової книжки позивача ОСОБА_1 , враховуючи порушення, встановлені при звільненні ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог про нарахування суми середнього заробітку за період з 26.06.2015 року по день видачі трудової книжки 11.10.2016 року, із проведенням із зазначенням дати звільнення та винесенням наказу про звільнення датою 11.10.2016 рік та з проведенням остаточного розрахунку та відрахуванням всіх обов'язкових відрахувань податків та зборів для нарахування трудового (страхового) стажу для обрахування пенсійного забезпечення.
Врахувавши наявність не виплаченої частини заробітної плати за рішенням суду в сумі 24 536,59 грн., судом встановлено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2016 року по 19.07.2022 року складає 171 088 грн. Разом з тим, суд врахував, що ця сума є значно більшою за розмір сум, на отримання яких позивач мала право на час звільнення з роботи, врахувавши що позивачка, будучи обізнаною про складові заробітної плати при звільненні, звернулася до суду з даною позовною заявою лише 06.12.2023 року, та дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягненняя сума середнього заробітку за період з 12.10.2016 року по 19.07.2022 року в сумі 171 088 грн є неспівмірною з розміром пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України до 50 000 грн.
Також судом враховано, що у період з 19.07.2022 року позивачка звернулася із даним позовом до суду 06.12.2023 року та заявила про пропущення строку звернення до суду. Заявлені позивачкою причини пропуску строку для звернення - подання цивільного позову спочатку в кримінальному провадженні та згодом прийняття рішення про подачу цивільного позову на переконня суду не прийняті як поважні причини пропуску строку на звернення до суду.
Виходячи з міркувань справедливості та доведеності моральної шкоди, суд першої інстанції оцінив докази, надані позивачем в обгрунтування своїх вимог про відшкодування моральної шкоди та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 визначивши розмір моральної шкоди 5 000 гривень.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача Софіївську селищну раду зробити відповідні відрахування при задоволенні позовних вимог про внесення змін дати звільнення, зобов'язання проведення повного, остаточного розрахунку та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області прийняти до виконання судове рішення, яке буде постановлене за розглядом даного позову, суд дійшов висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки такі відрахування будуть проводитись при виконанні цього рішення і на цей час встановити порушення на майбутнє судом встановити неможливо.
Позовні вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 88 694,92 грн суд першої інстанції залишив без задоволення, оскільки таке порушення підлягає захисту в порядку стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 року по справі №193/2482/14-ц встановлено, що 05 березня 2008 року ОСОБА_1 прийнята на роботу у КП «Відродження плюс» на посаду головного бухгалтера. На підставі рішення сесії Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 13 січня 2011 року № 51-4/VІ позивача затверджено на посаду директора КП «Відродження плюс» та укладено з нею контракт строком на п'ять років з 13 січня 2011 року до 13 січня 2016 року.
08 липня 2013 року ОСОБА_1 звільнена з посади директора КП «Відродження плюс» на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2014 року по справі № 183/942/13-ц, яке набрало законної сили 14 січня 2015 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді директора КП «Відродження плюс» та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 липня 2013 року до 04 листопада 2014 року.
Згідно Розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року ОСОБА_1 з 30 січня 2015 року поновлено на роботі.
17 лютого 2015 року ОСОБА_1 подала заяву до Новоюлівської сільської ради про розірвання контракту та звільнення її з посади директора КП «Відродження плюс» згідно зі статтею 38 КЗпП України.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 року по справі №193/2482/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, КП «Відродження плюс» про стягнення компенсації за невикористані відпустки та оплати вимушеного прогулу за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 5 616,10 грн компенсації за невикористані відпустки. У решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року №193/2482/14-ц рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 15 392 грн на відшкодування вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 05 листопада 2014 року до 19 травня 2015 року та 200 грн на відшкодування моральної шкоди.
20 травня 2015 року ОСОБА_1 повторно подала заяву про звільнення з посади директора КП «Відродження плюс» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1 № НОМЕР_3 від 05.03.2008 року №4 від 30.01.2015 року «запис №3 є недійсним. Поновлена на попередній роботі», запису №5 від 20.05.2015 року звільнена з посади за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.
Згідно рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2014 року по справі № 183/942/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області про поновлення на роботі встановлено, що у липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, у якому просила поновити її на роботі на посаді директора Комунального підприємства «Відродження плюс», визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 8 липня 2013 року про її звільнення з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї контрактом, та за неодноразове грубе порушення керівником чинного законодавства України чи обов'язків, передбачених контрактом, що потягло негативні наслідки, стягнути з відповідача 2 281 грн. 61 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 9 липня 2013 року та 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження їй виплати заробітної плати та поновлення на роботі, які доповнені вимогою про визнання розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області №5-к від 08 липня 2013 року про її звільнення з займаної посади директора КП «Відродження плюс» як незаконне та скасувати його; зобов'язати відповідача відшкодувати на її користь моральні збитки, до яких призвело порушення її законних прав, в розмірі 15000 гривень; зобов'язати відповідача та співвідповідача сплатити на її користь всі належні суми (середньомісячний заробіток в сумі 2340,00 грн., індексацію) з 09 липня 2013 року до дня постановлення рішення суду.
За результатами розгляду позов ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софївського району Дніпропетровської області про визнання розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області про звільнення з посади директора Комунального підприємства «Відродження плюс», розірвання контракту незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Визнано розпорядження сільського голови Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області №5-к та №6-к від 08 липня 2013 року про звільнення з посади директора КП «Відродження плюс» ОСОБА_1 незаконними та скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Відродження плюс». Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 липня 2013 року по 04 листопада 2014 року в сумі 39664 грн після відрахування з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн. Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі та присудження їй виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнуто з КП «Відродження плюс» в дохід держави судовий збір у сумі 730,80 грн. Стягнуто з сільського голови Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 на користь КП «Відродження плюс» в сумі 39664 грн після відрахування з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів. В решті позовних вимог відмовити як необґрунтованих. Рішення набрало законної сили 14.01.2015 року.
Згідно рішення Софіївського району Дніпропетровської області від 07.04.2015 року за позовом ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, КП «Відродження плюс» в особі директора Мартилога Олександра Станіславовича про стягнення компенсації за невикористані відпустки та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та компенсація моральної шкоди, встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до Софіївського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, комунального підприємства «Відродження плюс» в особі директора Мартилоги О.С. про стягнення компенсації за невикористані відпустки та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та компенсація моральної шкоди, яку уточнила та в обґрунтування позовної заяви зазначила, що згідно рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області її було поновлено на посаді директора КП «Відродження плюс» 29 січня 2015 року, але, фактичного доступу до роботи не було, бо іншим рішенням від 30 січня 2015 року №385-37/VI Новоюлівської сільської ради вирішено -п. 2 цього рішення: в поновленні на роботі ОСОБА_1 відмовлено. Позивач вважала, що не мала виконувати свої службові обов'язки на протязі п'яти місяців, а отже звернулася до суду з даною позовною заявою про стягнення з відповідача Новоюлівської сільської ради за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, усієї суми 9878,55 грн. (після відрахування з неї податкового збору). Також ОСОБА_1 просила стягнути з співвідповідача КП «Відродження плюс» грошову компенсацію за невикористані відпустки з 05 березня 2012 року по дату надходження заяви про звільнення від 17 лютого 2015 року в розмірі 12867,13 грн. (після відрахування з неї податкового збору). Крім того, позивач просила стягнути з Новоюлівської сільської ради на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та допустити негайне виконання рішення.
За результатами розгляду справи рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07.04.2015 позовні вимоги ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, комунального підприємства «Відродження плюс» в особі директора Мартилоги Олександра Станіславовича про стягнення компенсації за невикористану відпустку та оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та компенсація моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з КП «Відродження плюс» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 5616,10 грн., після відрахування з передбачених законом податків та обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено як необґрунтованих. Стягнуто з КП «Відродження плюс» в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. Рішення набрало сили 19.05.2015 року.
Згідно рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.05.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року в частині відмови стягнення вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 15392,00 грн. в рахунок відшкодування вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 05.11.2014 року по 19.05.2015 року та 200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь держави судовий збір в розмірі 730,80 грн. за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. В решті рішення залишено без змін.
Згідно рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25.06.2015 по справі №193/706/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди, позовні вимоги ОСОБА_1 до Новоюлівської сільської ради про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної шкоди задоволено частково. Зобов'язано Новоюлівську сільську раду Софіївського району Дніпропетровської області видати ОСОБА_1 трудову книжку № НОМЕР_1 . Стягнуто із Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 кошти за час вимушеного прогулу з 20 травня 2015 року до дня постановлення рішення, а саме по 25 червня 2015 року включно, в розмірі 3078,40 грн, після відрахування з неї передбачених законом податків та обов'язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду про присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150,00 грн. Стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 730,80 грн.
Згідно постанови Верховного Суду від 13.11.2019 року по справі №193/706/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2017 року скасовано, рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року залишено в силі. Стягнуто з Новоюлівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області на користь держави 584,64 грн. судового збору.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що заявляючи позовні вимоги в п. 4-8 позовної заяви від 01.12.2023, позивач в даному позові звертається повторно із тими самими вимогами відповідно вищезазначених рішень, але до іншого відповідача правонаступника Новоюлівської сільської ради - Софіївської селищної ради, при цьому обґрунтовує звернення невиконанням рішень Новоюлівською сільською радою та вважає за необхідне звернутись до суду із вимогами, яким вже надано правову оцінку судом із зазначенням належного відповідача, а саме з урахуванням проведеного об'єднання територіальних громад, збільшивши період стягнення за час вимушеного прогулу.
У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №638/18026/19 зазначено, що суть преюдиції полягає в недопустимості повторного розгляду судом одного і того ж питання між тими самими сторонами.
Враховуючи, що Софіївська селищна рада є фактичним правонаступником Новоюлівської сільської ради, розгляд вказаних вимог є по суті повторним переглядом одного і того ж питання по суті із заміною сторони відповідача.
При цьому порядок вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження визначено статтею 442 ЦПК України, згідно якої сторона виконавчого провадження має право звернутися із клопотанням про заміну вибулої сторони у виконавчому провадженні, заміну правонаступником, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Щодо висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 25.06.2015 року по день винесення рішення 21.02.2025, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 щодо відповідальності власника, або уповноваженого ним органу за непроведення розрахунку з працівником після звільнення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові, Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18). Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі, що передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Підстав для відступ від правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду України та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вбачається".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 (адміністративне провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що: «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
Неправильна юридична кваліфікація позивачем, в даному випадку, спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
У зв'язку із цим суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року по справі №200/2048/23, спірний період у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
З огляду на вказане судом першої інстанції при встановленні періоду порушень при трудових відносинах вірно врахована дата отримання позивачем трудової книжки 11.10.2016 року, без проведення остаточного розрахунку.
Період з 26 червня 2015 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Натомість, період з 19 липня 2022 року по 21 лютого 2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічні висновки щодо застосування відповідних норм права викладені у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Таким чином, у межах цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про враховування норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Згідно ст. 47 КЗпП України власника або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення, в такому разі, вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників встановлено, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Письмова згода ОСОБА_1 була отримана. Дату відправки трудової книжки сторонами не доведено в судовому засіданні.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків про джерела доходів/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого), станом на 30.11.2023 року ОСОБА_1 отримувала доходи з таких джерел: по 3 квартал 2013 року КП «Відродження плюс» , 101-заробітна плата; за 2 квартал 2015 КП «Відродження плюс» 12901,20 за кодом 127 - інші доходи (заборгованість за виконавчим листом); за 4 квартал 2015 року Новоюлівська сільська рада 15392,00 грн за кодом 127-інші доходи (за виконавчим листом) (а.с.9 т. 1)
Отже, судом встановлено, що з 4 кварталу 2015 року до 30.11.2023 року жодних нарахувань, обов'язкових відрахувать, відповідних страхових платежів ОСОБА_1 роботодавцем не проведено. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.
Згідно копії конверта із описом вкладення, ОСОБА_1 , отримала трудову книжку 11.10.2016 року (а.с.14-14зворот т. 1.) Відповідачем вказаний факт не спростований.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено і з цим погоджується апеляційний суд, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків про джерела доходів/суми нарахованого доходу, роботодавець своє зобов'язання, всупереч вимог щодо забезпечення справляння і сплати прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян, яке є відповідно його обов'язком не виконав, не зважаючи на внесення запису про звільнення до трудової книжки позивача ОСОБА_1 .
Враховуючи порушення, встановлені при звільнені ОСОБА_1 , суд дійшов обґрунтованого висновку про нарахування суми середнього заробітку за період з 26.05.2015 року по день видачі трудової книжки 11.10.2016 року, із проведенням і зазначенням дати звільнення та винесенням наказу про звільнення датою 11.10.2016 рік та з проведенням остаточного розрахунку та відрахуванням всіх обов'язкових відрахувань податків та зборів для нарахування трудового (страхового) стажу для обрахування пенсійного забезпечення.
Враховуючи, що під час видачі та оформлення трудової книжки, в порушення ст. 117 КЗпП, правової позиції, викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18), задоволенню підлягає вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи не проведення остаточного розрахунку на час видачі трудової книжки по 19.07.2022 року.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (з наступними змінами і доповненнями). Згідно абз. 3 п. 2 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. №100).
З огляду на вказане висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо проведення нарахування виходячи з мінімальної заробітної плати за відповідний період не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню є правомірним.
Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції відповідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, врахував середньоденний розмір заробітку позивачки, який встановлений судовим рішенням згідно довідки про середню заробітну плату вих. №74 від 23 жовтня 2014 року, що надана КП «Відродження плюс», за якою середньоденний розмір заробітку позивача становить 118,40 грн. (за квітень 2013р. оклад 2340,00 грн., індексація 87,17 грн., всього за квітень за 22 робочих дня нараховано заробітну плату 2427,17 грн. + за травень 2013 р. оклад 2340,00 грн., індексація 87,17 грн., всього за квітень за 19 робочих дня нараховано заробітну плату 2427,17 грн., кількість робочих за два місяці складає 41 робочих дні та нараховоно 4854,34 грн., щоб узнати середньоденний розмір заробітної плати необхідно нараховану суму заробітної плати за два місяці в розмірі 4854,34 грн. поділити на кількість робочих днів, що складає 41 день, тому середньоденна заробітна плата складає 118,40 грн.
Отже, виплаті підлягає сума за період вимушеного прогулу з 26.06.2015 року по день видачі трудової книжки 11.10.2016 року, а враховуючи відсутність повного проведення відповідних відрахувань - по 19.07.2022 року.
З 26.06.2015 р.(з наступного дня ухвалення рішення) по 11.10.2016 року період становить 329 робочих дні ?118,40 грн.= 38953,60 грн. у трудових правовідносинах, із проведенням остаточного розрахунку та відрахуванням всіх обов'язкових відрахувань податків та зборів для нарахування трудового (страхового) стажу для обрахування пенсійного забезпечення.
З 12.10.2016 по 19.07.2022 року 1445 дн. ?118,40 грн.= 171088 грн. в порядку компенсації за затримку нарахованих виплат.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи суму невиплаченої частини заробітної плати за рішенням суду в сумі 24 536,59 грн, позивачу підлягає стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.10.2016 по 19.07.2022 року, що складає 171 088 грн.
Разом з тим, суд обґрунтовано звернув увагу на те, що ця сума є значно більшою за розмір тих сум, на які позивач мав право від відповідача на час звільнення з роботи, а тому суд має вирішити, чи є попередньо визначена ним сума середнього заробітку за час прострочення проведення розрахунку при звільненні справедливою щодо обох сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначено, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду).
З огляду на викладе, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця при звільненні, яка складає 24 536,59 грн, те, що позивач після звільнення з займаної посади 26.06.2015 (встановленого рішенням суду), будучи обізнаною про складові заробітної плати при звільненні, звернулася до суду із даною позовною заявою лише 06.12.2023 року, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 12.10.2016 року по 19.07.2022 року в розмірі 171 088 грн. є неспівмірною з ймовірним розміром пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат.
Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаних обставин, можливо зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України до 50 000 грн.
Звертаючись з позовом у даній справі 06.12.2023 року позивачем заявлено про пропущення строку звернення до суду. Натомість, починаючи з 19.07.2022 року, тобто, після внесення змін щодо строків звернення до суду після прийняття відповідних змін до діючого законодавства, позивач протягом трьох місяців, згідно ст. 233 КЗпП до суду повинна була звернутись за захистом порушених прав.
Заявлена позивачкою причина пропуску строку звернення, як подання цивільного позову спочатку в кримінальному провадженні та згодом прийняття рішення про подачу цивільного позову не можуть бути визнані поважними, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без задоволення вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У п.13 вказаної роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих обов'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно вимог ст. 237-1 КЗпП України, якщо порушення законних прав, призвело до моральних страждань робітника підприємства, то моральна шкода відшкодовується власником або уповноваженим ним органом підприємства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, моральних страждань заявника, а також інших негативних наслідків.
Відповідно ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Оцінивши докази, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивачки в цій частині в розмірі 5 000 грн, врахувавши ступень душевних страждань та додаткових зусиль, необхідних для організації ОСОБА_1 нормального життя; ступеню вини відповідача у її незаконному звільненні; пов'язаності страждань ОСОБА_1 з винними діями відповідача у справі. При цьому, суд виходив з міркувань справедливості та доведеності моральної шкоди.
Щодо вимог позивачки про зобов'язання роботодавця провести відповідні відрахування до органів, суд першої інстанції, врахувавши, що справляння і сплата прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов'язку роботодавцю, оскільки відповідно ст. 18 Податкового кодексу України суди не належать до складу податкових агентів платника податків.
Податковий агент, згідно з пп. 14.1.180 ПК України, зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ.
Відповідно до пункту 3 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (в редакції чинній на дату ухвалення судового рішення) усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц.
Водночас, відповідно до п. 171.1 ст. 171 Податкового Кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 зазначив, що суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, а отже, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.
Також колегія суддів зауважує, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), від 27 листопада 2019 року у справі № 401/1813/16-ц (провадження № 61-29744св18), від 22 березня 2023 року у справі № 136/423/22 (провадження № 61-9636св22).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з обгрунтованими висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог позивачки щодо зобов'язання відповідача Софіївську селищну раду зробити відповідні відрахування при задоволенні позовних вимог про внесення змін дати звільнення, зобов'язання проведення повного, остаточного розрахунку та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, зобов'язання Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області прийняти до виконання судове рішення, яке буде постановлене за розглядом даного позову, оскільки такі відрахування будуть проводитись при виконанні цього рішення і на цей час встановити порушення на майбутнє судом встановити неможливо.
Також суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог позивачки в частині стягнення 3% річних від протсроченої суми грошового зобов'язання, оскільки таке стягнення не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва). Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема, можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідні положення містяться у постанові ВС від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13, яку згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд враховує, і в якій суд вказав, що вимога позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Отже, з огляду на викладене, висновок суду першої інстанції щодо залишення без задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення 3% річних від простроченої суми грошового зобов'язання відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: