Провадження № 22-ц/803/7579/25 Справа № 199/4772/24 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бутов Михайло Алєкович, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року у цивільній справі номер 199/4772/24 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 13 березня 2020 року між сторонами було укладено договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді кредитного ліміту (максимальний розмір кредитного ліміту 1000000,00 гривень) строком на 12 місяців з можливістю неодноразового продовження строку кредитування, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості, а також сплативши за користування кредитом 0,01% річних за користування кредитом протягом пільгового періоду (пільговий період - 67 днів), 48% річних на строкову заборгованість за користування кредитом, 56% річних на прострочену заборгованість за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі згідно з договором.
Відповідачка свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, в позасудовому порядку повертати кредит, в тому числі, на вимогу банку не бажає.
Позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь кредитну заборгованість станом на 09 травня 2024 року в загальному розмірі 189783,35 гривень, з яких: 98704,50 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 91078,85 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року позовну заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за договором №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року станом на 09 травня 2024 року в загальному розмірі 158156,4 гривень, з яких: 98704,50 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,90 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» судовий збір в розмірі 2018,71 гривень.
Із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бутов М.А., подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Доводами апеляційної скарги наведено, що суд при прийнятті зазначеного рішення неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів, та допустив порушення норм матеріального права та висновки суду, викладені у зазначеному рішенні, не відповідають обставинам справи.
Договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13.03.2020 року не є укладеним, оскільки зазначений договір не підписано належним чином. Зазначений вище договір містить лише зображення відтворення підпису уповноваженого на укладання договорів представника АТ «Банк Кредит Дніпро» за допомогою засобу механічного копіювання, що видно неозброєним оком, оскільки чіткість відображення підпису представника АТ «Банк Кредит Дніпро» суттєво відрізняється від чіткості відображення підпису, який міститься у графі Клієнт, а тому зазначений договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13.03.2020 року не є підписаним у розумінні статті 207 ЦК України.
ОСОБА_1 не оспорює сам факт отримання певної суми грошових коштів від позивача, водночас, відповідачка вважає, що вона не має обов'язку сплачувати позивачу грошові кошти у розмірах і з підстав, зазначених у позовній заяві та у рішенні суду першої інстанції.
У зв'язку з неможливістю визначити за наданими позивачем доказами, яка ж відсоткова ставка застосовувалась щодо кожного періоду нарахування відсотків, про стягнення яких просив позивач, тому і неможливо було перевірити чи дотримався позивач при нарахуванні відсотків положень пункту 13 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, згідно якого в період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.
Судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не враховано, що грошові кошти надавались відповідачці у вигляді відновлювальної лінії з використанням електронного платіжного засобу банківської картки та не враховано, що строк дії картки закінчився 01.02.2022 року і після цієї дати відповідачка не могла вже користуватись грошовими коштами. Доказів перевипуску, продовження терміну дії картки чи отримання відповідачем нової картки позивачем не надано. Термін дії картки закінчився до впровадження на території України воєнного стану, отже строк її дії не продовжувався. Таким чином, дія кредитного ліміту після 31.01.2022 року не продовжувалась, оскільки відповідачка ОСОБА_1 вже після зазначеної дати фактично не могла користуватись грошовими коштами.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що 06.07.2022 року відповідачка ОСОБА_1 фактично не отримувала коштів у сумі 14101,01 грн, а тому і не існує підстав для стягнення зазначеної суми з відповідачки. Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів, на який посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких встановлених ними умов та правил, оскільки доданий до позовної заяви УДБО не підписаний відповідачкою, і у зв'язку з цим позивач не мав права самовільно проводити 06.07.2022 року реструктуризацію боргу, вирахувавши з кредитного ліміту суму 14101,01грн та направивши її на погашення відсотків, чим незаконно збільшив суму боргу за тілом кредиту на 14101,01 грн.
Згідно зі складеним позивачем розрахунком заборгованості, станом на 31.01.2022 року на день закінчення дії картки та дії кредитного ліміту - загальний залишок заборгованості відповідача за тілом кредиту становив 92152,88 грн і 18.02.2022 року відповідачем було внесено на рахунок грошові кошти, частину з яких банком було направлено на погашення заборгованості за тілом кредиту та станом на 18.02.2022 року залишок заборгованості за тілом кредиту становить 86330,09 грн. Водночас, у період з 21.04.2020 року по 18.02.2022 року відповідачкою вносились на банківський рахунок грошові кошти для погашення частинами отриманих нею сум і банком зазначені грошові кошти направлялись не лише на погашення основної заборгованості, а й на погашення відсотків, безпідставно нарахованих банком на підставі нікчемного договору №26203000463362. Так, за вказаний вище період із сум, що вносились відповідачкою на погашення основного боргу, банком було безпідставно направлено на погашення відсотків грошову суму у загальній сумі 66268,64грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Таким чином, із загальної отриманої відповідачкою від позивача суми грошових коштів залишок неповерненої суми складає 20061,45грн (86330,09грн - 66268,64грн). Але позивачем не заявлялось позовної вимоги про застосування відповідно до ст. 216 ЦК України наслідків нікчемного правочину, у зв'язку з чим не було підстав для задоволення позову про стягнення з відповідачки навіть цієї суми.
У зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідачка понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, докази чого надаються та які у разі задоволення апеляційної скарги мають бути відшкодовані відповідачці за рахунок позивача. Також, відповідачка в суді першої інстанції понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, докази чого теж надаються та які теж мають бути відшкодовані за рахунок позивача.
Від АТ «Банк Кредит Дніпро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2025 року в справі №1994772/24 - без змін, заяву відповідачки в частині відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 гривень залишити без розгляду, а в частині відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 гривень - відмовити в повному обсязі.
Між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 13.03.2020 року укладено кредитний договір №26203000463362. Щодо підпису з боку АТ «Банк Кредит Дніпро» зазначає, що пунктом 4.6.3 Договору №26203000463362 від 13.03.2020 року про встановлення кредитного ліміту передбачено, підписанням цього договору клієнт підтверджує, що до моменту підписання цього договору ознайомлений та згодний з умовами УДБО та погоджується з тим, що цей договір з боку банку укладається шляхом нанесення на нього типографськими засобами відбитка печатки банку та підпису уповноваженої особи банку. Зміст ст. 6, 627 та 207 ЦК України клієнту роз'яснені, із зразками печатки та підписів уповноваженої особи банку клієнт ознайомлений та надає згоду щодо такої письмової форми договору.
Банк надав відповідачці грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту (встановленого ліміту): до 1000000,00 грн; дата надання кредиту: 13.03.2020 року, строк користування кредитом: 12 місяців (з автоматичною пролонгацією на новий термін( п. 1.2.2 кредитного договору), процентна ставка за користування кредитом на строкову заборгованість - 48% річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56% річних, пільговий період - 67 днів.
Заборгованість по кредиту погашається шляхом зарахування обов'язкового платежу з 6 числа місяця, наступний за місяцем, в якому був використаний кредит до 5 числа, що йде через один місяць після місяця, в якому був використаний кредит. Розмір обов'язкового платежу становить 2,00% від суми фактичної заборгованості, визначеної відповідно до УДБО та суми нарахованих процентів та комісій (п. 2.3 договору про встановлення кредитного ліміту). Отже, умовами кредитного договору сторони погодили розмір процентної ставки, порядок їх нарахування та погашення.
Нарахування процентів по договору №26203000463362 від 13.03.2020 року про встановлення кредитного ліміту здійснювалося по ставці 0,01% річних в період дії пільгового періоду та ставці 48% річних після закінчення пільгового періоду та ставці 48% на прострочену заборгованість у відповідності до положень Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року, якими заборонено підвищення процентної ставки за кредитним договором у період дії карантину. Твердження апелянта про начебто нарахування 56% річних не відповідає дійсності та спростовується первинними документами - виписками по рахунках.
Хибною є думка апелянта про те, що через закінчення строку дії картки закінчився строк дії кредитного договору. ОСОБА_1 18.02.2022 року (після закінчення дії картки) здійснювала погашення по кредитному договору, зокрема, вона внесла грошові кошти на погашення кредитного договору на рахунок погашення по кредиту через касу, а не за допомогою платіжної картки. Договір припиняється внаслідок належного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором (п. 5.2.3). Отже, строк дії договору закінчиться після повного і належного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Крім того, закінчення строку дії картка або її крадіжки, втрата ніяким чином не
є свідченням закінчення дії кредитного договору.
Оскільки ОСОБА_1 відповідала критеріям, зазначеним у п. 7.10.3.1 УДБО та в строк до 22.07.2022 року від ОСОБА_1 не було отримано відмову від реструктуризації (письмову або усну), банк залишив за собою право застосувати проведення реструктуризації на умовах реструктуризації-2.
Кредитний договір, як домовленість сторін, може складатись з декількох документів, в даному випадку загальної частини, яка представлена УДБО, та спеціальної, в якій містяться встановлені умови кредитування.
Щодо витрат відповідачки на правничу допомогу в розмірі 15000,00 гривень (понесені при розгляді в суді першої інстанції), на думку позивача, що заява в цій частині підлягає залишенню без розгляду оскільки документи щодо цього питання подані після закінчення процесуальних строків.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачці за результатом розгляду апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не свідчать про те, що рівень складності справи вимагав значного обсягу правничої допомоги, та значного обсягу часу, який оцінений представником відповідачки в загальній сумі вартості виконаних послуг 10000,00 гривень. Отже, сума 10000,00 гривень, про яку заявляє представник відповідачки за подання апеляційної скарги не відповідає принципам співмірності та справедливості. Крім того, адвокатом Бутовим М.А. не надано доказів на представлення інтересів в Дніпровському апеляційному суді.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Бутов М.А. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Перепелиця Ю.В. в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити, рішння суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 13 березня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитодавцем, та відповідачкою ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом в 1000000,00 гривень строком на 12 місяців з можливістю автопролонгації строку кредитування, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості, сплативши 0,01% річних за користування кредитом протягом пільгового періоду (67 днів), 48% річних на строкову заборгованість та 56% річних на прострочену заборгованість (а.с. 11, том 1).
До матеріалів справи долучено універсальний договір банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» (а.с. 9-35, том 2).
Для використання кредитного ліміту позивачем відповідачці було видано відповідну картку та відкрито картковий рахунок, що підтверджується копією розписки про отримання картки, копією договору банківського рахунку та надання додаткових послуг від 13 березня 2020 року.
27.08.2023 року позивачем направлено відповідачці вимогу про повернення кредиту (а.с. 18, 20, том 1)
Згідно з розрахунком заборгованість за кредитним договором №26203000463362 станом на 09.05.2024 року становить 189783,35 гривень, з яких: 98704,50 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 91078,85 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом ( а.с. 131-135, том 1; 36-38, том 2).
На підтвердження користування відповідачкою кредитними коштами до матеріалів справи долучено банківську виписку (а.с. 24-130зв, том 1; 39-161а, том 2).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості саме в певному обсязі.
З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Таким чином судом встановлено, що укладений кредитний договір відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Отже, протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 13 березня 2020 року між АТ «Банк Кредит Дніпро», як кредитодавцем, та відповідачкою ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом в 1000000,00 гривень строком на 12 місяців з можливістю автопролонгації строку кредитування, зобов'язавшись повернути кредит щомісячними платежами у вигляді обов'язкового платежу в розмірі 2% від суми фактичної заборгованості, сплативши 0,01% річних за користування кредитом протягом пільгового періоду (67 днів), 48% річних на строкову заборгованість та 56% річних на прострочену заборгованість.
Відповідно до пункту 1.2.2. договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту строк дії кредитного ліміту - 12 місяців з дати встановлення кредитного ліміту. Якщо не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії кредитного ліміту жодна із сторін в установленому УДБО порядку не заявить про припинення строку дії кредитного ліміту, строк дії кредитного ліміту продовжується на той же строк і на тих же умовах, що визначені в цьому договорі.
Пунктом 4.6.3 договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13.03.2020 року передбачено, що до моменту підписання цього договору клієнт ознайомлений та згодний з умовами УДБО та погоджується з тим, що цей договір з боку банку укладається шляхом нанесення на нього типографськими засобами відбитка печатки банку та підпису уповноваженої особи банку.
Отже посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що договір №26203000463362 не містить належного підпису позивача є такими, що не заслуговують на увагу, та спростовуються положеннями наведеного вище договору.
Пунктом 5.1 договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту передбачено, що строк дії договору дорівнює строку кредитування.
Згідно з розрахунком заборгованість за кредитним договором №631518404 станом на 01 березня 2023 року становить 92743,84 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47602,94 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 63,14 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 40587,55 грн, відсотки за прострочену заборгованість у розмірі 4590,21 грн.
Встановлено, що відповідачка користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором.
На підтвердження користування відповідачкою кредитними коштами до матеріалів справи долучено банківську виписку.
27.08.2023 року позивачем направлено відповідачці вимогу про повернення кредиту.
Окрім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що датою настання строку повернення кредиту в достроковому порядку (30 днів) позивач визначив 27 вересня 2023 року, визначивши всю кредитну заборгованість простроченою, тобто такою, строк повернення якої настав. Однак, не заважаючи на це, позивач і після 27 вересня 2023 року продовжив нараховувати відповідачці проценти за користування кредитом, а правом на здійснення нарахувань, передбачених ст.625 ч.2 ЦК України, не скористався.
Суд першої інстанції перевірив розмір кредитної заборгованості станом на 09 травня 2024 року, встановив, що він є правильним. Кредитна заборгованість становить 158156,40 грн, з яких: 98704,5 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 59451,90 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Банк Кредит Дніпро», не довела відсутність заборгованості. ЇЇ посилання на не укладеність кредитного договору, як зазначено вище, є хибним.
Розглядаючи довід апеляційної скарги про незаконне збільшення заборгованості на 14101,01 грн шляхом вирахування цієї суми з кредитного ліміту та направлення її на погашення відсотків, апеляційний суд керується наступним.
Відповідно до пункту 3.1. договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту на підставі статті 1071 Цивільного кодексу України та ст. 26 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт доручає банку здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунку визначеного в п. 1.1 та з будь-яких інших рахунків, відкритих в банку на ім'я клієнта в тому го числі відкритих до та після цього договору та/або заяви-згоди у валюті заборгованості у межах сум, що підлягають сплаті у випадку виникнення простроченої заборгованості.
Отже, можливість погашення відсотків за рахунок кредитного ліміту передбачена положеннями договору №26203000463362 про встановлення кредитного ліміту від 13 березня 2020 року, який підписаний відповідачкою. Тому апеляційний суд вважає цей довід апеляційної скарги також необґрунтованим.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бутов Михайло Алєкович, залишити без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року.
Суддя: