Справа № 554/2528/25 Номер провадження 22-ц/814/3008/25Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
30 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2025 року, постановлене суддею Савченко Л.І. (повний текст складено 25 квітня 2025 року),
у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги постачання теплової енергії та постачання гарячої води,
27.02.2025 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося в суд із позовом, у якому просить стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та послугу гарячої води з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в сумі 67 219,88 грн. та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води.
За обліковими даними підприємства відповідачі є суб'єктами користування послуг, які надаються позивачем на підставі індивідуального договору про надання послуг. Такий договір є публічним договором приєднання, який набув чинності з 01.12.2021 та встановлює порядок і умови надання послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, а його текст розміщений на офіційному сайті підприємства http://te.pl.ua.
Згідно із пунктом 5 договору позивач взяв на себе зобов'язання надавати послуги в строки і на умовах, що визначені цим договором. Цьому обов'язку кореспондує і обов'язок споживачів оплачувати надані послуги своєчасно та в повному обсязі.
Наведений обов'язок відповідачами не виконано унаслідок чого за період із 01.12.2021 по 01.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість за надані послуги в сумі 59 516,07 грн.
Крім того, відповідно до вимог статті 625 ЦК України за період з 21.01.2024 по 01.02.2025 відповідачам нараховано індекс інфляції в сумі 6 206,51 грн. та 3% річних в сумі 1 497,30 грн.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 24.04.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги постачання теплової енергії та постачання гарячої води за період із 01.12.2021 по 01.02.2025 з урахуванням 3% річних та індексу інфляції в сумі 67 219,88 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 3 028,00 грн. в рівних частках, тобто по 1 009,33 грн. із кожного.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що у період із 01.12.2021 по 01.02.2025 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 користувалися наданим послугами або є були власниками об'єкту нерухомості, де утворилася заборгованості, що виключає підстави її стягнення в судовому порядку.
Натомість, матеріалами справи підтверджено, що відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 свої зобов'язання по оплаті послуг з теплопостачання та постачання гарячої води належним чином не виконували, тому за період із 01.12.2021 по 01.02.2025 за ними утрилася заборгованість, які підлягає стягненню включно із нарахуваннями у порядку статті 625 ЦК України.
Не погодившись із указаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вважає оскаржуване рішення несправедливим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки значна частина заборгованості виникла через дії та бездіяльність інших зареєстрованих осіб, які фактично не проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Повідомляє, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 фактично не проживають за вказаною адресою, але відмовляються змінити місце реєстрації, що, серед іншого, унеможливлює оформлення субсидії для інших мешканців.
Просить врахувати, що період формування заборгованості співпав із поширенням пандемії COVID-19 та початком повномасштабного вторгнення рф на територію України. Указані надзвичайні обставини істотно погіршили її матеріальне становище, а тому мають бути враховані при визначенні розміру стягнення, оскільки вплинули на можливість своєчасного виконання зобов'язання.
Вважає, що при постановлення рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, що на виконання вимог пункту 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивача було повідомлено про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі. Проте районний суд не надав належної оцінки Акту про непроживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за відповідною адресою, не встановив чи така інформація була врахована позивачем при нарахуванні заборгованості та чи здійснювався підприємством відповідний перерахунок за послуги, які нараховуються за нормами споживання, а не за показниками приладів обліку.
Посилаючись на вимоги частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доводить помилковість висновків суду першої інстанції в частині звільнення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від відповідальності, оскільки останні є солідарними боржниками.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 20.06.2025.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
05.08.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Доводить, що у розумінні вимог пункту 6 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підпадають під ознаку індивідуальний споживач послуг з теплопостачання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , адже не є власниками квартири та не здійснюють споживання послуг з теплопостачання за вказаною адресою.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено, що відповідач ОСОБА_6 є власником квартири по АДРЕСА_1 та зареєстрована у ній.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані та фактично проживають у вказаній квартирі, а відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але як слідує із Акту, складеного ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , посвідченого головою ОСББЬ «Євгена Коновальця,3» Резовіною О.В. від 18.03.2025, із 2018 року по даний час проживають за адресою: АДРЕСА_2 ./а.с.36/
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» є виконавцем послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, які надаються за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.12.2021.
Згідно із пунктом 5 Договору позивач взяв на себе зобов'язання надавати комунальні послуги в строки і на умовах, що визначені цим Договором. Цьому обов'язку кореспондує і обов'язок споживача оплачувати надані послуги своєчасно та в повному обсязі.
Нарахування за надані позивачем послуги здійснюються у відповідності до встановлених тарифів, які: введені в дію з 01 грудня 2020 року постановою НКРЕКП від 30.11.2020 № 2269 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»; введені в дію з 01 листопада 2021 року рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», які були застосовані до споживачів категорії «населення» після завершення опалювального сезону 2021-2022, тобто з 01 травня 2022 року; введені в дію з 01 жовтня 2022 року рішенням Полтавської обласної ради від 30.09.2022 № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТЕ «Полтаватеплоенерго».
Розмір тарифу зазначається на офіційному сайті підприємства: http://te.pl.ua/tarifi/tarifi-dlya-potreb-naselennya/
Відповідно до пункту 30 Договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою КМУ від 21.08.2019 №830 в редакції постанови КМУ від 08.08.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця http://te.pl.ua/tariff/tarifi-dlya-potreb-naselenny/; плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою КМУ від 11.12.2019 №1182, в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 №1023, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу спожитої гарячої води або за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування, до встановлення вузла комерційного обліку.
Відповідно до пункту 32 зазначеного Договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісячно у фіксованому розмірі. У разі застосування двоставкового тарифу умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісячно протягом року. /а.с.6-9/
Підприємство «Полтаватеплоенерго» надавало послуги з централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води в квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Нарахування за надані позивачем послуги здійснюються у відповідності до встановлених тарифів. Розмір плати за надані послуги становить: за послуги постачання теплової енергії: умовно-змінна частина плати по двоставковому тарифу - 1248,25 грн/Гкал (протягом опалювального періоду); умовно-постійна частина плати - 585,12 грн. (щомісячно протягом року); плата за абонентське обслуговування - 29, 38 грн., за послуги з постачання гарячої води -118,66 грн./куб.м.; плата за абонентське обслуговування склала 20,20 грн.
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» складено розрахунки, за яких у період із 01.12.2021 по 01.02.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , нарахована заборгованість за надані послуги в сумі 59 516,07 грн.; 3% річних від простроченої суми боргу за комунальні послуги за період із 21.01.2024 по 31.01.2025 у розмірі 1 497,30 грн.; інфляційні збитки за період із січня 2024 року по січень 205 року - 6 206,51 грн.//а.с.10-12/
Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що позивачем не надано достовірних доказів того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у період з 01.12.2021 по 01.02.2025 користувалися наданими послугами. Також позивачем не доведено, що вони є власниками нерухомого майна, де утворилась заборгованість, так як право власності на квартиру за ними не зареєстровано.
Отже, порушення відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зобов'язання щодо сплати комунальних послуг позивачем не доведено, а тому заявлені до них позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Із підстав викладеного, установивши, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 належним чином зобов'язання по оплаті житлово-комунальних послуг не виконували, у зв'язку з чим за період 01.12.2021 по 01.02.2025 за ними утворилася заборгованість, яка підлягає стягнення згідно із наданим позивачем розрахунком у солідарному порядку.
Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України, з якою кореспондується частина четверта статті 319 ЦК України, власність зобов'язує, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, який набув чинності з 10.12.2017, та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015.
За змістом частини першої статті 19 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформованій у справах №750/12850/16-ц від 26.09.2018, №642/2858/16 від 06.11.2019.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (належне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).
Із огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові (постанова Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №210/5796/16-ц).
Із огляду на викладені норми матеріального права, установивши, що товариство належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, а відповідачі, власники майна та фактичні споживачі послуг, з урахуванням положень ч.4 ст.319 ЦК України, не здійснювали їх повну оплату, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суми заборгованості з урахуванням 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до нерозуміння природи зобов'язання, незгода з яким не звільняє споживача послуг від обов'язку сплатити їх вартість, що не може бути виправдана самим лише фактом поширенням пандемії COVID-19 та початком повномасштабного вторгнення рф на територію України. Указані обставини не звільняють від обов'язку сплатити вартість фактично спожитих комунальних послуг, тоді як нарахування в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у відповідний період не нараховувалися.
Крім того, диспозитивно розпорядившись належними їй процесуальними правами відповідач ОСОБА_3 не надала суду доказів, які б дозволяли установити їй матеріальне становище, а також, що остання повідомляла позивача про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі, а також з вимогою здійснити перерахунок.
Інші доводи апеляційної скарги зумовлені характером взаємовідносин ОСОБА_3 із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з приводу зняття їх з реєстрації не впливають на обґрунтованість судового рішення. Оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не були споживачами послуг у спірний період та не є власниками нерухомого майна, де утворилась заборгованість, що виключає підстави покладення на них тягаря його утримання.
Інших доводів, які б у розумінні статті 376 ЦПК України були б обов'язковою підставою для скасування судового рішення, апеляційна скарга не містить та зводиться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду залишити без змін
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак