11 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13923/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради про:
- визнання протиправним дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі їй посвідчення встановленого зразка;
- зобов'язання Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказувала на протиправну відмову у встановленні статусу члена сім'ї загиблого/померлого ветерана війни та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого померлого ветерана війни, оскільки позивачем подано усі необхідні для цього документи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу необхідно було надати постанову військово-лікарської комісії, що встановлює причинний зв'язок захворювання, яке призвело до смерті військовослужбовця з захистом Батьківщини. Оскільки вищевказаних документів позивач не надала, то право на встановлення статусу «члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» та отримання відповідного посвідчення у неї відсутнє. Позивача також додатково було проінформовано, що вона, як дружина померлого Учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії має право на статус дружина померлого учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким також передбачено ряд соціальних гарантій.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 за життя було встановлено ІІ групу інвалідності, а також надано право на пільги та переваги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданому 06.07.2011.
ОСОБА_2 мав статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.0.2011.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .
Позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради із заявою про встановлення їй статусу та видачу посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Листом від 31.07.2025 №03-2/2965 Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради повідомило ОСОБА_1 , що статус згідно абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус, ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, партизана, підпільника, учасника бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 Закону, внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; захворювання, одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, одержаного в період проходження військової служби на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Визначення причинного зв'язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травм) що призвели до смерті військовослужбовця (колишнього військовослужбовця), проводиться штатними військово-лікарськими комісіями, як це передбачено Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402.
Одночасно повідомлено, що позивач, як дружина померлого Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській AEC 1 категорії має право на статус дружина померлого учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено ряд соціальних гарантій.
Позивач не погодилась із вищезазначеними діями відповідача щодо відмови у задоволенні її заяви про встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі посвідчення встановленого зразка, та звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
У силу пункту 1 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів
За змістом частин першої, п'ятої статті 18 Закону №3551-XII ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Особам, які мають право на одночасне отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, видається одне посвідчення за їх вибором.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 4 Положення №302 передбачено, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого», а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України».
Абзацом другим пункту 7 Положення №302 визначено, що “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», “Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім'ї загиблого», “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад, на які покладено функції з питань ветеранської політики (далі - місцеві структурні підрозділи з питань ветеранської політики), за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) або адресою фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб) особи.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Верховний Суд у постанові від 28.07.2022 у справі №520/2798/19 дійшов висновку, що для встановлення особі статусу “Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» необхідна наявність таких обставин:
- наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни;
- визнання померлого чоловіка за життя інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин пов'язаних з проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге.
Наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що ОСОБА_3 за життя було встановлено ІІ групу інвалідності, а також надано право на пільги та переваги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Згідно Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань, (поранень, контузій,травм, каліцтв) від 11.11.20021 №498 захворювання та причина смерті ОСОБА_3 , ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Тож ОСОБА_3 набув статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , та на дату його смерті перебувала з ним у шлюбі; докази того, що позивач після смерті чоловіка взяла інший шлюб у матеріалах справи відсутні.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни з видачею посвідчення “Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі посвідчення встановленого зразка та зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй посвідчення встановленого зразка.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради (просп. Володимирський, буд. 9, м. Лубни, Полтавська область,37500, код ЄДРПОУ 24565327) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі посвідчення встановленого зразка.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради прийняти рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати їй посвідчення встановленого зразка.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Лубенської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва