11 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/13966/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.09.2025 №164850014542;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити з 17.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 02 березня 2015 року № 213-УПІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення №164850014542 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах прийнято відповідачем з порушенням вимог пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та порушує право позивача на соціальний захист.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
25.08.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2 та з пакетом документів, перелік яких зазначено в розписці-повідомленні.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 та поданий нею пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Черкаській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.08.2025 ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято рішення №164850014542 від 08.09.2025 на заміну рішення від 02.09.2025, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю відповідного віку встановленого законодавством.
Вказане рішення вмотивовано тим, що вік заявника 50 років 1 місяць 8 днів, пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 2) становить 55 років. Необхідний страховий стаж пунктом 2 частини другої статті 114 Закону (Список № 2) становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону (Список № 2) становить 10 років. Страховий стаж особи становить 42 роки 12 днів. Пільговий стаж особи по Списку № 2 становить 37 років 4 місяці 09 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Позивач не погодилася з рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області №164850014542 від 08.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з чим звернулася до суду з позовом у цій справі.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті та які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення визначено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;...".
Таким чином, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так у цих рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, підлягає обов'язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене вище, на пільгових на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 (25.08.2025) позивач досягла 50 років, що також визнається відповідачем у спірному рішенні.
Таким чином, довід відповідача про недосягнення позивачем відповідного пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, є помилковим.
Аргумент відповідача, що позивач не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд відхиляє, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно існують два Закони, котрі регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції Закону, яка діяла до 01 квітня 2015 року (до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII ) та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а тому враховуючи частину першу статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що застосуванню підлягає Закон, який є найбільш сприятливим для позивача щодо встановлення пенсійного віку на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Однак, у оскаржуваному рішенні від 08.09.2025 №164850014542 відповідач обмежився висновком про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 відповідач не врахував пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підлягав застосуванню при вирішенні питання про призначення пенсії за заявою ОСОБА_1 від 25.08.2025 та не надав оцінки наявності чи відсутності права ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
З огляду на викладене вище, рішення від 08.09.2025 №164850014542 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Так, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У спірних відносинах відповідач ГУ ПФУ в Черкаській області не реалізував своїх повноважень, оскільки належним чином не розглянув заяву та документи, подані позивачем, зокрема, не врахував пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підлягав застосуванню при вирішенні питання про призначення пенсії за заявою ОСОБА_1 від 25.08.2025 та не надав оцінки наявності чи відсутності права ОСОБА_1 на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Надання оцінки обставинам, які не були предметом розгляду пенсійними органами, виходить за межі повноважень адміністративного суду і не узгоджується з критеріями перевірки дій, рішень та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене вище, у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити з 17.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 02 березня 2015 року № 213-УПІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення») слід відмовити.
Водночас, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.09.2025 №164850014542 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону, яка діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) та висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Частинами 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, при частковому задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул.Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаська область, 18000, код ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправнимтта скасувсання рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 08.09.2025 №164850014542.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону, яка діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) та висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва