11 листопада 2025 року м. Київ справа №320/14639/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЮТКІН ЕНД ПАРТНЕРС ЛО ФІРМ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СЮТКІН ЕНД ПАРТНЕРС ЛО ФІРМ» до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 22154/0410, яким визначено товариству з обмеженою відповідальністю «СЮТКІН ЕНД ПАРТНЕРС ЛО ФІРМ» суму податкового зобов'язання із єдиного податку з юридичних осіб в розмірі 102 383,04 грн, а також суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 238, 30 грн.
Ухвалою суду від 03.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на порушенні порядку проведення перевірки та відсутності обставин вчинення ним порушення вимог податкового законодавства.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.
Такі доводи заперечені позивачем у відповіді на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 12.12.2023 засобами поштового зв'язку отримав від ГУ ДПС у м. Києві акт від 07.12.2023 № 81500/Ж5/26-15-04-10-03/41107685 «Про результати камеральної перевірки податкової декларації платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за три квартали 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «СЮТКІН ЕНД ПАРТНЕРС ДО ФІРМ» податковий номер 41107685».
Актом перевірки встановлено заниження суми податкового зобов'язання з єдиного податку з юридичних осіб на 102 383,04 грн внаслідок перевищення позивачем, на думку відповідача, граничного обсягу доходу, визначеного пп. 3 п. 291.4 ст. 291 ПК України.
Підприємство не погодилось із висновками акта перевірки, в зв'язку з чим в порядку п. 86.7 ст. 86 ПК України 25.12.2023 засобами поштового зв'язку подало до ГУ ДПС у м. Києві свої заперечення до акта перевірки.
Відповідачем не було розглянуто вказані заперечення та винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2023 № 836290410, яким визначено суму податкового зобов'язання позивача з єдиного податку з юридичних осіб в розмірі 102 383,04 грн. та суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 595,79 грн.
За результатами розгляду скарги позивача, ДПС України прийнято рішення від 14.03.2024 № 7207/6-99-00-06-03-01-06 про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2023 № 836290410 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15 357,46 грн.
З урахуванням вказаного рішення ДПС України про результати розгляду скарги, ГУ ДПС у м. Києві винесено нове податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 № 22154/0410, яким визначено суму податкового зобов'язання позивача із єдиного податку з юридичних осіб в розмірі 102 383, 04 грн, а також суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 238,30 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Згідно п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Так, оскільки акт перевірки отримано позивачем 12.12.2023, 10 робочих днів для подання заперечень на акт перевірки спливали 26.12.2023.
Як вже зазначалось, 25.12.2023, тобто в межах строку, передбаченого п. 86.7 ст. 86 ПК України, підприємство засобами поштового зв'язку звернулось до відповідача із запереченням на акт перевірки.
Проте, позивачем отримано засобами поштового зв'язку лист від 29.12.2023 № 53180/1/26-15-04-10-08, за змістом якого заперечення відповідачем залишені без розгляду внаслідок пропуску строку його подання.
Суд звертає увагу, що ПК України не визначено момент, з якого заперечення на акт перевірки вважається отриманим контролюючим органом у разі подання платником податку такого заперечення засобами поштового зв'язку.
Проте, згідно ч. 2 ст. 255 ЦК України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Крім того, пунктом 56.16 ст. 56 ПК України врегульовані аналогічні (подібні) правовідносини (щодо подання платником податків засобами поштового зв'язку скарги на рішення контролюючого органу нижчого рівня до ДПС України).
Так, відповідно до п. 56.16 ст. 56 ПК України днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Отже, при визначенні моменту, з якого заперечення на акт перевірки вважається отриманим контролюючим органом у разі подання платником податку такого заперечення засобами поштового зв'язку, необхідно керуватись аналогією закону за ч. 2 ст. 255 ЦК України та принципом презумпції правомірності рішень платника податку, встановленим п. 56.21 ст. 56 ПК України та застосувати порядок встановлення такого моменту відповідно до п. 56.16 ст. 56 ПК України та ч. 2 ст. 255 ЦК України.
Відповідно до вищенаведеного, днем подання заперечення на акт в разі надсилання його поштою є дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків відповідного поштового відправлення.
Подібний за змістом висновок щодо застосування п. 56.16 ст. 56 ПК України у разі відсутності відповідної норми, яка регулювала б відповідні правовідносини, висловлено Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 р. по справі №820/1867/17.
Так, обставини у вказаній справі є подібними обставинам у справі, що розглядається, оскільки у справі №820/1867/17 розглядалось питання відсутності правового регулювання сплати податку у випадку, якщо останній день строку його сплати припадає на вихідний або святковий день. Таку правову прогалину у справі №820/1867/17 Верховний Суд вирішив шляхом застосування аналогії закону, застосувавши до вказаних правовідносин п. 49.2 ст. 49 ПК України, якою врегульовано подібні правовідносини щодо подання податкової декларації, якщо граничний день строку припадає на вихідний або святковий день із посиланням на п. 56.16 ст. 56 ПК України, що на думку Верховного Суду відповідає основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 ПК України..
Аналогічних правових висновків дійшов також Верховний Суд, який у постанові від 15.01.2019 по справі №826/3576/15, звернув увагу, що «як з'ясовано судами в розглядуваній ситуації, оскаржувані акти індивідуальної дії прийнято без дотримання вимог пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, а саме: позивач був позбавлений можливості подати заперечення проти висновків актів перевірок, а спірні рішення прийняті до спливу строку подачі платником заперечень проти висновків результатів контрольних заходів, відтак останні є такими, що прийняті з порушенням закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Водночас суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені у справі обставини, цілком об'єктивно зобов'язав контролюючий орган розглянути питання прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами складання актів камеральних перевірок від 17.02.2015 з урахуванням положень пунктів 86.7, 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).».
В постанові від 28.09.2020 по справі № 520/2305/19 Верховний Суд зазначив наступне: «Податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, було прийнято без розгляду у встановлений законом строк заперечень Товариства на акт перевірки та з порушенням його права брати участь у розгляді заперечень, тобто з порушенням ГУ ДФС норм пунктів 86.7, 86.8 статті 86 ПК. Відтак це податкове повідомлення-рішення є протиправним.».
«З огляду на наведені вище приписи ПК України та встановлену судами дату відправлення позивачем заперечень на акт перевірки, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що такі подані до контролюючого органу у встановлений ПК України строк (протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки), й фактично спірне податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом без урахування й надання оцінки своєчасно поданим підприємством заперечень на акт перевірки та долученим до них документам, якими позивач спростовував встановлені перевіркою обставини.
Не вирішуючи наперед результат розгляду контролюючим органом наданих позивачем документів та пояснень, та їх позитивний чи негативний вплив на встановлені перевіркою обставини, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, не відповідає вимовам частини другої статті 2 КАС України, оскільки прийнятне без урахування усіх обставин, що мають значення для його рішення (пункт 3), та без урахування права особи (в даному випадку платника податку) на участь у процесі прийняття рішення (пункт 9). Неврахування контролюючим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення своєчасно поданих заперечень на акт перевірки є підставою для його скасування, як правильно про це зазначили суди.
Верховним Судом вже неодноразово зроблено правовий висновок щодо такого застосування норм пункту 86.7 статті 86 ПК України у подібних правовідносинах у постановах від 15 січня 2019 року у справі №826/3576/15, від 28 вересня 2020 року у справі №520/2305/19, від 15 січня 2021 року у справі 824/563/19-а тощо» (постанова Верховного Суду від 24.02.2022 р. по справі № 560/8920/20).
«Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із викладенням мотивів та підтвердити відповідними доказами доводи. Недотримання встановлених статтями 75-81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.
Під час розгляду справи позивачка наголошувала на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято без дотримання вимог п. 86.7. та 86.8. статті 86 ПК України, а саме: вона була позбавлена можливості подати заперечення проти висновків акту перевірки, оскільки спірні рішення прийняті до спливу строку подачі позивачем заперечень проти висновків акту перевірки, а, відтак, є такими, що прийняті передчасно, з порушенням встановлених правил та процедур, з істотним обмеженням її прав як платника податків, гарантованих на рівні закону.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Акт перевірки від 28.12.2019 № 8316/03-20- 33-02-2911212625 ФОП ОСОБА1 отримала 03.01.2020 та 15.01.2020, тобто з дотриманням строку, визначеного п.86.7 ст.87 ПК України, з урахуванням розпорядження КМУ від 23.10.2019 Д 995-р «Про перенесення робочих днів у 2020 році» та розпорядження КМУ від 10.01.2019 № 7-р «Про перенесення робочих днів у 2019 році», подала заперечення на Акт перевірки. Однак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом 10.01.2020, тобто до закінчення строків, передбачених п.п. 86.7, 86.8 ст. 86 ПК України.
З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.» (постанова Верховного Суду від 17.11.2021 р. по справі № 140/5955/20).
Таким чином, за змістом ч. 2 ст. 255 ЦК України, п. 56.16, п. 56.21 ст. 56, п. 86.7 ст. 86 ПК України та з урахуванням правових позицій Верховного Суду у аналогічних справах, суд доходить висновку про те, що відповідачем було протиправно позбавлено позивача права на подання та розгляд заперечень на акт перевірки та можливості довести свою правову позицію, що є суттєвим та грубим порушенням процедури прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Абзацом другим пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України визначено додатково питання які також можуть бути предметом камеральної перевірки. Проте питання повноти нарахування (в тому числі - заниження) будь-яких податків (в тому числі - єдиного податку) не визначено вказаною нормою в якості можливого предмета камеральної перевірки.
Натомість, відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів.
Згідно правового висновку Верховного Суду, наданого в постанові від 09.08.2022 по справі № 640/23486/21, «камеральна перевірка за своїм цільовим призначенням та сутністю взагалі не передбачає здійснення аналізу достовірності сформованих платником податків показників податкової звітності, оснований на правових позиціях Верховного Суду, викладених в постановах, ухвалених у справах №№ 803/1338/18, 826/13195/16, 826/623/13-а, які підлягають застосуванню відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності поданій платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзду або планову чи позапланову) перевірку платника податків.
Враховуючи наведене, Верховний Суд констатує, що в межах спірних правовідносин відповіла ч як суб'єкт владних повноважень, визначаючи платнику податку податкове зобов'язання з податку на прибуток за результатами камеральної перевірки, яка не передбачає дослідження первинних документів, порушив спосіб реалізації владних управлінських функцій, визначений ПК України».
В постанові від 21.05.2021 по справі № 640/14338/19, Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Отже, враховуючи наведені вище норми ПК України, колегія суддів погоджується, що перевірка достовірності та повноти нарахування і сплати податків, зокрема, правильність визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, є предметом документальної перевірки відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України.
Отже, наведені обставини свідчать, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства виходять за межі предмета камеральної перевірки.
Відтак, при зменшенні позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток відповідачем порушено спосіб реалізації владних управлінських функцій, що дає підстави для висновку про протиправність спірного акта індивідуальної дії та утворює самостійну підставу для його скасування.
Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №804/6286/17, від 1 жовтня 2018 року у справі №821/1648/17, від 24 червня 2020 року у справі №640/18801/18, від 27 липня 2020 року у справі №824/843/16-а.
При цьому, суд першої інстанції в своєму рішенні, яке залишене без змін рішенням апеляційного суду, правильно виходив з того, що висновок контролюючого органу за результатами перевірки у справі, що переглядається, не зроблено за фактом виявлення помилок у податковій декларації, а стосується відповідності законодавству визначення Позивачем певних показників фінансової звітності, що не охоплюється предметом камеральної перевірки.»
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд зокрема у постановах від 24.05.2019 по справі №821/1275/16, від 25.01.2024 по справі № 807/1019/16.
Отже, за змістом пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України та наведених вище правових висновків Верховного Суду, предметом камеральної перевірки може бути лише візуальна перевірка правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування, а також питання, окремо визначені абзацом другим пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, до яких не віднесено питання повноти нарахування (в тому числі - заниження) будь-яких податків (в тому числі - єдиного податку).
Будь-який аналіз порушень чинного законодавства в частині правильності нарахування того чи іншого податку до предмету камеральної перевірки не входить.
Натомість, питання повноти нарахування будь-яких податків може бути предметом виключно документальної перевірки. У разі ж, якщо під час проведення камеральної перевірки будуть встановлені обставини, які свідчать про можливе заниження задекларованої суми того чи іншого податку, з метою нарахування податкового/ грошового зобов'язання контролюючий орган має ініціювати та провести саме документальну перевірку.
Враховуючи таке, оскільки за результатами камеральної перевірки позивача відповідачем було зроблено висновок про заниження задекларованих показників єдиного податку внаслідок неповноти його нарахування підприємством та порушення останнім певних норм податкового законодавства, предмет такої перевірки не відповідає встановленим нею порушенням норм податкового законодавства, а відповідач здійснив таку перевірку позивача з перевищенням своїх повноважень.
Як встановила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Враховуючи встановлені вище порушення порядку проведення перевірки позивача, суд вважає такі порушення вимог ПК України таким, що об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами перевірки позивача та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки оскаржуваного рішення, оскільки висновки контролюючого органу за наслідком проведеної перевірки, які не враховують надані позивачем заперечення по суті встановлених нею порушень, є такими, що не ґрунтуються на всіх фактичних обставинах справи, а тому не можуть вважатись повними та об'єктивними, що не узгоджується з засадничими принципами податкового законодавства.
У даному контексті суд окремо звертає увагу на те, що у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити таке.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Позивачем, у тексті позовної заяви, було заявлено про вирішення питання про судові витрати, зокрема щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином у передбачений частиною 7 статті 139 КАС України строк питання про судові витрати буде вирішено після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у разі надходження до суду в передбаченому процесуальним законом порядку заяви позивача про винесення додаткового рішення з доказами, які підтверджують понесені ним судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СЮТКІН ЕНД ПАРТНЕРС ЛО ФІРМ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.03.2024 № 22154/0410.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.