11 листопада 2025 року м. Київ справа №320/24952/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000323-240110-2656-UA05040050000080930 від 05.01.2024 Головного управління Головного управління ДПС у м. Києві.
Ухвалою суду від 08.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені у наданому суду відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2024 Головним управління ДПС у м. Києві винесено щодо позивача податкове повідомлення-рішення №0000323-240110-2656-UA05040050000080930 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на суму 81 017, 63 грн за 2022 рік.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України.
Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування відповідно до підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником об'єктів нежитлової нерухомості, а саме на підставі Договору купівлі продажу від 15.07.2011 (посвідченого приватним нотаріусом Іллінецького районного нотаріального округу Вінницької області Татаранюк Т.Є.) комплексу будівель та споруд за адресою: Вінницька обл., Ілінецького району, с.Волошкове, вул. Травнева, 1:
- Насіннєсховище з шлакобетону площею 764,3 кв.м;
- Бригадний будинок з блоку ракушняку площею 2121,3 кв.м.;
- Заправна база з цегли площею 13,9 кв.м.;
- Склад міндобрив з блоку ракушняку площею 365,1 кв.м;
- Зерновий тік з блоку ракушняку з площею 2121,3 кв.м.;
- Конюшня з шлакобетону площею 199,1 кв.м.;
- Водонапірна башта з блоку ракушняку площею 7,5 кв.м.;
- Їдальня з блоку ракушняку площею 311,7 кв.м.;
- Майстерня з блоку ракушняку площею 381,7 кв.м.;
- Гуртожиток з шлакобетону площею 429,60 кв.м.;
- Майстерня з шлакобетону площею 207,60 кв.м.;
- Артезіанський колодязь.
Суд звертає увагу, що всупереч підпункту «ж» підпункту 266.2.2.пункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України позивачем не надано доказів класифікації належних йому будівель по певному типу класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Водночас, згідно доданої до відзиву інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу належить таке нерухоме майно: комплекс будівель і споруд, загальною площею 4985,70 кв.м, нежитлова будівля. Інформації щодо конкретизації майна позивача по зазначеному вище коду 1271 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Пунктом 2.28 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачено, що сільськогосподарська діяльність - діяльність з:
- виробництва продукції рослинництва, зокрема рослинних культур, а також вирощування ягід, фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також її обробки, переробки та/або консервації;
- виробництва продукції тваринництва, зокрема свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, хробаків, равликів, молюсків, змій та інших плазунів або слимаків, інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також її обробки, переробки та/або консервації;
- залісення, у тому числі створення захисних лісових насаджень, збирання дикорослих грибів та ягід, інших дикорослих рослин, їх обробки та консервації;
- розведення та/або утримання, та/або вирощування, та/або вилов прісноводної та/або морської риби, жаб, безхребетних, водоростей та інших гідробіонтів;
- обробки та/або консервації риби або інших прісноводних чи морських безхребетних, інших об'єктів аквакультури, дикорослих водоростей;
- надання послуг сільськогосподарського характеру (сіяння, збирання врожаю, зберігання сільськогосподарської продукції).
Згідно з пунктом 2.15-1 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, основною діяльністю якої є виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування, вилов риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, а також здійснення операцій з її постачання, причому в такій діяльності питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Відповідно до позовної заяви, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що основним видом економічної діяльності позивача є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код 46.21 КВЕД ДК 009:2010).
Отже, всупереч пункту 2.15 1 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» основним видом діяльності позивача є торгівля, а не виробництво.
Пунктом 22.3 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» встановлено, що ведення Державного аграрного реєстру здійснюється шляхом внесення відомостей про виробників сільськогосподарської продукції до Державного аграрного реєстру, включаючи інформацію про обсяги виробленої (вирощеної) ними сільськогосподарської продукції, частку сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік.
Всупереч пункту 22.3 статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» додана до позовної заяви інформація з Державного аграрного реєстру не містить даних про обсяги виробленої (вирощеної) позивачем сільськогосподарської продукції, частку сільськогосподарського товаровиробництва позивача за попередній податковий (звітний) рік.
Згідно з пунктом 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма 20-ОПП) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Між тим, всупереч зазначеним вище вимогам, позивач не подавав повідомлення (форма 20-ОПП) з інформацією про об'єкти, через які він провадить сільськогосподарське виробництво.
Тобто, згідно з наданими позивачем документами основним видом його діяльності є торгівля, а сільськогосподарську діяльність у 2022 році він не здійснював.
Крім того, згідно даних інформаційного ресурсу ГУ ДПС у м. Києві, позивач не сплачував податків, не подавав декларацій, звітності за 2022 рік, яка б свідчила про здійснення ним сільськогосподарського товаровиробництва.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 (справа №160/9061/20) залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову до контролюючого органу та виклав наступну позицію: «...Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту ж) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівля, споруда)» є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
...Поряд із тим, суди виходили з того, що передбачена підпунктом ж) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення збалансованого податкового навантаження.
...У вимірі наведених вище понять, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не підпадає під статус сільськогосподарських виробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.».
Крім того, необхідність доведення позивачем використання у господарській діяльності належної йому будівлі для визначення його статусу як сільськогосподарського виробника для податкових цілей зазначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.06.2024 (справа №804/3196/18), якою залишено у силі рішення про відмову у задоволенні позову до контролюючого органу: «При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач здійснює діяльність у галузі промислового виробництва та/або сільського господарства та використовує об'єкти нерухомості саме з цією метою. Не надано таких доказів і до касаційної скарги.».
Таким чином, на думку суду, позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів класифікації належних йому будівель по певному типу класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не надано доказів реального і фактичного здійснення ним сільськогосподарської діяльності з використанням наведеного вище майна.
Щодо посилання позивача на відсутність у нього обов'язку обґрунтовування позовних вимог та надання суду доказів, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію, щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленні при ухваленні судового рішення.
Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до пунктів 2, 4 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.06.2024 у справі № 400/249/23 виклав наступний висновок: «Як передбачено частиною першою статті 9 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 79 КАСУ позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Відповідно до частини четвертої статті 79 КАСУ якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАСУ визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності у судовому процесі.
Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
Тобто обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.
При цьому підставу позову повинен довести саме позивач.
Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАСУ обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Тобто позивач ніяким чином не довів підстави заявленого ніш позову.».?
З зазначеної позиції суду касаційної інстанції випливає, що позивач не звільнений від обов'язку обґрунтовування позовних вимог та надання суду відповідних доказів у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Разом з тим, як вже зазначалось, позивачем не обґрунтовано та не надано жодного належного, достовірного доказу заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.